Рішення

від 03.03.2025 по справі 515/1288/24

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1288/24

Провадження № 2/513/220/25

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі головуючої судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Русавської Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Сарата Одеської області цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Ковпак Олександра Вікторовича до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування,

У С Т А Н О В И В:

у серпні 2024 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ковпак О.В. звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в якому просить визнати за позивачкою право постійного користування на земельну ділянку загальною площею 2,00 га, передану для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 , після смерті якої залишилося майно, яке, крім іншого, складається із земельної ділянки загальною площею 2,00 га, переданої для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. Земельна ділянка належала померлій на праві постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування землею серії IV-ОД № 030142, виданого 05 лютого 2002 року.

За заявою ОСОБА_1 приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Монастирліу О.П. було заведено спадкову справу № 144/2016 від 09.06.2016 року до майна ОСОБА_2 та 31 серпня 2016 року позивачці були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та на грошові вклади.

Постановою від 22 липня 2024 року приватний нотаріус Монастирліу О.П. відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 5125083900:01:001:1130, з причин відсутності державної реєстрації права власності на майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та ненадання правовстановлюючого документу.

У зв`язку із втратою оригіналу державного акту за замовленням позивачки 08 серпня 2024 року у газеті "Татарбунарський вісник", у номері 31 було опубліковано оголошення про втрату Державного акту серії IV- ОД №030142 від 05.02.2002 року.

Розпорядженням в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області від 15 серпня 2024 року цивільна справа передана на розгляддо Саратського районного суду Одеської області.

Після надходження та реєстрації зазначеної справи, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України автоматизованою системою документообігу суду, головуючою суддею у справі визначено суддю Бучацьку А.І.

Ухвалою судді від 19.09.2024 року було відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, витребувано у приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. копію спадкової справи до майна ОСОБА_2 , розпочато підготовче провадження.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2024 року підготовче провадження було закрито та справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Ковпак О.В., належним чином повідомлені про розгляд справи, до суду не з`явились. Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, до суду не з`явився, надав заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, щодо позовних вимог покладався на розсуд суду.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши та оцінивши докази, суд приходить до наступного.

За положеннями ЗК України (в редакції, чинній на час видачі державного акту) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України (на час видачі державного акту), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно із ч.1 ст.23 ЗК України (на час видачі державного акту), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 131 ЗК України, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України та частини 2 статті 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний Кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому, відповідно до пункту 8 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

пункту 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

На відповідні відносини щодо такого користування поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право постійного користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 23.06.2020 року (справа № 179/1043/16-ц) зазначає, що згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.

Велика Палата Верховного Суду висловила наступну правову позицію: "Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки."

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України, за змістом якого право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено статтею 1217 ЦК України.

Згідно із ст.1266 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як видно з копії паспорту № НОМЕР_1 , виданого 06 січня 2022 року органом 5146, прізвище, ім`я та по батькові позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 10 січня 2003 року виконавчим комітетом Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, батьками ОСОБА_1 зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 10).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 21 квітня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Татарбунарського районного управління юстиції в Одеській області (а.с.9).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої, серед іншого, входить земельна ділянка площею 2,00 га, призначена для ведення особистого підсобного господарства, розташована на території Приморської сільської ради масив № НОМЕР_4 , ділянка № НОМЕР_5 . Земельна ділянка надана ОСОБА_2 у постійне користування на підставі рішення ХІ сесіії ХХІІІ скликання Приморської сільської ради Тарбунарського району Одеської області від 20 листопада 2000 за № 24-ХХІІІ. Державний акт на право постійного користування землею серії IV-ОД № 030142 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 143, та видано ОСОБА_2 05 лютого 2002 року (а.с.15-16).

Як встановлено з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 16.01.2016, земельна ділянка з кадастровим номером 5125083900:01:001:1130, розташована в Одеській області, Татарбунарському районі, Приморська сільська рада (за межами населеного пункту), цільове призначення: для ведення особистоого підсобного господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, державна власність, площа 2,00 га. Земельна ділянка зареєстрована Віддлілом у Татарбунарському районі Одеської області 16.01.2016 (а.с.16).

В газеті "Татарбунарський вісник" за 08 серпня 2024 року було опубліковане оголошення, що втрачений державний акт на право постійного користування землею серії ІV-ОД № 030142, виданий ОСОБА_2 Приморською сільською радою 05 лютого 2002 року вважати недійсним (а.с.23-26).

Заповіту ОСОБА_2 не залишила, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а.с.49).

09 червня 2016 року приватним нотаріусом Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. заведена спадкова справа до майна ОСОБА_2 . З заявою про прийняття спадщини за законом звернувся ОСОБА_3 , який діє від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловік померлої ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 син померлої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , подали нотаріусу заяви про відмову від належних їм часток спадщини на користь ОСОБА_1 .

31 серпня 2016 року нотаріус видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстровий номер 1157), у тому числі з урахуванням 1/3 частки майна, від якої відмовився син померлої ОСОБА_4 , у тому числі з урахуванням 1/3 частки майна, від якої відмовився чоловік померлої ОСОБА_3 .

30 вересня 2016 року нотаріус видавГолубенко Лілії Сергіївні свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад (реєстровий номер 1330) у тому числі з урахуванням 1/3 частки майна, від якої відмовився син померлої ОСОБА_4 , у тому числі з урахуванням 1/3 частки майна, від якої відмовився чоловік померлої ОСОБА_3 .

Вказані обставини підтверджуються копією спадкової справи та інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) (а.с.41-57).

Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. від 22 липня 2024 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,00 га, що розташована на території Лиманської сільської ради (колишня Приморська сільська рада) Білгород-Дністровського району Одеської області, що належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , через відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку на ім`я спадкодавця (а.с. 19).

Згідно з частиною 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до частин 1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Позивачка у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , а тому є власником спадщини з часу відкриття та може захищати свої порушені права володіння та користування успадкованим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Статтею 396 ЦК України визначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За встановлених обставин позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 15,16, 1216, 1217, 1223, 1258, 1261, 1268, 1270 ЦК України, ст.ст. 2-13, 81, 89, 258 - 259, 263 - 265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов представника ОСОБА_1 - адвоката Копак Олександра Вікторовича до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування на земельну ділянку загальною площею 2,00 га кадастровий номер 5125083900:01:001:1130, передану для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, масив № НОМЕР_4 , ділянка № НОМЕР_5 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11 березня 2025 року.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 06 січня 2022 року органом 5146, РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Ковпак Олександр Вікторович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2333 від 18 вересня 2012 р., видане Одеською обласною КДКА, 68100 м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області, вул. Центральна, 22, літ. А, оф.2.

Відповідач: Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, адреса: 68141, с. Лиман, вул. Героїв України, 47-а, Білгород-Дністровського району Одеської області, код ЄДРПОУ 04379404.

Суддя А. І. Бучацька