Рішення

від 24.02.2025 по справі 320/40090/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2025 року справа №320/40090/23

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТООФІС" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю " РЕНТООФІС" із позовом до Київської митниці, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості №UA100320/2023/000235/1 від 21.08.2023 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення про коригування митної вартості ґрунтується на неправдивих даних, протиправних діях, прийняте з грубим порушенням митного законодавства України, наведені у ньому факти не підтверджені документально, не відповідають дійсності та фактичним обставинам. При митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту). На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем було надано митному органу документи, що відповідають переліку, визначеному у частині 2 статті 53 Митного кодексу України. Вказані документи чітко ідентифікують оцінюваний товар та містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості. На думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою митною вартістю товарів та незаконно прийняв рішення про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що під час митного оформлення задекларованого товару позивач надав не всі документи, що її підтверджують і необхідні для визначення митної вартості, у наданих декларантом документах було виявлено розбіжності, вони не містили повну інформацію про митну вартість та її складові частини. Таким чином, у митного органу виникли обґрунтовані сумніви з приводу правильності визначення декларантом митної вартості товару. Відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 02.05.2022 між компанією Hong Kong Rensheng International Investment Co., Limited (Hong Cong, KHP) (далі - Продавець) та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (Україна) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 1-RHKRII, за умовами якого Продавець продає, а Позивач купує спортивне обладнання, фітнес-аксесуари, спортивний одяг, взуття та аксесуари і оплачує за нього на умовах і відповідно до правил Інкотермс 2010.

На виконання вказаного контракту з порту YANGON (М`янма) до порту Гданськ (Польща) на підставі коносаменту від 29.06.2023 № CLOMMYGN230602 у контейнері FFAU2788044 на адресу Позивача надійшов відправлений компанією BAISHENG (MYANMAR) INDUSTRY CO., LTD (М`янма) вантаж з товаром: взуття спортивне на підошві з гуми з верхом з текстильних матеріалів, призначене для повсякденного використання, а саме, кросівки і черевики чоловічі та жіночі.

Відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) від 29.06.2023 № MIUА20230615 загальна вартість товарів становила 22 784,5 доларів США.

Ввезення на митну територію України вантажу та його подальше перевезення здійснювалось автомобілем з державними реєстраційними номерами ВК9268CI/ НОМЕР_1 нa підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 14.08.2023 №FFAU27880442.

3 метою митного оформлення товару Київській митниці уповноваженим представником Позивача ТОВ «НАВІС ГРУП» 21.08.2023 було подано митну декларацію №23UA10038061192307. У графі 12 вказаної митної декларації була заявлена митна вартість товару - 904 198,44 грн.

Надані декларантом документи відповідач не визнав достатніми для підтвердження митної вартості товару, і в електронному повідомленні декларанту з посиланням на частини 2 та 3 статті 53, 54 Митного кодексу України попросив надати додаткові документи.

У відповідь на вимогу відповідача про надання документів листом від 21.08.2023 № 21/08 позивач повідомив про надання усіх необхідних для підтвердження митної вартості документів.

Розглянувши подані позивачем документи, відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 21.08.2023 №UA100320/2023/000235/1, в якому зазначив, що документи надані не в повному обсязі і містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Розбіжності, неточності та сумніви в достовірності відомостей, що містяться в наданих документах, не дають можливості визнати заявлену митну вартість товарів за першим методом. Другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів неможливо застосувати через відсутність інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. Методи визначення митної вартості 2в та 2г на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. Натомість, наявна інформація, що є підставою для застосування другорядного методу 2ґ резервного методу.

Джерелом інформації, яким користувався відповідач при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару № 1, була митна декларація від 25.11.2022 № 22UA100060161760U15 (вартість товару згідно з джерелом інформації 4,01 USD/кг), митної вартості товару № 2 митна декларація від 27.02.2023 №/2023/006353 (вартість товару згідно з джерелом інформації 17,46 USD за одиницю).

Відповідно до граф 28 та 30 оскаржуваного рішення заявлену позивачем митну вартість товару у розмірі 24 726,09 доларів США відповідачем збільшено до 40 681,80 доларів США за курсом НБУ на день прийняття цього рішення.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною другої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 Митного кодексу України).

Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п`ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Водночас, суд звертає увагу на те, що, повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи, митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом.

Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 31 березня 2015 року у справах №21-53а15 та №21-127а15.

При цьому суд звертає увагу на те, що право витребовувати додаткові документи не означає безапеляційного неврахування наданих під час проведення консультацій документів та в процедурі підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються.

Тобто, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів. А саме, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують число визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведених норм також вбачається наявність у митного органу обов`язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.06.2015 (справа №21-498а15).

Основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен був вказати в оскаржуваному рішенні, які саме складові митної вартості є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Не наведення відповідачем в оскаржуваному рішенні належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є н едостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування ним додаткових документів, зокрема, перекладу декларації країни відправлення, без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 05.03.2019 у справі №815/143/17, від 09.04.2019 у справі №825/1575/17.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, зазначеною у постанові від 23.10.2020 у справі № 820/3231/16, адміністративне провадження № К/9901/45484/18.

У даній справі судом не встановлено існування обмежень для визначення митної вартості задекларованих товарів за ціною договору, розбіжностей, наявних ознак підробки або недостатність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Надіслані митним органом електронні запити не містять інформації, що дозволяла б з`ясувати, які саме відомості про складові числового значення митної вартості відсутні або не підтверджуються поданими позивачем документами. Суд зазначає, що вказані митним органом недоліки не дають підстави для висновку про відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та не може бути підставою для витребування у позивача додаткових документів.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

У графі 33 відповідачем оскаржуваного рішення відповідачем зазначається про відсутність в пакеті наданих документів проформи-інвойсу та пакувального листа.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 810/692/17, «відповідно до пункту 3 частини другої статті 53 МК України документом, який підтверджує митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу). Оскільки задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу (про що безпосередньо свідчать надані до митного оформлення банківські платіжні документи), і позивач надав до митного оформлення комерційний рахунок фактуру, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса».

Суд зазначає, що пакувальний лист (англ. Packing List) - супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Затвердженої форми пакувального листа та вимог щодо його заповнення законодавством України та міжнародним законодавством не передбачено, з огляду на що жодна інформація, викладена в пакувальному листі не суперечить його суті та не може слугувати підставами для сумніву.

Крім цього, згідно з вимогами ч.2 ст.53 Митного кодексу України пакувальний лист не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів та може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація.

Суд зауважує, що інвойс (рахунок-фактура) - у міжнародній комерційній практиці документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з`являється обов`язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.

Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).

З урахуванням викладеного та з огляду на надання позивачем рахунку-фактури (інвойсу) від 29.06.2023 № MIUA20230615, товаросупровідних документів, зокрема, коносаменту (Bill of lading) від 29.06.2023 № CLOMMYGN230602, а також міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 14.08.2023 №FFAU27880442, відповідачем не доведено об`єктивної необхідності надання проформа-інвойсу для підтвердження числових значень складових митної вартості товарів та не обґрунтовано, які саме складові можуть бути підтверджені таким документом.

Щодо доводів відповідача стосовно документів на підтвердження витрат на транспортування товарів на умовах поставки «FOB YAMGON, MYANMAR» згідно з правилами Інкотермс суд зазначає наступне.

Відповідно до встановлених Правилами заповнення декларації митної вартості, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 приписів щодо заповнення графи 20 декларації митної вартості для підтвердження витрат на транспортування товарів декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, до яких можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу).

Наведений перелік документів з огляду на застосовану конструкцію «можуть належати» не є вичерпним та свідчить, що витрати на транспортування товарів можуть бути підтверджені одним чи кількома документами з цього переліку або іншими наявними в декларанта документами.

З урахуванням викладеного надані відповідачу довідки про транспортні витрати від 04.08.2023 № 01-01/-39, від 14.08.2023 № 01-06/-24 та від 15.08.2023 б/н, а також рахунки на оплату транспортних послуг від 14.08.2023 № 487 є належними та достатніми доказами розміру таких витрат.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14.

Щодо доводів Відповідача стосовно того, що відповідно до п. 3.3 договору (контракту) про перевезення від 01.07.2021 №010721-86 оплата послуг здійснюється замовником протягом 21 календарних днів з часу пред`явлення рахунку, втім рахунок до митного оформлення декларантом не надано, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.07.2021 №010721-86 укладено Позивачем та ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС», яке забезпечило перевезення вантажу морським транспортом. Рахунок про оплату послуг, наданих на виконання вказаного договору, від 04.08.2023 № 2826 був доданий до митної декларації, якої стосується оскаржуване рішення, про що свідчить її графа 44.

Щодо доводів Відповідача, де останній зазначає, що додатково платіжний банківський документ не містить посилання на рахунок фактуру, що унеможливлює ідентифікувати його з даною партією товарів, а також не містить обов`язкових реквізитів, передбачених постановою НБУ від 27.08.2008 № 216, суд вважає їх безпідставними, з огляду на те, що відповідно до графи 44 митної декларації, якої стосується оскаржуване рішення, в якій міститься інформація про надану Відповідачу копію платіжного банківського документу 18.07.2023 №180730050248275.

Вказаний платіжний банківський документ містить посилання на рахунок-фактуру (інвойс) від 29.06.2023 №MIUA20230615 та інформацію про суму 22 784,50 доларів США, яку вказано в рахунку-фактурі, а також у митній декларації, якої стосується оскаржуване рішення.

Таким чином, судом встановлено, що платіжний банківський документ повністю ідентифікується з даною партією товарів.

З приводу відсутності обов`язкових реквізитів у платіжному банківському документі, Відповідач не вказує, які саме реквізити він має на увазі.

Крім того Відповідач посилається на Положення про порядок виконання надавачами

платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216.

У відповідності до пункту 5 Положення його вимоги поширюються на ініціаторів, надавачів платіжних послуг і обов`язкові для виконання ними.

Згідно з пунктом 26 Положення надавач платіжних послуг повинен перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах вимогам розділу ІІ цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах.

Таким чином питання оцінки належного оформлення документів, що стосуються здійснення банківських операцій, відносяться до компетенції надавача платіжних послуг.

Також у оскаржуваному рішенні Відповідачем зазначено: «У митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ. Відповідно до положень статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на «дійсній вартості» імпортованого товару».

Суд звертає увагу, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованою особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що заявлялись до митного оформлення цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Наявність в інформаційних базах даних митниці інформації про те, що у попередні періоди аналогічні чи подібні товари були оформлені у митному відношенні із зазначенням митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена, зокрема, в постанові від 31.03.2020 у справі №826/12344/15.

З урахуванням викладеного зазначені вище претензії Відповідача до наданих декларантом документів не можуть бути підставою для сумнівів у достовірності визначеного розміру митної вартості товару та винесення оскаржуваного рішення.

Крім того, Відповідачем неправомірно обрано джерело інформації при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару та визначено митну вартість товару.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів Відповідач, послався на відсутність інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів за ціною договору, а також про складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що унеможливлює застосування визначених ст. 57 МК України методів визначення митної вартості 2а-2г. При цьому Відповідач вказав на наявність інформації, що є підставою для застосування другорядного методу 2г (резервного методу).

Джерелом інформації, яким користувався Відповідач при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару, була митна декларація від 25.11.2022 №22UA100060161760U15.

Представником Позивача у відповідь на адвокатський запит від Відповідача отримано лист від 28.08.2023 № 7.8-6/28.13/8.19/15736 з копією зазначеної декларації.

У наданій копії декларації Відповідачем залишено обсяг відомостей про товар, що фактично унеможливлює аналіз обґрунтованості визначення джерела інформації, оскільки відсутні опис товару, інформація про його ціну та кількість.

Також відповідно до граф 15 та 34 митної декларації від 25.11.2022 №22UA100060161760U15, визначеної джерелом інформації, країною відправлення та походження товару був Китай.

У той же час на підставі декларації, якої стосується оскаржуване рішення, товар був відправлений з М?янми, яка одночасно є країною походження товару.

Крім того графа 11 джерела інформації «Країна, що торгує / Країна виробництва» містить інформацію «DE», що відповідно до Переліку кодів країн світу для статистичних цілей, затвердженого наказом Державної служби статистики України від 08.01.2020 № 32, означає, що країною місцезнаходження відправника/експортера товару є Німеччина. Тобто перш ніж товар був проданий в Україну, він був придбаний продавцем у Китаї.

Таким чином ціна та вартість транспортування товару, якого стосується оскаржуване рішення та товару джерела інформації формувалися за принципово різних обставин.

В оскаржуваному рішенні Відповідач не навів інформації з митної декларації, яку визначено ним як підставу для коригування митної вартості, в обсязі, що дозволила б встановити, яким чином митна вартість належного Позивачу товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, що є порушенням частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої декларантом митної вартості товару, судом не встановлено.

Будь-яких доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині другої статті 53 Митного кодексу України, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав.

Натомість, доказами, що містяться в матеріалах справи, підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях.

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що документами, поданими до митного оформлення товарів, підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню.

Відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Тобто, не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 у справі №21-91а12 та від 11.09.2012 у справі №21-262а12.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом та прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2800 грн. 69 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 09.10.2023 № 541.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з абз. 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

У свою чергу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, №823/2638/18.

На підтвердження розміру витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 07/22/33540678 від 12.07.2022 укладений з Адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», платіжну інструкцію № 540 від 09.10.23 на суму 15 000 грн 00 коп та рахунок № 09-10-1 від 09.10.2023.

За умовами зазначеного договору Адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: в суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 15 000,00 грн; в суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10 000,00 грн; в суді касаційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 5 000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним. Також сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно з яким подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Суд враховує той факт, що категорія справ про коригування митної вартості містить усталену судову практику, проте, як свідчать матеріали справи, відповідач свою діяльність у відповідність з такою практикою не приводить.

У зв`язку з цим суд застосовує правовий висновок Верховного Суду, викладений у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, у відповідності з яким метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду, сформульований в пункті 36 постанови від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, згідно з яким з огляду на положення частини сьомої статті 134 КАС України саме відповідач у випадку заперечення ним зазначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

У даній справі відповідачем не було подано заперечення щодо розміру витрат позивача на правову допомогу та доказів, які б спростували відповідний розмір.

Оцінюючи подані документи, якими адвокат обґрунтовує реальність надання послуг, враховуючи передбачені вказаною статтею критерії, зокрема: складність справи (розгляд справи №320/40090/23 здійснювався в порядку спрощеного провадження, оскільки спір з огляду на предмет доказування та ціну позову є незначної складності); обсяг наданих адвокатом послуг (складання процесуальних документів не потребує значних витрат часу, оскільки ці документи за обсягом є незначними); ціну позову, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача (15000, 00 грн), суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, є 9000,00 грн.

Відтак, на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 9000, 00 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості №UA100320/2023/000235/1 від 21.08.2023 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТООФІС" за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Київської митниці судовий збір у розмірі 2800 (дві тисячі вісімсот) грн 69 коп., та судові витрати на правничу допомогу у розмірі9000 (дев`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.