Рішення

від 26.02.2025 по справі 910/14655/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2025Справа № 910/14655/24За позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чехівський квартал 4К»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіт Інвест»

про розірвання договору та стягнення 96 020, 60 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Ясинська С.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чехівський квартал 4К» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіт Інвест» (надалі-відповідач), у якому просить суд:

- розірвати договір підряду №0921/1 від 06.09.2022, що укладений між позивачем та відповідачем;

- стягнути суму грошових коштів у розмірі 90 020, 60 грн, з яких: 76 000,00 грн сума попередньої оплати та 20 020, 60 грн штрафні санкції.

Позовні вимоги, з посиланням ст.15, 16, 509, 525, 526, 570, 615, 626, 629, 651, 653, 837, 846, 849, 852, 853, 854, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст.173, 175, 188, 193, 199 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором підряду №0921/1 від 06.09.2022, в частині своєчасного виконання робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

09.12.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/14655/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.01.2025.

08.01.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду надійшла виписка про рух коштів між позивачем та відповідачем.

У підготовче засідання 15.01.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у позивача докази. Також суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 відкладено підготовче засідання на 12.02.2025.

07.02.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи.

У підготовче засідання 12.02.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи подані позивачем 07.02.2025, на виконання ухвали суду, документи.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливості надання доказів чи заявлення клопотань, у підготовчому засіданні судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2025.

У судовому засіданні 26.02.2025 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити. Представник відповідача в засідання не з`явився про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 26.02.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.09.2022 між відповідачем (підрядник) та позивачем (замовник) укладено договір підряду №0921/1 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого замовник передає, а підрядник приймає комплекс поточних робіт зовні та всередині житлового будинку, а також всі інші види робіт, виконання яких погоджено сторонами в цьому договорі, за адресою: Україна, 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Чехова, буд. 4-к.

Згідно із п.2.1. договору підрядник зобов`язується виконати всі свої роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, у встановлені цим договором терміни і здати їх замовнику.

Пунктом 4.1. договору сторонами погоджено, що вартість робіт за ним відповідно до договірної ціни становить 128 000,00 грн.

Відповідно до п.4.2. договору оплата за ним здійснюється в наступному порядку:

4.2.1. передплата, що становить 76 000,00 грн, які на протязі 3 банківських днів замовник повинен перерахувати підряднику з моменту підписання сторонами даного договору.

4.2.2. остаточний розрахунок, що становить 52 000, 00 грн оплачується в триденний термін після підписання сторонами акту виконаних робіт згідно п.1.1. даного договору.

Здача і приймання робіт проводиться сторонами відповідно до ДСТУ-Н Б В.2.5-73:2013 і п.5.3. справжньої угоди (п.5.1. договору).

Згідно із п.5.3. договору по завершенню робіт підрядник зобов`язаний (виконати прибирання приміщень після виконання робіт), надати замовнику всі необхідні матеріали і документи, передбачені СНиП та ДБН. При відсутності з боку замовника мотивованих зауважень і претензій, пред`явлених підряднику в письмовому вигляді , акт приймання робіт повинен бути підписаний замовником в 3-денний термін.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного закінчення робіт та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.8.1. договору).

Відповідно до п.8.2. договору термін виконання всього комплексу робіт складає 21 календарний день з моменту надходження передплати на розрахунковий рахунок підрядника.

Сторонами підписано додаток №1 до договору - специфікацію (розрахунок договірної ціни) робіт та матеріалів на ремонт будинку за адресою: м.Ірпінь, вул.Чехова, 4К, в якому погоджено види робіт та матеріалів, а також їх загальну вартість в розмірі 128 000,00 грн.

07.09.2022 на виконання умов договору позивачем сплачено відповідачу 76 000,00 грн передплати, що підтверджується платіжною інструкцією №86 від 07.09.2022.

21.11.2022 позивачем направлено відповідачу заяву за вих.№21/11 про розірвання договору підряду в односторонньому порядку, в якій позивач просив останнього в строк 5 календарних днів, з дня отримання такої заяви, надати обґрунтований розрахунок витрачених коштів, отриманих як передплату на закупівлю матеріалів та виконаних робіт за договором, а також здійснити повернення перерахованої передплати на зменшену на суму фактично використаних коштів на закупівлю матеріалів та робіт на виконання договору. Направлення заяви підтверджується копією опису вкладення в цінний лист, фіскальним чеком та накладною АТ «Укрпошта» №0820508332359 від 21.11.2022.

09.12.2022 позивачем направлено відповідачу листа за вих.№08/12, в якому, зокрема, зазначено, що відповідачем виконано роботи несвоєчасно та неякісно, з недоліками та з порушенням норм будівництва, а також не було надано сертифікатів якості на вікна та металочерепицю. Позивач просив у строк 7 календарних днів, з дня отримання листа, надати обґрунтований розрахунок витрачених коштів, отриманих як передплату на закупівлю матеріалів та виконаних робіт за договором. У листі наведено таблицю згідно якої відповідачем не виконано робіт та не куплено матеріалів на суму 32 892,45 грн. Також позивач просив відповідача повернути 76 000, 00 грн передплати та 20 020,60 грн штрафних санкцій. Направлення листа підтверджується копією опису вкладення в цінний лист, фіскальним чеком та накладною АТ «Укрпошта» №0820508333681 від 09.12.2022.

Листом за вих.№23/12-2022 від 23.12.2022 відповідач повідомив позивача про те, що роботи за договором було виконано в повному обсязі, а тому просив підписати акт №1 приймання виконаних робіт з поточного ремонту за листопад 2022 року від 30.11.2022 на загальну суму 128 000,00 грн, а також здійснити остаточний розрахунок за договором у розмірі 52 000,00 грн.

02.02.2023 позивачем направлено відповідачу листа за вих.№29/01 від 29.01.2023, в якому, зокрема, зазначено, що відповідачу нараховано 20 020, 60 грн пені, а також сума матеріалів та робіт за перерахунком позивача, як різниця в специфікації, вважається підтвердженою в сумі 32 892,45 грн, а тому 52 000,00 грн не можуть бути сплачені позивачем відповідачу. Направлення листа підтверджується копією опису вкладення в цінний лист, фіскальним чеком та накладною АТ «Укрпошта» №0820100011120 від 02.02.2023.

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про розірвання договору підряду №0921/1 від 06.09.2022 та стягнення 76 000,00 грн суми попередньої оплати і 20 020, 60 грн штрафних санкцій.

Підставами позову є порушення відповідачем умов договору підряду №0921/1 від 06.09.2022.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір, укладений між сторонами, є договором підряду, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частина 1-2 стаття 837 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено судом вище, 06.09.2022 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як підрядником, було укладено договір підряду предметом якого є виконання комплексу поточних робіт зовні та всередині житлового будинку, а також всіх інших видів робіт за адресою: Україна, 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Чехова, буд. 4-к.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.8.2. договору термін виконання всього комплексу робіт складає 21 календарний день з моменту надходження передплати на розрахунковий рахунок підрядника.

Як установлено судом, позивачем на виконання умов договору було здійснено попередню оплату на загальну суму 76 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №86 від 07.09.2022.

Отже, термін виконання робіт до 28.09.2022 включно.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.1. договору сторонами погоджено, що вартість робіт за ним відповідно до договірної ціни становить 128 000,00 грн.

Також сторонами підписано додаток №1 до договору - специфікацію (розрахунок договірної ціни) робіт та матеріалів на ремонт будинку за адресою: м.Ірпінь, вул.Чехова, 4К, в якому погоджено види робіт та матеріалів, а також їх загальну вартість в розмірі 128 000,00 грн.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 стаття 530 Цивільного кодексу України).

21.11.2022 позивачем направлено відповідачу заяву за вих.№21/11 про розірвання договору підряду в односторонньому порядку, в якій позивач просив останнього в строк 5 календарних днів, з дня отримання такої заяви, надати обґрунтований розрахунок витрачених коштів, отриманих як передплату на закупівлю матеріалів та виконаних робіт за договором, а також здійснити повернення перерахованої передплати на зменшену на суму фактично використаних коштів на закупівлю матеріалів та робіт на виконання договору.

09.12.2022 позивачем направлено відповідачу листа за вих.№08/12, в якому, зокрема, зазначено, що відповідачем виконано роботи несвоєчасно та неякісно, з недоліками та з порушенням норм будівництва, а також не було надано сертифікатів якості на вікна та металочерепицю. Позивач просив у строк 7 календарних днів, з дня отримання листа надати обґрунтований розрахунок витрачених коштів, отриманих як передплату на закупівлю матеріалів та виконаних робіт за договором. У листі наведено таблицю згідно якої відповідачем не виконано робіт та не куплено матеріалів на суму 32 892,45 грн. Також позивач просив відповідача повернути 76 000, 00 грн передплати та 20 020,60 грн штрафних санкцій.

Листом за вих.№23/12-2022 від 23.12.2022 відповідач повідомив позивача про те, що роботи за договором було виконано в повному обсязі, а тому просив підписати акт №1 приймання виконаних робіт з поточного ремонту за листопад 2022 року від 30.11.2022 на загальну суму 128 000,00 грн, а також здійснити остаточний розрахунок за договором у розмірі 52 000,00 грн.

Однак, акт підписаний зі сторони позивача не був та 02.02.2023 позивачем направлено відповідачу листа за вих.№29/01 від 29.01.2023, в якому, зокрема, зазначено, що відповідачу нараховано 20 020, 60 грн пені, а також сума матеріалів та робіт за перерахунком позивача, як різниця в специфікації, вважається підтвердженою в сумі 32 892,45 грн, а тому 52 000,00 грн не можуть бути сплачені позивачем відповідачу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина 2 стаття 598 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 стаття 615 Цивільного кодексу України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 651 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 188 Господарського кодексу країни).

У пункті 7.3. договору сторонами погоджено, що договір може бути розірваний в наступних випадках:

7.3.1. за взаємною згодою сторін;

7.3.2. при настанні форс-мажору. При цьому сторони інформують одна одну про це в письмовому вигляді протягом 2-х днів.

Разом з тим, положеннями ст. 849 Цивільного кодексу України передбачено випадки, за яких замовник може відмовитись від договору підряду, а саме:

- на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України - якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

- на підставі частини 3 статті 849 Цивільного кодексу України - якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

- на підставі частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України - у будь-який час до закінчення роботи, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору;

При цьому, відмова замовника від договору, яка за своєю суттю є одностороннім правочином, може бути вчинена виключно до моменту завершення виконання підрядником робіт та має бути доведена до підрядника з чітким посиланням на правову підставу, у відповідності до якої замовник відмовляється від договору підряду, оскільки в кожному з наведених випадків настають різні правові наслідки і виникають різні права та обов`язки у сторін.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Зазначене вище кореспондується з положеннями статті 188 Господарського кодексу України, частиною 4 та 5 якої визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені нормою статті 651 Цивільного кодексу України. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (такий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Так, згідно п.8.1. договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного закінчення робіт та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Приймаючи до уваги те, що докази як і закінчення усіх робіт та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, як і виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за договором у матеріалах справи відсутні, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір підряду на даний час є діючим.

Отже, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів виконання відповідачем усіх робіт за договором, що є істотним порушенням умов договору та в силу частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для його розірвання, а також враховуючи безумовне право позивача, як підрядника, передбачене частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України в будь-який час до закінчення робіт відмовитись від договору підряду, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині розірвання договору.

Також відповідно до частини 2 та 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як установлено судом вище, укладений сторонами договір є договором підряду, який є розірваним за рішенням суду в силу зазначених вище обставин.

Згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частинами 2, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналогічні висновки наведені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

Положеннями частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України встановлюється безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №904/7804/16).

Тобто, закон покладає на замовника обов`язок вчинити активні дії щодо виплати підрядникові плати за виконану частину роботи.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Так, як зазначено позивачем у позові (а.с.2) та в листах позивача, які було направлено за вих.№08/12 від 08.12.2022 (а.с.11-13), вих.№29/01 від 29.01.2023 (а.с.26) відповідачу, останнім виконано роботи несвоєчасно та неякісно, з недоліками та з порушенням норм будівництва. Також у листі за вих.№08/12 від 08.12.2022 позивачем наведено таблицю згідно якої відповідачем не виконано робіт та не куплено матеріалів на суму 32 892,45 грн.

Тобто, позивачем самостійно зазначається про виконання відповідачем робіт та закупівлю матеріалів за договором, при цьому позивач просить суд стягнути з останнього всю сплачену суму попередньої оплати за договором у розмірі 76 000,00 грн, що не відповідає принципу добросовісності, а також правилам частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, яка встановлює обов`язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи.

Отже, враховуючи, що позивачем не доведено вартості виконаних відповідачем за договором підряду робіт та вартості використаних матеріалів, а також не доведено факту невикористання останнім усієї суми попередньої оплати в розмірі 76 000, 00 грн, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача вказаної суми попередньої оплати.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 020,60 грн пені нарахованої за період з 29.09.2022 по 03.12.2022, суд зазначає таке.

Так, як установлено судом вище, відповідач повинен був закінчити всі роботи до 28.09.2022, тоді як убачається з матеріалів справи акт виконаних робіт за листопад 2022 року від 30.11.2022, було надано позивачу з листом за вих.№23/12-2022 від 23.12.2022, тобто сам відповідач підтвердив несвоєчасне виконання робіт.

За змістом ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.1. договору за порушення термінів виконання робіт, передбачених розділом 8 цього договору і термінів усунення недоліків, виявлених в період будівництва та гарантійного терміну, допущених з вини підрядника, він оплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості невиконаних у строк робіт або зобов`язань за кожен прострочений день.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що якщо підрядник не приступає своєчасно до виконання робіт згідно договору або виконує їх з явним порушенням термінів виконання, або необґрунтовано відмовляється від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором, підрядник сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передбаченої п.4.2. цього договору на розрахунковий рахунок замовника за кожен прострочений день.

Як убачається з позову позивачем за порушення строку виконання робіт нараховано відповідачу пеню на підставі і пункту 6.1. і пункту 6.2. договору, що суперечить приписам статті 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Разом з тим, дослідивши умови вказаних пунктів, суд зазначає, що позивач має право на нарахування пені лише за пунктом 6.2. договору, оскільки відповідно до пункту 6.1. договору, пеня нараховується одночасно за порушення термінів виконання робіт, передбачених розділом 8 цього договору і термінів усунення недоліків, виявлених в період будівництва та гарантійного терміну, тоді як термін усунення недоліків позивачем відповідачу не встановлювався, а тому суд не вбачає підстав для нараховування пені, передбаченої пунктом 6.1. договору.

Отже, здійснивши перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передбаченої в п.4.2. договорі (128 000,00 грн), за період визначений позивачем з 29.09.2022 по 03.12.2022, суд зазначає, що стягненню з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 8 448, 00 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та про розірвання договору підряду №0921/1 від 06.09.2022 і стягнення з відповідача на користь позивача 8 448,00 грн пені.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір підряду №0921/1 від 06.09.2022, що укладений між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Чехівський квартал 4К» (08205, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Літературна, будинок 4К, ідентифікаційний код 40219801) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олвіт Інвест» (02125, місто Київ, вулиця Старосільська, будинок 1К, корпус 2, офіс 81, ідентифікаційний код 30978177).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіт Інвест» (02125, місто Київ, вулиця Старосільська, будинок 1К, корпус 2, офіс 81, ідентифікаційний код 30978177) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чехівський квартал 4К» (08205, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Літературна, будинок 4К, ідентифікаційний код 40219801) 8 448 (вісім тисяч чотириста сорок вісім) грн 00 коп. пені та 3 294 (три тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 41 коп. судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 10.03.2025.

Суддя Я.А.Карабань