Рішення

від 24.02.2025 по справі 757/54646/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/54646/24-ц

пр. 2-4352/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року

Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Федотовій Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 757/54646/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відовідальінстю «Корона Санрайс» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та компенсацію невикористаної частини щорічної відпустки,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відовідальінстю «Корона Санрайс» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та компенсацію невикористаної частини щорічної відпустки.

Мотивуючі позовні вимоги, позивач вказує, що сторони перебували у трудових відносинах, проте відповідач після звільнення позивача не здійснив остаточного розрахунку з позивачем, а тому остання була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав, оскільки у відповідача утворилась заборгованість по заробітній платі та не використаній відпустці.

Таким чином, позивач просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та частину невикористаної щорічної відпустки у сумі 67 640,75 грн.

Позивач в судове засідання не з`явилась, однак подала заяву про розгляд справи її відсутність, вимоги підтримала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Окрім цього, відповідачем не було подно відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Так, судовим розглядом встановлено, що з 09.01.2023 року по 23.09.2024 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс», де працювала на посаді редактора програмного у структурному підрозділі програмної служби.

23.09.2024 позивач звільнилась з посади редактора з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс», за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП, відповідно до наказу №169-К про припинення трудового договору (контракту) від 23.09.2024 року.

Під час перебування у трудових правовідносинах з відповідачем, за період з липня 2024 року по дату звільнення 23.09.2024 року, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата позивача, у зв`язку з чим утворилась у відповідача заборгованість перед позивачем.

Таким чином, в день звільнення 23.09.2024 року позивачу не виплачено заробітну плату за три місяці праці, а також компенсацію за 41 календарних днів невикористаної частини щорічної відпустки, за період роботи з 09.01.2023 по 31.12.2023 - 24 календарних днів; за період роботи з 01.01.2024 по 23.09.2024 року -17 календарних днів, що підтверджується наказом №169-К про припинення трудового договору (контракту) від 23.09.2024 року та розрахунковим листом за вересень 2024 року.

Відтак, у відповідності до розрахункового листа за вересень 2024 року, відповідач заборгував 67 640,75 грн.

Також невиплата позивачу заробітної плати підтверджується Довідкою форми ОК- 5.

Отже, відповідачем видано копію наказу про звільнення та розрахунковий листок із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які працівник має право, однак згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу позивача та вимогу законодавства України відповідачем грошові кошти не виплачені.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та частину невикористаної щорічної відпустки у сумі 67 640,75 грн.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд прийшов до насступного висновку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Також, надання працівнику щорічної оплачуваної відпустки визначено статтею 45 Конституції України і реалізує його право на відпочинок.

Основними законодавчими актами, які регулюють порядок надання відпусток, є Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР.

Відповідно до статті 74 Кодексу законів про працю України та статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, кожний громадянин України, який працює на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, виду діяльності та галузевої належності або у фізичної особи, має право на щорічну відпустку.

Відповідно до статтей 4, 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналогічне положення міститься в статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР.

У своєму листі № 33/13/116-08 від 22 лютого 2022 року Мiністерство працi та соціальної політики України «Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки» зазначило, що якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т.ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР. Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

Компенсація невикористаної відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки.

Таким чином, обов`язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації.

Виходячи з сукупного аналізу положень статті 24 Закону України «Про відпустки» вiд 22 лютого 2008 р. № 33/13/116-08 та статтей 47, 83 Кодексу законів про працю України, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать працівникові при звільненні, в розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України, та підлягає виплаті разом з іншими сумами в день його звільнення.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З врахуванням зазначеного, суд аналізуючи документи, які подані позивачем, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки суми, які просить стягнути позивач підтверджуються належними доказами та свідчать про те, що роботавець не виконав свої обов`язки при звільненні позивача з роботи, а іншого в спростуваня доводів стороною відповідача суду не надано

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відовідальінстю «Корона Санрайс» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та компенсацію невикористаної частини щорічної відпустки,- задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» (код ЄДРПОУ 37717473, адреса: 03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 67, корп. 3, поверх 4) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі та частину невикористаної щорічної відпустки у сумі 67 640,75 (шістдесят сім тисяч шістсот сорок) грн. 75 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення виготовлений 24.02.2025 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА