Постанова

від 04.03.2025 по справі 903/135/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року Справа № 903/135/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

за участю представників сторін:

боржника: Кушнірука А.В., адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 24.02.2023 Серія АС №1054656

скаржника: Давидюка М. В., представника за довіреністю від 15.10.2024

інших кредиторів: не з`явилися

арбітражного керуючого: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" на ухвалу господарського суду Волинської області, постановлену 09.12.24р. щодо вимог ОСОБА_1 суддею Дем`як В.М. у м.Луцьку, повний текст складено 11.12.24р. у справі № 903/135/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена"

до Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 09.12.2024 визначено перелік та розмір визнаних вимог кредиторів до боржника - Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_2 , які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких, зокрема, визнані ухвалою суду від 23.10.2024 вимоги ОСОБА_1 на загальну суму 34 097 859,09 грн у наступній черговості: 5 368 грн вимоги першої черги; 34 092 491,09 грн вимоги четвертої черги.

Не погодившись із винесеною ухвалою, скаржник звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить змінити ухвалу Господарського суду Волинської області та відмовити в задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Скаржник не погоджується із визнанням грошових вимог ОСОБА_1 , з наступних підстав:

- кредитор ОСОБА_1 перебуває у родинних стосунках із позичальником за договором позики ОСОБА_3 , який одночасно є засновником та директором підприємства-боржника, до якого пред`явлені кредиторські вимоги на підставі договору поруки;

- суд першої інстанції, на думку скаржника, не надав належної оцінки тому факту, що джерелом походження коштів, наданих у позику, також є позика від третьої особи. Скаржник вважає, що надання позики за рахунок коштів, також отриманих у позику, є сумнівним;

- суд не взяв до уваги той факт, що підтвердження отримання позики ОСОБА_1 від ОСОБА_4 у справі відсутнє. Зокрема, згідно п. 2.3. договору, поворотна фінансова допомога надається позикодавцем не пізніше, ніж 15 січня 2021 року. Тобто не пізніше, ніж через 4 дні після укладення договору. Зазначене формулювання договору є наміром, проте не фактом передачі коштів. Будь-які докази, що підтверджували б факт передачі коштів, як то розписка, показання свідків, тощо, у справі відсутні. Тобто факт передачі коштів належними доказами не підтверджений;

- суд першої інстанції не звернув увагу, що обидві позики були надані шляхом передачі готівкових коштів. Такий спосіб розрахунків суперечить п. 7 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління НБУ від 29.12.2017 №148. Невиконання вимог зазначеного положення, окрім порушення вимог законодавства, дозволяє маніпулювати фактом передачі коштів.

Крім того, скаржник має зауваження до економічної обґрунтованості надання позики ОСОБА_4 .

Звертає увагу, що ОСОБА_4 уклав із ОСОБА_1 договір поворотної фінансової допомоги в розмірі 20 000 000 грн строком на 10 років. При цьому, договором не передбачено жодного забезпечення виконання зобов`язань, так само, як і відсотків за користування коштами та штрафних санкцій. І навіть якщо суд першої інстанції врахував, що згідно довідки, наданої ГУ ДПС у Київській області, ОСОБА_4 мав легальне джерело походження цих коштів, то суд мав би звернути увагу, що за два роки, що передували наданню позики, ОСОБА_4 отримував регулярні доходи в розмірі близько 1 400 000 грн на рік. А основна частина коштів отримана ним в результаті продажу нерухомості. Тому суд мав би взяти до уваги, що по суті ОСОБА_4 передав в позику на 10 років без жодного забезпечення значну частину своїх активів людині, якій на момент надання позики було 74 роки.

Також, наголошує, що всупереч вимозі суду, висловленій в ухвалі про витребування доказів, позичальник ОСОБА_3 не надав суду доказів зміни свого майнового стану після отримання позики в розмірі 20 000 000 гривень.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції. Просить ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.12.2024 у справі №903/135/23 в частині задоволення кредиторських вимог ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Волинь-зерно-продукт» - без задоволення.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоволити.

Представник боржника покладався на розсуд суду у вирішенні вказаної апеляційної скарги.

Інші учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, ухвалу від 14.01.2025 про відкриття апеляційного провадження та призначення скарги до розгляду було надіслано на поштову адресу та в електронні кабінети.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду інших учасників справи, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників боржника, та скаржника, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалах місцевого господарського суду від 23.10.2024 та від 09.12.2024, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржених ухвал, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Ухвалою суду від 21.03.2023 відкрито провадження у справі №903/135/23 про банкрутство Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 . Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена" до боржника в розмірі 5 214 954,31 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_2 . Введено процедуру розпорядження майном Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 строком до 15 місяців. Призначено розпорядником майна Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича.

01.05.2023 на адресу господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява за вх.№ 01-74/653/23 про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 34 092 491,09 грн.

Ухвалою суду від 03.05.2023 відкладено вирішення питання про прийняття заяви до розгляду ОСОБА_1 за вх.№ 01-74/653/23 про визнання грошових вимог до боржника до повернення справи №903/135/23 в Господарський суд Волинської області.

13 липня 2023 року до Господарського суду Волинської області із Північно-західного апеляційного господарського суду було повернуто матеріали справи №903/135/23.

Ухвалою суду від 20.07.2023 заяви Головного управління ДПС у Волинській області, ТОВ "Волинь-зерно-продукт", ТОВ "Волинь Нова", ТОВ "Азотер Україна", ПП "Фермерське господарство "Західний Буг", ОСОБА_1 , ПП "Захід Агро Корм", АБ "Гапоненко Роман і партнери", ТОВ "Агріі України" про визнання грошових вимог до боржника прийнято до розгляду, розгляд заяв в судовому засіданні призначено на 09.08.2023.

В подальшому, ухвалою суду від 17.04.2024 розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника відкладено на 14.05.2024. Клопотання ТОВ "Волинь Нова" про витребування доказів задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наступні відомості: джерело походження коштів у ОСОБА_1 для надання позики; докази пред`явлення майнових вимог до позичальника ОСОБА_3 стосовно повернення позики. Витребувано у ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) наступні відомості: зміни майнового стану позичальника після отримання позики (докази придбання майна, тощо); докази, що підтверджують недостатність у позичальника майна та коштів для повернення позики.

Ухвалою суду від 14.05.2024 відкладено розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника на 12.06.2024, повторно витребувано у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наступні відомості: джерело походження коштів у ОСОБА_1 для надання позики; докази пред`явлення майнових вимог до позичальника ОСОБА_3 стосовно повернення позики. Повторно витребувано у ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) наступні відомості: зміни майнового стану позичальника після отримання позики (докази придбання майна, тощо); докази, що підтверджують недостатність у позичальника майна та коштів для повернення позики.

Ухвалою суду від 12.06.2024 розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника відкладено на "14" серпня 2024 року. Повторно витребувано у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та запропоновано надати суду до 02.08.2024 наступні відомості: джерело походження коштів у ОСОБА_1 для надання позики; докази пред`явлення майнових вимог до позичальника ОСОБА_3 стосовно повернення позики. Повторно витребувано у ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та запропоновано надати суду до 02.08.2024 наступні відомості: зміни майнового стану позичальника після отримання позики (докази придбання майна, тощо); докази, що підтверджують недостатність у позичальника майна та коштів для повернення позики.

20 серпня 2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання за вх. №01-75/5667/24 від 20.08.2024 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 11.01.2021 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , копії паспорта громадянина України та ідентифікаційного номера ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 23.09.2024 розгляд заяв Приватного підприємства "Фермерське господарство "Західний Буг", ОСОБА_1 про визнання грошових вимог та розгляд справи в попередньому засіданні відкладено на 23.10.2024, зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Київській області подати до суду в строк до 15.10.2024 інформацію про отримані доходи та сплачені податки ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Тячівським РВ УМВС України у Закарпатській області) за період із 01.01.2019 по 21.03.2023, запропоновано ОСОБА_4 подати до суду в строк до 15.10.2024 докази джерела походження коштів у розмірі 20 000 000,00 грн, які були надані ним ОСОБА_1 за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 11.01.2021.

14 жовтня 2024 року через відділ діловодства суду від Головного управління Державної податкової служби у Київській області за вх. №01-75/6799/24 надійшла інформація про отримані доходи та сплачені податки ОСОБА_4 за період із 01.01.2019 по 21.03.2023.

18 жовтня 2024 року через відділ діловодства суду від розпорядника майна Самчука А.М. надійшов проміжний звіт вх. №01-74/1444/24 про вчинені дії в процедурі розпорядження майном боржника.

Ухвалою суду від 23.10.2024 заяву ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника задоволено. Визнано у встановленому порядку грошові вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 на загальну суму 34 097 859,09 грн та зобов`язати розпорядника майна Самчука Антона Миколайовича включити вимоги до реєстру вимог кредиторів у наступній черговості: 5 368 грн - вимоги першої черги; 34 092 491,09 грн - вимоги четвертої черги.

Отже, розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 34 092 491,09 грн було встановлено наступне.

15.01.2021 між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) було укладено договір позики, згідно умов якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі визначеному в п. 2.1. цього Договору (надалі іменується Позика), а Позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим Договором термін.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. Договору сума позики за цим договором становить 20 000 000,00 грн. Позика передається Позикодавцем Позичальнику безпосередньо при підписанні Сторонами цього договору, готівкою. В підтвердження передачі коштів (Позики) складається розписка про отримання коштів.

В день укладення та підписання договору ОСОБА_1 було надано ОСОБА_3 в борг грошові кошти в сумі 20 000 000,00 грн, факт передачі коштів підтверджується відповідною розпискою про отримання коштів.

Відповідно до п. 3.1., 3.2., 3.3. Договору Позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики до 15.07.2021. Позика підлягає поверненню Позикодавцеві, шляхом передання її Позичальником у готівковій формі, або шляхом перерахування її у безготівковому порядку за банківськими реквізитами, які Позикодавець повідомить в письмовій формі.

Позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику, у спосіб визначений в п. 3.1. Договору. Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок Позикодавця або отримання в готівковій формі.

Поруч з цим, 15.01.2021 між ОСОБА_1 (Кредитор), ОСОБА_3 (Боржник) та Фермерським господарством Західний Буг ОСОБА_2 (Поручитель) було укладено договір поруки, відповідно до якого Поручитель зобов`язався перед Кредитором забезпечити належне виконання Боржником ОСОБА_3 , зобов`язання за договором позики від 15.01.2021, укладеним між Кредитором і Боржником (далі Основний договір) та зобов`язався відповідати перед Кредитором за виконання Боржником умов укладеного договору позики.

Відповідно до п. 1.2., 1.4. договору поруки у разі невиконання (неналежного виконання) Боржником зобов`язань за Основним договором Боржник і Поручитель несуть перед Кредитором солідарну відповідальність. Кредитор має право пред`явити вимогу до Поручителя протягом трьох років із дня настання строку виконання зобов`язання за Основним договором, зазначеного в п. 1.2 даного Договору.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. Договору поруки Поручитель та Боржник несуть солідарну відповідальність перед Кредитором за належне виконання Боржником забезпеченого зобов`язання. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності Поручителя не повинен перевищувати розміру зобов`язання Боржника за Основним договором. Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов`язання за Основним Договором в повному обсязі.

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки у разі невиконання (неналежного виконання) зобов`язання Боржника за Основним договором Кредитор має право звернутися з вимогою про виконання зобов`язання як до Боржника, так і до Поручителя.

В порушення умов договору позики станом на 15.07.2021 позику повернуто не було.

Сума не повернутих коштів станом на день подачі заяви до суду становить 20 000 000,00 грн.

Непроведення належних розрахунків з ОСОБА_1 стало підставою для його звернення до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника на суму 20 000 000,00 грн.

Як зазначалося вище, ухвалою попереднього засідання господарського суду Волинської області від 09.12.2024 визначено перелік та розмір визнаних вимог кредиторів до боржника - Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_2 , які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких, зокрема, визнані ухвалою суду від 23.10.2024 вимоги ОСОБА_1 на загальну суму 34 097 859,09 грн у наступній черговості: 5 368 грн вимоги першої черги; 34 092 491,09 грн вимоги четвертої черги.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо визнання грошових вимог ОСОБА_1 , які визначені судом згідно ухвали від 23.10.24 та додатково продубльовані в ухвалі попереднього засідання, з огляду на таке.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1, ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №902/221/22, постанова від 01.03.2023 навів наступний правовий висновок відносно розгляду грошових вимог за договорами позики у справах про неплатоспроможність:

Згідно з частиною другою статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд в силу наведених вище норм має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Разом з тим, правова проблема у цій справі № 902/221/22, що зумовила необхідність її передачі на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, полягає у питанні застосування визначеної статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину у поєднанні з вищенаведеними положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника.

Так, в обґрунтування грошових вимог до боржника фізична особа-кредитор у своїй заяві посилалася на чинний договір безвідсоткової позики та наявність відповідної розписки у підтвердження його укладення та отримання боржником цієї позики.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Судова палата під час розгляду цієї справи враховує, що згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".

Крім того, у постанові від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20 Верховний Суд зазначив, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

З врахуванням викладеного, суду необхідно з`ясувати документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

Ч. 3, ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За змістом ч. 2, 4 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1, ст. 625 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Як слідує з матеріалів справи, кредитор - ОСОБА_1 в порядку та на умовах, визначених договором, в день укладення та підписання договору було надано ОСОБА_3 в борг грошові кошти в сумі 20 000 000,00 грн, що підтверджується розпискою про отримання коштів від 15.01.2021.

Як убачається із матеріалів справи, загальний розмір боргових зобов`язань Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 20 000 000,00 грн підтверджений долученими кредитором до матеріалів заяви договором позики від 15.01.2021, договором поруки від 15.01.2021, розпискою про отримання коштів від 15.01.2021.

Разом з цим, ОСОБА_1 надав докази в підтвердження, того, що станом на 15.01.2021 мав кошти, щоб надати позику, зокрема, додатково долучив до матеріалів справи копію договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 11.01.2021 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відповідно до п. 2.1. якого поворотна фінансова допомога надається в національній валюті в сумі 20 000 000,00 грн. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника на його розсуд (п. 2.4. договору). Строк повернення фінансової допомоги до 11.01.2031 (п. 3.1. договору).

Водночас, судом першої інстанції, з метою встановлення джерела походження наданих у позику коштів та документального підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику було зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Київській області надати суду інформацію про отримані доходи та сплачені податки ОСОБА_4 .

14 жовтня 2024 року від Головного управління Державної податкової служби у Київській області надійшла інформація про отримані доходи та сплачені податки ОСОБА_4 , з якої вбачається, що загальна суму доходів та сплачені податків за період із 01.01.2019 по 21.03.2023 складає більше 70 000 000,00 мільйонів гривень.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, надання кредитором на виконання його умов боржнику грошових коштів, отримання цих коштів та неповернення грошей у встановлені строки і порядку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання грошових вимог на загальну суму 20 000 000,00 грн.

За наведеного колегія суддів зазначає, що заборгованість боржника підтверджена матеріалами справи, визнається розпорядником майна та підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів, оскільки згідно з ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. А тому доводи скаржника про сумнівність даної позики не беруться судовою колегією до уваги, оскільки спростовуються наведеним вище та матеріалами справи.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника на суму 6 958 244,51 грн інфляційних втрат та 7 134 246,58 грн 20% річних суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 4.2. договору позики від 15.01.2021, передбачено, що у випадку несвоєчасного або не в повному обсязі повернення суми позики Позичальник сплачує Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також двадцять відсотків річних від простроченої суми.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають свої особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 (справа №910/4590/19), зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, ч. 1 ст. ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом України і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Поруч з цим, у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа, індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо з 16 по 31 число вона індексується починаючи з наступного місяця.

Отже, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, у розумінні наведеного позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.

Отже, розглянувши вимоги в частині нарахованих сум інфляційних та 20% річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають визнанню у визначених кредитором розмірах.

Згідно з ст. 1 КУзПБ кредитор юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 4 ст. 45 КУзПБ, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Суд встановив, що 29 березня 2023 року за №70296 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено оголошення (повідомлення) про відкриття Господарським судом Волинської області провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_2 .

Заява ОСОБА_1 про визнання грошових вимог була надіслана до суду поштовим зв`язком 28.04.2023 та надійшла до Господарського суду Волинської області 01.05.2023, у строк, встановлений ст. 45 КУзПБ.

Згідно Кодексу України з процедур банкрутства, на господарський суд покладено обов`язок надавати правовий аналіз заявлених кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

За результатами розгляду вимог щодо визнання кредиторської заборгованості та внесення вимог до реєстру вимог кредиторів, суд виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються арбітражним керуючим до реєстру вимог кредиторів, черговість задоволення цих вимог та обґрунтування правової позиції суду.

Обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а не на іншого учасника провадження у справі (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).

За змістом частини 1 статті 64 КУзПБ кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому:

1) у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв`язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов`язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, які направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідна допомога, належна працівникам у зв`язку з припиненням трудових відносин, та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; вимоги щодо виплати заборгованості із компенсації збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України; вимоги кредиторів за договорами страхування; витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

2) у другу чергу задовольняються: вимоги із зобов`язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов`язань із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб`єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються: вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів); вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5) у п`яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

За наведеного судова колегія погоджується із місцевим господарським судом, що вимоги ОСОБА_1 в частині основного боргу, інфляційних втрат та 20% річних у загальній сумі 34 092 491,09 грн є обґрунтованими та відносяться до 4 черги задоволення вимог кредиторів, 5 368 грн вимоги першої черги (судові витрати).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 47 КУзПБ, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу.

Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.

Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу.

Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.

Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника щодо незаконності вимог ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду Волинської області від 23.10.2024, якою розглядалися грошові вимоги ОСОБА_1 та ухвала Господарського суду Волинської області від 09.12.24 у справі №903/135/23 в частині перегляду вимог ОСОБА_1 прийняті з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" на ухвалу господарського суду Волинської області від 09.12.24 у справі №903/135/23 залишити без задоволення.

2. Пункт 1.11 ухвали господарського суду Волинської області від 09.12.24 у справі №903/135/23 в частині перегляду грошових вимог ОСОБА_1 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.

4. Справу № 903/135/23 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "11" березня 2025 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Тимошенко О.М.