Постанова від 05.03.2025 по справі 916/153/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/153/21(916/2583/23)Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

ОСОБА_1 особисто;

від арбітражної керуючої Драгун І.І. адвокат Нечитайленко Н.О.

арбітражна керуюча Мельник І.І. особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

ОСОБА_1 ; арбітражної керуючої Драгун Ірини Іванівни; арбітражної керуючої Мельник Ірини Анатоліївни та Фізичної особи-підприємця Якимів Юлії Борисівни

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 (складено та підписано 26.12.2024, суддя Найфлейш В.Д.)

у справі №916/153/21(916/2583/23)

за позовом ОСОБА_2

до 1) Фізичної особи - підприємця Войтенка Андрія Віталійовича

2) Житлово-будівельного кооперативу Марін- Білдер

про визнання недійсними результатів аукціону

в межах справи про банкрутство Житлово-будівельного кооперативу Марін-Білдер №916/153/21

ВСТАНОВИВ

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у цій справі позов Гусєвої Світлани Василівни задоволено, визнано недійсними результати електронного аукціону по реалізації майна ЖБК «МАРІН-БІЛДЕР», що відбувся 29.06.2021р., що оформлений Протоколом проведення електронного аукціону №UА-РS-2021-06-07-000057-2 та актом про придбання майна на електронному аукціоні від 20.07.2021 року.

У червні 2024 Фізична особа підприємець Войтенко Андрій Віталійович звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якому з урахуванням уточнень просив:

1) стягнути з Вудуда Гаррі Ігоровича на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича грошові кошти у сумі 830 074,08 грн;

2) стягнути з приватного підприємства Юридична компанія Бізнес Гарант на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича грошові кошти у сумі у 985 661,20 грн;

3) стягнути з Арбітражної керуючої Мельник І.А. на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича суму 194 576,49 грн;

4) стягнути з арбітражної керуючої Драгун Ірини Іванівни на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича 97 500 грн;

5) стягнути з ФОП Якимів Юлія Борисівна на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича 50 000,00 грн;

6) стягнути з ГУ ДПС в Одеській області 4543,00 грн та 667 528,59 грн.

В обґрунтування своїх вимог заявник послався на те, що за результатами аукціону він не отримав майно, за яке сплатив грошові кошти, у зв`язку з визнанням недійсним аукціону, тому сплачені ним грошові кошти повинні бути повернуті йому особами, які їх отримали в порядку реституції згідно ст. 216 ЦК України.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 по цій справі заяву ФОП Войтенко А.В. про видачу додаткового рішення суду 10.06.2024 р., з уточненнями від 17.09.2024 р., від 20.11.2024 задоволено, стягнуто з Вудуда Г.І. на користь ФОП Войтенко А.В. 812 868 грн.50 коп., стягнуто з ПП «Юридична компанія «Бізнес Гарант» на користь ФОП Войтенко А.В. 985 661 грн., 20 коп., стягнуто з арбітражного керуючого Мельник І.А. на користь ФОП Войтенко А.В. 194 576 грн. 49 коп., стягнуто з арбітражного керуючого Драгун І.І. на користь ФОП Войтенко А.В. 97500 грн., стягнути з ФОП Якимів Ю.Б. на користь ФОП Войтенко А.В. 50 000 грн, стягнуто з державного бюджету в особі Головного Управління ДПС в Одеській області на користь ФОП Войтенко А.В. 672 071 грн 59 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що отримані банкрутом за результатами визнаного недійсним аукціону грошові кошти від переможця ФОП Войтенка А.В., на момент розгляду справи відсутні на рахунках банкрута, і перераховані на користь третіх осіб, а правові підстави такого перерахування нівельовано фактом визнання недійсним аукціону, а тому господарський суд дійшов висновку про застосування реституції шляхом повернення зазначених грошових коштів.

Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернулись Вудуд Гаррі Ігорович; арбітражна керуюча Драгун Ірина Іванівна; арбітражна керуюча Мельник Ірина Анатоліївна та Фізична особа-підприємець Якимів Юлія Борисівна.

Вудуд Гаррі Ігорович просить суд змінити оскаржуване рішення та відмовити ФОП Войтенко А.В. у стягнення з Вудуда Г.І. грошових коштів у повному обсязі.

Арбітражна керуюча Драгун Ірина Іванівна просить суд змінити оскаржуване рішення та відмовити ФОП Войтенко А.В. у стягнення з Арбітражної керуючої Драгун І.І. грошових коштів у повному обсязі.

Арбітражна керуюча Мельник Ірина Анатоліївна просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/153/21 (916/2583/23) від 26 грудня 2024 року повністю, в т.ч. в частині задоволення заяви ФОП Войтенко А.В. про видачу додаткового рішення суду щодо стягнення грошових коштів з арбітражного керуючого Мельник І.А, та в частині стягнення з арбітражного керуючого Мельник І.А. на користь ФОП Войтенко А.В. 194 576 грн. 49 коп. та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви ФОП Войтенко А.В. про видачу додаткового рішення суду 10.06.2024 р., з уточненнями від 17.09.2024 р., від 20.11.2024 р. відмовити.

Фізична особа-підприємець Якимів Юлія Борисівна просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/153/21 (916/2583/23) від 26 грудня 2024 року в частині задоволення заяви ФОП Войтенко А.В. про видачу додаткового рішення суду щодо стягнення грошових коштів з ФОП Якимів Ю.Б., та в частині стягнення з ФОП Якимів Ю.Б. на користь ФОП Войтенко А.В. 50 000 грн та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви ФОП Войтенко А.В. про видачу додаткового рішення суду щодо стягнення грошових коштів з ФОП Якимів Ю.Б., 10.06.2024 р., з уточненнями від 17.09.2024 р., від 20.11.2024 р. відмовити.

В обгартування своїх вимог за апеляційними скаргами апелянти зазначають таке:

- позивач звертаючись з вимогою про визнання правочину недійсним, не заявляв вимог про застосування наслідків недійсності такого правочину, зокрема стягнення грошових коштів;

- особи, з яких додатковим рішенням було стягнуто грошові кошти не є сторонами по цій справі та не залучались судом до участі у справі;

- у даному випадку додаткове рішення ухвалено щодо незаявлених позовних вимог, а також заявою відповідача ФОП Войтенка А.В. який не є позивачем і позовних вимог в провадженні по якому ухвалене додаткове рішення не заявляв і не мав прав заявляти;

- вимоги ФОП Войтенка А.В., який у справі є виключно відповідачем та самостійних вимог не заявляв, не дозволяють ухвали додаткове рішення у цій справі, повинні розглядатись в окремому провадженні;

- при винесення судом додаткового рішення він надавав оцінку новим доказам, та обґрунтуванням, які не були предметом обговорення та дослідження судом при винесення основного рішення;

- суд мав право застосовувати наслідки передбачені ст. 216 ЦК України лише щодо учасників правочину (продавця ЖБК «Марін-Білдер» та покупця ФОП Войтенка А.В.). Тобто в даному випадку ФОП Войтенка А.В. має повернути ЖБК «Марін-Білдер» отримане майно за визнаним недійсним правочином, а ЖБК «Марін-Білдер» повернути ФОП Войтенка А.В. отримані грошові кошти, що надійшли як оплата за майно на рахунок банкрута;

- натомість Господарський суд Одеської області при винесенні додаткового рішення стягнув отримані грошові кошти за придбане майно не з сторони правочину, а з третіх осіб, які не були сторонами визнаного судом недійсного правочину, що суперечить положенням ст. 216 ЦК України.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційні провадження за вищевказаними апеляційними скаргами, об`єднано їх в одне апеляційне провадження та призначено до сумісного розгляду на 05.03.2025.

До суду апеляційної інстанції надійшли відзиви на апеляційні скарги від ФОП Войтенка А.В. в яких останній просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень ФОП Войтенко А.В. зазначає, що оскаржуване додаткове рішення було прийняте в межах справи про банкрутство ЖБК «Марін-Білдер» в якій апелянти є учасниками справи, що спростовує твердження апелянтів про їх не залучення до участі у цій справі.

На думку ФОП Войтенко А.В., враховуючи те, що при винесенні рішення про визнання недійсними результатів аукціону не вирішено питання щодо повернення переможцю аукціону сплачених ним грошових коштів, у даному випадку підлягають застосуванню приписи ст. 244 ГПК України.

04.03.2025 судом апеляційної інстанції отримано клопотання представника ФОП Войтенка А.В. про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано знаходженням представника ФОП Войтенка А.В., адвоката Ричкова М.Ю. на лікарняному із захворюванням на новий штам COVID-19 "FLiRT" та з метою недопущення подальшого розповсюдження епідемічної хвороби.

Також, 04.03.2025 судом апеляційної інстанції було отримано клопотання про відкладення розгляду справи від представника ФОП Войтенка А.В., адвоката Заяць К.В., в обґрунтування якого останній зазначив, що у зв`язку із тим, що представник ФОП Войтенка А.В., адвокат Ричков М.Ю. не зможе забезпечити явку у судове засідання на вказану дату і час, ФОП Войтенком А.В. укладено договір про надання правової допомоги із адвокатом Заяць К.В. З метою ознайомлення із матеріалами справи та підготовки правової позиції по справі, представник просив відкласти розгляд справи на іншу дату.

Судом апеляційної інстанції також отримано клопотання про відкладення розгляду справи від представника ФОП Якимів Ю.Б., яке обґрунтовано тим, що представник перебуватиме в іншому судовому процесі.

Розглянувши вказані клопотання під час судового засідання від 05.03.2025, колегія суддів дійшла висновку про їх відхилення, з огляду на таке.

Статтею 216 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Колегія суддів зазначає, що даному випадку відповідачем не зазначено обставин, які з урахуванням приписів ч. 2 ст. 202 ГПК України є підставою для відкладення розгляду справи.

Так, за приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Разом з тим, всупереч вищевказаним приписам ГПК України, ФОП Войтенком А.В. не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження перебування його представника адвоката Ричкова М.Ю. на лікарняному, а ФОП Якимів Ю.Б., не надано доказів на підтвердження перебування представник а в іншому судовому процесі.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що зміна представника не зумовлює та не є поважною причиною для відкладення судового засідання, оскільки відповідно до положень ч.1 ст.61 ГПК України, представник свої повноваження здійснює від імені особи, яку він представляє, а відтак, дії або бездіяльність сторони, допущені до вступу у справу нового представника є для нього обов`язковими.

ФОП Войтенко А.В. та ФОП Якимів Ю.Б. не були обмежені правом забезпечити особисту явку в судовому засіданні.

Судова колегія також наголошує на тому, що судом явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а учасники справи зокрема й ФОП Войтенко А.В. та ФОП Якимів Ю.Б. були належним чином та завчасно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, а тому об`єктивно не були позбавлені можливості забезпечити участь своїх представників та/або особисту присутність у судовому засіданні.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, ФОП Войтенко А.В. скористався своїм правом на подання відзивів на апеляційній скарги, а в клопотання про відкладення розгляду справи не зазначає про наявність нових обставин, які мають бути дослідженні судом під час апеляційного перегляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заявлених клопотань про відкладення розгляду справи.

Під час судового засідання від 05.03.2025 Вудуд Г.І., арбітражна керуюча Мельник І.І. та представник арбітражної керуючої Драгун І.І. підтримали вимоги та доводи за апеляційними скаргами та наполягали на їх задоволенні.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, хоча були завчасно та належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.03.2020 по справі № 509/4936/18 визнано за Гусєвою Світланою Василівною право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 (який фактично є житловим будинком, розташованим в АДРЕСА_2 ), загальна площа 270,4 кв.м., житлова площа 90,9 кв.м., що складається А- житловий будинок, І - вимощення реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 503802851237, визнано за Гусєвою Світланою Василівною право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_3 , загальна площа 269,9 кв.м., житлова площа 90, 5 кв.м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1442115851237, визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_4 , загальною площею 402,2 кв.м., житлова площа 80,2 кв.м., що скаладається А житловий будинок, І вимощення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 530628751237, визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_5 (будівельний номер 4/7, АДРЕСА_6 ), загальна площа 401,9 кв.м., житлова площа 80,1 кв.м., що складається А житловий будинок, І мостіння. №1,2 огорожа. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257596251237.

Ухвалою Овідіопольського районного суду від 25.06.2021 року по справі №509/3112/21 вжито заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер 797612051237); заборони будь-яким особам вчинення певних дій по відчуженню житлового будинку за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер 797612051237).

Разом з цим, 29.06.2021 відбувся аукціон №UА-РS-2021-06-07-000057-2 з продажу спірного майна та визначено переможцем ФОП Войтенко А.В., з яким 20.07.2021р. було підписано акт про придбання майна на електронному аукціоні.

Гусєва С. В. звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсними результатів електронного аукціону по реалізації майна ЖБК Марін- Білдер, що відбувся 29.06.2021, оформлений протоколом проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-06-07-000057-2 та актом про придбання майна на електронному аукціоні від 20.07.2021 та визнання недійсним протоколу проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-06-07-000057-2 та акту про придбання майна на електронному аукціоні від 20.07.2021.

Як зазначено позивачем, включення майна, а саме житлового будинку за адресою АДРЕСА_7 у ліквідаційну масу банкрута та продаж даного майна через електронну торгову систему є неправомірним, оскільки на момент проведення електронного аукціону на спірне майно був накладений арешт на підставі ухвали Овідіопольського районного суду в справі №509/3112/21.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/153/21(916/2583/23) позов Гусєвої С.В. про визнання недійсними результатів аукціону задоволено, визнано недійсними результати електронного аукціону по реалізації майна ЖБК МАРІН-БІЛДЕР, що відбувся 29.06.2021р., що оформлений Протоколом проведення електронного аукціону №UА-РS-2021-06-07-000057-2 та актом про придбання майна на електронному аукціоні від 20.07.2021 року.

10.06.2024 ФОП Войтенко А.В. звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про видачу додаткового рішення в якій, з урахуванням уточнень, просив суд:

1) стягнути з Вудуда Гаррі Ігоровича на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича грошові кошти у сумі 830 074,08 грн;

2) стягнути з приватного підприємства Юридична компанія Бізнес Гарант на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича грошові кошти у сумі у 985 661,20 грн;

3) стягнути з Арбітражної керуючої Мельник І.А. на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича суму 194 576,49 грн;

4) стягнути з арбітражної керуючої Драгун Ірини Іванівни на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича 97 500 грн;

5) стягнути з ФОП Якимів Юлія Борисівна на користь фізичної особи-підприємця Войтенка Андрія Віталійовича 50 000,00 грн;

6) стягнути з ГУ ДПС в Одеській області 4543,00 грн та 667 528,59 грн.

Звертаючись з заявами про прийняття додаткового рішення, з урахуванням уточнень, заявник зазначив, що сплачені за придбане на аукціоні майно було розподілено між кредиторами, а тому, з огляду на визнання такого аукціону недійсним, такі кошти мають бути стягнуті з кредиторів на користь покупця, шляхом винесення додаткового рішення.

Приймаючи оскаржуване додаткове рішення, місцевий господарський суд погодився із доводами та вимогами заявника та задовольнив заяву про прийняття додаткового рішення.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

За приписами ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

У відповідності до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Колегія суддів зазначає, що у розумінні вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, додаткове рішення суду - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання. Суд не вправі під виглядом додаткового рішення змінити зміст рішення або розв`язати нові питання, що не досліджувалися при судовому розгляді. Додаткове рішення є засобом саме для виправлення неповноти основного судового рішення і через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасовувати чи змінити, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту, а неповнота судового рішення може полягати у невирішеності деяких питань, що стояли перед судом (зазначені правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №910/19565/17 і від 17.06.2020 у справі №904/12170/16).

Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст. 244 ГПК України. Воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі № 911/956/17 (361/6664/20) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21.

Так, колегія суддів зазначає, що у даному випадку Гусєва С. В. звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсними результатів електронного аукціону по реалізації майна ЖБК Марін-Білдер. При цьому, такі вимоги було заявлено лише до ФОП Войтенка А.В. та ЖБК Марін- Білдер.

Інших позовних вимог, зокрема й щодо застосування до спірних правовідносин наслідків недійсності правочину, позивачем заявлено не було.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/153/21(916/2583/23) розглянуто заявлені позовні вимоги, задоволено їх та визнано недійсними результати електронного аукціону по реалізації майна ЖБК МАРІН-БІЛДЕР.

Відтак, судом першої інстанції при винесення основного судового рішення від 16.04.2024 по справі №916/153/21(916/2583/23) було розглянуто та ухвалено рішення щодо всіх заявлених позовних вимог, з приводу яких досліджувалися докази у справі, а саме щодо визнання недійсними результатів електронного аукціону.

Разом з цим, приймаючи оскаржуване додаткове рішення місцевий господарський суд розглянув та задовольнив нову позовну вимогу, яка не була предметом розгляду під час прийняття основного рішення.

Судова колегія зазначає, що зі змісту заяви ФОП Войтенка А.В. про ухвалення додаткового рішення вбачається, що заявник фактично просив суд не прийняти додаткове рішення, а розглянути нову позовну вимогу, а саме застосувати до спірних правовідносин наслідки недійсності правочину, у зв`язку із визнанням судом недійсним правочину на підставі якого, ФОП Войтенко А.В. набуто майно. Тобто прийняти рішення стосовно вимоги, яка не заявлялась сторонами під час розгляду справи та не розглядалась судом при прийнятті рішення.

Колегія суддів зазначає, що недійсність договору як приватноправова категорія спрямована на недопущення порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу, набуття, зміни, встановлення або припинення прав взагалі).

У частинах першій та другій статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

Виходячи з наведеного, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину може бути заявлена, зокрема однією зі сторін правочину та має бути заявлена або з вимогою про визнання правочину недійсним або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Тобто вирішення питання щодо застосування наслідків недійсності правочину, за умови не заявлення таких вимог у позовній заяві, не може бути вирішено шляхом прийняття додаткового рішення, а має розглядатись в окремому позовному провадженні.

Крім того, судова колегія наголошує на тому, що реституція застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. При цьому реституція спрямована на відновлення status quo ante у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Відповідно, вимоги про застосування наслідків недійсності правочину можуть бути пред`явлені тільки стороні недійсного правочину.

У даному випадку такою стороною є саме боржник - ЖБК Марін- Білдер, а не кредитори по справі та арбітражні керуючі, оскільки вони не є та не були учасниками договірних відносин, які виникли між ЖБК Марін-Білдер та ФОП Войтенко А.В.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що ст. 7 КУзПБ встановлює порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник, та визначає їх підсудність саме в межах справи про банкрутство, з метою акумулювання всіх позовних вимог за участю боржника як сторони в такому спорі в межах однієї справи. Принцип концентрації в межах справи про банкрутство майнових спорів, стороною яких є боржник, є універсальним і не містить винятків залежно від суб`єктного складу сторін спору. З огляду на строковість судових процедур у справі про банкрутство в такий спосіб законодавець захищає права не лише банкрута, а й інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

У справах про банкрутство склад учасників справи визначається КУзПБ, натомість справи позовного провадження (які розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку ст. 7 КУзПБ) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

Згідно з статтями 41, 45 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Водночас склад учасників у справі про банкрутство визначений у ст. 1 КУзПБ.

Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу в межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ.

У розумінні положень ст. 7 КУзПБ, учасниками справи позовного провадження, що розглядається в межах справи про банкрутство, є саме особи, визначені статтями 41, 45 ГПК України.

У справі, що переглядається, такими особами є позивач і відповідачі, а не всі учасники провадження справи про банкрутство, визначені ст. 1 КУзПБ.

В свою чергу, місцевий господарський суд, у порушення приписів чинного процесуального законодавства, фактично розглянув позовні вимоги про застосування наслідків недійсності правочину та застосував їх, без залучення до участі у справі осіб до яких було застосовано відповідні наслідки (стягнуто грошові кошти).

Суд апеляційної інстанції також наголошує, що ФОП Войтенко А.В. в уточненій заяви про ухвалення додаткового рішення від 19.11.2024 просив, зокрема стягнути з осіб до яких заявлено вимоги інфляційні втрати та три проценти річних. Як підставу заявник зазначив безпідставне користування грошима після винесення рішення суду щодо визнання недійсними результати електронного аукціону з 16.04.2024.

Втім, колегія суддів зазначає, що такі вимоги мають заявлятись в окремому позовному провадженні та не можуть бути вирішені шляхом прийняття додаткового рішення, оскільки не були заявлені у позові за результатами якого прийнято первісне рішення по цій справі.

Щодо посилання місцевого господарського суду на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 по справі № 910/2592/19, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у названій постанові дійшла висновку, що задоволення судом вимоги про повернення відчуженого на аукціоні майна до ліквідаційної маси боржника передбачає також стягнення з боржника на користь переможця аукціону одержаних за правочином коштів. Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції, хоч і сформульованої позивачем в усіченому вигляді, який охоплює тільки ту частину, яка стосується повернення відчуженого боржником майна. Протилежне застосування статті 216 ЦК України порушуватиме засади пропорційності та покладатиме на відповідача (покупця, переможця аукціону) непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

Виходячи з наведених висновків, застосування наслідків недійсності правочину (стягнення грошових коштів) здійснюється саме до сторони такого правочину, зокрема шляхом стягнення з боржника на користь переможця аукціону одержаних за правочином коштів.

Натомість, як вже було вказано вище Господарський суд Одеської області при винесенні оскаржуваного додаткового рішення, стягнув отримані грошові кошти за придбане майно не з сторони правочину, а з третіх осіб, які не була сторонами визнаного судом недійсного правочину, що суперечить як приписам ст. 216 ЦК України, так й не узгоджується із вищевказаними висновками Великої Палати Верховного Суду.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного додаткового рішення, що є підставою для його скасування.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, оскаржуване додаткове рішення скасуванню із прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Войтенка Андрія Віталійовича про ухвалення додаткового рішення суду від 10.06.2024, з уточненнями від 17.09.2024 та від 20.11.2024.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційні скарги задовольнити.

2. Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 по справі №916/153/21(916/2583/23) скасувати.

3. У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Войтенка Андрія Віталійовича про ухвалення додаткового рішення суду від 10.06.2024, з уточненнями від 17.09.2024 та від 20.11.2024 відмовити.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.03.2025.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяПринцевська Н.М.

СуддяФілінюк І.Г.