Рішення

від 06.03.2025 по справі 914/3216/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2025 Справа № 914/3216/21

за позовом: ОСОБА_1 , Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), Львівська область, м.Львів;

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації, Львівська область, м.Львів;

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: Управління Львівсько-Сокальської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), Львівська область, м.Львів;

про: визнання протиправним (недійсним) указу від 18.08.2020р. №250

Суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 ;

Відповідача: Дегтяренко Олексій Іванович - представник;

Третьої особи 1: не з`явився

Третьої особи 2: не з`явився.

27.10.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом ОСОБА_1 від 20.09.2021р. б/н (вх. №3506) до Львівської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) про визнання протиправним (недійсним) указу від 18.08.2020р. №250.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.11.2021р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 21.06.2024 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/2805/21 та зобов`язано учасників справи інформувати суд про результати розгляду справи №914/2805/21.

На підставі розпорядження Господарського суду Львівської області №167 від 08.05.2023 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023 року було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого головуючим суддею визначено суддю Коссака С.М.

Ухвалою суду від 12.11.2024 року прийнято справу №914/3216/21 до провадження, провадження у справі №914/3216/21 поновлено, підготовче засідання призначено на 28.11.2024 року.

У судовому засіданні 06.03.2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи позивача.

Просить визнати Указ Управління Львівської єпархії Української Церкви (Православна Церква України) №250 від 18.08.2020 року про призначення ОСОБА_2 керівником релігійної організації Релігійна громада Львівської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова недійсним (надалі Указ №250), оскільки він винесений з порушенням чинного законодавства та положень Статуту релігійної організації в редакції 1992 року з таких підстав.

1. Відповідно до Статуту релігійної організації дана посада є виборною, тобто керівника організації обирає громада на загальних зборах. Також слід зазначити, що згідно даних ЄДРПОУ Управління Львівської єпархії Української Церкви (Православна Церква України) та «Релігійна громада Львівської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова, є різними, незалежними юридичними особами, які самостійно приймають управлінські рішення.

2. На момент винесення Указу №250 діяв чинний Статут Української Автокефальної Православної Церкви Святого Духа в редакції 1992 року, згідно п.5.1 якого, на чолі кожної парафії стоїть ОСОБА_3 в священичому сані, який на прохання віруючих призначається ОСОБА_4 на дану парафію. Оскільки ОСОБА_2 , не є у священичому сані, то її призначення суперечить положенням Статуту та Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» 23 квітня 1991 року.

3. Указ №250, прийнятий на підставі Статуту релігійної організації «Релігійна громада Львівської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) парафії

Святого Духа у Залізничному районі міста Львова» у новій редакції 2020 року, що затверджений на підставі Протоколу №1 загальних парафіяльних зборів релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви Святого Духа від 16.08.2020 року з порушенням Закону.

Аргументи відповідача.

У позові просить відмовити.

Зазначає, що на виконання рішення Помісного собору нами було прийнято рішення про

перереєстрацію установчих документів релігійних громад, які знаходяться у нашому підпорядкуванні. Релігійна організація "Релігійна громада Львівської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова" є місцевою релігійною організацією православних віруючих громадян, які проживають на території міста Львова та визнають свою канонічну та організаційну належність до Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у складі релігійного об`єднання - Православної Церкви України (ПЦУ). За організаційно-правовою формою Парафія є релігійною організацією. Організація має ідентифікаційний код юридичної особи: 23967756 та зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1004151070003022406. Керівником Релігійна організація "Релігійна громада Львівської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії Святого Духа

у Залізничному районі міста Львова" була ОСОБА_2 . Зміни до статуту зареєстровані п. 1.6 розпорядженням № 973/0/5-20 від 28 жовтня 2020 року Львівської обласної державної адміністрації. Також відповідно до Указу Управління Львівської єпархії Української Церкви (Православної Церкви України) вих № 250 ОСОБА_2 призначається керівником релігійної організації "Релігійна громада Львівської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова».

В подальшому Указом Високопреосвященнішого Макарія, Митрополита Львівського УПЦ (ПЦУ) від 16 серпня 2024 року №358 ОСОБА_5 відповідно до рішення загальних парафіяльних зборів релігійної громади Святого Духа міста Львова призначений керівником релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова».

Третя особа 1 просить у позові відмовити з підстав, зазначених у поясненнях.

Обставини, встановлені судом.

17.03.1992 проведено державну реєстрацію Релігійної громади Української Автокефальної Православної церкви Святого Духа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи №207281.

17.03.1992 рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради зареєстровано статут парафії УАПЦ Святого Духа міста Львова, вул. Суботівська.

Указом митрополита Львівського і Яворівського Львівсько - Яворівської єпархії Київського патріархату Української Православної церкви б/н від 20.11.1997 ОСОБА_6 призначено настоятелем церкви Святого Духа парафії м. Львів, вул. Суботівська.

Указом №035 від 04.03.2003 предстоятель Української Автокефальної Православної церкви митрополит Блаженніший Мефодій у зв`язку з невизначеністю Архієпископа Макарія, підпорядкував парафію Святого Духа м. Львів, вул. Суботівська, 16 і настоятеля митрополита прот. ОСОБА_7 під свою пряму юрисдикцію і захист.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації №973/0/5-20 від 28.10.2020 зареєстровано зміни до статутів релігійних громад, виклавши у новій редакції статут Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова» (статут зареєстровано рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 17.03.1992 №141, зміни до статуту - розпорядженнями голови Львівської обласної державної адміністрації від 27.09.1995 №754 та від 09.03.1998 №208) (п.1.6).

Указом митрополита Львівського УПЦ (ПЦУ) №250 від 18.08.2020 ОСОБА_2 призначено керівником релігійної організації: «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова».

Щодо судових справ.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 914/2805/21 визнано недійсними:

- рішення загальних парафіяльних зборів релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви Святого Духа, оформлені протоколом №1 від 16.08.2020 року загальних парафіяльних зборів релігійної громади Української Автокефальної Православної церкви Святого Духа (ідентифікаційний код юридичної особи 23967756).

- статут Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова» в новій редакції, прийнятий рішенням загальних парафіяльних зборів релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви Святого Духа, яке оформлено протоколом № 1 від 16 серпня 2020 року (ідентифікаційний код юридичної особи 23967756).

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 914/2805/21 залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20 червня 2024 року.

Північним апеляційним господарським судом серед іншого встановлено, що позовна вимога ОСОБА_1 спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили. Наведені обставини щодо порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів, а також прийняття рішень загальними зборами, наявність кворуму на яких не доведено належними та допустимими доказами, свідчать про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у частині визнання недійсними рішень загальних парафіяльних зборів релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви Святого Духа від 16.08.2020, оформлених протоколом №1 від 16.08.2020 загальних парафіяльних зборів релігійної громади Української Автокефальної Православної церкви Святого Духа.

Також суд апеляційної інстанції наголосив, що «з огляду на те, що рішення загальних зборів, що стали підставою для реєстрації статуту у новій редакції, цілком обґрунтовано визнані судом першої інстанції недійсними, та встановлено недотримання відповідачами вимог Закону України" Про свободу совісті та релігійні організації" під час прийняття рішення про реєстрацію змін до статуту релігійної організації, суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним статуту Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова» у новій редакції, оскільки судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах».

Розпорядженням обласної військової адміністрації від 04.10.2024 року №1057/5-24Ва відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», враховуючи подані релігійними громадами документи та звернення релігійної організації зареєстровано зміни до статутів, зокрема п.1.4. Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова» (статут зареєстровано рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 17.03.1992 № 141, зміни до статуту - розпорядженнями голови Львівської обласної державної адміністрації від 27.09.1995 № 754 та від 09.03.1998 №208).

Матеріали справи містять Протокол № 1 загальних парафіяльних збрів Релігійної громади Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова від 13.08.2024 р.; Реєстрацію учасників зборів; протокол № 1а від 13.08.2024 р. та статут Релігійної громади Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова, прийнятий рішенням парафіяльних зборів (протокол №1 від 13 серпня 2024 року), зареєстрований у новій редакції розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації 4 жовтня 2024 року №1057/0/5-24 ВА.

Відповідно до п.3.1. Статуту органами управління Релігійною громадою є парафіяльні збори, парафіяльна рада, настоятель.

Відповідно до п.3.5. Статуту настоятель призначається та звільняється на спокій єпархіяльним архієреєм.

Указом Високопреосвященнішого Макарія, Митрополита Львівського УПЦ (ПЦУ) від 16 серпня 2024 року №358 ОСОБА_5 відповідно до рішення загальних парафіяльних зборів релігійної громади Святого Духа міста Львова призначений керівником релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова».

Відтак, як стверджує відповідач, попередній указ Митрополита Львівської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) № 250 від 18.08.2020 р. Високопреосвященого Макарія втратив чинність.

Згідно Витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГО керівником релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова» зазначено ОСОБА_5 .

Норми права та мотиви суду.

Предметом спору - є визнання протиправним (недійсним) Указу від 18.08.2020р. №250 про призначення ОСОБА_2 керівником релігійної організації Релігійна громада Львівської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова.

«І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає «Усiх Єпископів Православних», а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім`я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України. Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що «якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості», до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору» (Томос про автокефалію Православної церкви України).

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі статтею 7 Закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 по справі № 910/10011/19, де у п.69 зазначено, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

При цьому Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, від 18.03.2020 у справі № 466/6221/16-а, від 15.04.2020 у справі № 804/14471/15, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20.

Велика Палата Верховного Суду у п.8.62. постанови від 3 квітня 2024 року у справі №906/1330/21 висловила розуміння того, що втручання держави у свободу віросповідання в її колективному аспекті може мати місце як унаслідок рішень, дій, бездіяльності органів, які здійснюють реєстрацію релігійної організації, так і внаслідок рішень суду втрутитись у внутрішні питання релігійної організації.

Позивач просить суд втрутитись у внутрішні питання релігійної громади шляхом визнання недійсним Указу №250 про призначення настоятеля Релігійної громади Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова, прийнятого на підставі рішення загальних зборів та статуту.

Отже, враховуючи наведене вище, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Щодо захисту порушеного права позивача.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (інтересу). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47).

Суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту щодо скасування Указу №250 не є ефективним, оскільки такий не забезпечить поновлення його порушеного права. Позивач не довів належними та допустимими доказами факт порушення його прав Указом №250. Підставою прийняття цього Указу слугувало рішення загальних парафіяльних зборів релігійної громади Святого Духа Залізничного району м. Львова від 16 серпня 2020 року. Це рішення, як встановлено судом, визнано недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 914/2805/21, що залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20 червня 2024 року.

Указ №250 є актом індивідуальної дії, вичерпує свою дію фактом прийняття. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Право на оскарження індивідуального акта надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту господарським судом, виходячи із завдань та засад господарського судочинства, підлягає ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Відтак, оскаржуваний указ є актом ненормативного характеру, тобто актом індивідуальної дії, стосується призначення конкретної особи, тобто виключно визначених у ньому суб`єктів, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до відповідних осіб.

Як убачається із змісту оспорюваного Указу №250 він стосуються призначення Шегинської керівником релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова» і адресований виключно зазначеним у ньому суб`єктам. Ці акти породжують права й обов`язки тільки для тих суб`єктів, яким вони адресовані. Позивач до кола таких суб`єктів не належать. Факт порушення Указом №250 прав та інтересів третьої особи - позивача останнім не доведено.

Судом також встановлено, що на час розгляду справи та ухвалення рішення Указом Високопреосвященнішого Макарія, Митрополита Львівського УПЦ (ПЦУ) від 16 серпня 2024 року №358 ОСОБА_5 відповідно до рішення загальних парафіяльних зборів релігійної громади Святого Духа міста Львова призначений керівником релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова».

Відтак, як стверджує відповідач, попередній указ Митрополита Львівської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) № 250 від 18.08.2020 р. Високопреосвященого Макарія втратив чинність.

Згідно Витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГО керівником релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова» зазначено ОСОБА_5 .

Таким чином, керівником релігійної організації є інша особа на підставі іншого указу, прийнятого з інших правових підстав, а саме: протоколу № 1 загальних парафіяльних збрів Релігійної громади Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова від 13.08.2024 р.; статуту Релігійної громади Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Святого Духа у Залізничному районі міста Львова, прийнятого рішенням парафіяльних зборів (протокол №1 від 13 серпня 2024 року), зареєстрований у новій редакції розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації 4 жовтня 2024 року №1057/0/5-24 ВА.

Відповідно до п.3.1. цього Статуту органами управління Релігійною громадою є парафіяльні збори, парафіяльна рада, настоятель.

Відповідно до п.3.5. Статуту настоятель призначається та звільняється на спокій єпархіяльним архієреєм.

Вирішуючи цей спір, суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8343/21 від 15.02.2023 року та застосовує її при вирішенні цього спору. Так, у п.5.34,5.35 згаданої постанови зазначено, що «п. 5.34. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19).

5.35. Як правильно зазначили суди попередніх інстанції, вимога позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 17.12.2020 №4, відповідно до якого позивача було звільнено з посади директора ТОВ "Рівер Холдинг", не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки у разі задоволення позову позивача не буде автоматично поновлено на вказаній посаді, а відповідної вимоги позивачем заявлено не було».

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 76 та 77 ГПК України докази мають бути належним та допустимими. Пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у конкретному випадку з урахуванням принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, зокрема, диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua

Повний текст рішення складено 13.03.2025 року.

СуддяКоссак С.М.