Постанова

від 05.03.2025 по справі 903/525/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року Справа № 903/525/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Твій Газзбут на рішення Господарського суду Волинської області від 19 листопада 2024 року по справі №903/525/24 (суддя Слободян О.Г.)

час та місце ухвалення рішення: 19 листопада 2024 року; м. Луцьк пр. Волі, 54а; повний текст рішення складено 26 листопада 2024 року

за позовом Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

Павлівської сільської ради та Західного офісу Держаудитслужби

до

Відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ

Відповідача 2 Центру надання соціальних послуг Павлівської сільської ради

про визнання недійсним договору та стягнення 82025 грн 65 коп.

за участю представників сторін:

від Прокурора - Мельничук Л.О.;

від Позивача та Відповідача 2 - не з`явилися;

від Відповідача 1 - Гаврилюк Д.Ю..

ВСТАНОВИВ:

Володимирська окружна прокуратура (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради (надалі Позивач 1) та Західного офісу Держаудитслужби (надалі Позивач 2) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ (надалі Відповідач 1), Центру надання соціальних послуг Павлівської сільської ради (надалі Відповідач 2) про:

·визнання недійсним договору на постачання природного газу від 19 квітня 2023 року №41АВ200-1267-23, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 (надалі Договір; том 1, а.с. 116-119);

·стягнення з Відповідача 1 на користь Відповідача 2 коштів в сумі 82025 грн 65 коп., (з Відповідача 2 одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 82025 грн 65 коп. стягнути в дохід держави).

В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилається на те, за результатами моніторингу інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі prozorro.gov.ua щодо проведених закупівель товарів, робіт та послуг, встановлено, що у березні 2023 року Відповідачем 2 опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів UA-2023-03-24-004113-а про закупівлю товарів за кодом ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо - 6500 метри кубічні, 09123000-7 - Природний газ (ДК 021:2015:09120000-6 Газове паливо). Вказав, що відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій UA-2023-03-24-004113-a зазначено, що Відповідач 1 відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації та що відсутні підстави для відмови, установлені статтею 17 Закону України Про публічні закупівлі.

За результатами відкритих торгів 19 квітня 2023 року укладено Договір, загальна сума якого становить 124800 грн, з ПДВ. Прокурор вказує, що вказаний Договір укладений з порушенням вимог Господарського кодексу України, Закону України Про санкції, Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, Закону України Про публічні закупівлі, а також Указів Президента України з цих питань, а тому підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19 листопада 2024 року позов задоволено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що пунктом 47 Особливостей передбачено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника процедури закупівлі в разі, коли учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення нею публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України Про санкції.

Суд першої інстанції виснував, що з огляду на те, що учасник процедури закупівлі Відповідач 1 підпадав під підстави, встановлені підпунктом 11 пункту 47 Особливостей, замовник повинен був прийняти рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов`язаний був відхилити тендерну пропозицію вказаного учасника. А також, враховуючи, що учасник у своїй тендерній пропозиції зазначив недостовірну інформацію, яка була суттєвою для визначення результатів відкритих торгів, замовник на підставі абзацу 2 пункту 42, абзацу 2, 3 пунктів 1 пункту 44 Особливостей зобов`язаний був відхилити тендерну пропозицію вказаного учасника.

Місцевий господарський суд також зазначив, що Відповідач 1 в умовах воєнного стану, знаючи про види та дату застосованих до кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи обмежувальних заходів (санкцій), маючи намір на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною та подальшого укладення з ним договору за для одержання прибутку, прийняв участь у відкритих торгах та з метою уникнення введених санкцій надало у складі своєї тендерної пропозиції недостовірну інформацію, що була суттєвою під час визначення результатів відкритих торгів, чим порушило загальні засади цивільного законодавства та санкційного регулювання, а також правові та економічні засади здійснення публічних закупівель.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що відповідні порушення вимог законодавства підтверджені Позивачем 2 за результатами проведеного моніторингу закупівлі UА-2023-03-24-004113-а (висновок від 15 червня 2023 року).

Місцевий господарський суд вказав, що винагородоодержувачем (кінцевим бенефеціаром) Відповідача 1 є громадянин України ОСОБА_1 , до якого рішенням Ради НБО України від 18 червня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" було застосовано персональні спеціальні економічні санкції та інші обмежувальні заходи.

При цьому, суд вважав за доцільне звернути увагу, що Відповідач 1 маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення Договору, з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяв участь в проведенні конкурентної процедури закупівлі, знаючи що до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1 ОСОБА_1 застосовано спеціальні економічні санкції терміном на три роки, внаслідок чого отримав бюджетні кошти в сумі 82025 грн 65 коп.. Вищенаведене з позиції суду першої інстанції свідчить про наявність у Відповідача 1 умислу на укладення спірного Договору, який суперечить інтересам держави і суспільства, з метою отримання прибутку.

З огляду на встановлені місцевим господарським судом обставини, суд вважав очевидним те, що публічна закупівля UA-2023-03-24-004113-а проведена із порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а тому вказав, що Договір підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене місцевий господарський суд виснував наявність умислу лише у Відповідача 1, як сторони оспорюваного договору, одержані ним 82025 грн 65 коп. за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору Відповідачу 2 на підставі статті 228 Цивільного кодексу України, а отримані ним за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.

Відповідач 1 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 120-128), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 1 звертає увагу апеляційного суду на те, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введеним в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021, відповідно до статті 5 Закону України Про санкції Радою національної безпеки і оборони України було вирішено підтримати внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та відповідно застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до: 1) фізичних осіб згідно з додатком 1; 2) юридичних осіб згідно з додатком 2. При цьому, апелянт зазначає, що Відповідач 1 відсутній у переліку юридичних осіб згідно з додатком 2 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Вказує, що саме тому під час проведення процедури закупівлі учасником процедури було надано лист-гарантію щодо неперебування Відповідача 1 під санкціями та дотримання у своїй діяльності норм чинного законодавства.

Скаржник також зазначив, що Закон України Про публічні закупівлі не передбачає обов`язку учасника подавати інформацію стосовно того, чи були накладені санкції на КБВ учасника. Звертає увагу на тендерну документацію замовника та що вона також не містить вимоги щодо надання зазначеної інформації, виснуючи, що оскільки Законом та тендерною документацією Замовника не встановлений обов`язок учасника подавати інформацію стосовно того, чи були накладені санкції на КБВ учасника процедури закупівлі, то посилання Прокурора на те, що Відповідач 1 зазначив у тендерній пропозиції недостовірну інформацію, є необґрунтованим та незаконним.

Апелянт крім того вказує, що Відповідач 1 не є юридичною особою, на яку накладалася санкція у виді заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг. Будь-які документи, які б підтверджували накладення вищезазначеної санкції безпосередньо на Відповідача 1, відсутні. Відповідно скаржник вважає, що немає підстави для відхилення тендерної пропозиції Відповідача 1 відповідно до пункту 11 статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» та підпункту 1 пункту 44, підпункту 11 пункту 47 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, оскільки відсутній факт зазначення у тендерній пропозиції недостовірної інформації.

Відповідач 1 стверджує, що сторони уклали Договір за результатами процедури закупівлі UА-2023-03- 24-004113-а в порядку, що не суперечить Закону України Про публічні закупівлі, який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 січня 2025 року (том 2, а.с. 156) відкрито апеляційне провадження у справі № 903/525/24 за апеляційною скаргою Відповідача 2. Запропоновано сторонам по справі протягом 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

16 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 2, в котрому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що листами від 29 березня 2023 року № 200-Сл-16604-0323 (довідка підтвердження відповідності вимогам, визначеним визначених пунктом 44 цих Особливостей), № 200-Сл-16604-0323 від 29 березня 2023 року (довідка щодо кінцевого бенефіціарного власника) Відповідач 1 повідомив замовника, що учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі не є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України «Про санкції». Отже, Відповідач 1, маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення Договору, з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяв участь в проведенні конкурентної процедури закупівлі, знаючи що до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1 ОСОБА_1 застосовано спеціальні економічні санкції терміном на три роки, внаслідок чого отримав бюджетні кошти в сумі 82025 грн 65 коп.. Прокурор вказав, що дане свідчить про наявність у Відповідача 1 умислу на укладення спірного Договору, який суперечить інтересам держави і суспільства, з метою отримання прибутку. Звертає увагу, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» передбачено застосування ряду персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_1 , та що указане вище рішення введено в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року №266/2021, наголошуючи, що з вказаної дати щодо ОСОБА_1 , який є кінцевим бенефіціарним власником Відповідача 1, застосовані обмежувальні заходи, що визначені Законом України «Про санкції». Також Прокурор зауважив, що перелік санкцій, застосованих стосовно ОСОБА_1 , яких наводиться у позовній заяві, не є вичерпним і передбачає, у тому числі, застосування інших санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановлених Законом України «Про санкції». Наведене, як вказує Прокурор у свою чергу, свідчить, що до Фірташа Д.В. також підлягають застосуванню обмежувальні заходи, прямо не передбачені Законом України «Про санкції» на час введення санкцій, однак включені до нього пізніше або наведені іншими нормативно-правовими актами.

21 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача 2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Відповідача 2 та про залишення апеляційної скарги Відповідача 1 без задоволення, а рішення суду без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2025 року, проведення підготовчих дій закінчено; призначено справу № 903/525/24 до розгляду на 12 лютого 2025 року об 15:20 год. (том 2, а.с. 185).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 лютого 2025 року клопотання представника Відповідача 1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Забезпечено представнику Відповідача 1 участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення.

4 лютого 2025 року на адресу апеляційного господарського суду від Позивача 1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача 1 (том 2, а.с. 207).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2025 року, з підстав, зазначених в даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 5 березня 2025 року об 15:20 год..

3 березня 2025 року на адресу апеляційного господарського суду від Позивача 1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача 1 (том 2, а.с. 207).

В судове засідання від 5 березня 2025 року представники Позивача 1, Позивача 2, Відповідача 2 не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (12 лютого 2024 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, апеляційний господарський суд розглядає справу без участі представників Позивача 1, Позивача 2, Відповідача 2 за наявними в справі матеріалами.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 5 березня 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача 1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому предстанвик вказав, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введеним в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021, відповідно до статті 5 Закону України Про санкції Радою національної безпеки і оборони України було вирішено підтримати внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів та відповідно застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи до: 1) фізичних осіб згідно з додатком 1; 2) юридичних осіб згідно з додатком 2. Констатував, що Відповідач 1 відсутній у переліку юридичних осіб згідно з додатком 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заході", а тому за його доводами під час проведення процедури закупівлі учасником процедури було надано лист-гарантію щодо неперебування Відповідача 1 під санкціями та дотримання у своїй діяльності норм чинного законодавства.

Представник вказує, що Відповідач 1 не є юридичною особою, на яку накладалася санкція у виді заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг, будь-які документи, які б підтверджували накладення вищезазначеної санкції безпосередньо на Відповідача 1, відсутні. З огляду на вказане вважає, що немає підстави для відхилення тендерної пропозиції Відповідача 1 відповідно до пункту 11 статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» та підпункту 1 пункту 44, підпункту 11 пункту 47 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, оскільки відсутній факт зазначення у тендерній пропозиції недостовірної інформації. Представник Відповідача 1 стверджує, що сторони уклали Договір за результатами процедури закупівлі UА-2023-03-24-004113-а в порядку, що не суперечить Закону України Про публічні закупівлі, який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

В судовому засіданні від 5 березня 2025 року, Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вказавши при цьому, що Відповідач 1 повідомив замовника, що учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі не є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України «Про санкції». Вважає, що Відповідач 1, маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення Договору, з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяв участь в проведенні конкурентної процедури закупівлі, знаючи що до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1 ОСОБА_1 застосовано спеціальні економічні санкції терміном на три роки, внаслідок чого отримав бюджетні кошти в сумі 82025 грн 65 коп.. Прокурор вказав, що дане свідчить про наявність у Відповідача 1 умислу на укладення спірного Договору, який суперечить інтересам держави і суспільства, з метою отримання прибутку. Прокурор зауважує, що Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» передбачено застосування ряду персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_1 , та що указане вище рішення введено в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року №266/2021. Вказує, що саме з вказаної дати щодо Фірташа Д.В., який є кінцевим бенефіціарним власником Відповідача 1, застосовані обмежувальні заходи, що визначені Законом України «Про санкції» та що перелік санкцій, застосованих стосовно Фірташа Д.В., яких наводиться у позовній заяві, не є вичерпним і передбачає, у тому числі, застосування інших санкцій, що відповідають принципам їх застосування, встановлених Законом України «Про санкції». Наведене з позиції Прокурора свідчить, що до Фірташа Д.В. також підлягають застосуванню обмежувальні заходи, прямо не передбачені Законом України «Про санкції» на час введення санкцій, однак включені до нього пізніше або наведені іншими нормативно-правовими актами.

Заслухавши пояснення Прокурора, представника Відповідача 1, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 1 слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що у березні 2023 року Відповідачем 2 опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів UA-2023-03-24-004113-а про закупівлю товарів за кодом ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо - 6500 метри кубічні, 09123000-7 - Природний газ (ДК 021:2015:09120000-6 Газове паливо).

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій UA-2023-03-24-004113-a було визначено, що Відповідач 1 відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації. Відсутні підстави для відмови, установлені статтею 17 Закону України Про публічні закупівлі.

За результатами відкритих торгів, 19 квітня 2023 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено Договір, загальна сума укладеного Договору становить 124800 грн з ПДВ.

Позивачем 2 проведено моніторинг процедури закупівлі UA-2023-03-24-004113-а (висновок від 15 червня 2023 року), за результатами якого встановлено порушення підпункту 11 пункту 44 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 (далі - Особливості), в частині невідхилення тендерної пропозиції Відповідача 1, яка підлягала відхиленню з підстав зазначення у тендерній пропозиції недостовірної інформації, що є суттєвою для визначення результатів відкритих торгів, оскільки учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи учасника процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України Про санкції, зокрема застосування спеціальних обмежувальних санкцій до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1.

З огляду на встановлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель, на підставі статтей 2, 5 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні та статті 8 Закону України Про публічні закупівлі, Позивач 2 зобов`язав Позивача 1 вжити заходи щодо усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку, зокрема в межах законодавства вжити заходів щодо розірвання Договору з дотриманням положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

На виконання вказаної вимоги контролюючого органу та з метою усунення виявлених порушень Відповідач 2 листом від 19 червня 2023 року № 92 направлено на адресу Відповідача 1 повідомлення про дострокове розірвання Договору.

Згідно листа-відповіді № 200-Сл-8064-0623 від 23 червня 2023 року Відповідач 1 зазначив, що зобов`язання щодо усунення порушень в результаті проведення моніторингу Позивача 2 не є підставою для розірвання Договору та у розірванні Договору Відповідачем 1 відмовлено.

Крім того, після отримання вищезазначеної відповіді, Відповідачами 31 серпня 2023 року укладено додаткову угоду № 2, якою вносено зміни до істотних умов Договору.

Зокрема, внесено зміни до пункту 4.1 Договору, згідно якого ціна природного газу за 1000 куб.м з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 25 152 грн з ПДВ.

Після отримання першої відповіді та підписання з Відповідачем 1 додаткової угоди №2, Відповідачем 2 повторно направлено на адресу Відповідача 1 лист від 5 жовтня 2023 року № 159 з вимогою про припинення Договору.

За результатами розгляду вказаного листа Відповідач 1 надав відповідь № 200-Лв-12160-1023 від 10 жовтня 2023 року в якій зазначив, що у розірванні Договору відмовляється.

Як вбачається інформації Відповідача 2 від 3 травня 2024 року № 65, наданої на вимогу Прокурора встановлено, що у зв`язку з відмовою Відповідача 1 у розірванні Договору, строк його виконання закінчився 31 грудня 2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідачами виконано укладений Договір на суму 82025 грн 65 коп., що підтверджується наступними платіжними інструкціями: № 221 від 11 травня 2023 року на суму 1840 грн 51 коп.; № 268 від 8 червня 2023 року на суму 6886 грн 66 коп.; № 329 від 12 липня 2023 року на суму 1269 грн 30 коп.; № 376 від 17 серпня 2023 року на суму 1395 грн 46 коп.; № 456 від 19 вересня 2023 року на суму 1280 грн 26 коп.; № 512 від 26 жовтня 2023 року на суму 1511 грн 89 коп.; № 560 від 28 листопада 2023 року на суму 10961 грн 70 коп.; № 610 від 14 грудня 2023 року на суму 26341 грн 57 коп.; № 17 від 25 січня 2024 року на суму 30538 грн 30 коп.; а також актами приймання-передачі природного газу до Договору: за квітень 2023 року № ТГЗ83069576 на суму 1840 грн 51 коп.; за травень 2023 року № ТГЗ83087564 на суму 6886 грн 66 коп.; за червень 2023 року № ТГЗ83107128 на суму 1269 грн 30 коп.; за липень 2023 року № ТГЗ83123496 на суму 1395 грн 46 коп.; за серпень 2023 року № ТГЗ83141698 на суму 1280 грн 26 коп.; за вересень 2023 року № ТГЗ83176449 на суму 1511 грн 89 коп.; за жовтень 2023 року № ТГЗ83181203 на суму 10961 грн 70 коп.; за листопад 2023 року № ТГЗ83199980 на суму 26341 грн 57 коп.; за грудень 2023 року № ТГЗ83219289 на суму 30538 грн 30 коп..

Таким чином, Відповідачем 2 за Договором на рахунок Відповідача 1 перераховано кошти у загальній сумі 82 025 грн 65 коп..

Звертаючись з позовною заявою, Прокурор вказує на те, що Договір має бути визнано недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог Господарського кодексу України, Закону України Про санкції, Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, Закону України Про публічні закупівлі, а сплачені за ним кошти в розмірі 82025 грн 65 коп підлягають стягненню до державного бюджету на підставі статті 228 Цивільного кодексу України.

Досліджуючи підстави представництва Прокурором інтересів держави в даній справі в особі Позивачів 1 та 2, колегія суду враховує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України "Про прокуратуру"). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України "Про прокуратуру", частина 3 статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

В силу дії частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічні висновки наведені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 37).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Схожі висновки, наведені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 69).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 звертає увагу про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Позов у справі подано прокурором в інтересах держави в особі Позивачів 1 і 2, як органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що результати спірної публічної закупівлі та оспорюваний Договір, який укладений за результатами закупівлі, проведені із порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та підлягають визнанню недійсними. Колегія суду вказує, що проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям Прокурора.

Також, як встановлено судом апеляційної інстанції, на підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню Прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурором додані до позовної заяви: лист №50/1-743вих-24 від 25 квітня 2024 року на адресу Позивачів 1 та 2 щодо вжиття відповідних заходів; лист №50/1-924вих-24 від 24 травня 2024 року на адресу Позивачів 1 і 2 щодо звернення до суду з позовом.

Таким чином, Прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову в суд звернувся до Позивачів 1 та 2 для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Однак, органи, уповноважені на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про їх порушення, проявили пасивність та не вжили дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на них функцій (бездіяльність). Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаних органів або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження їх бездіяльності, які дають підстави Прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі вказаних Позивачів.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції виснує, що Прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду Прокурора, а також зазначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Положеннями статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За визначенням статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтю 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Розглядаючи позовну вимогу Прокурора про визнання недійсним Договору, колегія суду досліджує вид санкції застосованої до кінцевого бенефеціарного власника Відповідача 1 в правовому полі дії Закону України «Про санкції», колегія суддів зауважує таке.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені Законом України «Про публічні закупівлі».

При цьому, порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування визначені Особливостями здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі», публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації; уповноважена особа (особи) - службова (посадова) чи інша особа, яка є працівником замовника і визначена відповідальною за організацію та проведення процедур закупівлі/спрощених закупівель згідно з цим Законом на підставі власного розпорядчого рішення замовника або трудового договору (контракту); учасник процедури закупівлі/спрощеної закупівлі (далі - учасник) - фізична особа, фізична особа - підприємець чи юридична особа - резидент або нерезидент, у тому числі об`єднання учасників, яка подала тендерну пропозицію/пропозицію або взяла участь у переговорах у разі застосування переговорної процедури закупівлі.

У відповідності до частини 1 статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі», цей Закон застосовується: до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

За положеннями частин 1-5 статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах. Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом. Замовники не мають права встановлювати жодних дискримінаційних вимог до учасників. Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Згідно частини 1 статті 13 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких конкурентних процедур: відкриті торги; торги з обмеженою участю; конкурентний діалог. Відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій.

В силу дії пункту 11 частини 1 статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо учасник процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у виді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції".

Вказана норма кореспондується з пунктом 11 частини 47 Особливостей №1178 згідно з яким замовник приймає рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника процедури закупівлі в разі, коли учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції", крім випадку, коли активи такої особи в установленому законодавством порядку передані в управління АРМА.

Що стосується санкційної політики держави, то така регламентована Законом України «Про санкції».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про санкції» визначено види санкції, зокрема, видами санкцій згідно з цим законом є: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; заборона користування радіочастотним ресурсом України; обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави; заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в`їзду на територію України; припинення дії міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод; позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Таким чином перелік видів санкцій, визначений у статті 4 Закону України «Про санкції» не є вичерпним, про що свідчить вказівка у переліку видів санкцій - «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.»

Водночас, статтею 5 Закону України «Про санкції» законодавцем визначено коло суб`єктів уповноважених приймати рішення про застосування санкцій. Відповідно до частин 1-8 статті 5 Закону України «Про санкції»:

·пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України. Заява щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 цього Закону, подається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, до суду в порядку, визначеному статтею 5-1 цього Закону;

·рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо іноземної держави або невизначеного кола осіб певного виду діяльності (секторальні санкції), передбачених пунктами 1, 2-5, 13-15, 17-19, 24-1, 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України, вводиться в дію указом Президента України та затверджується протягом 48 годин з дня видання указу Президента України постановою Верховної Ради України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту прийняття постанови Верховної Ради України і є обов`язковим до виконання;

·рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання. Рішення щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 цього Закону, ухвалюється судом у порядку, визначеному статтею 5-1 цього Закону;

·припинення дії міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, як санкція згідно з цим Законом здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України або іншого суб`єкта законодавчої ініціативи;

·рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово;

·рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті;

·рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування;

·забезпечення реалізації санкції у виді блокування активів здійснюється відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами у межах наданих їм повноважень.

Дискреційні повноваження дають можливість органу державної влади, органу місцевого самоврядування, а також іншим суб`єктам управлінської діяльності (далі - адміністративний орган) приймати максимально зважені та справедливі рішення під час правозастосування. Отже, враховуючи положення статті 5 Закону України «Про санкції» перелік інших санкцій, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом та рішення про їх застосування приймається уповноваженими на те органами відповідно до спеціального законом.

Наведене дає підстави для висновку, що забезпечення реалізації санкції, види яких прямо не названі у статті 4 Закону України «Про санкції», але зазначені у законах (наприклад Закони України «Про публічні закупівлі», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» і т.д.) і підзаконних нормативних актах (наприклад «Особливості 1178», «Про затвердження Положення про реалізацію спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів/санкцій» Постанова 65 Правління Національного банку України від 11 травня 2023 року і т.д.), підлягають застосуванню до осіб лише у разі їх внесення до переліку видів санкцій у конкретному персональному рішенні суб`єкта за результатами розгляду Радою національної безпеки та оборони України пропозицій внесенених суб`єктами подання (стаття 5) та введенням її рішення у дію в установленому законом порядку (стаття 5).

Указом Президента України № 266/2021 від 24 червня 2021 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно осіб, згідно додатків.

Відповідно до пункту 538 Додатку №1 рішення РНБО значиться прізвище кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1 ОСОБА_1 , щодо якого терміном на 3 роки прийнято рішення про:

·блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

· обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

· запобігання виведенню капіталів за межі України;

·зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

· анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

· заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

·повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів;

·заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

·заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;

·інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України "Про санкції".

Правовою підставою прийняття Радою національної безпеки та оборони України рішення від 15 квітня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів санкцій" стосовно застосування, зокрема, до Фірташ Дмитро Васильович, обмежувальних санкцій та Указу Президента України від 21 квітня 2021 року № 169/2021, яким вказане рішення введено в дію, зазначено положення статті 5 Закону України "Про санкції".

Отже, із системного аналізу законодавства України слідує, що такий вид санкцій як «заборона на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції", ні до Відповідача 1, ні до кінцевого бенефіціарного власника товариства - ОСОБА_1 , рішенням РНБО введеним в дію указом Президента - не застосовувався. У санкційному переліку вказаний вид санкції - відсутній. Суб`єкт, уповноважений приймати рішення про застосування санкцій в межах своїх дискреційних повноважень визначив, які види санкцій слід застосовувати до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1.

В обґрунтування підстав позову Прокурор посилається на те, що замовник процедури закупівлі на підставі статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 11 частини 47 Особливостей 1178 зобов`язаний був прийняти рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та відхилити тендерну пропозицію Відповідача 1 з підстав застосування до кінцевого бенефіціарного власника товариства санкцій, зокрема, у вигляді заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції".

Проте, як вже було встановлено судом апеляційної інстанції, ні до безпосередньо учасника процедури закупівлі (юридичної особи), ні до його кінцевого бенефіціарного власника (фізичної особи) санкцію у вигляді саме заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції" застосовано не було.

Відтак, за встановлених вище в даній постанові обставин, у замовника процедури закупівлі н було правових підстав для прийняття рішення про відмову учаснику процедури закупівлі (Відповідача 1) в участі у відкритих торгах та обов`язку відхилити тендерну пропозицію.

Щодо застосування пункту 13 «Інші санкції» до Відповідача 1 та ОСОБА_1 , за котре Прокурор зазначає, з огляду на те, що пряме визначення вказаному поняттю Закон України «Про санкції» не містить, то суд апеляційної інстанції констатує, що у статті 1 цього Закону розкрито загальну мету та цілі санкційних обмежень, а саме можливість застосування з боку України спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до відповідних суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, порушують інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території чи завдання майнових втрат, а також забезпеченні потреби держави у невідкладному та ефективному реагуванні на такі загрози та недопущення завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку. Аналіз вищевказаної норми дає можливість прийти до всиновку про визначення законодавцем поняття «Інші санкції» по суті вказує на відсутність виключного переліку можливих обмежень, які можуть бути застосовано з метою досягнення кінцевого результату та цілій України на відповідному етапі існування.

Відтак наведенні твердження Прокурора не заслуговують на увагу, та відхиляються судом апеляційної інстанції в тому числі з огляду на наступне.

Україна є демократична правова держава, в якій визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 19 Конституції України зазначається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України верховенство права займає місце серед засад (принципів) господарського судочинства. Принципом Верховенства права має керуватися суд і при вирішенні справи (частина перша статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

Норма не може вважатися законом доти, допоки її не буде сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати громадянинові можливість регулювати свою поведінку; він повинен бути здатен - за потреби й за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за певних обставин, наслідки, які може потягнути його дія.

На вимогах «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості» наголошено також у низці інших рішень ЄСПЛ, зокрема, в рішеннях по справах «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства»: «особа повинна мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку»; «громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія»; «у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади у здійснення громадянами своїх прав».

Узагальнюючи, ЄСПЛ у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02, п. 25) резюмував, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) № 38812/97, п. 155).

Також суд апеляційної інстанції враховує і те, що Суд Європейського Союзу вважав, що принципи юридичної визначеності й леґітимних очікувань означають, що «наслідки законодавства Спільноти мають бути зрозумілими та очікуваними для тих, на кого воно поширюється» («Amministrazione delle finanze dello Stato v. SRL Meridionale Industria Salumi and Others», справа № 212-217/80, п. 10); або «що законодавство має бути зрозумілим і чітким, і що його застосування має бути передбачним для усіх зацікавлених сторін» («Europaisch-Iranische Handelsbank AG v. Council of the European Union», справа № T434/11, п. 93; «France v. Commission», справа № C-325/91, п. 26).

Колегія враховує також те, що наслідуючи такий підхід, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 теж зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Отже, доступність, ясність, чіткість, зрозумілість і передбачуваність законодавства є вимогою законності й правової визначеності як складових принципу Верховенства права у будь-якій сфері правовідносин, а надто - у публічній (сфері владно-підпорядкованих правовідносин із застосуванням адміністративного примусу як методу реалізації функцій державного управління з наслідками у виді обмеження прав особи).

Разом з тим, забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина 11 статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому підставою до незастосування Закону може слугувати лише встановлена судом невідповідність його Конституції України, а не дефектність чи неповнота як такі.

Підсумовуючи усе описане вище, колегія суддів резюмує, що з огляду на відсутність у санкційному переліку застосованих щодо кінцевого бенефіціарного власника учасника процедури закупівлі санкції у вигляді «заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції", а відтак відсутні підстави вважати, що до Відповідача 1 та його кінцевого бенефіціарного власника застосовано спірну санкцію, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для їх застосування, а відтак і відсутні підстави для задоволення позовних вимог Прокурора у даній справі. Інакший би підхід свідчив про застосування до Відповідача 1 виду санкції, якого не застосовано уповноваженим на те органом.

Саме тому, допоки відсутнє рішення уповноваженого органу про відповідність (ототожнення) спірної санкції у вигляді заборони на здійснення публічних закупівель «іншим санкціям що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України «Про санкції» у судової колегії відсутні підстави вважати що це «інша санкція», про що стверджує Прокурор. Позаяк, враховуючи норми спеціального закону, та дискреційні повноваження суб`єктів, які приймають рішення про застосування санкцій - у суду відсутні повноваження здійснювати тлумачення та приймати рішення про те, який саме вид санкції може вважатись «іншою санкцією» у розумінні пункту 25 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції». Тобто сам суб`єкт застосування санкцій повинен сформулювати вид санкції, яка не названа у попередніх пунктах частини першої статті 4 Закону, однак відповідає принципам їх застосування, встановленим у статті 3 Закону.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що висновком Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2023-03-24-004113-a, визначено: «З огляду на встановлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель, керуючись статтями 5 та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі» Відповідач 2 зобов`язав здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом розірвання Договору та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів».

До предмету доказування в межах даної справи належить: встановлення/не встановлення застосування до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1 санкції у виді «заборони на здійснення у публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України «Про санкції»; встановлення наявності/відсутності правових підстав приймати замовником рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов`язання відхилити тендерну пропозицію учасника процедури; встановлення обов`язку Відповідача 1 подавати замовнику інформацію про застосування санкції до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний письмовий доказ (висновок про результати моніторингу процедури закупівлі судом) відхиляється, як такий, що не стосується предмету доказування. Такий висновок не встановлює преюдицію, не є рішенням уповноваженого органу про застосування конкретного виду санкцій до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1, не встановлює факту застосування до кінцевого бенефіціарного власника Відповідача 1 санкції у виді «заборони на здійснення у публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України «Про санкції»», та не має сили судового рішення (не є роз`ясненнями Конституційного суду України).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнається за державою досить широка «сфера розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

В даному випадку, державними органами у цьому випадку допущено занадто широкий розсуд щодо виду санкцій, якій не був застосований до учасника процедури закупівлі чи його кінцевого бенефіціарного власника, і який така (-і) особа(-и) не мали правових підстав застосовувати до себе самостійно, і який не мав правових підстав замовник процедури вважати застосованим до них.

Вкотре судовою колегією доводиться констатувати, що інакший би підхід порушував право на мирне володіння майном передбачене Конвенцією, оскільки допускав би свавільне втручання держави - її органів і посадових осіб та суду у таке право.

Водночас апеляційний господарський суд звертає увагу і на факт того, що в Замовника закупівлі вбачається суперечлива поведінка, яка виражається у невідхиленні тендерної пропозиції, укладенні і виконанні договору закупівлі, за умови об`єктивної відсутності введеного виду санкцій, який би забороняв такі дії та визнання позовних вимог, а також у зверненні до Відповідача 1 з листом, між котрими ця особа (всуперечи змісту направлених листів) укладає з Відповідачем 1 додаткову угоду.

Суд апеляційної інстанції виснує, що положення ГПК України не зобов`язують господарський суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у рішеннях Антимонопольного комітету України.

За встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю заявлених вимог.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем 2 апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою. Відповідно суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора в особі Позивачів про визнання недійсним Договору та стягнення 82025 грн 65 коп..

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Волинської області від 19 листопада 2024 року.

Згідно частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за розгляд апеляційної скарги, суд покладає на Прокурора.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ на рішення Господарського суду Волинської області від 19 листопада 2024 року по справі №903/525/24 - задовлити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 19 листопада 2024 року по справі №903/525/24 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Стягнути з Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська область, м.Луцьк, вул. Винниченка, буд. 15; код ЄДРПОУ 02909915) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗЗБУТ (вул. Острозьких Князів, буд. 32/2, м. Київ, 01010; код ЄДРПОУ 43965848) 7267 грн 20 коп. судових витрат з відшкодування сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Справу №903/525/24 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.