Рішення

від 10.03.2025 по справі 442/1313/25

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/1313/25

Провадження №2/442/650/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2025 року

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого судді Гарасимків Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи : Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визначення місця проживання дитини,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Дрогобицький міськрайонний суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи : Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визначення місця проживання дитини.

В підтвердження заявлених вимог посилається на те, що 29.08.2015 між ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дрогобичі Дрогобицького району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

За час шлюбних відносин у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , виданим Дрогобицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12.11.2024 у справі №442/5139/21 шлюб між ними було розірвано. Предметом позову у справі №442/5139/21, яка розглядалась близько трьох років також було питання визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 . У справі було зібрано ряд доказів щодо доцільності проживання сина зі мною. Однак, через ряд обставин, що склались на той час, даний позов за моєю заявою було залишено без розгляду. Проте, на даний час, виникла необхідність юридичного оформлення даної обставини, для захисту інтересів дитини.

ОСОБА_2 заперечувала щодо визначення місця проживання разом з ним, проте під час розгляду вищевказаної справи подала заяву в якій зазначила, «що на даний час у неї втрачений психоемоційний зв`язок з дитиною та це є фактично перешкодою для виконання рішення суду у випадку задоволення її позову в частині визначення місця проживання дитини з нею. На даний час вважає неефективним такий спосіб захисту інтересів дитини як визначення місця проживання його з мамою, відтак, у цій частині просить позов залишити без розгляду». Відтак питання визначення місця проживання дитини залишилось невирішеним.

Дитина проживає разом з ним з червня 2021 року, повністю перебуває на його утриманні, зростає під його наглядом, він займається його вихованням. Наведене свідчить про формування у дитини прив`язаності донього, як батька, що також підтверджується висновком експерта №515/22 від 12.07.2022. Вважає, що дитина не може бути передана для проживання з матір`ю, адже остання на даний час проживає за кордоном, зв`язок з дитиною не підтримує, тобто не виконує свої батьківських обов`язків та самоусунулась від виховання сина. Він дуже любить свого сина, не уявляє життя без нього і має змогу забезпечити його всі необхідним, дбає про створення якнайкращих побутових умов для своєї дитини, постійно слідкує за його станом здоров`я, харчуванням, зовнішнім виглядом та розвитком, виховує та піклується про нього, а також всіма силами намагається забезпечити гідний рівень життя. Більше того, у нього з дитиною склався стійкий психологічний контакт та прив`язаність, син його також любить та поважає. Останнє підтверджується також психологічним висновком від 31.08.2021р., в якому фахівець підтверджує що « ОСОБА_4 хоче жити з татом» та «найкраще почувається з татом».

Зазначив, що він користуюся авторитетом серед сусідів та друзів, ніколи не позбавлявся батьківських прав, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, не страждак будь-якими психічними розладами, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Просить позов задоволити.

Відповідно до ч.5ст.279 ЦПК Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Представником третьої особи - Відділом служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської Ради скеровано лист про розгляд справи у відсутності представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, відтак суд знаходить можливим провести розгляд справи та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснює фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов таких висновків.

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 29 серпня 2015р. перебувають у шлюбі, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дрогобичі Дрогобицького району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

Від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як вбачається із довідки за №79 від 28.06.2022р., виданої старостою сіл Новошиччі, Бистирця, Биків, Глинне, Брониця, Долішній Лужок, Ортиничі, виданої ОСОБА_1 , про те, що його син ОСОБА_5 дійсно зареєстрований та проживає разом із ним в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із довідки від 07.09.2023р., ОСОБА_3 дійсно навчається в Броницькій СЗШ І-ІІ ст., в 1 класі.

Як вбачається із Витягу №001914/33-2025 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як вбачається із Рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 12 листопада 2024р., шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано.

Як вбачається із Акту обстеження умов проживання від 29.01.2025р., приватний будинок загальною площею 160 м.2 забезпечений електро-водо- газопостачанням, автономне газове опалення; будинок облаштований необхідними меблями та побутовою технікою для належного проживання; для дитини відведена окрема кімната, в якій є ліжко для сну, шафа для одягу, письмовий стіл, шкільне приладдя, засоби особистої гігієни.

Як вбачається із Висновку експерта №515/22 в галузі «судова - психрологіча експертиза» за наданими матеріалами справи від 12 липня 2022р., малолітньому ОСОБА_3 необхідних спокій та тато опіки люблячих людей, для того, щоб запобігти різного роду розладам в даний час та в майбутньому.

У відповідності до ч.2ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.1ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Оскільки дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виявив бажання проживати тільки з позивачем ОСОБА_1 , тобто тільки з батьком, більше прив`язаний до нього та краще знаходять з ним спільну мову, зазначені вище обставини не заперечуються і матір`ю дитини, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання свого сина та його перебування на повному фінансовому утриманні батька.

Таким чином, суд при визначенні місця проживання дитини бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, а оскільки проживання дитини разом із батьком буде цілком відповідати інтересам дитини, позаяк позивач ОСОБА_1 приділяє більше уваги та турботи свому малолітньому сину, дбає про утримання та виховання, фізичний та моральний розвиток своєї дитини, чого відповідачка у свою чергу забезпечити не може, відтак не виникає сумніву про доцільність задоволення заявлених позовних вимог позивача.

Аналізуючи викладене, судом встановлено, що оскільки дитина сторін проживає з позивачем та відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між вирішуватися судом.

Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька або за конкретною адресою.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789X11 (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до принципів 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю, отже, правові підстави, передбачені вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір`ю відсутні.

Позиція, що дитина може бути розлучена з матір`ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України». Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Крім того, судом враховано той факт, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини, слід насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції про права дитини, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов`язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто найбільше може створити найбільш сприятливі умови для дитини, інші обставини, що мають істотне значення. Також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріальному побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначити місце проживання дитини залишається за кожним з батьків, і питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Таким чином, судом встановлено, що позивач самостійно виховує та утримує свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мати дитини залишила його проживати з батьком, самоусунулася від його виховання та утримання, відтак визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , саме з батьком, позивачем по справі, відповідатиме його інтересам і сприятиме його гармонійному розвитку в спокійному та безпечному середовищі, тому заявлені вимоги є підставними в повній мірі та такі, що підтверджуються належними доказами і відповідають якнайкращим інтересам дитини.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 315, 317, 354 ЦПК України, ч.1 ст.160, ч.1 ст.161 СК України, суд,-

ВИ Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як основним та єдиним утримувачем та таким, що самостійно виховує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн., сплачений при поданні позову до суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі :

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 .

Відповідач : ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа : Орган Опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, юридична адреса : м.Дрогобич, пл.Ринок,1, код ЄДРПОУ 26307196.

Суддя Л.І.Гарасимків