Рішення від 11.03.2025 по справі 755/2738/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2025 р.

м. Київ

справа № 755/2738/25

провадження № 2/755/3862/25

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Справа Луцишина» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з Адвокатського об`єднання «Справа Луцишина» на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в сумі 63 000,00 грн., збитки, завдані невиконанням зобов`язання, - 22 500,00 грн., інфляційні втрати - 5 883,45 грн., 3% річних - 1 023,90 грн., та моральну шкоду 5 000,00 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 21.12.2023 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АО «Справа Луцишина» було укладено Договір про надання правничої допомоги № С/2022 ЕЗ (ХТЕ), за умовами якого відповідач зобов`язався надати правничу допомогу в формі представництва позивачу у судовій справі, вартість послуг відповідача склала 5 000,00 грн. за годину роботи адвоката. Згідно рахунку-фактури № 1 11.01.2024 року позивачем здійснено оплату послуг адвоката за підготовку позовної заяви у розмірі 10 000,00 грн. Після скерування позовної заяви до Печерського районного суду м. Києва та відкриття провадження у справі, відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру від 01.06.2024 року на суму 5 500,00 грн. за підготовку документів у судовій справі, що оплачено позивачем 03.06.2024 року. В подальшому відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру від 21.06.2024 року на суму 7 000,00 грн. за підготовку документів у судовій справі. Згідно платіжної інструкції від 08.07.2024 року позивачем було внесено плату на рахунок відповідача, однак допущено рахункову помилку та позивачем сплачено замість 7 000,00 грн. - 70 000,00 грн. Таким чином, відповідач без достатньої правової підстави отримав 63 000,00 грн. Однак відповідачем вказану суму коштів не повернуто, що призвело до втрати довіри до адвоката з боку позивача. Крім того, позивачем в ході підготовки вимоги про повернення сплачених коштів на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів України у Єдиному реєстрі адвокатів України виявлено відомості про те, що право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Луцишина Ю.М. було зупинено з 18.12.2023 року на підставі заяви адвоката та поновлено з 02.07.2024 року на підставі заяви адвоката. Тобто на момент укладання Договору про надання правничої допомоги від 21.12.2023 року, підготовки позовної заяви, участі у судовій справі та виставлення позивачу рахунків адвокат Луцишин Ю.М. не мав права здійснювати адвокатську діяльність. На письмову вимогу позивача від 06.09.2024 року про повернення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_2 листом від 07.09.2024 року наявність заборгованості визнано, однак відмовлено у задоволенні вимог позивача, вказуючи на відсутність у нього грошових коштів, тому позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що такими протиправними діями відповідача йому завдано не тільки матеріальної, але й моральної шкоди, оскільки внаслідок неналежного виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання у судовій справі, яка має для позивача велике значення у захисті його ділової репутації, а також у зв`язку із відмовою відповідача повернути надміру сплачені кошти, позивач змушений докладати значних зусиль для відновлення своїх порушених прав, звертатись із вимогами до відповідача, звертатись із скаргами на ОСОБА_2 , на пошук адвоката для надання належної правової допомоги, позивачем витрачено багато часу для відновлення своїх прав та захист свого права у судовому порядку також і у даному провадженні. У зв`язку з чим позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

18 лютого 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято до свого провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Справа Луцишина» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач АО «Справа Луцишина» не скористався процесуальним правом подачі відзиву у встановлений строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. (рішення ЄСПЛ по справі «Мельник проти України»)

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, 21.12.2023 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Справа Луцишина» було укладено Договір про надання правничої допомоги № С/2022 ЕЗ (ZTF), за умовами якого відповідач зобов`язався надати правничу допомогу в формі представництва позивачу у судовій справі, вартість послуг відповідача склала 5 000,00 грн. за годину роботи адвоката.

Згідно рахунку-фактури № 1 11.01.2024 року ОСОБА_1 здійснено оплату послуг адвоката АО «Справа Луцишина» за підготовку позовної заяви у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією від 12.01.2024 року.

Згідно рахунку-фактури № 2 01.06.2024 року Геншафтом О.Г. здійснено оплату послуг адвоката АО «Справа Луцишина» за підготовку документів у судовій справі № 757/15417/24 у розмірі 5 500,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією від 03.06.2024 року.

Відповідно до рахунку-фактури № 3 21.06.2024 року Геншафт О.Г. мав здійснити оплату послуг адвоката АО «Справа Луцишина» за підготовку документів у судовій справі № 757/15417/24 у розмірі 7 000,00 грн.

Однак, згідно платіжної інструкції від 08.07.2024 року Геншафтом О.Г. здійснено оплату послуг адвоката АО «Справа Луцишина» на суму 70 000,00 грн., таким чином переплативши 63 000,00 грн.

Разом з тим, згідно даних на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів України у Єдиному реєстрі адвокатів України наявні відомості про те, що право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Луцишина Юрія Миколайовича було зупинено з 18.12.2023 року на підставі заяви адвоката та поновлено з 02.07.2024 року на підставі заяви адвоката.

Таким чином, на момент укладання Договору про надання правничої допомоги № С/2022 ЕЗ (ZTF) від 21.12.2023 року, підготовки позовної заяви, участі у судовій справі та виставлення позивачу рахунків адвокат Луцишин Ю.М. не мав права здійснювати адвокатську діяльність.

На письмову вимогу ОСОБА_1 від 06.09.2024 року про повернення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_2 листом від 07.09.2024 року наявність заборгованості визнано, однак відмовлено у задоволенні вимог позивача, вказуючи на відсутність у нього грошових коштів.

25.09.2024 року ОСОБА_1 подано до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Ради адвокатів Миколаївської області скаргу на вчинення адвокатом ОСОБА_2 дисциплінарного правопорушення.

12.11.2024 року Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Ради адвокатів Миколаївської області прийнято рішення № 32, яким позбавлено адвоката ОСОБА_2 права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, даною статтею передбачена можливість виникнення недоговірних зобов`язань двох видів: внаслідок безпідставного набуття майна за рахунок іншої особи та внаслідок безпідставного збереження майна за рахунок іншої особи. Умовами виникнення зобов`язань внаслідок безпідставного набуття майна є: збільшення майна у однієї особи; втрата майна іншою особою; причинний зв`язок між збільшенням майна у однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа зобов`язана повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно. Такий же обов`язок виникає, коли підстава, на якій придбане майно, згодом відпала. Таким чином, стаття 1212 Цивільного кодексу України не ставить обов`язок повернути безпідставно придбане чи збережене майно в залежність від добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Норми цивільного законодавства про витребування майна з чужого незаконного володіння за своєю метою є такими, що спрямовані на вирішення спору між особами, які не перебувають між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна. Це означає, якщо власник передав своє майно за договором іншій особі, то він має право витребувати його за підставами, передбаченими нормами, які регулюють відповідні договірні відносини.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. (постанова ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18)

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої та другої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Згідно положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині третій статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Крім того, відповідно до положення статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За правилами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями цивільного законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача АО «Справа Луцишина» на користь позивача ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 63 000,00 грн., помилково перерахованих позивачем на рахунок відповідача, - оскільки вказана сума коштів набута та збережена відповідачем за відсутності правової підстави, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами у справі.

Крім того, встановивши невиконання відповідачем АО «Справа Луцишина» Договору про надання правничої допомоги № С/2022 ЕЗ (ZTF) від 21.12.2023 року, укладеного з позивачем ОСОБА_1 , в частині ненадання професійної правничої допомоги в формі представництва прав позивача у судовій справі, ввівши позивача в оману щодо наявності у адвоката Об`єднання права на здійснення адвокатської діяльності, відповідачем підлягає до відшкодування на користь позивача сума збитків у виді сплачених позивачем коштів за Договором № С/2022 ЕЗ (ZTF) на суму 22 500,00 грн.

Таким чином, встановивши порушення відповідачем договірного зобов`язання та збереження безпідставно отриманих коштів, останні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 5 883,45 грн. та 3% річних у розмірі 1 023,90 грн., відповідно до розрахунку, наведеного позивачем, правомірність якого перевірено та підтримано судом.

В частині стягнення моральної шкоди суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

За нормою ст. 269 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної моральної шкоди, регулюються ст.ст. 23, 1167 ЦК України, зі змісту яких випливає, що моральна шкода компенсується лише винною особою.

Згідно роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, з урахуванням вимог позивача в частині стягнення на його користь моральної шкоди, яка завдана позивачу внаслідок порушення відповідачем договірного зобов`язання, збереження безпідставно отриманих коштів та пов`язана з розладом нормального життя позивача, нервовою напругою та переживаннями, пов`язаними з необхідністю проведення відновлення порушеного права, витратою часу на зверненням до суду за захистом порушених прав, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору відповідачем має бути відшкодована на користь позивача моральна шкода, яку суд визначає в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Справа Луцишина» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, - підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду ОСОБА_1 уклав з Адвокатським об`єднанням «Верум Про» Договір про надання правничої допомоги від 23.01.2025 року, відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов`язання надати клієнту необхідну правову допомогу з метою захисту і представництва прав та законних інтересів клієнта.

Відповідно до пункту 1.3 Договору про надання правничої допомоги від 23.01.2025 року, клієнт зобов`язався виплачувати Адвокатському об`єднанню гонорар за виконання доручення в розмірі: 5 000,00 грн. за вступ у справу, що включає: опрацювання доручення клієнта, ознайомлення із документами, визначення правових підстав та моделі поведінки задля досягнення бажаного для клієнта результату, тощо; решта гонорару за надану правову допомогу буде обчислюватись та оплачуватись клієнтом в такому розмірі: одна година роботи адвокатського об`єднання в особі одного чи кількох адвокатів - 1 300,00 грн.

За даними Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 11.02.2025 року, підписаного сторонами Договору про надання правничої допомоги від 23.01.2025 року, Адвокатським об`єднанням «Верум Про» надано наступні послуги: опрацювання доручення клієнта, ознайомлення із документами, визначення правових підстав та моделі поведінки задля досягнення бажаного для клієнта результату, консультування клієнта - 4 год. 5 000,00 грн.; складення, оформлення до суду позовної заяви з доказами 7 год. - 9 100,00 грн.

На підставі Договору про надання правничої допомоги від 23.01.2025 року Геншафтом оплачено гонорар адвоката у розмірі 5 000,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією від 01.02.2025 року, та у розмірі 9 100,00 грн., що підтверджено витягом з реєстру банківських операцій АТ «ПУМБ» від 15.02.2025 року.

Проаналізувавши вищедосліджені докази, суд визнає доведеним понесення позивачем витрат на правничу допомогу згідно Договору про надання правничої допомоги 23.01.2025 року на суму 14 100,00 грн., яка є співмірною сумою щодо обсягу наданих адвокатом послуг та складності розглянутої справи, які підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача у порядку розподілу судових витрат та відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з урахуванням задоволення позову, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 510, 526, 610, 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Справа Луцишина» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Адвокатського об`єднання «Справа Луцишина» (ЄДРПОУ 42394421, м. Київ, вул. Лобачевського, 23, офіс 519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) безпідставно отримані грошові кошти в сумі 63 000,00 грн., збитки, завдані невиконанням зобов`язання, - 22 500,00 грн., інфляційні втрати - 5 883,45 грн., 3% річних - 1 023,90 грн., та моральну шкоду 5 000,00 грн., а всього на загальну суму 97 307 (дев`яносто сім тисяч триста сім) гривень 35 копійок.

Стягнути з Адвокатського об`єднання «Справа Луцишина» (ЄДРПОУ 42394421, м. Київ, вул. Лобачевського, 23, офіс 519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 14 100,00 грн. та судовий збір у розмірі 968,96 грн., а всього на загальну суму 15 068 (п`ятнадцять тисяч шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 11 березня 2025 року.

Суддя: В.І. Галаган