Постанова

від 05.03.2025 по справі 910/9314/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/9314/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 (головуючий - Корсак В. А., судді Алданова С. О., Євсіков О. О.) у справі

за заявою Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців"

про забезпечення позову до подання позовної заяви

до осіб, які можуть отримати статус учасників справи:

відповідача-1: Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України,

відповідача-2: Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Кабінету Міністрів України.

Короткий зміст і підстави подання заяви про забезпечення позову та позовної заяви

1. 29.07.2024 Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" (далі - заявник, ВГО "Український союз промисловців і підприємців", УСПП, Громадська організація, позивач) до подання позову звернулася до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити такі заходи забезпечення позову:

1) зобов`язати Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - Управління адмінбудинків ГФД Секретаріату КМУ, Управління, відповідач-1) та Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - ГФД Секретаріату КМУ, Департамент, відповідач-2) на час розгляду справи надати ВГО "Український союз промисловців і підприємців" постійний доступ до приміщень третього та сьомого поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві;

2) заборонити Управлінню та Департаменту на час розгляду справи вчиняти будь-які дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні Громадською організацією приміщеннями третього та сьомого поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку, в тому числі створення перешкод у доступі до вказаних приміщень.

2. Заява аргументована тим, що:

1) упродовж 30 років ВГО "Український союз промисловців і підприємців" користується приміщеннями третього та сьомого поверху в будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, третя особа) від 16.10.1997 № 581-р, однак відповідачами не визнається право користування УСПП цими приміщеннями, зокрема, Управління адмінбудинків ГФД Секретаріату КМУ та ГФД Секретаріату КМУ систематично вчиняють примусові дії з метою вивільнення зайнятих Громадською організацією приміщень, блокуючи доступ до приміщень, в яких залишаються її речі та цінності. Такі дії, на думку заявника, дають підстави вважати, що відповідачі й надалі не мають наміру дотримуватися прав позивача, тому невжиття запропонованих УСПП заходів забезпечення позову призведе до ускладнення поновлення її порушених прав та інтересів, а саме до можливості передачі в оренду приміщень іншим особам, які матимуть у розпорядженні речі та інші матеріальні цінності позивача, в зв`язку з чим Громадська організація буде змушена вживати додаткових заходів для поновлення своїх прав;

2) оскільки предметом майбутніх позовних вимог ВГО "Український союз промисловців і підприємців" є визнання права користування приміщеннями третього та сьомого поверхів будинку за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, то запропоновані заявником заходи забезпечення позову є співмірними із позовними вимогами та гарантують реальне виконання майбутнього рішення суду у випадку задоволення позову, адже покликані зберегти стан речей, який існує на момент виникнення спору без необхідності вчинення додаткових дій;

3) водночас невжиття заходів забезпечення позову призведе до завдання Громадській організації значних втрат, позаяк існує ймовірність пошкодження її майна та заволодіння ним третіми особами, а заявник внаслідок блокування відповідачами доступу до приміщень третього та сьомого поверху в будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві позбавлений можливості здійснювати статутну діяльність, що призводить до негативних наслідків для держави та представників бізнесу, адже заявник представляє інтереси підприємців України на міжнародному рівні, зокрема, проводить заходи із залученням міжнародних партнерів за участю представників державних органів.

3. 19.08.2024 ВГО "Український союз промисловців і підприємців" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління адмінбудинків ГФД Секретаріату КМУ та ГФД Секретаріату КМУ про визнання права власності на приміщення третього поверху загальною площею 742,4 м2 в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, за набувальною давністю (з урахуванням уточнення позивачем площі приміщень відповідно до заяви про усунення недоліків від 09.09.2024), посилаючись на положення статей 328, 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4. Позовна заява обґрунтовується наявністю правових підстав для набуття Громадською організацією приміщень третього поверху загальною площею 742,4 м2 (далі - спірні приміщення, спірне майно) у будівлі за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, у власність за набувальною давністю, враховуючи те, що позивач із 1997 року і по теперішній час безперервно, відкрито та добросовісно володіє та користується вказаними приміщеннями, протягом усього цього часу поводився із ними як власник, виконуючи ремонт та здійснюючи поліпшення спірного майна. Крім того, УСПП зазначає, що його правовідносини із балансоутримувачами спірних приміщень не є орендними та укладені відповідно до розпорядження КМУ від 16.10.1997 № 581-р договори на відшкодування витрат балансоутримувача не встановлювали титулу володіння, що свідчить про безтитульність володіння позивача та додатково підтверджує його право на набуття приміщень у власність на підставі статті 344 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 (суддя Трофименко Т. Ю.) заяву ВГО "Український союз промисловців і підприємців" задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову до подання позову, а саме заборонено Управлінню адмінбудинків ГФД Секретаріату КМУ та ГФД Секретаріату КМУ до прийняття судом рішення по суті в справі вчиняти будь-які дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні Громадською організацією приміщеннями третього та сьомого поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві, в тому числі створення перешкод у доступі до вказаних приміщень. В іншій частині заяви про забезпечення позову, поданої до пред`явлення позову, відмовлено.

Ухвала аргументована тим, що невжиття заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів УСПП, за захистом яких Громадська організація має намір звернутися до суду, оскільки існує достатньо мотивована ймовірність того, що зазначені приміщення можуть бути передані в оренду іншим особам, тобто невжиття такого заходу забезпечення позову матиме набагато більше негативних наслідків для позивача в порівнянні з тими наслідками, які настануть для відповідачів у справі.

Водночас, у формулюванні, наведеному заявником у пункті 2.2 прохальної частини заяви про забезпечення позову, а саме в частині слів "на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку", захід забезпечення позову не може бути задоволено оскільки це буде втручанням у господарську діяльність відповідачів. Ураховуючи те, що розпорядженням КМУ від 03.01.2024 № 2-р визнано таким, що втратив чинність пункт 1 розпорядження КМУ від 16.10.1997 № 581-р, яким визначалися умови користування позивачем займаними приміщеннями, а тому суд у разі задоволення визначеного позивачем заходу забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій у тому формулюванні, яке наведено в заяві, фактично визначить умови користування заявником приміщеннями без відповідного погодження таких умов безпосередньо з Управлінням і Департаментом.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що предмет майбутніх позовних вимог не буде стосуватися визначення порядку чи умов користування приміщеннями.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 скасовано та відмовлено в задоволенні заяви ВГО "Український союз промисловців і підприємців" про забезпечення позову до подання позову.

Зазначена постанова мотивована посиланням на положення статей 136, 137, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які та враховуючи правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, апеляційний суд дійшов висновку про постановлення судом першої інстанції ухвали про часткове задоволення заяви про забезпечення позову з порушенням наведених норм процесуального закону з огляду на те, що:

1) місцевий господарський суд фактично дійшов висновку про необхідність тимчасового обмеження в правах законного власника спірного майна, натомість усупереч вимогам частини 11 статті 137 ГПК України наявне формулювання підстав вжитого заходу забезпечення позову тотожне за своїм змістом із задоволенням позовних вимог про визнання за заявником права користування займаними приміщеннями;

2) суд першої інстанції застосував захід забезпечення позову, який не відповідає позовним вимогам, для забезпечення яких він вживається, зокрема, не звернув увагу на те, що в своїй заяві про забезпечення позову УСПП зазначив, що предметом майбутнього позову буде вимога "про визнання за ним права користування приміщеннями", а не "про усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями". Отже, застосовані судом заходи забезпечення позову не відповідають принципу адекватності, адже не відповідають змісту позовних вимог, які в майбутньому бажає пред`явити заявник.

Водночас апеляційний суд констатував, що місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що обраний ним захід забезпечення позову може застосовуватися лише в разі, коли заявник вже є носієм оспорюваного права. Проте в справі, що розглядається, суд ще не ухвалив рішення про наявність у заявника такого права, більше того, в процедурі забезпечення майбутнього позову суд позбавлений права встановлювати такі факти. Разом з тим, за відсутності вимог про усунення перешкод у реалізації цього права, передчасним є застосування заходів забезпечення позовних вимог, щодо яких УСПП взагалі не висловила наміру пред`явити їх у майбутньому.

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 (суддя Трофименко Т. Ю.) у задоволенні позову відмовлено повністю в зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ВГО "Український союз промисловців і підприємців" звернулася з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 14, 136, 137, 145, 282 ГПК України, наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень частини 2 статті 136 ГПК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 26.08.2022 у справі № 916/3966/21, від 29.06.2023 у справі № 916/3966/21, від 26.08.2024 у справі № 917/209/24;

2) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм частин 4, 11 статті 137 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 1810з-18, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 05.11.2020 у справі № 183з-20, від 06.10.2021 у справі № 644з-21, від 19.01.2022 у cправі № 925/1022/21, від 16.09.2024 у справі № 927/997/23, від 19.12.2024 у справі № 921/110/23(921/170/24);

3) вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у виді заборони вчинення відповідачами дій не є тотожними заявленим позовним вимогам, а їх вжиття не зумовлювало і не могло зумовити фактичного вирішення спору по суті, оскільки було спрямовано виключно на тимчасове збереження існуючого становища до прийняття рішення в цій справі;

4) апеляційний суд дійшов суперечливого висновку про можливість застосування обраного заявником заходу забезпечення позову виключно в разі, коли заявник вже є носієм права користування приміщеннями, та водночас про відсутність процесуальної можливості встановлення судом наявності цього права під час розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову до його подання;

5) чинне процесуальне законодавство не містить жодних обмежень щодо можливості застосування такого виду забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні майном, лише щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном;

6) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України (в контексті співмірності та адекватності заходу забезпечення позову до подання позовної заяви у виді заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні майном, позовній вимозі про визнання права користування нежитловими приміщеннями);

7) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 14, 143, 145 ГПК України (в контексті правомірності/неправомірності розширення предмету позову, про майбутнє подання якого було зазначено в заяві про забезпечення позову).

Узагальнені доводи інших учасників справи

10. Відповідачі та третя особа у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ВГО "Український союз промисловців і підприємців" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі № 910/9314/24 та постановлено здійснити розгляд цієї справи в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

12. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

13. Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явленням позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

14. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 та частин 4, 11 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

15. Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явленням вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

16. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на заявника та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору, тобто такі заходи можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі (аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 20.07.2020 у справі № 914/2157/19, від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/19, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19).

17. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

18. Як убачається з матеріалів справи, в заяві про забезпечення позову від 29.07.2024 Громадська організація зазначає про намір пред`явити в майбутньому позовну вимогу про визнання за нею права користування приміщеннями третього та сьомого поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві, яке (право) порушується Управлінням і Департаментом, які безпідставно в односторонньому порядку змінюють відносини, що існують між сторонами, вимагаючи від заявника звільнити займані приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 до подання позову вжито заходи забезпечення позову у виді заборони Управлінню адмінбудинків ГФД Секретаріату КМУ та ГФД Секретаріату КМУ до прийняття судом рішення по суті в справі вчиняти будь-які дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні Громадською організацією приміщеннями третього та сьомого поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві, в тому числі створення перешкод у доступі до вказаних приміщень.

Натомість 19.08.2024 ВГО "Український союз промисловців і підприємців" звернулася з позовом до Управління адмінбудинків ГФД Секретаріату КМУ та ГФД Секретаріату КМУ про визнання права власності на приміщення третього поверху загальною площею 742,4 м2 у будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, за набувальною давністю, в зв`язку з чим Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову (у виді заборони відповідачам вчиняти дії зі створення перешкод у доступі до приміщень третього та сьомого поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві) зовсім не відповідає позовним вимогам, для забезпечення яких він вживається, зокрема запропоновані УСПП заходи забезпечення позову не відповідають принципу адекватності, адже не співвідносяться зі змістом позовних вимог майнового характеру (про визнання права власності на приміщення третього поверху загальною площею 742,4 м2 у вказаній будівлі), які в майбутньому насправді пред`явив заявник.

Таким чином, скасована апеляційним судом ухвала про забезпечення позову не відповідає викладеному вище висновку Верховного Суду про те, що заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову, позаяк такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

19. Колегія суддів зауважує, що всупереч вимогам частини 4 статті 137 ГПК України вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, вочевидь не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки стосуються значно більшої площі приміщень та їх різного поверхового розташування (третій та сьомий поверхи в будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві), тоді як у межах цієї справи виник спір про право власності лише на приміщення третього поверху загальною площею 742,4 м2.

20. Верховний Суд частково погоджується з висновком апеляційного суду про те, що на порушення частини 11 статті 137 ГПК України наявне формулювання підстав вжитого заходу забезпечення позову тотожне за своїм змістом із задоволенням позовних вимог про визнання за заявником права на тимчасове користування займаними приміщеннями.

Проте колегія суддів зауважує, що вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти дії зі створення перешкод позивачу в доступі до приміщень, здебільшого свідчить про її тотожність із негаторним позовом (про усунення перешкод власнику чи титульному володільцю в користуванні нежитловими приміщеннями), який в межах цієї справи на підставі статей 391, 396 ЦК України Громадською організацією не подавався.

З урахуванням цього апеляційний суд правильно зазначив про залишення поза увагою місцевого господарського суду того, що обраний ним захід забезпечення позову може застосовуватися лише в разі, коли заявник вже є носієм оспорюваного права. Водночас у справі, що розглядається, суд ще не ухвалив рішення про наявність у заявника такого права, а за відсутності вимог про усунення перешкод у реалізації цього права, передчасним є застосування заходів забезпечення позовних вимог, щодо яких УСПП взагалі не висловив свого наміру пред`явити їх у майбутньому.

21. Крім того, зі змісту норми пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти або майно, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватися в справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна або про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, яке належить до предмета спору, що свідчитиме про наявність зв`язку між конкретним (обраним позивачем) заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги (аналогічні правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 (зі спору майнового характеру), від 05.09.2019 у справі № 911/527/19 (зі спору майнового характеру), від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20)).

У свою чергу, в немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

22. Оскільки в цій справі УСПП до подання позову звернулася до суду лише із заявою про заборону відповідачам вчиняти дії зі створення перешкод позивачу в доступі до приміщень, що не відповідає заявленій пізніше позовній вимозі майнового характеру (визнання права власності на нежитлові приміщення за набувальною давністю), тобто не є негаторним позовом, то, ураховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що в цьому випадку належним, адекватним і співмірним заходом забезпечення фактично поданого Громадською організацією позову мав би бути арешт майна, яке є предметом спору, але аж ніяк не заборона відповідачам вчиняти певні дії, яка (заборона) зазвичай відповідає позовним вимогам немайнового характеру (визнання недійсними актів, договорів, скасування реєстраційних дій, негаторний позов тощо).

23. Наведеним повністю спростовуються доводи скаржника про те, що: 1) вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у виді заборони вчинення відповідачами дій не є тотожними заявленим позовним вимогам, а їх вжиття не зумовлювало і не могло зумовити фактичного вирішення спору по суті, оскільки було спрямовано виключно на тимчасовий збереження існуючого становища до прийняття рішення в цій справі; 2) апеляційний суд дійшов суперечливого висновку про можливість застосування обраного заявником заходу забезпечення позову виключно в разі, коли заявник вже є носієм права користування приміщеннями, та водночас про відсутність процесуальної можливості встановлення судом наявності цього права під час розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову до його подання; 3) чинне процесуальне законодавство не містить жодних обмежень щодо можливості застосування такого виду забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні майном, лише щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном.

24. Отже, за наведених обставин апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність передбачених статтями 136, 137 ГПК України підстав для задоволення заяви УСПП про забезпечення позову до подання позовної заяви.

25. Водночас колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції як висновків щодо застосування положень частини 2 статті 136 ГПК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 26.08.2022 у справі № 916/3966/21, від 29.06.2023 у справі № 916/3966/21, від 26.08.2024 у справі № 917/209/24, так і висновків щодо застосування норм частин 4, 11 статті 137 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 1810з-18, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 05.11.2020 у справі № 183з-20, від 06.10.2021 у справі № 644з-21, від 19.01.2022 у cправі № 925/1022/21, від 16.09.2024 у справі № 927/997/23, від 19.12.2024 у справі № 921/110/23(921/170/24), з огляду на таке.

26. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні процесуальні правовідносини в цій справі та в зазначених скаржником справах не є подібними з огляду на істотні відмінності щодо вжитих судами заходів забезпечення позову, пов`язаних з правами та обов`язками сторін відповідних спорів, що зумовлює різний зміст спірних процесуальних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення питання забезпечення позову в цій справі.

28. Так, на відміну від цієї справи, в межах якої суд першої інстанції до подання позову необґрунтовано вжив захід забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії зі створення перешкод у доступі до приміщень третього та сьомого поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві, який (захід забезпечення позову) не є адекватним, не є співмірним і не співвідноситься зі змістом поданого в майбутньому позову майнового характеру (про визнання права власності на приміщення третього поверху загальною площею 742,4 м2 у вказаній будівлі), що призвело до застосування щодо відповідачів обмежень поза межами предмета позову, які не пов`язані з предметом спору, в постановах від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 (предмет позову - визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя), від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 (предмет позову - стягнення вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу), від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20 (предмет позову - стягнення кредитної заборгованості), від 26.08.2022 у справі № 916/3966/21 (предмет позову - витребування майна з чужого незаконного володіння), від 26.08.2024 у справі № 917/209/24 (предмет позову - стягнення солідарно кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмети іпотеки), від 16.09.2024 у справі № 927/997/23 (предмет позову - стягнення заборгованості за договором оренди), від 19.12.2024 у справі № 921/110/23(921/170/24) (предмет позову - стягнення заборгованості за договорами оренди в межах справи про банкрутство) Велика Палата Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відповідно погодилися з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти або нерухоме майно (квартири, земельні ділянки, нежитлові будівлі та споруди (предмет іпотеки)), які були предметом спору, тобто відповідний захід узгоджувався з предметом позову майнового характеру.

29. У свою чергу, ухвалюючи постанову від 09.09.2019 у справі № 1810з-18 (предмет майбутнього позову - визнання права власності на незібраний врожай сільськогосподарських культур), якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині накладення арешту на посіви (незібраний врожай) сільськогосподарських культур та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цієї частини вимог заяви про забезпечення позову, а в решті (щодо заборони проводити будь-які сільськогосподарські роботи) судові рішення залишено без змін, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про помилковість висновків судів щодо наявності підстав для накладення арешту на посіви та незібраний врожай соняшника 2018 року та передачі їх на зберігання ТОВ "Фермер-Агро" та ТОВ "Щедрі Лани Слобожанщини" з правом вилучення (збирання) дозрілого врожаю соняшнику за допомогою власної або залученої спеціалізованої сільськогосподарської техніки та подальшого переміщення до обраного зберігачем місця зберігання, оскільки за позовами про визнання права власності (іншого речового права) або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуальне визначене майно, яке відноситься до предмета спору, однак усупереч положенням статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" ухвалою господарського суду накладено арешт на посіви (незібраний врожай) без здійснення обов`язкового опису арештованого майна.

Разом з тим Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій в частині заборони ТОВ "СП Добрий Господар" проводити будь-які сільськогосподарські роботи на вказаних земельних ділянках, у тому числі, зі збирання врожаю сільськогосподарських культур, позаяк встановлені судами обставини дійсно свідчать про об`єктивність побоювань заявників щодо можливого зібрання та реалізації врожаю, який знаходився на орендованих заявниками на час звернення з відповідною заявою земельних ділянках, в межах зведеного виконавчого провадження № 56821615 в рахунок погашення боргових зобов`язань боржника.

30. Водночас у постановах від 05.11.2020 у справі № 183з-20 (предмет майбутнього позову - визнання незаконними дій з припинення (обмеження) газопостачання та визнання права на споживання природного газу), від 06.10.2021 у справі № 644з-21 (предмет майбутнього позову - визнання незаконним та скасування рішення, визнання права користування земельними ділянками та скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки), від 19.01.2022 у cправі № 925/1022/21 (предмет майбутнього позову - визнання недійсними правочинів щодо одностороннього розірвання договору генерального підряду та договору про пайову участь у будівництві), від 29.06.2023 у справі № 916/3966/21 (предмет позову - усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність застосування таких заходів забезпечення позову, як заборона відповідачам та державним реєстраторам вчиняти певні дії, зокрема, дії щодо припинення (обмеження) розподілу природного газу на об`єктах газоспоживання, реєстраційні дії стосовно квартир, об`єкта незавершеного будівництва, земельних ділянок, або зобов`язання відповідача утриматися від певних дій, пов`язаних із обробітком земельних ділянок (проведенням весняних польових робіт, вирощування урожаю, знищення та/або збору наявного на земельних ділянках врожаю), що повністю співвідносяться з відповідними позовними вимогами немайнового характеру, які заявник має намір пред`явити в майбутньому або вже заявив.

31. Колегія суддів зауважує, що істотні відмінності в застосуванні заходів забезпечення щодо позовів майнового та немайнового характеру детально викладено в пунктах 17, 21, 22 цієї постанови.

32. Отже, у цій справі та в справах №№ 910/16866/20, 916/3966/21, 916/3966/21, 917/209/24, 754/5683/22, 1810з-18, 904/2357/20, 183з-20, 644з-21, 925/1022/21, 927/997/23, 921/110/23(921/170/24), на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене, окрім різних видів забезпечення позову, підстав їх вжиття та фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить про неподібність процесуальних правовідносин у справі № 910/9314/24 та в справах №№ 910/16866/20, 916/3966/21, 916/3966/21, 917/209/24, 754/5683/22, 1810з-18, 904/2357/20, 183з-20, 644з-21, 925/1022/21, 927/997/23, 921/110/23(921/170/24), на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник в обґрунтування своїх заперечень.

33. Разом з тим суд касаційної інстанції не бере до уваги твердження скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень щодо застосування положень статей 14, 136, 137, 143, 145 ГПК України (в контексті: співмірності та адекватності заходу забезпечення позову до подання позовної заяви у виді заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні майном, позовній вимозі про визнання права користування нежитловими приміщеннями; правомірності/неправомірності розширення предмету позову, про майбутнє подання якого було зазначено в заяві про забезпечення позову) в подібних правовідносинах, оскільки абзацом 6 частини 2 статті 287 ГПК України чітко визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті (до таких належать постанови суду апеляційної інстанції, ухвалені за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зазначені твердження скаржника ґрунтуються на помилковому ототожненні ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), яка (підстава) стосуються виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 ГПК України (оскарження рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті спору, після його апеляційного перегляду, ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства), та підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначеної в пункті 2 частини 1 цієї статті (оскаржувана постанова про скасування ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову), які (підстави касаційного оскарження) врегульовані окремо.

34. Водночас колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на висновки, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2010 у справі № 28/223-09-6347, від 06.10.2015 у справі № 911/2283/14, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 14.03.2023 у справі № 904/1868/19, від 25.05.2023 у справі № 910/12415/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 05.12.2023 у справі № 922/2183/22, від 23.04.2024 у справі № 904/2074/23, від 17.09.2024 у справі № 910/2358/21, від 14.02.2025 у справі № 921/504/20, від 18.02.2025 у справі № 902/72/24).

35. Отже, відмовляючи повністю в задоволенні заяви УСПП про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції цілком правомірно виходив з недоведеності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування відповідного заходу до забезпечення позову, та зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, неспівмірністю та неадекватністю запропонованих Громадською організацією заходів забезпечення позову в співвідношенні з предметом фактично заявлених позовних вимог майнового характеру, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

36. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідачів і третьої особи, викладеними у відзивах на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

37. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Згідно з частиною 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

39. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, тому немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

40. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі № 910/9314/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай