Ухвала

від 26.02.2025 по справі 160/4962/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

26 лютого 2025 року Справа № 160/4962/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи Дніпровська установа виконання покарань №4 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи Дніпровська установа виконання покарань №4 в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Державної установи Дніпровська установа виконання покарань (№4) (код ЄДРПОУ 14316882) щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень), одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за невикористані дні відпусток у кількості 79 діб та допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 рік - за період проходження служби з 29.01.2020 по 30.09.2022, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (з урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) та з застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня 2018 року, для визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням;

- зобов`язати Державну установу Дніпровська установа виконання покарань (№4) (код ЄДРПОУ 14316882) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби та надбавки за службу в умовах режимних обмежень), одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за невикористані дні відпусток у кількості 79 діб, допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 рік, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 гривні встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 30.09.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 гривня встановленого на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.161 КАС України.

Так, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому абз.1 ч.2 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом приписів п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, військова служба є різновидом служби публічної.

При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст.122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Разом з тим, у зазначених вище положеннях частини п`ятої ст.122 КАС України відсутні норми, які б встановлювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, до 19 липня 2022 року частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, частиною 2 статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19 липня 2022 року право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.

Водночас, зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях ст.122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, до цієї дати (до 19.07.2022р.) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми ч.2 ст.233 КЗпП України, тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.

Крім цього, у вказаному рішенні Верховний Суд також акцентував увагу на тому, що при розгляді справ за позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати у відносинах публічної служби застосуванню підлягають не приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якими встановлено місячний строк на звернення до суду з такими позовами, а положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, які, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відтак, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Разом з цим, ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

При цьому пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.

Отже, після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, суд зазначає, що звернення до суду з позовними вимогами в частині щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень) та допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки - за період проходження служби з 29.01.2020 по 18.07.2022, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 гривні, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 18.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 гривня, встановленого на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум, не обмежене жодним строком.

Проте, з позовними вимогами в частині щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 19.07.2022 по 30.09.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 гривня, встановленого на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум, позивач повинен був звернутись до суду до 01 жовтня 2023 року, тобто протягом трьох місяців після відміни карантину, оскільки позивач не міг і не повинен був знати про те, що 30 червня 2023 року такий карантин буде відмінений, у зв`язку з чим, відпадуть безумовні підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.

Крім цього, як слідує з матеріалів позовної заяви, відповідно до наказу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» від 29.09.2022р. №186/OС-22 позивач був звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням з 30.09.2022р.

Зважаючи на вищенаведені приписи ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, в тому числі і про одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби та грошову компенсацію за невикористані дні відпусток у кількості 79 діб, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець (відповідач) повинен був письмово повідомити позивача в день звільнення.

Відтак, саме в день звільнення (30.09.2022р.) позивач міг дізнатися про порушення своїх прав оскаржуваними діями відповідача щодо неправильного, на думку позивача, проведення обрахунку грошової допомоги при звільненні зі служби та грошової компенсації за невикористані дні відпусток у кількості 79 діб, тож тримісячний строк звернення до суду з цими позовними вимогами відраховується саме з 30.09.2022р. та, з урахуванням частини 2 статті 233, пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України, є таким, що сплинув 01 жовтня 2023 року.

Водночас, з вказаною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду лише 14.02.2025р., що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції суду, тобто з порушенням встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України трьохмісячного строку звернення до суду.

Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

При цьому згідно з частиною 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд зауважує, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Водночас дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17, від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18, від 26 лютого 2020 року у справі №826/14417/18.

Як зазначалося вище, позивачем пропущено встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом.

Разом з цим, заяви про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою, позивач, в порушення вищенаведених приписів ч.6 ст.161 КАС України, не надав.

При цьому слід зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).

При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Таким чином, позивачеві слід надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

Згідно з ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки позовна заява ОСОБА_1 подана без додержання вимог, встановлених ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне залишити цю позовну заяву без руху.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи Дніпровська установа виконання покарань №4 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Встановити позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя: О.М. Турова