Постанова

від 12.03.2025 по справі 580/282/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/282/23 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Заїки М.М.,

суддів - Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Черкаської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Черкаської міської ради (далі також міська рада, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача та скасувати частини 4, 5 рішення від 06 жовтня 2022 року № 30-64 про передачу громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду на 1 день для будівництва тимчасового гаража;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду на строк згідно проекту землеустрою на 25 років, згідно частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) прийняти рішення, яке не передбачає діяти на власний розсуд;

- встановити контроль за виконанням судового рішення згідно статті 129 Конституції України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що відповідно до пункту 20 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як інвалід війни 2-групи з ураженням опорно рухового апарату має пільги, зокрема, на гаражі, стоянки для транспортних засобів осіб з інвалідністю внаслідок війни, які мають медичні показання на забезпечення транспортом, як правило, споруджуються поблизу будинків.

Вважає, що з урахуванням пункту 7.49 ДБН 360-92** має право на спорудження гаража поблизу будинку в радіусі до 50 м пішохідної доступності та від вікон житлових будинків не менше 10 м.

Вказує, що починаючи з 2014 року неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо надання дозволу на розташування та утримання тимчасового гаража для автомобіля на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Водночас зазначає, що 06 жовтня 2022 року відповідач прийняв рішення № 30-64 про передачу позивачу земельної ділянки (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду на 1 день для будівництва тимчасового гаража.

Позивач зауважує, що Земельний кодекс України (далі також ЗК України) не містить строків для будівництва нерухомого майна і надання в оренду - 1 день.

З огляду на вказане позивач вважає, що відповідач зобов`язаний надати йому в користування спірну земельну ділянку строком встановленим проектом землеустрою, а саме на 25 років.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано пункти 4, 5 рішення Черкаської міської ради від 06 жовтня 2022 року № 30-64 «Про скасування рішення Черкаської міської ради від 09 лютого 2021 року № 3-347 та передачу громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 (вільна земельна ділянка, ветеран війни - інвалід 2 групи)».

Зобов`язано Черкаську міську раду прийняти рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідач, передавши позивачу зазначену земельну ділянку в оренду для будівництва тимчасового гаража строком на 1 день, не дотримався принципів розумності та добросовісності.

Також суд врахував, що земельна ділянка, на якій позивач бажає розмістити тимчасовий гараж, є спірною вже більше 8 років й позивач змушений захищати порушені суб`єктом владних повноважень права як особа з інвалідністю ІІ групи, ветеран війни, неодноразово звертаючись за їх захистом у судові інстанції.

Судом першої інстанції зауважено, що будівництво тимчасового гаража потребує певного часу, зокрема, для цього необхідно підготувати відповідну ділянку для встановлення на ній такого об`єкту, встановити підлогу для гаража, провести відповідні зварювальні та монтажні роботи. Зазначені дії для будівництва гаража потребують певного часу, і значно більшого ніж встановлений відповідачем 1 день.

На думку суду, відповідач зазначених обставин не врахував, передаючи позивачу земельну ділянку в оренду для будівництва тимчасового гаража на 1 день.

Це позбавило можливості позивача скористатися, передбаченою пунктом 20 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пільгою.

Суд першої інстанції вважає, що оскаржуване рішення від 06 жовтня 2022 року №30-64 Черкаська міська рада прийняла із порушенням норм законодавства, оскільки воно сприяло порушенню прав та інтересів позивача.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування пунктів 4, 5 рішення Черкаської міської ради від 06 жовтня 2022 року № 30-64 «Про скасування рішення Черкаської міської ради від 09 лютого 2021 року № 3-347 та передачу громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 (вільна земельна ділянка, ветеран війни - інвалід 2 групи)».

Водночас суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача прийняти рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року скасувати в частині «в оренду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні», і ухвалити нове судове рішення, яким зобов`язати відповідача прийняти рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду на строк згідно проекту землеустрою на 25 років, згідно частини четвертої статті 245 КАС України прийняти рішення, яке не передбачає діяти на власний розсуд, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не застосував пункт 4 частини другої статті 245 КАС України та не зобов`язав відповідача прийняти рішення, яке не передбачає діяти на власний розсуд.

На переконання позивача, з огляду на те, що відповідач понад 9 років необґрунтовано ухиляється від ухвалення рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду згідно проекту землеустрою на 25 років, та неодноразове скасування судами рішень відповідача через умисне порушення та невиконання законодавства України, суд повинен був примусово зобов`язати Черкаську міську раду прийняти рішення, яке не передбачає діяти на власний розсуд.

Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 10 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Також, не погоджуючись із рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, Черкаська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції розгляд справи було здійснено з порушенням підсудності, а саме: справу слід було розглядати за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства. На обґрунтування такого висновку відповідач зауважив, що спір у цій справі є приватноправовим та стосується майнового права позивача, яке полягає у терміні використання ним земельної ділянки, яка була надана під встановлення тимчасового гаражу, а тому даний спір має розглядатися виключно у порядку цивільного судочинства.

Крім того відповідач звертає увагу, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що позивач всупереч чинному законодавству незаконно розмістив гараж на спірній земельній ділянці та продовж багатьох років користується цим гаражем. Водночас через подання цього позову позивач має намір лише узаконити незаконно розміщений ним гараж.

Окремо відповідач звертає увагу на те, що законодавством не визначено мінімального строку дії договору оренди землі для розміщення тимчасового гаражу.

Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 12 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Черкаської міської ради, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Черкаської міської ради, в якому вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги.

При цьому наголошено, що позивач продав автомобіль, а квартира по АДРЕСА_1 наразі не належить позивачу, а тому останній втратив право на отримання земельної ділянки під розташування тимчасового гаража за вказаною адресою.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року скасовано. Провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року, а справу №580/282/23 направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 листопада 2024 року для розгляду справи № 580/282/23 визначено склад колегії суддів: Заїка М. М. - головуючий суддя, Ганечко О.М., Кузьменко В.В.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Керуючись положеннями частини першої статті 308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційних скарг позивача та відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом II групи з ураженням опорно-рухового апарату, захворювання якого пов`язано з виконанням військового обов`язку по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, згідно відомостей довідки до акта огляду МСЕК № 1 серії 10ААВ № 854788, що також встановлено у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у адміністративній справі № 711/8370/18.

За інформацією з паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 30 липня 2013 року за адресою: АДРЕСА_2 .

За відомостями свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є власником автомобіля Renault Daster, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

12 лютого 2018 року позивач звернувся до Черкаської міської ради із заявою (вхідний № 11026-3) про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки на розташування тимчасового гаража площею 0,0021 га за адресою: АДРЕСА_1 .

12 квітня 2018 року Черкаською міською радою прийнято рішення № 2-3290 «Про відмову в передачі гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду».

Пунктом 1 рішення зазначено, що згідно з висновком управління планування та архітектури департаменту архітектури та містобудування від 29 грудня 2016 року № 54660-в на земельну ділянку по АДРЕСА_1 обмеження щодо землекористування відсутні. Відповідно до генерального плану міста, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 29 грудня 2011 року № 3-505, на вищезазначеній земельній ділянці передбачені зелені насадження загального користування. Відповідно до плану зонування території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 04 грудня 2014 року № 2-513, земельна ділянка належить до рекреаційної зони «Р-4п» - серед супутніх видів використання є «окремо розміщені гаражі та відкриті стоянки».

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року в адміністративній справі № 711/8370/18, що набрало законної сили 22 квітня 2020 року, зобов`язано Черкаську міську раду прийняти рішення «Про затвердження проекту землеустрою» на користь ОСОБА_1 щодо надання земельної ділянки на розташування тимчасового гаража площею 0,0021 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 11 липня 2022 року у справі № 711/8370/18 Черкаський окружний адміністративний суд установив судовий контроль за виконанням судового рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі №711/8370/18 та зобов`язав Черкаську міську раду надати Черкаському окружному адміністративному суду протягом 2 місяців з дати постановлення цієї ухвали звіт про його виконання.

06 жовтня 2022 року Черкаська міська рада, враховуючи ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року та на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 у справі № 711/8370/18 прийняла рішення № 30-64 «Про скасування рішення Черкаської міської ради від 09 лютого 2021 року № 3-347 та передачу громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 (вільна земельна ділянка, ветеран війни - інвалід 2 групи)», яким вирішила:

1.Скасувати рішення Черкаської міської ради від 09.02.2021 № 3-3 «Про відмову в передачі громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки оренду по АДРЕСА_1 (вільна земельна ділянка, ветеран війни - інвалід 2 групи)».

2.Зареєструвати право комунальної власності за територіальне громадою міста Черкаси на земельну ділянку площею 0,0021 га (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) по АДРЕСА_1 межах, визначених проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянина ОСОБА_1 .

3.Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянина ОСОБА_1 .

4.Передати громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду на 1 день для будівництва тимчасового гаража.

Згідно з висновком управління планування та архітектури департаменту архітектури та містобудування № 9159-з від 25 травня 2021 року на земельну ділянку обтяження землекористування, пов`язані із реалізацією містобудівної документацій.

Згідно з містобудівною документацією «Внесення змін до генерального плану міста Черкаси (Актуалізація)», затвердженою рішенням Черкаської міської ради від 13 травня 2021 року № 5-318, вищезазначена земельна ділянки належить до території зелених насаджень загального користування, в якій передбачено розташування вищезазначеного об`єкта.

Оформлення прав на земельні ділянки необхідно проводити згідно з чинним законодавством за умови внесення в приватизаційні документи запису про встановлення обмеження містобудівного характеру;

5. Земельну ділянку віднести до категорії земель житлової громадської забудови.

Цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів (к КВЦПЗ - 02.05).

Вважаючи пункти 4, 5 вищезазначеного рішення протиправними та такими, що прийняті всупереч нормам чинного законодавства, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Черкаська міська рада прийняла із порушенням норм законодавства, оскільки воно сприяло порушенню прав та інтересів позивача. Зокрема суд зауважив, що передавши позивачу зазначену вище земельну ділянку в оренду для будівництва тимчасового гаража строком на 1 день, не дотримався принципів розумності та добросовісності.

Щодо вирішення питання про зобов`язати відповідача прийняти рішення про передачу позивачу спірної земельної ділянки в оренду на строк згідно проекту землеустрою на 25 років, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, у тому числі про передачу земельних ділянок в оренду за своєю правовою природою є дискреційними.

Колегія суддів частково погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та враховує наступне.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На цій підставі колегія суддів вказує, що ключовим правовим питанням спору є оцінка правомірності оскаржуваного рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по вул. Героїв Дніпра біля будинку 65 строком на 1 день. При цьому також підлягає з`ясуванню, зокрема, чи було спірне рішення прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно частини першої статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР, тут і далі в редакції, на час прийняття оскаржуваного рішення) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до статті 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР встановлено, що до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель визначаються Земельним кодексом України.

Згідно із пунктами «а», «б», «в» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків. Гаражі, стоянки для транспортних засобів осіб з інвалідністю внаслідок війни, які мають медичні показання на забезпечення транспортом, як правило, споруджуються поблизу будинків.

Судом першої інстанції встановлено, що в рішенні від 25 лютого 2019 року в адміністративній справі №711/8370/18 суд з`ясував, що ОСОБА_1 звертаючись до Черкаської міської ради надав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0021 га за адресою: АДРЕСА_1 строком на 25 років для будівництва тимчасового гаража.

Відповідно до частини шостої статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Згідно частини дванадцятої статті 123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Як уже зазначалося в цій постанові, відповідач спірним у цій справі рішенням від 06 жовтня 2022 року № 30-64 затвердив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 позивачу та передав йому земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду на 1 день для будівництва тимчасового гаража.

Відповідно до частин першої та другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду встановлений статтею 124 ЗК України. Згідно зазначеної статті, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Це положення узгоджується з вимогами частини другої статті 16 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», згідно з якою, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Тож, з наведеного слідує, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями.

Суд першої інстанції оцінивши оскаржуване рішення відповідача на відповідність критеріям, встановленим статтею 2 КАС України, виснував, що відповідач, передавши позивачу зазначену вище земельну ділянку в оренду для будівництва тимчасового гаража строком на 1 день, не дотримався принципів розумності та добросовісності.

Апеляційний суд погоджується з такою оцінкою суду першої інстанції. Водночас колегія суддів звертає увагу, що як вже зазначалося в цій постанові, звернення ОСОБА_1 до Черкаської міської ради щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки було обумовлено тим, що позивач, як особа, яка має інвалідність ІІ групи з ураженням опорно-рухового апарату, захворювання якого пов`язано з виконанням військового обов`язку по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має право на розміщення гаража для транспортних засобів поблизу будинку.

При цьому, земельна ділянка, на якій позивач бажає розмістити тимчасовий гараж, є спірною вже більше 10 років й позивач змушений захищати порушені суб`єктом владних повноважень права неодноразово звертаючись за їх захистом у судові інстанції.

Водночас, приймаючи оскаржуване рішення про передачу позивачу земельної ділянки в оренду для будівництва тимчасового гаража строком на 1 день, міська рада не врахувала, що вказаний строк не дасть позивачу можливості реалізувати своє право на розміщення гаража для транспортних засобів поблизу будинку.

Жодного обґрунтування щодо доцільності прийняття рішення про передачу позивачу земельної ділянки в оренду для будівництва тимчасового гаража саме строком на 1 день, міська рада не навела.

Колегія суддів звертає увагу на особливу важливість принципу належного урядування, сформульованого Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях у справах «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року), «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland, заява № 10373/05, від 15 вересня 2009 року), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovav. the Republic, заява № 36548/97, ECHR 2002-VIII), Краєва проти України від 13 січня 2022 року (Krayeva v. Ukraine, заява № 72858/13, від 13 січня 2022 року) та ін., відповідно до якого на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов`язаний із ним принцип „добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов`язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення від 06 жовтня 2022 року № 30-64 Черкаська міська рада прийняла із порушенням норм законодавства, оскільки воно сприяло порушенню прав та інтересів позивача.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування пунктів 4, 5 рішення Черкаської міської ради від 06 жовтня 2022 року №30-64 «Про скасування рішення Черкаської міської ради від 09 лютого 2021 року № 3-347 та передачу громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 (вільна земельна ділянка, ветеран війни інвалід 2 групи)».

Водночас покликання міської ради у відзиві на апеляційну скаргу на те, що позивач наразі не є власником квартири за вказаною адресою та про відчуження ним транспортного засобу колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки такі обставини виникли після прийняття оскаржуваного рішення та не були підставою для його прийняття.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача колегія суддів виходить з наступного.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення ЄСПЛ від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З урахуванням фактичних обставин цієї справи, зокрема того, що позивач більше 9 років намагається отримати в оренду спірну земельну ділянку, однак з формальних підстав відповідач ухиляється від вирішення цього питання; ОСОБА_1 звертаючись до Черкаської міської ради надав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0021 га за адресою: АДРЕСА_1 строком на 25 років для будівництва тимчасового гаража, а також доведеності протиправних дій з боку Черкаської міської ради, колегія суддів вважає, що єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача, серед іншого, є зобов`язання відповідача прийняти рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду на строк згідно проекту землеустрою на 25 років.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що оскільки процес надання позивачу відмов у наданні в оренду спірної земельної ділянки може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення у справі № 711/8370/18 повторно допустив аналогічні порушення прав позивача, то в даному випадку зобов`язання міську раду прийняти вказане рішення не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача.

З огляду на ведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо способу відновлення порушеного права, дійшов помилкового висновку про необхідність зобов`язання відповідача прийняти рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Під час вирішення питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду за виконанням судового рішення суд зазначає таке.

Згідно із положеннями статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Тобто, судове рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним (неспростовним), основні і додаткові судження (висновки) суду по суті справи стають остаточними.

Згідно зі статтею 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічна норма закріплена в статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури (пункт 55).

Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Водночас, колегія суддів зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові від 31 липня 2018 року у справі № 235/7638/16-а.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу на те, що застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Таким чином, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на обставини цієї справи, а також те, що спір між сторонами щодо надання спірної земельної ділянки в оренду для будівництва тимчасового гаража триває понад 10 років, позивачем доведено, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених статтею 382 КАС України, ухвалене у цій справі судове рішення по суті спору залишиться невиконаним, або для його належного виконання слід буде докласти значних зусиль, в тому числі, шляхом ініціювання нового провадження.

Суд першої інстанції не врахував наведені обставини та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

З урахуванням обставин справи, суд вважає за необхідне встановити контроль за виконанням рішення суду першої інстанції - шляхом зобов`язання подати до суду першої інстанції звіт про його повне виконання у місячний строк з дня отримання копії цієї постанови.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції, та є підставами для його зміни в частині абзаців третього та четвертого резолютивної частини.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а рішення суду першої інстанції змінити в частині абзаців третього та четвертого резолютивної частини, а іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року змінити, виклавши абзаци третій та четвертий його резолютивної частини в такій редакції:

«Зобов`язати Черкаську міську раду прийняти рішення про передачу громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 7110136400:01:005:0080) площею 0,0021 га по АДРЕСА_1 в оренду на строк згідно проекту землеустрою на 25 років;

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задовольнити.

Зобов`язати Черкаську міську раду подати до Черкаського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року по справі № 580/282/23.

Встановити Черкаській міській раді строк один місяць з дня отримання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року для подання звіту про виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року по справі № 580/282/23.»

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року по справі № 580/282/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.М. Заїка

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко

Повний текст постанови складено та підписано 12 березня 2025 року.