Постанова

від 11.03.2025 по справі 910/11208/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2025 р. Справа№ 910/11208/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 11.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець»

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 (повний текст складено і підписано 15.01.2025)

у справі № 910/11208/24 (суддя Є.В.Павленко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.А. Енерджі»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»

про стягнення 2 078 191,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог, які судом першої інстанції прийнято до розгляду, заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 986 988,48 грн. за поставлену у періоди з лютого вересня по грудень 2022 року, з лютого по липень 2023 року та з вересня по грудень 2023 року за договором № 2121/02/21 від 25.08.2021, але неоплачену у повному обсязі електричну енергію, а також нарахованих за порушення строків оплати такої електричної енергії 3 % річних в сумі 20 893,40 грн. та інфляційних втрат в сумі 70 309,36 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- порядок розрахунків між сторонами за придбану електричну енергію здійснюється відповідно до пункту 11.4. Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок № 641), у редакції, чинній з 25.01.2024, проте при розрахунку заявлених до стягнення компенсаційних виплат позивач застосував нечинну редакцію вказаного Порядку;

- позивачем необґрунтовано завищені суми інфляційних втрат у спірних періодах шляхом заокруглення сукупного індексу інфляції не до десятих (одного знака після коми), а до мільйонних (шести знаків після коми);

- на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, з огляду на що може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов`язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом;

- зобов`язання відповідача щодо проведення розрахунків з позивачем не настали, як через наявність заборгованості НЕК «Укренерго», так і з огляду на настання обставин непереборної сили - введенням з 24.02.2022 на території України воєнного стану.

Також відповідач зауважив на тому, що наявні підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат та, з огляду на вказане, просив у разі, якщо суд дійде до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 1 грн. від стягнутої суми.

Крім того, у період розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем здійснювались часткові оплати в рахунок погашення заборгованості стягнення якої є предметом цього спору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі № 910/11208/24 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 1 121 863,81 грн. основного боргу, 13 400,05 грн. 3 % річних, 40 293,14 грн. інфляційних втрат та 17 633,36 грн. судового збору, провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 865 124,67 грн. основного боргу закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленої позивачем у періоди з лютого вересня по грудень 2022 року, з лютого по липень 2023 року та з вересня по грудень 2023 року за договором № 2121/02/21 від 25.08.2021 електричної енергії у визначеній позивачем сумі.

При цьому, з огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції закрив провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 865 124,67 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що позивач невірно визначив початкову дату періоду прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем за спірним договором, не врахувавши, що:

- відповідно до пункту 11.4 Порядку № 641 (у редакції, чинній з 26.01.2024) відповідач забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;

- додатковою угодою до спірного договору від 26.01.2024 сторони прямо передбачили, що розрахунки за вказаним правочином здійснюються саме в порядку пункту 11.4. Порядку № 641.

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо невірності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат з посиланням на дію правила заокруглення величини індексу інфляції до десяткового числа після коми (один знак після коми), про що писав Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 в справі № 905/21/19, зазначивши, що:

- Верховний Суд у вищевказаній постанові в контексті порядку застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України дійшов висновку про те, що: величина приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми; при обчисленні інфляційних збитків за наступний період до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період;

- норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не містить жодних приписів щодо порядку та методики обрахунку інфляційних втрат, у тому числі обмежень щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до десяткового числа після коми, а відтак роздуми та міркування Верховного Суду щодо порядку застосування арифметичних правил округлення при здійсненні обрахунку інфляційних втрат, викладені в постанові від 26.06.2020 в справі № 905/21/19, у розумінні імперативних приписів статті 326 ГПК України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є висновками щодо застосування норм права, а відтак не можуть бути враховані судом першої інстанції у даній справі;

- згідно наданого позивачем розрахунку останній здійснював заокруглення сукупного індексу інфляції до десятитисячних (третьої цифри після коми), а не мільйонних, як було вказано відповідачем;

- згідно загальновідомих арифметичних правил, округлена цифра розряду, до якого виконується округлення, залишається без змін, якщо в числі, яке округлюється, за нею слідує одна з цифр: 0, 1, 2, 3, 4, а якщо за нею слідує цифри: 5, 6, 7, 8, 9, - тоді до цифри розряду, до якої округляли, додається 1. Округлюючи десятковий дріб до якого-небудь розряду, усі цифри, що йдуть за цим розрядом, замінюють нулями (якщо вони стоять після коми, то їх відкидають) (Математика: підручник для 5 класу закладів загальної середньої освіти/А.Г. Мерзляк, В.Б. Полонський, М.С. Якір. - Х.:Гімназія, 2022. - сторінки 262-263);

- як вбачається з розрахунку позивача, сукупний індекс інфляції, нарахований на заборгованість за актами купівлі-продажу електроенергії за вересень-листопад 2022 року, жовтень - становить 102,200% (тобто, згідно вищевказаних арифметичних правил 102,2%), листопад-грудень 2023 року - 100,600% (тобто, 100,6%). У свою чергу, застосування сукупного індексу інфляції, нарахованого на заборгованість за актами купівлі-продажу електроенергії за грудень 2022 року, лютий-липень 2023 року, вересень 2023 року в розмірі 102,813%, згідно зазначених арифметичних правил округлення, не змінює кінцевого значення нарахованої позивачем суми інфляційних втрат.

Також суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру 3 % річних, зазначивши, що: останні не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання; вони виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі № 910/11208/24 в задоволеній частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення в оскаржуваній частині винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на:

- тому, що під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за спірним договором мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» та зазначив про те, що вказана позиція підтверджена висновками, які викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.06.2024 по справі № 910/4439/23;

- наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних;

- тому, що у спірних правовідносинах наявні обставини непереборних сили (дія воєнного стану), що унеможливлює стягнення як основного боргу, так і 3 % річних та інфляційних втрат.

Також у апеляційній скарзі відповідач просив відстрочити йому сплату судового збору до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі.

До апеляційної скарги апелянтом додано копію Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 30.09.2024.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» у справі № 910/11208/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстроченні сплати судового збору, апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі № 910/11208/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України, скаржнику надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

17.02.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додані докази сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі № 910/11208/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/11208/24 призначено до розгляду на 11.03.2025 о 10 год. 30 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи 910/11208/24.

27.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріли цієї справи.

03.03.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а також додатково зауваживши на тому, що:

- з аналізу пункту 11.4. Порядку № 641 вбачається, що в ньому відсутнє положення про те, що у випадку неотримання коштів відповідачем від ОСП (НЕК «Укренерго»), строк виконання остаточного розрахунку відповідача з продавцем за «зеленим» тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження таких коштів, що свідчить про те, що положення вказаного порядку жодним чином не звільняють відповідача від обов`язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії по договору №2121/02/21 від 25.08.2021;

- посилання відповідача на те, що розрахунки з оплати електричної енергії за спірним договором мають здійснюватися з повним врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом», є безпідставними;

- підстави для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.

Також до відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

05.03.2025 до суду від позивача надійшла заява до якої додано копію платіжної інструкції № 593 від 04.03.2025.

Щодо наданого апелянтом додаткового доказу, а саме копії Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 30.09.2024, слід зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої апелянтом в суді апеляційної інстанції копії Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 30.09.2024.

Станом на 11.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

25.08.2021 відповідач (гарантований покупець) та позивач (продавець за «зеленим» тарифом) уклали договір №2121/02/21 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що за цим договором продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку №641, або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (далі Порядок № 2804).

В п. 2.3 Договору узгоджено, що позивач зобов`язується продавати, а відповідач зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

26.01.2024 позивач та відповідач уклали додаткову угоду № 1217/07/24, якою глави 1- 8 вищевказаного договору замінено главами 1- 9 у новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1. Договору (у редакції додаткової угоди від 26.01.2024) продавець зобов`язується продавати, а підприємство - купувати електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії, відпущену генеруючими одиницями продавця, включеними до балансуючої групи гарантованого покупця, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього правочину та чинного законодавства України, у тому числі Порядку № 641.

Сторони визнають свої зобов`язання згідно з законами України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», Порядком № 641, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 308, договором про участь у балансуючій групі гарантованого покупця та керуються їх положеннями і положеннями чинного законодавства України при виконанні цього Договору (п. 2.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 26.01.2024)).

За змістом положень п.п. 2.2.- 2.3. Договору (у редакції додаткової угоди від 26.01.2024) купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови включення генеруючих установок продавця до балансуючої групи гарантованого покупця. Продавець здійснює продаж електричної енергії гарантованому покупцю за встановленим Регулятором для кожної генеруючої одиниці «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього та іншими цінами, у випадках, передбачених Законом України "Про ринок електричної енергії" та Порядком № 641, у національній валюті України (пункти 2).

Пунктом 4.1. Договору (у редакції додаткової угоди від 26.01.2024) передбачено право позивача вимагати від відповідача повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього правочину.

Підпунктом 2 п. 4.4. Договору (у редакції додаткової угоди від 26.01.2024) передбачено, що відповідач зобов`язаний у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у позивача електричну енергію, а пп. 2 п. 4.4. - що відповідач зобов`язаний у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у позивача електричну енергію.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, повноважними представниками сторін підписано й скріплено їх печатками акти купівлі-продажу електроенергії, відповідно до яких сторони підтвердили та зафіксували обсяг та вартість виробленої позивачем та купленої відповідачем електричної енергії, а саме: за вересень 2022 року - на суму 66 854,40 грн. з ПДВ; за жовтень 2022 року - на суму 88 851,36 грн. з ПДВ; за листопад 2022 року - на суму 43 729,44 грн. з ПДВ; за грудень 2022 року - на суму 44 865,71 грн. з ПДВ; за лютий 2023 року - на суму 326 363,56 грн. з ПДВ; за березень 2023 року - на суму 597 164,92 грн. з ПДВ; за квітень 2023 року - на суму 517 112,00 грн. з ПДВ; за травень 2023 року - на суму 1 850 861,22 грн. з ПДВ; за червень 2023 року - на суму 4 524 026,87 грн. з ПДВ; за липень 2023 року - на суму 4 821 535,37 грн.; за вересень 2023 року - на суму 4 237 955,16 грн. з ПДВ; за жовтень 2023 року - на суму 3 111 604,09 грн. з ПДВ; за листопад 2023 року - на суму 1 217 145,35 грн. з ПДВ; за грудень 2023 року -

За умовами пунктів 3.1.- 3.3. Договору (у редакції додаткової угоди від 26.01.2024) обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається на підставі даних комерційного обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до Порядку № 641. Розрахунок за куплену відповідачем електричну енергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця, з урахуванням ПДВ. Сторони при виникненні взаємної однорідної заборгованості мають право за взаємною згодою проводити зарахування зустрічних однорідних вимог, що оформлюється в установленому законодавством порядку. Оплата електричної енергії, купленої відповідачем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюються відповідно до Порядку № 641.

Отже, порядок розрахунків між сторонами за Договором врегульовано Порядком № 641.

Згідно з пунктом 11.4 Порядку № 641 (у редакції від 26.01.2024, яка була чинна на час настання строку проведення розрахунків між сторонами) Підприємство забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом 5 робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема, враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

НКРЕКП постановами: від 30.04.2024 № 858 (оприлюднена 01.05.2024), від 08.05.2024 № 896 (оприлюднена 10.05.2024), від 15.05.2024 № 946 (оприлюднена 16.05.2024) - затвердила розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії за «зеленим» тарифом, наданої відповідачу за спірний період: вересень-грудень 2022 року, лютий-липень 2023 року та вересень-грудень 2023 року.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що відповідачем свої зобов`язання за Договором у частині повної та своєчасної остаточної оплати виробленої позивачем електроенергії виконані не у повному обсязі, а на дату звернення до суду з цим позовом (з урахуванням заяв позивача про зменшення розміру позовних вимог від 12.10.2024 та від 12.11.2024) загальний розмір заборгованості відповідача з придбаної відповідачем у спірному періоді енергії за «зеленим» тарифом становить1 986 988,48 грн.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 1 986 988,48 грн., 3 % річних в сумі 20 893,40 грн. та інфляційні втрати в сумі 70 309,36 грн.

За наслідками розгляду спору сторін суд першої інстанції:

- закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 865 124,67 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору;

- присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 1 121 863,81 грн. основного боргу, 13 400,05 грн. 3 % річних, 40 293,14 грн. інфляційних втрат (відмовивши у стягненні 3% річних в сумі 7 493,35 грн. та інфляційних втрат в сумі 30 016,22 грн. - примітка суду).

Крім того, суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а також в частині відмови у зменшенні розміру 3% річних та інфляційних втрат, а відтак, враховуючи, що рішення в частинах закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 865 124,67 грн., а також часткової відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частинах закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 865 124,67 грн., а також часткової відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- відповідно до пункту 11.4 Порядку № 641 (у редакції, чинній з 26.01.2024) відповідач забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;

- оскільки постанови НКРЕКП №№ 858, 896 та 946 затверджені після 26.01.2024, тобто, після набрання чинності змін до Порядку № 641, то розрахунки за електричну енергію, відпущену у вересні-грудні 2022 року, лютому-липні 2023 року та вересні-жовтні 2023 року, мали здійснюватись у порядку та в строки, встановлені саме пунктом 11.4 Порядку № 641 у редакції, чинній з 26.01.2024;

- додатковою угодою до договору від 26.01.2024 сторони прямо передбачили, що розрахунки за вказаним правочином здійснюються саме в порядку пункту 11.4. Порядку;

- за таких обставин, з урахуванням дат затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, останній зобов`язаний був провести із позивачем остаточний розрахунок за куплену електричну енергію: за лютий, липень та вересень 2023 року - до 08.05.2024 включно; за грудень 2022 року, березень-червень, листопад-грудень 2023 року - до 17.05.2024 включно; за вересень-листопад 2022 року, жовтень 2023 року - до 23.05.2024 включно.

Як встановлено вище, відповідач у апеляційній скарзі проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за Договором мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом».

Щодо вказаного колегія суддів зазначає таке:

- станом на дату настання строку оплати за заявлений позивачем період (жовтень 2021 року) наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» № 140 втратив чинність;

- наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 року «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» № 206, як і попередній наказ, ніяким чином не обмежує право позивача на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами у справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641. Цим наказом лише обмежено розмір виплат, які передбачені пунктом 10.1 вказаного порядку, проте даний нормативно-правовий акт не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за «зеленим тарифом» при здійсненні ними остаточних розрахунків згідно з пунктом 10.4 Порядку №641;

- саме лише посилання відповідача на наявність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» №206 не може слугувати беззаперечним доказом відсутності у відповідача заборгованості за договором, оскільки останнім не наведено відповідних розрахунків та не надано належних доказів відсутності на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» грошових коштів, які б дозволили оплатити повну вартість отриманої продукції, як це прямо визначено підпунктом 6 пункту 2 та абзацом 2 пункту 3 цього наказу;

- саме відповідач взяв на себе обов`язок купувати усю відпущену за договором електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору і законодавства України, у тому числі Порядку №641;

- в матеріалах справи відсутні докази щодо внесення змін до Договору в частині розрахунків за період 2021 - 2022 років, тоді як саме цим договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників, який відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання обома сторонами.

Слід зауважити і на наступному.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 зазначив, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Колегія суддів також приймає до уваги постанову Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, в якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Також слід зауважити на тому, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/3126/23, серед іншого, відмовлено Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд палати/об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

У вказаній ухвалі касаційний суд встановив, що правова позиція щодо застосування норм права та наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 у правовідносинах між сторонами у період дії воєнного стану в Україні (особливого періоду в розумінні положень ст. 16 Закону України «Про ринок електричної енергії») є однаковою.

Слід зазначити і про те, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 викладені наступні правові висновки:

- об`єднана палата погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641;

- об`єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22;

- оскільки, за висновками об`єднаної палати, положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за «зеленим» тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП «Гарантований покупець» коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641;

- Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та у постанові від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 зазначив, що у Наказі №140 та №206: мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»; наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; наказ не змінює обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;

- Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:

1) Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

2) накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору.

При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що його позиція щодо того, що під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за договором № 1505/01/20 від 15.06.2020 мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом», підтверджена висновками, які викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.06.2024 по справі № 910/4439/23, так як вказане спростовується змістом вказаної постанови.

Також не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, з огляду на не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов`язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом.

З вказаного приводу колегія судів зазначає про те, що

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як умовами Договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов`язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов`язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги.

Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, положення чинного законодавства (ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України) визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, проте не надають боржнику право у випадку наявності відповідних підстав відстрочити виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, а відтак при визначенні строку оплати слід виходити саме з погоджених сторонами у Договорі умов.

До того ж, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- пункт 11.4. Порядку № 641 не містить положень про те, що у випадку неотримання відповідачем коштів від оператора системи передач (НЕК «Укренерго»), строк виконання остаточного розрахунку відповідача з продавцем за «зеленим» тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження таких коштів, а відтак положення вказаного Порядку № 641 жодним чином не звільняють відповідача від обов`язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами;

- у матеріалах справи відсутні докази внесення сторонами змін до Договору в частині встановлення іншого порядку проведення розрахунків за спірний період в залежності від обсягу відповідачем коштів від оператора системи передач (НЕК «Укренерго»), тоді як саме Договором (у редакції відповідних додаткових угод) регулюються господарсько-правові відносини його учасників.

Колегія суддів зазначає про те, що, наявних у матеріалах справи станом на дату прийняття оскаржуваного рішення доказів підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену спірні періоди електричну енергію становила 1 121 863,81 грн., а строк виконання обов`язку по сплаті вказаних коштів станом на дату звернення позивача до суду цим позовом вже настав.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 1 121 863,81 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 20 893,40 грн. та інфляційних втрат в сумі 70 309,36 грн., слід зазначити таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої у жовтні 2021 року електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

Щодо посилань апелянта на те, що позивачем допущені помилки у розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів зазначає про таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при нарахуванні 3 % річних та інфляційних втрат допущено помилки, а саме не враховано те, що такі нарахування:

- за актами купівлі-продажу електроенергії за лютий, липень та вересень 2023 року повинно здійснюватися з 09.05.2024, а не з 07.05.2024, як визначив позивач у своєму розрахунку;

- за актами купівлі-продажу електроенергії за грудень 2022 року, березень-червень, листопад-грудень 2023 року - з 18.08.2024, а не з 11.05.2024;

- за актами купівлі-продажу електроенергії за вересень-листопад 2022 року, жовтень 2023 року - з 24.05.2024, а не з 20.05.2024.

При цьому суд першої інстанції також цілком вірно відхилив доводи відповідача щодо невірності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат з посиланням на дію правила заокруглення величини індексу інфляції до десяткового числа після коми (один знак після коми), про що писав Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 року в справі № 905/21/19, зазначивши, що:

- Верховний Суд у вищевказаній постанові в контексті порядку застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України дійшов висновку про те, що: величина приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми; при обчисленні інфляційних збитків за наступний період до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період;

- норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не містить жодних приписів щодо порядку та методики обрахунку інфляційних втрат, у тому числі обмежень щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до десяткового числа після коми, а відтак роздуми та міркування Верховного Суду щодо порядку застосування арифметичних правил округлення при здійсненні обрахунку інфляційних втрат, викладені в постанові від 26.06.2020 в справі № 905/21/19, у розумінні імперативних приписів статті 326 ГПК України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є висновками щодо застосування норм права, а відтак не можуть бути враховані судом першої інстанції у даній справі;

- згідно наданого позивачем розрахунку останній здійснював заокруглення сукупного індексу інфляції до десятитисячних (третьої цифри після коми), а не мільйонних, як було вказано відповідачем;

- згідно загальновідомих арифметичних правил, округлена цифра розряду, до якого виконується округлення, залишається без змін, якщо в числі, яке округлюється, за нею слідує одна з цифр: 0, 1, 2, 3, 4, а якщо за нею слідує цифри: 5, 6, 7, 8, 9, - тоді до цифри розряду, до якої округляли, додається 1. Округлюючи десятковий дріб до якого-небудь розряду, усі цифри, що йдуть за цим розрядом, замінюють нулями (якщо вони стоять після коми, то їх відкидають) (Математика: підручник для 5 класу закладів загальної середньої освіти/А.Г. Мерзляк, В.Б. Полонський, М.С. Якір. - Х.:Гімназія, 2022. - сторінки 262-263);

- як вбачається з розрахунку позивача, сукупний індекс інфляції, нарахований на заборгованість за актами купівлі-продажу електроенергії за вересень-листопад 2022 року, жовтень - становить 102,200% (тобто, згідно вищевказаних арифметичних правил 102,2%), листопад-грудень 2023 року - 100,600% (тобто, 100,6%). У свою чергу, застосування сукупного індексу інфляції, нарахованого на заборгованість за актами купівлі-продажу електроенергії за грудень 2022 року, лютий-липень 2023 року, вересень 2023 року в розмірі 102,813%, згідно зазначених арифметичних правил округлення, не змінює кінцевого значення нарахованої позивачем суми інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за спірний період прострочення виконання зобов`язання відповідачем, встановив, що обґрунтований розмір 3 % річних за цей період складає 13 400,05 грн., а інфляційних втрат - 40 293,14 грн.

При цьому, з огляду на викладене вище, колегія суддів вважає помилковими твердження апелянта про те, що наявні підстави для звільнення його від нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат, так як відповідачем не було порушено визначений наказами Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» порядок розрахунків.

Щодо посилань відповідача на наявність підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст.. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 910/11208/24 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/11208/24 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Також колегія суддів зауважує на правовій позиції, яка викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 922/444/24, згідно з якою з часу ухвалення постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні.

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розміру дійсних майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.

Щодо посилань відповідача на те, що у спірних правовідносинах наявні обставини непереборних сили (дія воєнного стану), що унеможливлює стягнення як основного боргу, так і 3 % річних та інфляційних втрат

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, за змістом положень чинного законодавства наявність обставин непереборної сили є підставою саме для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, проте не свідчить про можливість відстрочення виконання самого зобов`язання.

Також слід зазначити про таке.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від сплати 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання обов`язку по сплаті основного боргу відсутні.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 13 400,05 грн. та інфляційних втрат в сумі 40 293,14 грн. залишається без змін.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який, встановивши, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у заявленій сумі обґрунтовані та доведені, поклав такі витрати на відповідача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі № 910/11208/24 в оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі № 910/11208/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі № 910/11208/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 11.03.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

С.А. Гончаров