Рішення

від 04.03.2025 по справі 922/4282/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2025м. ХарківСправа № 922/4282/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крабхауз", м. Харків про стягнення коштів, розірвання договору та повернення майна за участю представників учасників справи:

позивача - Зучек Є.Н.

відповідача - Ізнатенко З.В., Уварова І.О.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крабхауз", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету заборгованість з орендної плати у розмірі 212 354,98 грн та пеню у розмірі 10 329,61 грн; розірвати договір оренди №1904-Н від 21.10.2005, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крабхауз"; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Крабхауз" повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення 1-го поверху, № III, IV, ІVа, ІVб, ІVв, 10, 10а, 11, 12, 27, 27а, 27б, 27в, 28, 29, 30 учбового корпусу верстато-інструментального технікуму (літ. "А-4"), за адресою: м. Харків, вул. Красіна, 4 (теперішня, після перейменування - вул. Манізера, 4), загальною площею 176,6 квадратних метрів Балансоутримувачу - Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" (ідентифікаційний код юридичної особи 02071180, адреса: вул. Кирпичова, буд. 2, м. Харків, 61002) шляхом підписання акту приймання - передавання.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 05.12.2024 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут".

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

26.12.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень вказує на те, що позовна заява містить твердження щодо відсутності укладеного договору страхування орендованого майна протягом всього періоду оренди. Але таке твердження не відповідає дійсності, оскільки орендарем виконувалося зазначене зобов`язання, що підтверджується копіями договорів страхування орендованого майна. Крім цього, відповідно до приписів ч.6 статті 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Відповідно до умов договору оренди, заборгованість за яким є предметом розгляду, зокрема, п. 1.1, майно передано орендарю для розміщення кафе. У зв`язку з початком повномасштабного вторгнення рф, співробітники кафе були вимушені виїхати з м. Харкова. Деякі з них повернулися до міста у 2023 році, як і директор, в зв`язку з чим розпочати роботу з`явилася можливість тільки влітку 2023 року, що підтверджується декларацією за 2023 рік. Тобто, відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить, що положення цієї норми повністю не охоплюються та у будь-якому випадку не обмежуються лише поняттям форс-мажорних обставин. При цьому, використання орендованого майна за призначенням, виявилося неможливим саме з підстав відсутності у відповідача трудового потенціалу. Саме перелічені факти, які унеможливили використання об`єкту оренди за призначенням, на думку відповідача, є підставою для не нарахування орендної плати за цей період, а в контексті позовної заяви, є підставою для проведення перерахунку нарахувань. Таким чином, відповідач не погоджується із наведеним розрахунком орендної плати, зазначеним в позовній заяві, вважає за необхідне вимагати перерахунку з огляду на наведені обставини. Крім цього, стосовно заявленої вимоги щодо розірвання договору оренди і повернення майна, вважаю за необхідне звернути увагу на наступне: протягом існування договірних відносин у орендодавця не було підстав для звернення із вимогою розірвання договору оренди в зв`язку із порушенням договірних зобов`язань з боку відповідача. Виходячи з наведеного, беручи до уваги правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі 917/28/19, достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди є систематичне невнесення орендної плати або несплата її, а також невиконання сторонами інших своїх зобов`язань. З огляду на викладені факти, відповідач вважає, що систематичність відсутня у випадку, що є предметом позову, тому відсутні підстави для розірвання договору оренди від 21.10.2005 № 1904-Н.

27.01.2025 до суду відповідачем була подана заява, в якій він просить суд долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію №2347 від 27.01.2025 на суму 212 354,98 грн та платіжну інструкцію №2349 від 27.01.2025 на суму 10 329,61 грн в якості доказів оплати основної заборгованості та пені за спірним договором.

10.02.2025 до суду позивачем були подані письмові пояснення, в яких він підтвердив оплату відповідача.

У судовому засіданні 04.03.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги в частині розірвання договору та повернення майна.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу та пені. У задоволенні позову про розірвання договору та повернення майна просив суд відмовити.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (надалі - Орендодавець, Позивач, Регіональне відділення) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крабхауз" (надалі - Орендар, Відповідач) 21.10.2005 був укладений Договір оренди № 1904-Н (надалі - Договір).

Предметом Договору є передача в строкове платне користування окремого індивідуально визначеного майна - нежитлових приміщень на 1-му поверсі учбового корпусу верстато-інструментального технікуму (літ. А-4), (далі по тексту - Майно), загальною площею 186,7 метрів квадратних, розміщених за адресою: м. Харків, вул. Красіна, 4, (теперішня, після перейменування вул. Манізера, 4), що знаходиться на балансі Національного технічного університету Харківський політехнічний інститут (надалі - Балансоутримувач).

Майно було передано по Акту приймання-передачі орендованого майна від 21.10.2005.

В подальшому, до Договору неодноразово вносилися зміни. Так, Додатковою угодою № 1 до Договору від 05.10.2006, був змінений пункт 1.1 Договору, згідно якого була змінена загальна площа Майна, а саме з загальної площі 186,7 квадратних метрів на загальну площу 176,6 квадратних метрів. Додатковою угодою № 3 до Договору від 01.02.2007, Договір викладений в новій редакції.

Згідно пункту 1 Додаткової угоди № 3, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення 1-го поверху № III, IV, 10, 10а, 11, 12, 27, 28, 29, 30 учбового корпусу верстато-інструментального технікуму (літ. А-4), за адресою: м. Харків, вул. Красіна,4 (теперішня, після перейменування вул. Манізера, 4), (надалі - Майно), загальною площею 176,6 квадратних метрів, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Красіна, 4, що знаходяться на балансі Національного технічного університету Харківський політехнічний інститут (надалі - Балансоутримувач).

Додатковою угодою № 4 до Договору від 20.10.2010, Договір подовжено строком на 2 (два) роки, тобто з 21.10.2010 до 21.10.2012.

Додатковою угодою № 5 від 19.10.2012 до Договору було внесено зміни та доповнення, а саме: Розділ 1 Предмет оренди в пункті 1.1 абзац перший після слів 1-го поверху читати № III, IV, ІVа, ІVб, ІVв, 10, 10а, 11, 12, 27, 27а, 276, 27в, 28, 29, 30 і далі за текстом.

Крім того, пункт 1.1 абзац другий був викладений в такій редакції: Вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 01.10.2012 і становить 989300 (дев`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч триста) гривень 00 копійок, без урахування ПДВ.

Згідно пункту 3 1 Розділу 3 Орендна плата, викладеного в новій редакції: Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, зі змінами (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за перший місяць перерахунку оренди - жовтень 2012 - 12366,25 грн, без урахування індексу інфляції жовтень 2012 року, який буде враховано при сплаті (розраховано згідно з додатком 1 до цієї додаткової угоди. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Пункт 10 1 розділу 10 Строк чинності, умови зміни та припинення Договору були викладені в такій редакції: Цей договір подовжено на 15 (п`ятнадцять років, тобто з 21 жовтня 2012 року до 21 жовтня 2027 року.

Листом від 28.10.2024 № 17-03-01-04144 Про виконання умов договору оренди Регіональне відділення звернулось до Орендаря з констатацією факту того, що Орендарем протягом більше ніж три місяці підряд не внесена плата за користування державним Майном до державного бюджету.

Так, станом на 10.10.2024 заборгованість до державного бюджету з орендної плати становить 212 354,98 грн. За несвоєчасне або в неповному обсязі перерахування орендної плати до державного бюджету нарахована пеня за період з 14.04.2024 по 10.10.2024 у розмірі 10 329,61 грн.

Крім того, відповідно до пункту 5.5 Договору, Орендар зобов`язаний, протягом місяця після укладення цього Договору застрахувати Майно на повну його вартість на весь строк дії Договору оренди та надавати до Регіонального відділення копії страхового полісу.

На теперішній час, Орендарем не застраховане орендоване майно за вищезазначеним договором оренди.

Орендарю пропонувалось у строк п`яти робочих днів, з дати отримання цього листа, сплатити заборгованість з орендної плати за Договором в розмірі 212 354,98 грн та пеню в розмірі 10 329,61 грн, та надати до Регіонального відділення копію договору страхування і документи, які підтверджують сплату страхового платежу.

Разом з вищезазначеним Листом Регіональне відділення направило Орендарю два примірники Акту звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах за Договором. Після підписання один примірник Акту необхідно було повернути Регіональному відділенню.

Проте, станом на час подання позовної заяви борг відповідачем не був сплачений.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 283 ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. У відповідності до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Положенням п. 5.2 договору передбачено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

За приписами ч. 4 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд визнає відповідачем таким, що порушив свої зобов`язання за договором оренди №1904-Н від 21.10.2005 щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів.

Разом з тим, як зазначалося вище по тексту рішення, 27.01.2025 до суду відповідачем була подана заява, в якій він просить суд долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію №2347 від 27.01.2025 на суму 212 354,98 грн та платіжну інструкцію №2349 від 27.01.2025 на суму 10 329,61 грн в якості доказів оплати основної заборгованості та пені за спірним договором. 10.02.2025 до суду позивачем були подані письмові пояснення, в яких він підтвердив оплату відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що заявлена до стягнення сума у розмірі 222 684,59 грн. сплачена відповідачем у повному обсязі, що підтверджується наданими доказами, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення орендної плати та пені, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Суд роз`яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Щодо позовних вимог про розірвання договору оренди та зобов`язання відповідача повернути орендоване майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статей 525, 526, 629 ЦК України і статті 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави для зміни або розірвання договору визначено у статті 651 ЦК України, за змістом якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключноза об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнаєрозмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки,коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

При визначенні поняття суспільного інтересу суд вважає за необхідне звернутися до практики Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд).

Незважаючи на те, що країни-учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція) наділені широкою свободою розсуду стосовно визначення того, що потрібно розуміти під суспільними інтересами в умовах певного рівня національної економіки, політики і соціального захисту, Європейський суд у кожній ситуації, де має місце застосування положень ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції (далі- Перший Протокол), досліджує, наскільки було дотримано державною владою справедливий баланс між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремої особи. Встановлюючи наявність згаданої пропорційності, Європейський суд виходить з того, що втручання в право безперешкодного користування майном має супроводжуватися дотриманням справедливої рівноваги між інтересами суспільства і необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. Зокрема вимагається, щоб існувала розумна пропорційність між вжитими державою заходами щодо обмеження права власності та метою, на яку вони були спрямовані (рішення Європейського суду у справах Pressos Compania Naviera S.A. and others v. Belgium від 3 липня 1997 року, Sporrong and Lonnroth v. Sweden від 23 вересня 1982 року, Chassagnou and others v. France від 29 квітня 1999 року, The Former King of Greece and others v. Greece від 23 листопада 2000 року.

Отже, як випливає із практики Європейського суду щодо застосування ст. 1 Першого Протоколу, дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства (загальними інтересами) та вимогою захисту права власності окремої особи є необхідною умовою для того, аби Європейський суд зробив висновок про відсутність підстав для визнання факту порушення державою-відповідачем положень згаданої норми. Однак з огляду на оцінну природу поняття справедливого балансу Європейський суд з прав людини по-різному підходить до аналізу його дотримання у кожній конкретній справі з урахуванням обставин, на які посилається кожна із сторін.

Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (зокрема, у п. 53 рішення у справі Трегубенко проти України, заява №61333/00; п. 50 рішення Щокін проти України, заяви №23759/03, №37943/06 та ін.), вимога дотримання справедливого балансу між загальним інтересом та основоположними правами окремої особи притаманна всім статтям Європейської конвенції з прав людини. До того ж ЄСПЛ зазначає, що рівновага не буде дотримана, якщо особи нестимуть надмірний тягар.

При вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном суд має встановити, чи не вбачаються порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки таке втручання може бути розцінене як законний захід тільки тоді, коли воно переслідує як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.

Із цього приводу суд зазначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

При цьому Європейський суд у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до змісту спірного договору оренди та правової позиції позивача, у даному випадку бажаним результатом, на який розраховував орендодавець при укладенні договору, є надходження до державного бюджету орендної плати за користування відповідним майном, у розмірі, обумовленому договором.

Після звернення орендодавця до суду з позовом у даній справі орендар повністю погасив не лише суму боргу, а й нараховані орендарем штрафні санкції, що не заперечується позивачем.

Отже, державний бюджет отримав належну компенсацію за прострочення ТОВ "Крабхауз" орендної плати за користування державним майном. Тому, на думку суду, позивач не довів тих обставин, що внаслідок завданої орендарем шкоди орендодавець значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору.

Окрім того, суд не може не врахувати і такі загальновідомі обставини, як те, що даний спір виник під час широкомасштабної воєнної агресії РФ проти України.

Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Харківську міську територіальну громаду включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Значна частина підприємств у м. Харкові з початком воєнних дій припинила свою роботу, внаслідок чого попит на оренду приміщень для здійснення господарської діяльності є значно меншим за пропозицію. Тому розірвання спірного договору оренди неминуче призведе до втрати відповідних надходжень з орендної плати до державного бюджету щонайменше, на період, в який здійснюватиметься процедура пошуку нового орендаря та укладення з ним договору, за встановленою законом процедурою, на конкурентних засадах (відповідних обставин не спростовано представником позивача в ході апеляційного провадження).

При цьому цілком імовірно, що бажаючих орендувати спірне приміщення у місті, яке перебуває під постійними ворожими обстрілами, не виявиться, внаслідок чого державний бюджет взагалі позбавиться зазначених надходжень, що є неприпустимим і в мирний час, а особливо під час війни, коли пріоритетним спрямуванням доходів бюджету є забезпечення обороноздатності країни.

Тому суд вважає, що розірвання спірного договору оренди у даному випадку не буде сприяти цілям досягнення справедливого балансу між інтересами сторін, оскільки збереження орендних правовідносин між сторонами в даному випадку, на переконання суду, сприятиме стабільному надходженню до державного бюджету орендних платежів. Наразі шкода, завдана розірванням договору оренди, може стати більшою за шкоду, спричинену тривалим невиконанням ТОВ "Крабхауз" своїх зобов`язань щодо перерахування орендних платежів. При цьому суд зауважує, що жодним чином не заохочує та не підтримує бездіяльність орендаря, розцінюючи збереження орендних правовідносин на майбутнє як виключний захід в обставинах воєнної агресії.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 30.05.2023 у справі №922/1317/22, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність визначення підстави істотності допущеного порушення договору оренди землічерез оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Верховний Суд зазначив, що, керуючись у зв`язку з цим дискреційними повноваженнями, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність істотності допущеного відповідачем порушення умов договору з огляду на необхідність врахування суспільного (публічного) інтересу місцевої територіальної громади, який (інтерес) полягає в отриманні Міськрадою від Орендаря з 01.01.2018 орендної плати в підвищеному розмірі, визначеному додатковою угодою від 29.12.2016 (за ставкою, встановленою на період після введення об`єкта нерухомості в експлуатацію) з метою наповнення місцевого бюджету м. Харкова під час дії воєнного стану, в зв`язку з чим наразі очевидною та безсумнівною є пріоритетність зазначеного суспільного (публічного) інтересу в порівнянні з доводами скаржника про недосягнення очікуваного Харківською міськрадою соціального ефекту від нездійснення Товариством будівництва культурно-ділового центру, спрямованого на розвиток інфраструктури та благоустрою в місті Харкові, а саме в період, коли Місто-герой Харків перебуває під постійними ворожими обстрілами.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про розірвання спірного договору оренди задоволенню не підлягає. Відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про зобов`язання ТОВ "Крабхайз" повернути орендоване приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 5 названої статті, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи фактичні обставини у цій справі, витрати по оплаті судового збору суд вважає необхідним покласти на відповідача, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі в частині стягнення 212 354,98 грн заборгованості з орендної плати та 10 329,61 грн пені.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крабхауз" (61002, м. Харків, вул. Манізера, 4, код ЄДРПОУ 30360609) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м. Театральний, 1, код ЄДРПОУ 44223324) 9 396.27 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м. Театральний, 1, код ЄДРПОУ 44223324).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Крабхауз" (61002, м. Харків, вул. Манізера, 4, код ЄДРПОУ 30360609).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" (61002, м. Харків, вул. Кирпичова, 2, код ЄДРПОУ 02071180).

Повне рішення підписано 11 березня 2025 року.

СуддяО.В. Погорелова