Рішення від 11.03.2025 по справі 910/15906/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2025Справа № 910/15906/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Давиденка Івана Михайловича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ»

про стягнення 349 963,70 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Фізичної особи-підприємця Давиденка Івана Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" про стягнення 349 963,70 грн, з яких: заборгованість у розмірі 318 150,00 грн, 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 5 112,21 грн та інфляційні втрати у розмірі 26 701,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань із повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг за договором № 23/02 про надання послуг від 23.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15906/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки на подання заяв по суті спору.

16.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.01.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

17.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу.

Суд констатує, що відповідач своїм правом на подання заперечень у порядку ст. 167 ГПК України не скористався.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

23.02.2024 між Фізичною особою-підприємцем Давиденком Іваном Михайловичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» (замовник) укладено договір № 23/02 про надання послуг (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого виконавець зобов`язується виконати послуги з використанням власних транспортних засобів згідно заяви/письмової або по телефону, а замовник зобов`язується прийняти належним чином надані послуги та оплатити їх.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що замовник сплачує виконавцю вартість послуг на підставі належним чином оформлених і виставлених замовнику рахунків, актів виконаних робіт протягом 5 календарних днів з часу їх отримання.

В п. 3.2. Договору погоджено вартість послуг за Договором.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом одного року з моменту укладання цього договору. У випадку, якщо протягом 30 календарних днів до моменту закінчення цього строку жодна із сторін не повідомить протилежну сторону про свою відмову від продовження цього строку, цей строк щоразу автоматично продовжується ще на один рік (п. 5.2. Договору).

На виконання умов Договору позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 1 333 750,00 грн, на підтвердження чого в матеріали справи позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

від 26.02.2024 № 10/02 на суму 12 400,00 грн (без ПДВ);

від 07.03.2024 № 03/03 на суму 49 150,00 грн (без ПДВ);

від 18.03.2024 № 10/03 на суму 67 900,00 грн (без ПДВ);

від 29.03.2024 № 15/03 на суму 70 150,00 грн (без ПДВ);

від 08.04.2024 № 03/04 на суму 99 700,00 грн (без ПДВ);

від 15.04.2024 № 08/04 на суму 86 100,00 грн (без ПДВ);

від 22.04.2024 № 11/04 на суму 35 200,00 грн (без ПДВ);

від 29.04.2024 № 20/04 на суму 83 700,00 грн (без ПДВ);

від 04.05.2024 № 04/05 на суму 51 300,00 грн (без ПДВ);

від 13.05.2024 № 06/05 на суму 55 350,00 грн (без ПДВ);

від 17.05.2024 № 08/05 на суму 124 000,00 грн (без ПДВ);

від 27.05.2024 № 11/05 на суму 66 250,00 грн (без ПДВ);

від 27.05.2024 № 13/05 на суму 27 900,00 грн (без ПДВ);

від 31.05.2024 № 16/05 на суму 64 750,00 грн (без ПДВ);

від 07.06.2024 № 06/06 на суму 102 150,00 грн (без ПДВ);

від 17.06.2024 № 18/06 на суму 60 400,00 грн (без ПДВ);

від 24.06.2024 № 24/06 на суму 89 325,00 грн (без ПДВ);

від 28.06.2024 № 34/06 на суму 63 025,00 грн (без ПДВ);

від 05.07.2024 № 04/07 на суму 47 500,00 грн (без ПДВ);

від 12.07.2024 № 12/07 на суму 36 250,00 грн (без ПДВ);

від 19.07.2024 № 17/07 на суму 41 250,00 грн (без ПДВ).

Крім того, позивачем надано відповідні рахунки на оплату послуг.

Як вбачається із копій банківських виписок по рахунку позивача, долучених останнім до позовної заяви, відповідачем було сплачено кошти за надані згідно Договору послуги у загальному розмірі 1 015 600,00 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає про порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість у розмірі 318 150,00 грн, яку позивач просить стягнути за поданим позовом. Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача також 3% річних у розмірі 5 112,21 грн та інфляційні втрати у розмірі 26 701,49 грн.

Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи про їх передчасність, оскільки відповідно до умов п. 3.1. Договору позивачем не надавались відповідачу рахунки на оплату, а до позову не долучено жодних доказів на підтвердження надсилання на адресу відповідача відповідних рахунків. За наведених обставин, у даному випадку відсутнє прострочення відповідача, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги останній вважає необґрунтованими. Крім того, відповідач у своєму відзиву заперечував щодо задоволення вимог про стягнення пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Із поданих в матеріали справи доказів суд встановив, що позивачем згідно з Договором надано відповідачу послуги на загальну суму 1 333 750,00 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Будь-яких заперечень відповідача щодо обсягу наданих послуг та їх вартості матеріали справи не містять, а у вказаних актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) сторонами підтверджено відсутність будь-яких претензій один до одного.

Як встановлено судом, відповідач за надані послуги розрахувався частково, сплативши протягом лютого - липня 2024 року на рахунок позивача кошти у загальному розмірі 1 015 600,00 грн за Договором.

Відтак, несплаченою залишається заборгованість у розмірі 318 150,00 грн, яка підтверджена належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-77 ГПК України.

Заперечення відповідача щодо його обов`язку зі сплати на користь позивача вказаної суми заборгованості суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки, як вже зазначалось, останнім жодних заперечень щодо обсягу, строку та вартості наданих послуг не було висловлено, тоді як у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) наявні посилання на відповідні рахунки на оплату. Більше того, відповідач у відзиві на позовну заяву підтверджує факт надання позивачем послуг за Договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/49/17 та від 22.05.2018 у справі № 923/712/17.

Отже, суд доходить висновку про наявність обов`язку відповідача оплатити наявну заборгованість у розмірі 318 150,00 грн за надані позивачем та отримані відповідачем послуги, у зв`язку з чим позовні вимоги у даній частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 112,21 грн та інфляційні втрати у розмірі 26 701,49 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив його помилковість, а тому здійснивши власний перерахунок цих нарахувань в межах заявленого позивачем періоду прострочення (01.06.2024-30.11.2024), суд встановив, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 25 459,21 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Водночас, здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 5 112,21 грн за період прострочення з 19.05.2024 по 20.12.2024 визнається судом обґрунтованим, а тому позовні вимоги у даній частині підлягають задоволенню.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності прострочення останнього у здійсненні розрахунків з позивачем, як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, не зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів направлення відповідачу рахунків на оплату, однак враховуючи дати підписання останнім актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та умови п. 3.1. Договору, суд зазначає, що відповідач повинен був оплатити послуги протягом 5 календарних днів з дня підписання кожного акту.

Заперечення відповідача щодо нарахування пені судом не беруться до уваги, оскільки за даним позовом таких вимог не було заявлено.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Суд вказує, що інші доводи сторін судом ураховані, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивачем за даним позовом заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Частиною 3 ст. 123 ГПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Суд зазначає, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

На підтвердження заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн до матеріалів справи надано: договір № 70/24 про надання правової допомоги від 16.12.2024, протокол № 1 погодження гонорару від 16.12.2024, рахунок-фактуру від 16.12.2024 № 70/24/1, банківську виписку за період з 17.12.2024 по 17.12.2024, акт приймання-передачі послуг від 14.02.2025, а також детальний опис робіт (наданих послуг).

Як вбачається із матеріалів справи, представництво інтересів позивача при розгляді даної справи в Господарському суді міста Києва здійснював адвокат Горщар Сергій Васильович на підставі ордеру від 20.12.2024 серії АА № 1520614.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги узгодження між позивачем та адвокатом розмір вартості правничої допомоги, а також враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають пропорційному розподілу між сторонами, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Відповідачем під час розгляду даної справи не було заявлено жодних клопотань про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, як і не наведено обґрунтованих заперечень щодо заявленої суми таких витрат.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 19 928,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» (бульвар Лесі Українки, 21, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 43428042) на користь Фізичної особи-підприємця Давиденка Івана Михайловича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 318 150,00 грн основного боргу, 5 112,21 грн 3% річних, 25 459,21 грн інфляційних втрат, 5230,82 грн судового збору та 19 928,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного рішення: 11.03.2025.

Суддя Т. Ю. Трофименко