Постанова

від 05.03.2025 по справі 904/4633/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/4633/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Цимбалістий Т.О.

позивача - 1 - не з`явився

позивача - 2 - Франків Л.П.

відповідача - Кравченко В.В.

третьої особи на стороні позивача - не з`явився

третьої особи - 1 на стороні відповідача - Руденко К.М.

третьої особи - 2 на стороні відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2024 (у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Дармін М.О., Іванов О.Г.)

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

2. Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

до Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Укрриба"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Фонд державного майна України,

2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

про скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути об`єкти нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 23.08.2023 заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА, Позивач-1) та Державного агентства меліорації та рибного господарства України (далі - Агентство, Позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара" (далі - ТОВ "Самара", Відповідач), у якій просив суд:

1. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Відповідача на об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, а саме:

1) напірний трубопровід інв. №410, площею 400 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236607812256;

2) перепуски із ВП у ВП (2 шт) інв. №416, площею 22,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236017812256;

3) контурна дамба №3 інв. №409, площею 143.800 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235933912256;

4) контурна дамба №2 інв. №408, площею 92.000 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235872012256;

5) контурна дамба №1 інв. №407, площею 99.600 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235809612256;

6) водовипускні споруди (8 шт.) інв. №413, площею 132 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно -2235534412256;

7) причал на ВП (14 шт.), інв. №412, площею 420 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235504912256;

8) водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141, площею 42 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235458112256;

9) гідротехнічні споруди водовипускних ставків (28 шт.) інв. №415, площею 132.679,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235405512256;

10) головна насосна станція інв. №403, площею 195 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2235277212256.

2. Зобов`язати Відповідача повернути Державі в особі Позивача-2 вказані об`єкти нерухомого майна.

1.2. Обґрунтовуючи свої вимоги, Прокурор доводив суду нікчемність договору купівлі-продажу від 17.12.2021, укладеного за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 (далі - Договір), за яким Відповідач набув право власності на спірне майно, оскільки таке майно (захисні гідротехнічні споруди) відповідно до вимог законодавства не підлягало приватизації.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

2.2. При цьому суд визнав обґрунтованими доводи Прокурора про нікчемність Договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного за результатами аукціону, та застосував наслідки його недійсності у вигляді скасування державної реєстрації права приватної власності Відповідача та зобов`язання його повернути спірне майно Державі в особі Агентства.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2024 задоволено апеляційну скаргу Відповідача, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги в інтересах Дніпропетровської ОДА залишено без розгляду, а у задоволенні позовних вимог в інтересах Агентства відмовлено.

2.4. За висновками суду апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів віднесення спірних гідротехнічних споруд до захисних, водночас спірні об`єкти взагалі не можуть вважатися гідротехнічними спорудами та використовуватися за цим призначенням. Як наслідок, відсутні підстави для висновку, що спірне майно не могло бути предметом продажу за Договором, та для застосування наслідків нікчемності правочину.

Також апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції не вирішено питання двосторонньої реституції, не досліджено, чи не будуть такі заходи надмірним втручанням у право на мирне володіння майном та не досліджено дотримання принципу належного урядування при відчуження спірного майна.

2.5. Позовні вимоги в інтересах Позивача-1 залишено без розгляду з огляду на відсутність у цій справі спору щодо правомірності користування земельними ділянками, на яких розміщено спірне майно, та, як наслідок, на відсутність підстав для розгляду позовних вимог на захист прав чи інтересів Дніпропетровської ОДА.

2.6. Прокурор не погодився з постановою суду апеляційної інстанції та оскаржив її у касаційному порядку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 11.02.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У своїй касаційній скарзі Прокурор просить Суд скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023.

3.3. Доводами касаційної скарги Прокурор визначив:

- судом апеляційної інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме статей 13, 14, 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 167, 186, 190, 216, 228, 316 Цивільного кодексу України, статті 1, 14 Закону України "Про аквакультуру", статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", статей 58, 59, 83, 84, 122 Земельного кодексу України, статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- судом апеляційної інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин норми процесуального права, а саме положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України щодо можливості врахування під час винесення оскаржуваної постанови преюдиційних обставин, встановлених судами під час розгляду справи № 904/1710/23;

- судом апеляційної інстанції під час винесення оскаржуваної постанови у порушення вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не враховано правових висновків щодо застосування неможливості здійснення приватизації гідротехнічних споруд рибогосподарських технологічних водойм, як складової частини рибогосподарської технологічної водойми та земельної ділянки під нею, та неможливість відчуження гідротехнічної споруди особам, що не є власниками чи користувачами земельних ділянок, на яких їх розміщено, викладені у постановах постанови Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 904/1710/23, від 14.02.2018 у справі №910/8903/16, від 24.01.2024 у справі №401/2975/20, від 17.08.2023 у справі №911/30/22, від 24.09.2024 у справі №902/1123/23, від 04.12.2018 у справі №903/906/16, від 05.06.2024 у справі №125/1227/22, від 14.03.2018 у справі №910/390/17;

- судом невірно застосовано до спірних правовідносин статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтю 53 Господарського процесуального кодексу України в контексті відсутності у прокурора права на звернення до суду з позовом в інтересах Дніпропетровської обласної державної адміністрації через відсутність, на думку суду, питань, що віднесені до компетенції органу, уповноваженого державою на виконання функцій у спірних правовідносинах, при цьому не враховано правові висновки щодо представництва інтересів держави прокурором, викладені у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16, від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18;

- судом апеляційної інстанції невірно застосовані до спірних правовідносин правові висновки щодо визначення добросовісності дій сторони правочину та правомірності втручання держави у справо власності в контексті статті першої Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2024 у справі № 917/1212/21, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 та Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17, від 04.09.2020 у справі №311/2145/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 14.02.2024 у справі № 363/3873/17, від 09.10.2024 у справі №615/150/20.

- оскаржувана постанова ухвалена з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023, яке відповідає закону та безпідставної відмови з формальних підстав у задоволенні законних та обґрунтованих позовних вимог прокурора, що відповідно до норм статті 312 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування цього рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону;

- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа має виняткове значення, оскільки дозволить підтвердити усталений правовий висновок щодо незаконності відчуження гідротехнічних споруд рибогосподарських технологічних водойм окремо від земельних ділянок та рибогосподарських водойм, з урахуванням специфіки формування вказаних об`єктів нерухомого майна як єдиного комплексу, та неможливості їх відчуження з державної власності виходячи з положень Закону України "Про аквакультуру".

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Позивач-2 (Агентство) підтримує позицію Прокурора, просить Суд скасувати оскаржувану постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2914, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 залишити в силі.

3.5. Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу доводить суду неналежність спірного майна до гідротехнічних споруд загально-державного та захисного значення і просить Суд залишити касаційну скаргу Прокурора без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

3.6. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Самара" просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги Прокурора та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції.

3.7. Інші учасники справи своїм правом надати Суду відзиви на касаційну скаргу не скористалися.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 29.07.2003 Державним департаментом рибного господарства видано наказ №208 Про затвердження акта передачі-прийому гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Дніпровське виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство", на баланс Державного підприємства "Укрриба" (далі - ДП "Укрриба").

4.2. Наказом Фонду державного майна України від 25.06.2021 №1091 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)" до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році, включено групу інвентарних об`єктів, до яких ввійшли також і спірні гідротехнічні споруди, відносно яких виник спір у цій справі №904/4633/23 (далі - група інвентарних об`єктів, група інвентарних споруд).

4.3. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, станом на 30.06.2021 спірні гідротехнічні споруди (група інвентарних об`єктів) обліковуються на балансі ДП "Укрриба".

4.4. У подальшому наказом РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 07.07.2021 №12/01-126-РП "Про прийняття рішень про приватизацію окремого майна групи інвентарних об`єктів" наказано прийняти рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації групи інвентарних об`єктів та приватизувати вказані об`єкти шляхом продажу на аукціоні.

4.5. Згідно з протоколом про результати електронного аукціону, який сформований в системі 29.11.2021, переможцем аукціону визнано Відповідача з його ціновою пропозицією 6 408 000,00 грн. У подальшому 09.12.2021 РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях видало наказ "Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону з продажу об`єкта малої приватизації".

4.6. Між РВ ФДМУ (продавець) та Відповідачем (покупець) 17.12.2021 було укладено та нотаріально посвідчено Договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів.

4.7. Мета та предмет вказаного Договору визначені у розділі 1: продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації - окреме майно групу інвентарних об`єктів (далі - об`єкт приватизації), який належить Державі відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.8. Об`єкт приватизації розташований на земельних ділянках державної форми власності (кадастровий номер 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га та кадастровий номер 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га).

4.9. Покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу та виконати визначені у договорі умови.

4.10. У пункті 1.2 Договору зазначено, що земельні ділянки, на яких розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, а тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку після переходу до нього права власності на об`єкт приватизації.

4.11. Пунктом 3.1 Договору визначено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону від 29.11.2021, ціна продажу об`єкта приватизації без урахування ПДВ становить 6 408 000,00 грн. На ціну продажу об`єкта приватизації нараховано ПДВ в сумі 1 281 600,00 грн.

Ціна продажу об`єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 7 689 600,00 грн.

4.12. За умовами пункту 3.2. Договору передача об`єкта приватизації покупцю здійснюється продавцем упродовж п`яти робочих днів після оплати у повному обсязі ціни продажу.

4.13. Пунктом 13.3 Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його укладання, а укладеним вважається з моменту його нотаріального посвідчення та у випадках, передбачених законом, - державної реєстрації (пункт 13.4 Договору).

4.14. Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта державної власності окремого майна групи інвентарних об`єктів від 22.12.2021 продавець передав, а покупець (Відповідач) прийняв майно, відносно якого виник спір у цій справі. З вказаного акта також вбачається, що оплата за об`єкт приватизації в сумі 7 689 600 грн здійснена покупцем у повному обсязі та в терміни, передбачені Договором.

4.15. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, станом на 22.08.2023 право приватної власності на об`єкти приватизації 24.12.2021 зареєстровано за Відповідачем на підставі Договору.

4.16. Також судами встановлено, що право постійного користування земельними ділянками під об`єктами приватизації, які належать Державі в особі Позивача-1 і перебували на праві постійного користування у ДП "Укрриба", на підставі статті 120 Земельного кодексу України 25.01.2022 було зареєстровано за Відповідачем.

У подальшому 11.01.2023 (після відкриття провадження у справі № 904/3566/22 за відповідним позовом прокурора) таке право за ТОВ "Самара" було припинено.

4.17. Судом першої інстанції при задоволенні позову Прокурора враховано також преюдиційні обставини справи № 904/1710/23 за позовом ТОВ "Самара" до ДП "Укрриба" та Дніпропетровської ОДА про припинення права постійного користування спірними земельними ділянками та скасування його державної реєстрації за ДП "Укрриба" як такі, що свідчать про намір Відповідача заволодіти земельними ділянками.

Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі № 904/1710/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 та постановою Верховного Суду від 18.09.2024, у позові ТОВ "Самара" відмовлено. За доводами Прокурора, це вказує на дійсні наміри Відповідача заволодіти у протиправний спосіб насамперед земельними ділянками.

4.18. Однак суд апеляційної інстанції відхилив відповідні посилання Прокурора на висновки у справі № 904/1710/23 як преюдиційні, назвавши їх оцінкою іншим судом певних обставин у справі з іншим предметом позову.

4.19. З огляду на викладене Прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі та доводить нікчемність Договору, оскільки придбане за ним майно належить до захисних гідротехнічних споруд та не підлягає приватизації.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників учасників, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. За вимогами статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до норм статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного чи/та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що узгоджується, зокрема, з постановою Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 914/2736/21.

5.4. Предметом спору у даній справі є пов`язані між собою, але окремі матеріально-правові вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Самара" на об`єкти нерухомого майна та зобов`язання Відповідача повернути ці об`єкти Державі в особі Позивача-2.

Щодо зобов`язання Відповідача повернути Державі в особі Агентства спірні об`єкти нерухомого майна Суд звертає увагу на наступне

5.5. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

5.6. За приписами статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

5.7. Серед способів набуття права власності частина перша статті 345 Цивільного кодексу України визначає, зокрема, приватизацію державного майна. Відповідно до частини третьої статті 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна визначено Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" (на час виникнення спірних правовідносин чинна редакція від 01.07.2021).

5.8. Частиною другою статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: акваторії морських портів, гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій; водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об`єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем.

5.9. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Фонду державного майна України від 25.06.2021 №1091 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)" та наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 07.07.2021 №12/01-126-РП "Про прийняття рішень про приватизацію окремого майна - групи інвентарних об`єктів" до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році (та у 2021 році фактично були приватизовані) включено групу спірних об`єктів.

5.10. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор наполягав на тому, що Договір купівлі-продажу, за яким Відповідач набув право власності на спірне майно, є нікчемним, оскільки це майно відповідно до закону не підлягало приватизації. При цьому Прокурор посилався, зокрема, на преюдиційні обставини такої нікчемності, встановлені у справі № 904/1710/23.

5.11. За таких обставин вирішальним у цій справі є питання чи є гідротехнічними захисними спорудами група інвентарних об`єктів, які були приватизовані на підставі наказів Фонду державного майна України та його регіонального відділення.

5.12. Згідно з частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Тобто землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.

Пунктом "ґ" частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

5.13. Так визначення гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) наведене у частині першій статті 1 Закону України "Про аквакультуру" (на час приватизації чинна редакція від 02.03.2021): це об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури. Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

5.14. Відповідно до "ДСТУ 3517:2024 Гідрологія суходолу. Терміни та визначення основних понять" (на час виникнення спірних правовідносин - у редакції "ДСТУ 3517- 97 Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять") гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

5.15. Згідно з додатком А до "ДБН В.2.4-3:2010 Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення." гідротехнічні споруди - це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

5.16. Пунктом 1.9.18 Методики обстеження та паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури 252 від 19.12.1995, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1995 за №466/1002 визначено, що гідротехнічні споруди- це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водовипуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

5.17. Тобто, незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта.

5.18. У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/906/16 вказано, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.

5.19. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22, від 24.09.2024 у справі № 902/1123/23 факт існування реєстрації права власності на майно за особою на підставі документів, які не підтверджують існування у неї відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

5.20. Дослідивши матеріали цієї справи № 904/4633/23, зокрема технічні паспорти на групу спірних інженерних споруд, суд першої інстанції встановив їх призначення:

1) напірний трубопровід інв. №410, площею 400 кв. м - це комплекс споруд для транспортування газоподібних, рідких і твердих речовин або їх сумішей;

2) призначенням перепуски із ВП у ВП (2 шт) інв. №416, площею 22,8 кв. м є перепуск води через роздільні дамби;

3) контурна дамба №3 інв. №409 площею 143.800 кв. м призначена для обвалування ділянки відведеної під будівництво ставків та утримання рівня води в ньому;

4) контурна дамба №2 інв. №408 площею 92.000 кв. м призначена для обвалування ділянки відведеної під будівництво ставків та утримання рівня води у ньому;

5) контурна дамба №1 інв. №407 площею 99.600 кв. м призначена для обвалування ділянки відведеної під будівництво ставків та утримання рівня води в ньому;

6) водовипускні споруди (8 шт.) інв. №413, площею 132 кв. м призначені для спуску води зі ставків;

7) призначенням причалу на ВП (14 шт.), інв. №412, площею 420 кв. м є вивантаження кормів для риби;

8) водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141, площею 42 кв. м призначені для спуску води з ставків;

9) гідротехнічні споруди водовипускних ставків (28 шт.) інв. №415, площею 132679,5 кв. м призначені для зберігання води з метою водопостачання, зрошення, розведення риби;

10) головна насосна станція інв. №403, площею 195 кв. м - це спеціалізована будівля для розміщення насосного обладнання.

5.21. З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та з огляду на положення статей 181, 182, 186, 187 Цивільного кодексу України додатково зазначає, що спірні гідротехнічні споруди є інженерними спорудами, що допомагають здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Такий об`єкт як гідротехнічна споруда є інженерною спорудою та нерозривно пов`язана із землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкта та її переміщення в інше місце неможливо без її знецінення та зміни призначення.

5.22. Водночас гідротехнічні споруди можуть бути такими, що призначені для використання водних ресурсів та такими, які призначені для захисту від шкідливої дії води, тобто захисні. При цьому гідротехнічні споруди захисного значення, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом води, не можуть бути віднесені до об`єктів приватизації.

5.23. У спільному інструктивному листі Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 08.08.2005 №10-21-12089 наведено перелік водогосподарських нерухомих об`єктів та гідротехнічних споруд захисного значення, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом вод. Такими об`єктами є: земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водопуски; водопостачальні, скидні та розбірно-осушувальні канали; споруди та канали; рибоуловлювачі та камери облову; насосні станції, причали.

5.24. При цьому суд касаційної інстанції враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22, від 14.01.2025 у справі № 903/1299/23, відповідно до яких гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Таким чином спірні гідроспоруди забезпечують функціонування водного об`єкта та не можуть існувати окремо від нього.

5.25. За таких обставин місцевий господарський суд обґрунтовано виснував, що вказана група інженерних споруд є гідротехнічними захисними спорудами, які не підлягають приватизації, про що прямо застережено у частині другій статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки мають загальнодержавне значення, відносяться до категорії захисних споруд і забезпечують життєдіяльність держави.

5.26. У свою чергу суд апеляційної інстанції вищенаведеного не врахував, залишив поза увагою невідповідність спірних об`єктів вимогам чинного законодавства про приватизацію, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову Прокурора.

5.27. Так само безпідставно апеляційний суд не врахував преюдиційності обставин, встановлених у справі № 904/1710/23, оцінивши їх як правову оцінку іншим судом певних обставин.

Водночас Суд зазначає, що у наведеній постанові колегія суддів, обґрунтовуючи прийняте рішення, в мотивувальній частині прямо зазначила, що висновки судів попередніх інстанцій щодо нікчемності вказаного правочину Верховним Судом в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглянуті бути не можуть, а відтак на етапі касаційного провадження у цій справі фактичні обставини цієї справи є встановленими з урахуванням саме виявленої місцевим судом і не спростованої скаржником нікчемності Договору купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 від 17.12.2021.

Додатково в пункті 37 цієї ж постанови колегія суддів зазначила, що, посилаючись на висновки суду касаційної інстанції у вказаних справах, скаржник повністю залишає поза увагою встановлений факт нікчемності правочину, за яким він набув право власності на нерухоме майно, що розміщене на спірних земельних ділянках.

5.28. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

5.29. Згідно частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5.30. Тобто обставини нікчемності Договору купівлі-продажу від 17.12.2021 встановлені рішеннями у справі № 904/1710/23 за позовом ТОВ "Самара" до ДП "Укрриба" та Дніпропетровської ОДА про припинення права постійного користування земельними ділянками та не можуть знову оспорюватися та переглядатися в іншому процесі.

5.31. В такий спосіб судом першої інстанції правомірно задоволено позовну вимогу Прокурора про повернення Державі спірного нерухомого майна як застосування наслідку нікчемного правочину, а таке зобов`язання Відповідача повернути спірне майно не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності. Повернення у власність Держави спірного нерухомого майна, незаконно відчуженого (шляхом викупу) у приватну власність органом державної влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта державної власності.

Подібні висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, у від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20, від 16.10.2024 у справі № 922/2932/19, від 16.10.2024 у справі № 922/3834/19.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про невирішення місцевим господарським судом питання двосторонньої реституції

5.32. Великою Палатою Верховного Суду 18.09.2024 ухвалено постанову у справі № 918/1043/21 зі спору, вирішення якого потребувало дослідження питання про застосування двосторонньої реституції, яка містить наступні правові висновки.

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї ж статті).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

5.33. У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому Цивільний кодекс України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

5.34. За змістом статті 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

5.35. У подальшому, застосовуючи статтю 216 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.

Так Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак вважає, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з наведеним вище висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов`язок сторін недійсного правочину, виходячи з такого.

5.36. Позовні вимоги, з якими Прокурор звернувся з позовом у справі № 904/4633/23, скеровані на повернення майна, відчуженого за нікчемним правочином, тобто на застосування наслідків недійсності Договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

5.37. У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно).

5.38. За висновками Великої Палати Верховного Суду таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення/відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину. При цьому хибним є і підхід, за якого відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом. Адже такий "зустрічний" позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 Господарського процесуального України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі "зустрічним" буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.

5.39. Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.

5.40. Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

5.41. Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

5.42. Тобто в цій частині доводи Скаржника відповідають наведеній практиці Верховного Суду.

5.43. Водночас спір у цій справі виник у зв`язку з приватизаційними відносинами, а Суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що законодавством про приватизацію державного та комунального майна (Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна", який є спеціальним законом у регулюванні спірних правовідносин) передбачено окремий порядок повернення коштів як застосування наслідку недійсності (нікчемності) правочину. Так Порядком повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, передбачено особливі умови застосування таких наслідків, у тому числі повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації, а тому ТОВ "Самара" не позбавлене права вимагати компенсації у різних формах, відкритих для нього, в окремому судовому провадженні. Разом з тим, врегулювання спеціальним законом порядку повернення коштів за придбаний об`єкт приватизації виключає застосування до спірних правовідносин лише загальних положень Цивільного кодексу України.

5.44. При цьому такий підхід не суперечить практиці ЄСПЛ, який, розглядаючи питання досягнення справедливого балансу між громадським інтересом та інтересами заявника, підкреслював особливе значення принципу "належного врядування", згідно з яким, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема коли питання стосується основоположних прав людини, як-от прав, що стосуються майна, державні органи повинні діяти своєчасно, належним, а головне, послідовним чином ("Бєнаровіч та інші проти Литви" (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 139).

5.45. Зазначений принцип "належного врядування", як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалась на законність дій державного органу. Інакше кажучи, державні органи, які не впровадили або не дотримувалися власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик помилки з боку державного органу має нести сама Держава, і жодні помилки не можуть бути виправлені за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування права власності на майно, яке було надано помилково, принцип "належного врядування" не лише може накладати на державні органи зобов`язання діяти негайно, щоб виправити свою помилку, але й може обумовлювати необхідність виплати достатньої компенсації чи іншого належного відшкодування попередньому добросовісному власнику ("Вукушіч проти Хорватії" (Vukuљiж v. Croatia), 2016, § 64; "Бєнаровіч та інші проти Литви" (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 140).

5.46. Якщо помилка заявника була ускладнена недбалістю державних органів у межах процедури наділення правом власності, подальше визнання такого права недійсним має відображати спільну вину обох сторін у контексті компенсації ("Демірай проти Туреччини" (Demiray v. Tьrkiye), 2023, §§ 68-70).

5.47. Від добросовісного заявника може вимагатися розпочати декілька окремих проваджень у справі, щоб отримати компенсацію за майно, втрачене через помилку державних органів, якщо це передбачено положеннями національного законодавства, або довести існування перешкоди, що заважала поданню чи задоволенню обґрунтованих позовних вимог (Ібраґімбейов та інші проти Азербайджану" (Ibrahimbeyov and Others v. Azerbaijan, 2023, §§ 55-59).

5.48. У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу з огляду на те, що можливість вимагати компенсацію щодо спірного майна була доступна для заявників і, хоча національні суди не взяли до уваги той факт, що визнання недійсним права власності заявників на земельні ділянки було пов`язане з упущенням з боку державної адміністрації, Суд, побачивши, що визнання недійсним було необхідним для відновлення законності та можливість вимагати компенсації в різних формах була відкрита для заявників, дійшов висновку про те, що втручання в права заявників не порушувало вимоги щодо встановлення справедливого балансу між правами особи за Конвенцією та суспільними інтересами (пункти 59-61).

Зазначені висновки Європейського суду з прав людини знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду, зокрема від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22, від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, від 04.12.2024 у справі № 910/21329/17.

5.49. В такий спосіб та беручи до уваги, що законодавством встановлено порядок повернення коштів за недійсним (нікчемним) договором купівлі-продажу у порядку приватизації, у Відповідача протягом розгляду справи була доступна можливість, а він не був позбавлений права пред`явити вимоги про відшкодування збитків до особи, у якої він придбав спірне нерухоме майно, зобов`язання його повернути Державі таке майно не є надмірним втручанням у його права.

5.50. Суд бере до уваги, що суди попередніх інстанцій встановили обставини виконання сторонами Договору купівлі-продажу, а саме факт передачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України спірного комплексу споруд після передбаченої вказаним договором та обумовленої у акті приймання-передачі сплати Відповідачем коштів за нього. Водночас Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про преюдиційність висновків щодо нікчемності Договору, сформованих у зазначеній вище справі № 904/1710/23, та, з огляду на це, про наявність підстав для застосування наслідків його недійсності у вигляді повернення сторін до status quo.

5.51. Колегія суддів додатково вказує, що нікчемність правочину не потребує визнання його недійсним, а вимога про повернення сплачених за договором коштів має бути звернута до продавця об`єкта приватизації.

5.52. Виходячи з викладеного Прокурором при пред`явленні позову у цій справі № 904/4633/23 задля найефективнішого захисту інтересів держави було сформульовано саме такі позовні вимоги та визначено саме такий склад учасників (відповідача та третіх осіб). При цьому питання про повернення Відповідачу сплачених ним за договором коштів виходить за межі повноважень Прокурора, визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України.

5.53. В такий спосіб, за обставинами цієї справи, хоча наведене свідчить про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах двосторонньої реституції, проте з урахуванням суб`єктного складу справи № 904/4633/23 такий наслідок недійсності Договору купівлі-продажу майна в порядку приватизації не може бути застосовано судом у цьому судовому провадженні, оскільки вимогу про повернення сплачених за Договором коштів неможливо звернути до особи, яка не є стороною, а наділена статусом третьої особи. Крім того, у матеріалах справи відсутні та судами не досліджувалися первинні платіжні документи на підтвердження факту повної оплати Відповідачем вартості придбаного за Договором купівлі-продажу нерухомого майна.

5.54. З урахуванням вищевикладеного та в порядку obiter dictum Верховний Суд звертає увагу, що за обставинами цієї справи № 904/4633/23 ТОВ "Самара" має право на відшкодування сплачених ним за Договором купівлі-продажу коштів, проте таке відшкодування можливе за окремим позовом до продавця спірного нерухомого майна як відповідача або в порядку, встановленому законом.

5.55. Додатково Суд звертає увагу на те, що в силу приписів частини п`ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за якими висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, Фонд державного майна України та його Регіональне відділення у порядку застосування наслідків нікчемності Договору купівлі-продажу мають повноваження повернути отримані за ним кошти покупцю у порядку, встановленому спеціальним законом.

Щодо скасування державної реєстрації права власності Відповідача на спірне нерухоме майно

5.56. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим.

Тобто застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

5.57. З огляду на викладене позовна вимога Прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності Відповідача на спірні об`єкти нерухомого майна не є ефективним способом захисту, оскільки її задоволення не призведе до поновлення порушених прав держави та, більше того, створить стан невизначеності щодо речового права на це нерухоме майно. Водночас задоволення позовної вимоги про повернення (витребування) майна є підставою для внесення відповідного запису про скасування реєстрації такого права.

5.58. З урахуванням вимог наведених норм закону та судової практики колегія суддів приходить до висновку, що у цій частині позов Прокурора задоволенню не підлягає, тому оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити в силі в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності Відповідача на спірне нерухоме майно, проте з інших мотивів, а саме із-за обрання Прокурором неефективного способу захисту.

5.59. Отже висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, що, в свою чергу, призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

5.60. Таким чином, доводи касаційної скарги Прокурора знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного перегляду справи.

5.61. Водночас Суд відхиляє наведені Скаржником обставини незаконності оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції щодо залишення без розгляду позовних вимог в інтересах Дніпропетровської ОДА. З огляду на те, що право на землю не є предметом спору у цій справі, а також зважаючи на умови Договору купівлі-продажу (пункт 1.2, згідно якого земельні ділянки, на яких розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, а тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку після переходу до нього права власності на об`єкт приватизації), апеляційний суд обґрунтовано виснував про недоведеність Прокурором порушення прав Позивача-1.

5.62. Колегія суддів зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

5.63. Зважаючи на викладене Суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції (в частині зобов`язання відповідача повернути державі спірне нерухоме майно) ухвалена з порушенням норм права та без урахування правових висновків суду касаційної інстанції, що є підставою для її скасування та залишення в силі рішення місцевого господарського суду в цій частині.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Так відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. Частина перша статті 309 Господарського процесуального кодексу України надає суду касаційної інстанції право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.7. За приписами статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.8. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню.

6.9. Водночас Суд постановляє у справі окрему ухвалу та направляє її Фонду державного майна України для реагування на виявлені у справі №904/4633/23 порушення та вжиття заходів щодо недопущення їх у майбутньому.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

7.2. З огляду на часткове задоволення касаційної скарги, а саме в частині матеріальної позовної вимоги про зобов`язання Відповідача повернути державі спірне нерухоме майно, сплачений за цю вимогу судовий збір у сумі 184550,40 грн підлягає стягненню з ТОВ "Самара" на рахунок Дніпропетровської обласної прокуратури.

7.3. Судовий збір в іншій частині, а саме 4294,40 грн за позовну вимогу немайнового характеру, Суд покладає на Прокурора.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2024 у справі № 904/4633/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара" повернути Державі в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, залишивши в силі у цій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023.

3. В іншій частині Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2024 у справі № 904/4633/23 залишити без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара" (51040, Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, село Могилів, вул. Центральна, 120, код ЄДРПОУ 30950544) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, місто Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) 184 550,40 грн (сто вісімдесят чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят грн 40 коп) витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко