Рішення від 27.02.2025 по справі 911/2243/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2025м. ХарківСправа № 911/2243/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона і технології К", м. Харків до Приватного підприємства "Шериф 0038", Київська обл., Бориспільський р-н., с. Гнідин про стягнення 37 611,29 за участю представників:

відповідача - Неровного Д.В. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона і технології К» звернулось 22.08.2024 до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Шериф 0038» загальної суми заборгованості у розмірі 37 611,29 грн. (де: 30 400,00 грн. основного боргу; 5 341,60 грн. пені; 1 295,01 грн. інфляційних втрат; 574,68 грн. 3% річних), а також стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.09.2024 о 12:30.

Господарським судом Київської області у судовому засіданні було встановлено, що майно, за яким були надані послуги, знаходиться у м. Харків, а тому вирішення даного спору відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) за місцезнаходженням майна до Господарського суду Харківської області, з підстав чого постановлено відповідну ухвалу від 18.09.2024 року у справі №911/2243/24 та матеріали справи №911/2243/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона і технології К» до Приватного підприємства «Шериф 0038» про стягнення 37 611,29 грн. разом з доданими до неї матеріалами вирішено передати за підсудністю до Господарського суду Харківської області (61000, Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи, 5/1).

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2023 для розгляду справи №911/2243/22 визначено суддю Жигалкіна І.П.

Ухвалою від 06 грудня 2024 року судом прийнято справу №911/2243/22 до провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на "16" січня 2025 р. о 11:00. Ухвалою від 16.01.2025 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться 30 січня 2025 року о(б) 11:00 год.

Як вбачається з матеріалів справи №911/2243/22, 16.09.24 до Господарського суду Київської області від Відповідача надійшов відзив (а.с. 29-32), у якому останній не погоджується з сумою боргу за надані послуги, який виставив для оплати Позивач, проте цінуючи свою ділову репутацію для врегулювання даного питання, було здійснено оплату у розмірі 30 400,00 грн, згідно платіжної інструкції №1597 від 12.09.2024, на вказаний у претензії рахунок, а отже пред`явлена сума заборгованості погашена до початку розгляду справи по суті.

З боку Позивача, 18.09.24 до Господарського суду Київської області, подано відповідь на відзив (а.с. 36 -37) у якому підтверджує отримання з боку Відповідача оплату у розмірі 30 400,00 грн здійснену 12.09.2024, у зв`язку з чим просив суд прийняти рішення про стягнення з Відповідача загальну суми заборгованості у розмірі 7 211,29 грн. (де: 5 341,60 грн. пені; 1 295,01 грн. інфляційних втрат; 574,68 грн. 3% річних).

Під час розгляду справи Господарським судом Харківської області встановлено, що вищезазначена заява Позивача не розглянута, отже на підставі ст. 46 ГПК України, суд вважає викладене у відповіді на відзив розглянути, як заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим позов розглядається судом з урахуванням зменшених позовних вимог.

Судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27 лютого 2025 року о 11:15 про що постановлено ухвалу від 30.01.2025.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився, у наданій заяві (вх. №5097 від 26.02.2025) просить суд судове засідання провести без участі представника за наявними матеріалами справи.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, пояснюючи тим, що через відсутність погодження сторонами в договорі санкції у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, вимоги щодо її стягнення не можуть підлягати задоволенню. Оскільки рахунок-фактура Відповідачеві Позивачем надано не було, тому і строк на здійснення відповідної оплати по договору для Відповідача не настав, а отже вимоги щодо стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних задоволенню також не підлягають.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як встановлено судом та не спростовується сторонами, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА І ТЕХНОЛОГІЇ К» (Виконавець за Договором) та Приватним підприємством «ШЕРИФ 0038» (Замовник за Договором), згідно Угоду про заміну сторони в договорі №2624-Р від 01.10.2021 від 01 травня 2023 р., був укладений Договір про надання послуг з виїзду (реагування) групи мобільного реагування (далі ГМР) № 2624-Р від 01.10.2021 (далі - Договір).

Згідно п. 2.1. Договору Позивач прийняв на себе зобов`язання здійснити виїзд (реагування) ГМР на об`єкти, що знаходяться під спостереженням пульту централізованого спостереження (далі ПЦС) Відповідача та на якому спрацювали засоби системи охоронної сигналізації (далі СОС), а Відповідач зобов`язався сплатити грошові кошти за надані послуги на умовах передбачених в Договорі та Розрахунку-дислокації об`єктів.

Додатковою угодою № 44 від 27 листопада 2023 року до Договору, сторони встановили, що вартість послуг Виконавця за один мiсяць згiдно з Додатком №1 до Договору становить суму: 30 400 (тридцять тисяч чотириста) гривень, 00 коп. за один мiсяць, без ПДВ.

Оплата за цим Договором здійснюється Замовником до 5-го числа поточного місяця за попередній в якому надавались послуги шляхом перерахування Замовником грошових коштів у сумі вартості послуг визначеної у Розрахунку вартості послуг Виконавця, на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі рахунку-фактури у відповідності до чинного законодавства України. (п. 5.2 Договору).

Позивач зазначає, що такий строк (граничний строк) оплати Відповідачем послуг по Договору за грудень 2023 р. настав 05 січня 2024 року.

Згідно п. 5.3. Договору, послуги за Договором вважаються наданими після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг. Виконавець кожного місяця надає Замовнику Акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник протягом 3 (трьох) днів підписує Акт приймання-передачі наданих послуг, або направляє Виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну Акти наданих послуг не будуть підписані чи Виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то Акти наданих послуг вважаються підписаними, а дані Послуги надані належним чином і в повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій зі Сторони Замовника. Правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання Актів наданих послуг.

Свої зобов`язання з виїзду (реагування) ГМР Позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №OTK00004076 від 31 грудня 2023 р. на суму 30 400.00грн. Цей Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) був направлений Відповідачу 11.01.2024 через програмне забезпечення для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді - M.E.Doc, та отриманий Позивачем 19.01.2024, що підтверджується Протоколом руху документа та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій. Будь-яких зауважень/відмов/заперечень щодо отриманих акту від Відповідача не надходило.

На підставі п. 5.3 Договору Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № OTK00004076 від 31 грудня 2023 р. на суму 30 400,00 грн. є підписаним.

Відповідно до п. 3.2.5. Договору, Відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість наданих послуг за Договором. Прострочення Відповідачем зобов`язань перед Позивачем за надання послуг по Договору за грудень 2023 року, станом на дату подання позову - 22.08.2024 - складає 230 календарних дні.

Позивач посилається на те, що у відповідності до ст. 222 ГК України та з метою безпосереднього врегулювання спору здійснив направлення Відповідачу претензії з повідомленням суми заборгованості за прострочення оплати наданих послуг та вимоги щодо оплати (вих. № 29 від 21 лютого 2024 р. (накладна відправлення № 0306213115288), та повторно вих№10 від 12 червня 2024 р. (накладна відправлення 6114004646360).

Проте, з боку Відповідача відповідей на претензії Позивача не надано та станом на дату подання позовної заяви (до Господарського суду Київської області) заборгованість за надані послуги за Договором не сплачена.

Враховуючи вищенаведене, не спростовується учасниками справи та матеріалами справи укладенння між Позивачем та Відповідачем Договору № 2624-Р та обов`язку його виконання.

Втім, Відповідач заперечував щодо належного виконання з боку Позивача умов Договору про надання належним чином послуг, а Акт здачі-приймання робіт (надання послуг), що підписаний лише з боку Позивача не може бути належним та допустимим доказом. При цьому з боку Позивач не виставлявся рахунок-фактура стосовно оплати наданих послуг, а отже зобов`язання по сплаті не наступив. Крім того, не може бути нарахована сума пені, 3% річних та інфляційних, як за прострочену заборгованість, з підстав передбачених п. 5.2. Договору, оскільки Позивач не направив рахунок-фактуру.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 526 та 525 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що Відповідачем в порушення умов укладеного договору не було сплачено грошові кошти за виконані ним роботи, а саме за надання послуги щодо виїзду групи мобільного реагування.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець зобов`язується за завданням другої сторони - замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору Позивачем було надано послугу з виїзду (реагування) групи мобільного реагування, що підтверджується Актом здачі-приймання (надання послуг) №OTK00004076 від 31 грудня 2023 р. на суму 30 400,00 грн.

Не згода Відповідача (Замовника) щодо виконання з боку Позивача (Виконавця) обґрунтовується не настанням обставин сплати за отримані послуги, оскільки з боку останнього не надано рахунку-фактури.

Суд критично ставиться до такого твердження з боку Відповідача, оскільки останнім не надано жодного доказу, що Виконавець (Позивач) після надання послу виставляв відповідні рахунки-фактури за надані (попередні) послуги.

Суд зазначає, що Відповідач обізнаний стосовно умов оплати за Договором (п. 5.2.), де встановлено, що оплата здійснюється Замовником до 5-го числа поточного місяці за попередній, в якому надавались послуги. А отже не погоджується з посиланням Відповідача на відсутність рахунку-фактури, оскільки умовами Договору встановлено певний порядок оплати, тобто щомісячний до 5-го числа поточного місяця.

Крім того, суд звертає увагу, що з боку Відповідача, після надходження позовної заяви до суду, останнім здійснено оплату наданих послуг у розмірі 30400,00грн, згідно платіжної інструкції №1597 від 12.09.2024, на вказаний у претензії рахунок, а отже на думку суду, дана позиція Відповідача виглядає саме як визнання позову щодо наявної заборгованості.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом ст. 599, 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 202 ГК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Відповідачем не надано належного, допустимого та достовірного доказу, що його дії вчинені належним чином, а з боку Позивача здійснено безпідставне звернення до суду, то такі дії Відповідача вважаються таким що порушили права Позивача стосовно сплатив за надані послуги, де останній був вимушений звернутися до суду з зазначеним позовом. Проте, Відповідачем було погашено основну заборгованість після відкриття провадження у справі, а отже суд розглядає справу стосовно уточнених Позивачем вимог.

Щодо позову в частині стягнення пені, суд зазначає.

Згідно з ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

Суд перевірив нарахування Позивачем заявленої до стягнення пені та встановив, що таке нарахування здійснено вірно.

Щодо позову в частині стягнення інфляційних та річних, суд зазначає.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши здійснені Позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних витрат, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно та складає: 1295,01 грн - інфляційні витрати, 574,68грн 3 % річних від простроченої суми. Перевірка розрахунку інфляційних судом здійснювався за допомогою інструменту Юридичний калькулятор (https://calc.sitebuy.pro/).

Судом встановлено, що дії Відповідача перед Позивачем за неналежне виконання обов`язку за спірним договором призвели до наявності заборгованості першого перед Позивачем за надані послуги.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд доходить висновку, що у розглядуваній справі підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Водночас, принцип добросовісності є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і його порушення у вигляді недодержання вимог доктрини «venire contra factum proprium» свідчить про зловживання з боку позивача правом на захист, якому не можна потурати, адже зловживання правом забороняється і право, яким зловживають, судом не захищається (частини 4 6 статті 13 Цивільного кодексу України).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, перебої з електроенергією, наявної проблеми запуску та використання програми АСДС, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 27лютого 2025 року у справі №911/2243/24 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Шериф 0038» (код ЄДРПОУ: 37117069, адреса: 08340, Київська обл., Бориспільский р-н, село Гнідин, вул. Мєшкова, 20) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона і технології К» (код ЄДРПОУ: 35588638, адреса: 61058, м. Харків, вул. Данилевського, 12, кв. 22) загальну суми заборгованості у розмірі 7 211,29 грн. (де: 5 341,60 грн. пені; 1 295,01 грн. інфляційних втрат; 574,68 грн. 3% річних), а також стягнення судових витрат у розмірі 580,56 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "12" березня 2025 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін