Рішення

від 20.02.2025 по справі 914/2023/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2025 Справа № 914/2023/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Конвеєр"

до відповідача Львівської міської ради

про визнання незаконною та скасування ухвали ЛМР в частині

за участю представників:

від позивача Биць І.А.

від відповідача Пилип`як Х.І.

Суть спору: Позов заявлено Приватним акціонерним товариством "Конвеєр" до відповідача Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 15.05.2008 №1797 в частині пункту 4, а саме: "4. Вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999 у книзі записів 1-3 за №100."

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву. Представник відповідача також просив застосувати позовну давність у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд встановив таке.

Ухвалою Львівської міської ради від 01.04.1999 №195, розглянувши накази департаменту землеустрою та планування забудови міста щодо регулювання земельних відносин, передачі земельних ділянок у приватну власність, постійне та тимчасове користування, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. «Про приватизацію земельних ділянок» та ухвали Львівської міської ради від 23.07.98р. №39 «Про регулювання земельних відносин у м.Львові», Львівська міська рада ухвалила затвердити накази департаменту землеустрою та планування забудови міста, прийняті у 1998-1999 роках: №№ 373, 404, 410, 412, 443, 485, 486, 491, 495 за 1998р., №№6, 23 (п.9, 17, 18, 20), 24, 29, 31, 32, 33, 34, 37, 38, 39, 43, за 1999 рік згідно із додатком.

Додатком №8 до ухвали Львівської міської ради від 01.04.1999 №195 затверджено наказ департаменту землеустрою та планування забудови міста від 21.12.1998 №494 "Про внесення змін до наказу Департаменту землеустрою та планування забудови міста від 21.03.97р. №67 „Про затвердження технічного звіту з інвентаризації земель та встановлення зовнішніх меж землекористування Акціонерного товариства закритого типу "Конвеєр" на вул. Шевченка, 17 у м.Львові".

На підставі ухвали Львівської міської ради від 01.04.1999 №195 позивачу видано Державний акт на право постійного користування 31,2166 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для виробничих потреб за адресою: вулиця Шевченка, 317 у місті Львові. Державний акт на право постійного користування землею зареєстровано 14.07.1999 у книзі записів за №100, бланк І-ЛВ №004373.

Як зазначено у позовній заяві, з того часу і до зараз, у користуванні даною землею відбувались певні зміни. Зокрема, інші суб`єкти господарювання свого часу набували у власність об`єкти нерухомого майна, які розташовані на цій ділянці, та, за згодою з ПрАТ «Конвеєр», набували прав на відповідні частини земельної ділянки, які необхідні для розміщення та обслуговування придбаних ними об`єктів.

Ухвалою Львівської міської ради від 31.05.2001 №1038 "Про користування земельною ділянкою Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробничій фірмі "ОРУС" на вул. Шевченка, 317 у м. Львові" вилучено з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 1,2204 га.

Ухвалою Львівської міської ради від 24.06.2004 №1480 "Про надання ТзОВ НВФ "Орус" земельної ділянки на вул. Т. Шевченка, 317-б у м. Львові" вилучено за згодою з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 0,953 га на вул. Т. Шевченка, 317-б.

Ухвалою Львівської міської ради від 15.03.2007 №635 "Про користування ТзОВ НВФ "ОРУС" земельною ділянкою на вул. Т.Шевченка, 317-б у м. Львові" вилучено за згодою з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 0,2411 га на вул. Т. Шевченка, 317 та зарахувати до земель міста.

Ухвалою Львівської міської ради від 15.05.2008 №1797 (зі змінами) "Про користування ТзОВ "ФЕРОЗІТ-АЛЬФА" земельними ділянками на вул.Т.Шевченка, 317 у м. Львові" вилучено за згодою з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 0,2161 га на вул. Т. Шевченка, 317 та зарахувати до земель міста.

Пунктом 4 ухвали Львівської міської ради від 15.05.2008 №1797 (зі змінами) "Про користування ТзОВ ФЕРОЗІТ-АЛЬФА" земельними ділянками на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові" ухвалено вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999 у книзі записів 1-3 за №100.

Ухвалою Львівської міської ради від 15.05.2008 №1798 "Про користування ТзОВ НВП "Геліос" земельними ділянками на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові" вилучено за згодою з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 2,28 га на вул. Т. Шевченка, 317 та зарахувати до земель міста.

Ухвалою Львівської міської ради від 10.07.2008 №2007 "Про користування ТзОВ "РІЕЛ ЕСТЕЙТ ІНВЕСТ" земельною ділянкою на вул. Т. Шевченка, 317-з у м. Львові" вилучено за згодою з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 0,653 га на вул. Т. Шевченка, 317-з та зарахувати до земель міста.

Пунктом 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 №2007 "Про користування ТзОВ "РІЕЛЕСТЕЙТІНВЕСТ" земельною ділянкою на вул. Т.Шевченка, 317-з у м. Львові" ухвалено ВАТ "Конвеєр" через спеціалізовану ліцензовану землевпорядну організацію внести зміни до технічної документації на землекористування та до Державного акта на право постійного користування землею від 14.07.1999, зареєстрованого у книзі записів 1-3 за №100.

Ухвалою Львівської міської ради від 21.10.2009 №3002 (зі змінами) "Про користування ПП "Зелений ліс" земельною ділянкою на вул. Т. Шевченка, 317" вилучено за згодою з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку загальною площею 0,0822 га на вул. Т. Шевченка, 317 та зарахувати до земель міста.

Ухвалою Львівської міської ради від 28.01.2010 №3255 "Про погодження ТзОВ "АВТОТРАНС ДІК" місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові" вилучено за згодою з користування ВАТ «КОНВЕЄР» земельну ділянку площею 0,4264 га на вул. Т. Шевченка, 317.

Ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3977 "Про користування ПП "Авто-стар-сервіс" земельною ділянкою на вул. Т. Шевченка,317" вилучено за згодою з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 0,4250 га на вул. Т. Шевченка, 317 та зарахувати до земель міста.

Ухвалою Львівської міської ради від 31.07.2014 №3747 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання ТзОВ НВП "Геліос" земельної ділянки на вул. Т.Шевченка, 317" вилучено за згодою з користування ПАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 0,0831 га на вул. Т. Шевченка, 317.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.11.2018 №4304 "Про затвердження ТзОВ "ОЕС Груп" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Т. Шевченка, 317" вилучено за згодою з користування ВАТ "Конвеєр" земельну ділянку площею 0,5868 га на вул. Т. Шевченка, 317.

Як зазначив позивач у позовній заяві, всього з користування ПрАТ «Конвеєр» вибуло 15 ділянок, загальною площею 10,4077 га, а решта землі, площею 20,8089 га до цього часу перебуває у постійному користуванні ПрАТ «Конвеєр». При цьому позивач стверджує, що жодного разу, надаючи свою згоду на вилучення вказаних частин земельної ділянки для зазначених осіб, ПрАТ «Конвеєр» не відмовлялось від постійного користування наданої йому землі, з врахуванням площ та меж, які залишались після вилучень.

Як вказано у позовній заяві, нещодавно у ПрАТ «Конвеєр» виник спір з одним із його орендарів щодо компенсації плати за користування земельною ділянкою, і у ході переговорів орендар повідомив, що виданий ПрАТ «Конвеєр» Державний акт на право постійного користування землею, втратив чинність, чого не було відомо ПрАТ «Конвеєр», а тому позивач звернувся з відповідним запитом до Львівської міської ради для з`ясування цієї обставини.

Позивач вважає, що ухвалою Львівської міської ради від 15.05.2008 №1797 (зі змінами) «Про користування ТзОВ «ФЕРОЗІТ-АЛЬФА» земельними ділянками на вул. Шевченка, 317 у м. Львові», пунктом 4 якої ухвалено вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999 у книзі записів 1-3 за №100 грубо порушено право ПрАТ «Конвеєр» на постійне користування наданою йому земельною ділянкою.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Позивач не заперечує, що неодноразово надавав свою згоду на вилучення у нього певних частин земельної ділянки для подальшого надання їх новим власникам об`єктів нерухомості, які розміщені на цих частинах ділянки, однак при цьому він стверджує, що жодного разу добровільно не відмовлявся від користування рештою наданої йому землі.

Отже позивач вважає, що у Львівської міської ради була відсутня така підстава припинення права постійного користування земельною ділянкою, як добровільна відмова (абз. «а» ч.1 ст. 141 ЗК України). Всі інші підстави, передбачені статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпний, за твердженням позивача також відсутні.

Тобто за твердженням позивача Львівська міська рада не мала права (повноважень) припиняти право постійного користування земельною ділянкою ПрАТ «Конвеєр», з огляду на що її рішення у формі ухвали від 15.05.2008 №1797 в частині пункту 4 («вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999 у книзі записів 1-3 за №100.») на переконання позивача є незаконним та підлягає скасуванню.

Таким чином, враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 15.05.2008 №1797 в частині пункту 4, а саме: "4. Вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999 у книзі записів 1-3 за №100."

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому Львівська міська рада зазначила, що оскільки вищеназваними ухвалами вилучено, за згодою ПАТ (ВАТ) "Конвеєр" чималу кількість земельних ділянок, відтак площа земельної ділянки 31.2166 га, яка вказана у спірному Державному акті на право постійного користування землею значною мірою не відповідає фактичній площі, яку використовує ПАТ "Конвеєр", а тому пунктом 4 ухвали Львівської міської ради від 15.05.2008 №1797 ухвалено вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999 у книзі записів 1-3 за №100.

Як вказано у відзиві на позовну заяву, в подальшому пунктом 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 №2007 "Про користування ТзОВ "РІЕЛ ЕСТЕЙТ ІНВЕСТ" земельною ділянкою на вул. Т.Шевченка, 317-з у м. Львові" ухвалено необхідність ВАТ "Конвеєр" через спеціалізовану ліцензовану землевпорядну організацію внести зміни до технічної документації на землекористування та до Державного акта на право постійного користування землею від 14.07.1999, зареєстрованого у книзі записів 1-3 за №100.

З огляду на вказане відповідач вважає, що в даному випадку у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву також вказав, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради №1797 "Про користування ТзОВ "ФЕРОЗІТ-АЛЬФА" земельними ділянками на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові" прийнята 15.05.2008, а отже, позивачем пропущено строк позовної давності.

При цьому відповідач зазначив, що оскільки позивач давав згоду на вилучення земельної ділянки на підставі оскаржуваної ухвали, тому був інформований із змістом ухвали.

Відповідач зазначив, що застосування судом наслідків спливу позовної давності забезпечить юридичну визначеність і остаточність в спірних правовідносинах та недопустимість оцінки правовідносин, які з плином часу змінились настільки, що повернення до первинного становища є неможливим.

Враховуючи вищезазначене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній станом на 15.05.2008), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 15.05.2008) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 22 Земельного кодексу України №561-XII (чинного на час видачі державного акта, редакція від 06.04.1999) встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» (в редакції чинній станом на 15.05.2008) встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013). При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 «Перехідних положень» ЗК, визнано неконституційним.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 2004-2008) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Добровільна відмова від права користування земельною ділянкою регуюється положеннями статті 142 Земельного кодексу України. Порядок вилучення земельних ділянок регуюється положеннями статті 149 Земельного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів відмови позивача від права користування земельною ділянкою у розумінні положень статті 142 Земельного кодексу України, які діяли на час прийняття спірної ухвали. Втім частина земельної ділянки вилучена за згодою позивача у порядку статті 149 Земельного кодексу України, чинної на час прийняття спірної ухвали.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що оскільки ухвалами Львівської міської ради вилучено за згодою ПАТ (ВАТ) "Конвеєр" чималу кількість земельних ділянок, а відтак площа земельної ділянки 31.2166 га, яка вказана у спірному Державному акті на право постійного користування землею значною мірою не відповідає фактичній площі яку використовує ПАТ "Конвеєр".

Саме тому, як зазначає відповідач, пунктом 4 ухвали Львівської міської ради від 15.05.2008 № 1797 (зі змінами) "Про користування ТзОВ "ФЕРОЗІТ-АЛЬФА" земельними ділянками на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові" ухвалено вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999 у книзі записів 1-3 за №100.

В подальшому, як зазначає відповідач, пунктом 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 №2007 "Про користування ТзОВ "РІЕЛ ЕСТЕЙТ ІНВЕСТ" земельною ділянкою на вул. Т.Шевченка, 317-з у м. Львові" ухвалено необхідність ВАТ "Конвеєр" через спеціалізовану ліцензовану землевпорядну організацію внести зміни до технічної документації на землекористування та до Державного акта на право постійного користування землею від 14.07.1999, зареєстрованого у книзі записів 1-3 за №100.

З вищенаведеного вбачається, що рішення про припинення права постійного користування землею міською радою не ухвалювалось, проте ухвалено вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999, що пов`язано з частковим вилученням земель за згодою позивача та приведенням технічної документації на землекористування у відповідність до фактичної площі яку використовує ПАТ "Конвеєр".

Право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача (Постанова КГС від 27.01.2021 у справі № 906/706/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

При цьому ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що буде спричиняти потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо.

Тобто в кожній конкретній справі суди зобов`язані вирішити питання про обрання ефективного способу захисту серед тих, що відповідають характеру спірних цивільних відносин між сторонами та фактичним обставинами справи. Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором, законом чи судом у визначених законом випадках, закріплена у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 Земельного кодексу України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним у зазначеній нормі, або ж іншим способом, який передбачений законом.

У статті 395 Цивільного кодексу України наведено види речових прав на чуже майно.

Так, відповідно до частини 1 вказаної статті речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

У частині 2 статті 395 Цивільного кодексу України зазначено, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

З пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що поряд з правом користування (сервітут); правом користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та правом забудови земельної ділянки (суперфіцій), речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності є, зокрема право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 396 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Тобто серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами Львівської міської ради вилучено за згодою позивача частину землі, що перебувала у постійному користуванні позивача згідно Державного акта на право постійного користування землею від 14.07.1999. Водночас, рішення про припинення права постійного користування землею міською радою не ухвалювались.

Дослідивши обставини, якими позивач обгрунтовує позовні вимоги, суд вважає, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким визнано таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований 14.07.1999, не призводить до відновлення порушених прав та інтересів позивача.

На переконання суду подібні за змістом вимоги можуть розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, яка залишилась у постійному користуванні позивача, оскільки не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, яке вилучене у позивача за його ж згодою. Позовні вимоги про визнання незаконною та скасування ухвали міської ради, якою скасовано чинність державного акту, за своїм змістом фактично зводяться до відновлення права постійного користування позивача також і на земельні ділянки, які вилучені у нього за його згодою.

Поряд з цим судом не встановлено наявність спору з приводу вилучення земельних ділянок з постійного користування позивача, а також порушення права позивача на володіння та користування тією частиною земельної ділянки, яка залишилась у його постійному користуванні.

Також суд вважає, що у разі позбавлення чи порушення права постійного користування на частину землі, яка не вилучена у позивача, належним способом захисту порушеного права є витребування земельної ділянки або усунення перешкод у здійсненні права користування.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд вважає, що в даному випадку позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку витрати по сплаті судового збору покласти на позивача, оскільки у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 12.03.2025.

Суддя Петрашко М.М.