Рішення від 13.03.2025 по справі 938/160/22

Справа№938/160/22

Провадження № 2/938/16/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2025 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Джуса Р.В.,

з участю: секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом: ОСОБА_1 ,

до відповідача: ОСОБА_2 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача: Верховинської районної державної нотаріальної контори,

Білоберізької сільської ради,

приватного нотаріуса Верховинського нотаріального округу Мартищук Оксани Ярославівни

про визнання заповіту недійсним,

за участю:

від позивача: Грицая Л.М. (адвокат);

від відповідача: ОСОБА_2 , Бельмеги М.В. (адвокат);

від третьої особи №1: не з`явився;

від третьої особи №2: не з`явився;

від третьої особи №3: не з`явився;

Обставини справи.

ОСОБА_1 звернувся до Верховинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Верховинської районної державної нотаріальної контори, Білоберізької сільської ради, приватного нотаріуса Верховинського нотаріального округу Мартищук Оксани Ярославівни, про визнання недійсним заповіту складеного 05.04.2013 від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комариця та зареєстрованого в реєстрі за №41.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2022 визначено склад суду для розгляду справи, а саме головуючого суддю Чекан Н.М.

Ухвалою суду від 25.03.2022 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 21.04.2022 зі стадії підготовчого засідання.

В подальшому підготовчі засідання неодноразово відкладались у зв`язку із неявкою того чи іншого учасника справи, витребуванням додаткових доказів у справі за клопотаннями позивача.

Зокрема, ухвалами суду від 29.04.2022, 22.06.2022, 15.08.2022, 12.09.2022, 03.11.2022 за клопотаннями представника позивача, судом було витребувано додаткові докази у справі, у зв`язку із чим підготовчі засідання відкладались.

Ухвалою суду від 09.03.2023 відмовлено у задоволенні клопотань сторони позивача про призначення почеркознавчої та судово-медичної криміналістичної експертиз.

Ухвалою суду від 16.03.2023 задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід головуючої судді Чекан Н.М. у справі за його позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Верховинська районна державна нотаріальна контора, Білоберізька сільська рада про визнання заповіту недійсним. Матеріали справи передано в канцелярію Верховинського районного суду Івано-Франківської області, для визначення іншого судді у порядку, встановленому ст.33 ЦПК України.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 визначено склад суду для розгляду справи, а саме головуючого суддю Джуса Р.В.

Ухвалою судді від 21.03.2023 прийнято до свого провадження матеріали цивільної справи, розгляд справи призначено у підготовчому засіданні на 11.04.2023.

В подальшому підготовчі засідання неодноразово відкладались у зв`язку із залученням заінтересованої особи, неявкою того чи іншого учасника справи, а також за клопотанням сторін.

Зокрема, ухвалою від 02.05.2023, суд залучив до участі у справі в якості третьої особи №3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Верховинського нотаріального округу Мартищук Оксану Ярославівну, та відклав підготовче засідання на 22.05.2023.

Ухвалою суду від 22.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою суду від 29.09.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Васютина М.В. про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, закрив підготовче провадження у справі, та призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні на 13.10.2023.

Ухвалою суду від 01.11.2023 позов ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог: Верховинської районної державної нотаріальної контори, Білоберізьої сільської ради, Приватного нотаріуса Верховинського нотаріального округу Мартищук О.Я., про визнання недійсним заповіту складеного 05.04.2013 від імені ОСОБА_3 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комарицею, зареєстрованого в реєстрі за №41 залишено без розгляду.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01.11.2023 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Верховинського районного суду Івано-Франківської області.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.01.2024, справу передано судді Джусу Р.В. для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 22.01.2024 призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 07.02.2024.

Ухвалою суду від 07.02.2024 відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Джуса Р.В. від розгляду справи.

Ухвалою суду від 07.03.2024 задоволено клопотання позивача та витребувано додаткові докази в справі, розгляд справи відкладено на 02.04.2024.

В подальшому, судові засідання, неодноразово відкладалися, з різних причин, а саме за клопотанням сторін та їх представників, та у зв`язку із викликом свідків.

Ухвалою суду від 14.10.2024 у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Грицая Л.М. про зупинення провадження у справі №938/160/22 до вирішення іншої справи №938/630/24 відмовлено.

В судових засіданнях 03.12.2024, 28.01.2025 за участю сторін було проведено допит свідків.

Судове засідання 07.02.2025 за участю представника позивача, адвоката Грицай Л.М. було відкладено на 04.03.2025.

В судове засідання 04.03.2025 з`явилися представник позивача - адвокат Грицай Л.М., відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Бельмега М.В.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання, не з`явилися, судові повістки про їх виклик в судове засідання на 04.03.2025 скеровувались їм до електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" та юридичні адреси. Однак в матеріалах справи наявні їх заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, законодавцем визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, у разі їх неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи

У відповідності до положень ч.2 ст.244 ЦПК України, після судових дебатів, ухвалення та проголошення судового рішення у справі було відкладено на 13.03.2025 о 14год. 10хв.

В судове засідання 13.03.2025, з`явився представник позивача та відповідач.

Правова позиція позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Його мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . За життя його мати отримала земельну ділянку, на якій побудувала житловий будинок, господарські будівлі та споруди в с.Яблуниця, Верховинського району Івано-Франківської області. Рішенням суду від 14.08.1990 шлюб між батьками було розірвано. Також рішенням Верховинського районного суду від 18.01.1993 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна задоволено, здійснено поділ майна, а саме 2/3 частини в користь ОСОБА_4 з урахуванням того, що на її утриманні після розірвання шлюбу знаходилася неповнолітня дитина, ОСОБА_3 присуджено 1/3 частину майна.

Після смерті батьків, залишилося спадкове майно житловий будинок, господарські будівлі та споруди, земельна ділянка, відведена для будівництва і обслуговування житлового будинку, пиломатеріали в с.Яблуниця, Верховинського району Івано-Франківської області.

На день смерті батька ОСОБА_3 , він був зареєстрований в будинку батька, являється єдиним його спадкоємцем та вважається таким, що прийняв спадщину за законом після смерті батька.

14 вересня 2021 року, після смерті батька, старостою Яблуницького старостинського округу Білоберізької сільської ради Федорчуком П.П., йому було видано копію заповіту складеного 05.04.2013 від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комариця у приміщенні Яблуницької дільничної лікарні Верховинського району Івано-Франківської області, у присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за №41, з якого йому стало відомо, що на випадок своєї смерті, все належне йому майно де б воно не було і з чого б воно не складалося, батько ОСОБА_3 , заповів своїй сестрі відповідачці у справі ОСОБА_2 .

Вважає, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки такий складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, також волевиявлення його батька не було вільним і не відповідало його волі.

Свою позицію мотивує тим, що його батько ще за життя та до того, як важко захворів, постійно стверджував, що після його смерті, лише він, будучи єдиним сином, успадкує житловий будинок. Згодом батько захворів на тяжке захворювання психіки, яке швидко прогресувало і станом на ІНФОРМАЦІЯ_4 і аж до самої смерті, він не міг писати, читати, розмовляти та ходити.

Також позивач вважає, що оскаржуваний заповіт від імені ОСОБА_3 , який був посвідчений 05.04.2013 секретарем виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комариця у приміщенні Яблуницької дільничної лікарні Верховинського району Івано-Франківської області, посвідчений особою, яка не мала права посвідчувати заповіт від імені тяжко хворого батька, оскільки згідно вимог ч.1 ст.1252 ЦК України, заповіт у таких випадках посвідчується головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем лікарні.

Також оскаржуваний заповіт за формою не відповідає вимогам чинного законодавства, що вказує на неможливість встановити дійсну волю особи, яка його склала.

Зокрема, позивач посилається на те, що:

- через хворобу, ОСОБА_3 не міг підписати оскаржуваний заповіт, а також запрошувати для складання заповіту секретаря Комарицю Г.П. та свідків;

- в разі підписання заповіту спадкодавцем, заповіт мав бути прочитаний ним вголос, однак у заповіті, відсутня відмітка про те, що текст заповіту був прочитаний спадкодавцем в голос перед його підписанням. Також, в разі підписання заповіту заповідачем, участь свідків згідно вимог ч.4 ст.207 ЦК України виключається;

- в тексті заповіту відсутня відмітка про те, що свідки прочитали текст заповіту вголос.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Позивач додатково вказав, що згідно виписки з медичної картки, батько не міг ходити, говорити, оскільки в нього була паралізована права сторона, а тому підписати власноручно заповіт, він також не міг. Також зазначив, що він єдиний син у батька і він ніколи не відмовлявся від нього, а тому йому важко повірити в те, що батько заповів будинок відповідачці. При цьому, до складення заповіту, батько ніколи не проживав у тітки, а тому незрозуміло чому саме на неї він склав заповіт. До ОСОБА_7 дільничної лікарні батько потрапив 03.04.2013, а заповіт склав 05.04.2013 на тітку, яка працювала в цій же лікарні. У тітки батько почав проживати з 2013 року, а саме після того, як вона забрала його з лікарні, і проживав у неї до дня смерті. Батька він не бачив всі ці роки, тітка забороняла йому приходити до батька, погрожувала поліцією. Про стан здоров`я батька, він дізнавався тільки зі слів тітки, яка говорила, що йому краще, він ходив однак не говорив. Зазначив, що кошти на утримання батька, він надавав тітці та від неї знав про стан здоров`я батька, який з її слів ходив по хаті, однак не говорив. Про існування заповіту йому не було відомо, про його існування він дізнався коли звернувся до нотаріуса.

Додатково представник позивача звернув увагу на те, що посадовою особою органу місцевого самоврядування, а саме секретарем виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комариця, був порушений порядок посвідчення заповіту, оскільки, на час посвідчення заповіту ОСОБА_3 перебував у Яблуницькій дільничній лікарні, а тому такий повинен був бути складений та посвідчений головним лікарем цієї лікарні, а не секретарем сільської ради. Крім цього, сама відповідач та свідки вказали, що із заявою про вчинення нотаріальних дій до сільської ради звернулася ОСОБА_2 від імені брата ОСОБА_3 , що є недопустимим. ОСОБА_3 до сільської ради не звертався. Секретар сільської ради повинна була у відповідності до вимог ст.44, 48 ЗУ «Про нотаріат» встановити особу, яка звернулася із заявою про вчинення нотаріальних дій. Також додатково акцентував увагу на тому, що наявний на заповіті підпис заповідача, вчинений не ним, оскільки він був паралізований і не міг сам підписати заповіт, а тому заповіт не відповідає волі заповідача. Крім того свідки вказали, що заповідач не говорив нічого, тільки кивав головою.

Правова позиція відповідача.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечили, просили в їх задоволенні відмовити.

Відповідач вказала, що позивач ОСОБА_1 ніколи з батьком ОСОБА_3 не проживав і не піклувався про нього. Коли ОСОБА_3 в 2012 році стало погано, то вона відвезла його в лікарню в м.Косів, де він пройшов обстеження та залишився на стаціонарне лікування. Вона привезла його до лікарні в понеділок, а в неділю в нього стався інсульт, після якого він вже не розмовляв. В реанімації Косівської лікарні ОСОБА_3 пробув 2 тижні. Потім його перевели у відділення неврології в Косівській лікарні, де він лікувався ще 2 тижні. Де в той час перебував син ОСОБА_1 , тобто позивач, їй не було відомо. Вона зателефонувала до нього і він приїхав до лікарні, вона просила в нього грошей на лікування батька, однак він не дав. Через місяць, вона забрала брата ОСОБА_3 до нього додому в с.Яблуниця та залишила на сина ОСОБА_1 , де він прожив пів року. Щонеділі вона відвідувала брата, який на той час самостійно не ходив та не говорив. Також, сусіди розказували, що позивач в той час почав зловживати алкоголем. 30.03.2013 був день народження у позивача і покійний ОСОБА_3 піднявся з ліжка та в тапочках виліз на дорогу, де на паркані його знайшов чоловік, що проходив поряд та привів до магазину. Тоді, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 привезли брата до Яблуницької дільничної лікарні, де вона працювала. Покійний ОСОБА_3 пробув у лікарні 2 тижні. Позивач приходив до батька в лікарню, приносив йому їжу та одяг, однак той відмовлявся все брати. Потім, коли брата ОСОБА_3 виписали з лікарні, швидка привезла його до неї додому, де він прожив до дня своєї смерті. У брата працювала ліва рука, однак він не говорив, міг читати та дивитися телевізор. Хто викликав секретаря для складання заповіту, не пам`ятає, однак заповіт був прописаний, а також були свідки. Позивач весь час знав про існування заповіту, однак заперечує його лише тепер. Всі вісім років, коли ОСОБА_3 проживав в неї, позивач не цікавився батьком.

В судовому засіданні, представник відповідача додатково зазначив, що позивачем не доведено позовних вимог, а тому в його задоволенні слід відмовити. Вважає, що оскаржуваний заповіт складено та посвідчено секретарем виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комарицею у встановленому законом порядку, його форма та зміст відповідають вимогам ст.1247 ЦК України. Закон не містить заборони секретарю сільської ради, посвідчувати заповіт у приміщенні лікарні. При цьому, на той час, у Яблуницькій дільничній лікарні, не було посадової особи, яка б могла посвідчити такий заповіт. Головний лікар відмовився посвідчувати заповіт, оскільки в даному медичному закладі працювала відповідачка, на користь якої було складено заповіт. Також, не відповідають дійсності доводи сторони позивача про те, що заповідач не говорив, не ходив та не писав, оскільки останні вісім років, коли заповідач проживав у відповідачки, він читав газети, спілкувався із друзями, водіями з колгоспу, відвідував баню (сауну), що свідчить про те, що він був спроможний особисто підписати заповіт.

Правова позиція третьої особи №1.

Третьою особою письмових пояснень по суті спору не подано. Подано заяву, в якій при вирішення позовних вимог про визнання заповіту недійсним, третя особа Верховинська районна державна нотаріальна контора, покладається на розсуд суду.

Правова позиція третьої особи №2.

Третьою особою, Білоберізькою сільською радою, письмових пояснень по суті спору не подано.

Правова позиція третьої особи №3.

Третьою особою, приватним нотаріусом Верховинського нотаріального округу Мартищук Оксаною Ярославівною, письмових пояснень по суті спору не подано.

Фактичні обставини встановлені судом.

Згідно копії паспорту громадянина України, позивач, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Яблуниця Верховинського району Івано-Франківської області, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8 т.1).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15.01.2010, батьками ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , є: ОСОБА_3 батько, ОСОБА_4 мати. (а.с.11 т.1).

Згідно з свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_2 від 07.02.2011, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , змінив ім`я на ОСОБА_1 , про що в книзі реєстрації зміни імені, 15.01.2010 зроблено актовий запис №1 (а.с.10 т.1).

Рішенням Народного суду Верховинського району Івано-Франківської області від 14.08.1990 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , укладений 17.07.1977 року, актовий запис №7, укладений у Яблуницькій сільській Раді народних депутатів. Дитину, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 залишено на вихованні ОСОБА_4 (а.с.15 т.1). Дані обставини також підтверджуються свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 від 26.02.1991 (а.с.16 т.1).

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Яблуницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Яблуниця Верховинського району Івано-Франківської області (а.с.13 т.1).

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 17.08.2021, виданого Верховинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Яблуниця Верховинського району Івано-Франківської області, про що 22.06.2021 складено актовий запис №160 (а.с.12 т.1).

З довідки Яблуницького старостинського округу Білоберізької сільської ради від 10.08.2021 вбачається, що на день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в господарстві зареєстрований син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.18 т.1).

З довідки Яблуницького старостинського округу Білоберізької сільської ради від 09.05.2022 №313 вбачається, що у виконавчому комітеті Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області заповіт від імені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не посвідчувався. Від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 заповіт посвідчувався секретарем Яблуницької сільської ради Комарицею Галиною Петрівною, ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер 41 (а.с.101 т.1).

Відповідно до оригіналу заповіту, посвідченого секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Комарицею Галиною Петрівною 5 квітня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за №41, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженець села Яблуниця Верховинського району Івано-Франківської області, паспорт НОМЕР_6 , виданий Верховинським РВУМВС України в Івано-Франківській області 30.10.1999р., ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право, заповів своїй сестрі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.102 т.1).

Також і заповіту вбачається, що зміст ст.ст.1234,1235,1241,1254,1307 ЦК України, секретарем сільської ради роз`яснено. Також, вбачається, що такий записаний секретарем виконкому, зі слів заповідача ОСОБА_3 , текст заповіту підписано заповідачем ОСОБА_3 в присутності двох свідків у зв`язку з хворобою заповідача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 . Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Заповіт, секретарем виконкому Яблуницької сільської ради, прочитано вголос і зміст роз`яснено до його підписання у присутності запрошених ним свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Особу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 встановлено, справжність їх підписів перевірено.

Заповіт складено і підписано в приміщенні Яблуницької дільничної лікарні о 13.20 год. у присутності секретаря сільської ради в двох примірниках, з яких: один з яких залишається на зберігання в справах нотаріальної контори, а другий видається заповідачу.

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 18.04.2023 №72173070, після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , приватним нотаріусом Верховинського району Івано-Франківської області Мартищук О.Я., 12.08.2021 заведено спадкову справу №76/2021, номер у спадковому реєстрі 68133795 (а.с.111 т.2).

З довідки Яблуницького старостинського округу Білоберізької сільської ради від 22.06.2021 №603 вбачається, що в ОСОБА_2 , 1953 року народження, дійсно помер брат ОСОБА_3 і вона робить похорон за власний рахунок (а.с.41 т.2).

Також з довідки Яблуницького старостинського округу Білоберізької сільської ради від 11.08.2021 №722 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 дійсно доглядала хворого брата гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інваліда І групи з 2013 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 2013 по 17.06.2021 гр. ОСОБА_3 проживав в житловому будинку сестри ОСОБА_2 (а.с.42 т.2).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ №0102469 від 19.06.2013, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом першої «А» групи з 10.06.2013 за загальним захворюванням без переогляду, який потребує постійного стороннього догляду (а.с.40 т.2).

З виписки з історії хвороби №8793 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель с.Яблуниця Верховинського району знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Косівської ЦРЛ з 13.11.2012 по 04.12.2012 з діагнозом: Гострий розлад мозкового кровообігу по ішемічному типу в б.лівої СМА у вигляді тотальної афазії, правобічного глибокого геміпарезу до плегії в руці, з порушенням ритму по типу фібриляції передсердь, тахісистологічна форма. НКІІ В ФК ІІІ (а.с.195 т.1).

З довідки КНП «Яблуницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини» від 02.05.2022 №14, виписки №82 із медичної карти стаціонарного хворого від 18.09.2022 та виписки з медичної карти стаціонарного хворого №114 від 03.04.2024, виданих КНП «Яблуницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини» вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно проходив лікування в Яблуницькій дільничній лікарні з 02.04.2013 по 15.04.2013, історія хвороби №114 з діагнозом ІХС. Кардіосклероз дифузний.СН-2.ФК3. Стан після перенесеного ішемічного інсульту з правобічною геміплегією та лобною афазією (2012). До лікарні поступив із скаргами на порушення ходьби (правобічна геміплегія) та затруднення мови (а.с. 90-91 т.1, а.с.23 т.4).

З довідки КНП «Яблуницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини» від 10.06.2022 №19 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишній житель с.Яблуниця дійсно звертався за медичною допомогою на той час у Яблуницьку дільничну лікарню та знаходився на стаціонарному лікуванні з 02.04.2013-15.04.2013 з діагнозом ІХС. Кардіосклероз дифузний.СН-2.ФК3. Стан після перенесеного ішемічного інсульту з правобічною геміплегією та лобною афазією (2012). З 01.01.2006 по 17.06.2021 у Яблуницькій дільничній лікарні пожежі, крадіжок, в результаті чого, могла бути пошкоджені медичні документи стаціонарно хворих у тому числі і які стосуються лікування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишнього жителя с.Яблуниця не було. Про те, чи службовими особами амбулаторії посвідчувався заповіт, КНП «Яблуницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини» відповідь надати не може, бо немає тому підтверджуючих документів, оригіналів та копій заповіту немає (а.с.111 т.1).

Згідно довідки КНП «Яблуницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини» від 01.09.2022 №35, у медичній документації немає записів щодо особи в обов`язки якої входило посвідчення заповітів стаціонарно хворих (а.с.179 т.1).

З довідок КНП «Верховинська багатопрофільна лікарня Верховинської селищної ради» від 05.05.2022 №79, від 10.05.2022 №163/01-15, від 04.11.2022 №350/0115 вбачається, що за період з 2006 по 2021 роки у лікарні не було випадків пожежі, крадіжок, в результаті чого, могла бути пошкоджена медична документація. Також, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель с.Яблуниця, Верховинського району Івано-Франківської області на психіатричному обліку не перебував. В період з 01.01.2013 по 05.04.2013 в лікарню за медичною допомогою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звертався (а.с.93,94, 220 т.1).

Оцінка суду.

Як вбачається із позовної заяви, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу визнання правочину недійсним. Предметом спору у справі, що розглядається, є заповіт посвідчений секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Комарицею Галиною Петрівною в приміщенні Яблуницької дільничної лікарні 5 квітня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за №41, згідно якого спадкоємцем зазначеного у заповіті майна заповідача ОСОБА_3 , є відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особамає правозвернутися досуду зазахистом свогоособистого немайновогоабо майновогоправа таінтересу. Визнання правочину недійсним, є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

Відповідно до ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, беручи до уваги докази на підтвердження фактів, що мають значення для вирішення справи, суд враховує наступне.

Так, позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, посилається на те, що оскаржуваний заповіт від імені ОСОБА_3 , який був складений та посвідчений 05.04.2013 секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комарицею у приміщенні Яблуницької дільничної лікарні Верховинського району Івано-Франківської області, посвідчений особою, яка не мала права його посвідчувати, оскільки згідно вимог ч.1 ст.1252 ЦК України, заповіт у лікарнях складений від тяжкохворих, посвідчується головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем лікарні, а не секретарем сільської ради.

Також, позивач вважає, що оскаржуваний заповіт за формою не відповідає вимогам чинного законодавства, що вказує на неможливість встановити дійсну волю особи, яка його склала. Зокрема, позивач посилається на те, що через хворобу ОСОБА_3 , він не міг підписати оскаржуваний заповіт, а також запрошувати для складання заповіту секретаря Комарицю Г.П. та свідків. В разі підписання заповіту заповідачем, заповіт мав бути прочитаний ним вголос, однак у заповіті, відсутня відмітка про те, що текст заповіту був прочитаний заповідачем вголос перед його підписанням. Також, в разі підписання заповіту заповідачем, участь свідків згідно вимог ч.4 ст.207 ЦК України виключається. Крім того в тексті заповіту відсутня відмітка про те, що свідки прочитали текст заповіту вголос.

Суд зазначає, що при вирішення позовних вимог, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК України та інших нормативно-правових актів, що були чинними на момент вчинення оскаржуваної нотаріальної дії, а саме станом на 05.04.2013.

Так, відповідно до статей 1216-1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюєтьсяза заповітомабо зазаконом.

Відповідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Зокрема, відповідно до положень ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1233 ЦК України визначено, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. (ст.1234 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст.1235 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (ч.1,2 ст.1236 ЦК України).

Загальні вимоги до форми заповіту визначені в ст.1247 ЦК України. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зокрема, згідно заповіту складеного в Яблуницькій дільничній лікарні та посвідченого секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комарицею, 05.04.2013, зареєстрованого в реєстрі за №41, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженець села Яблуниця Верховинського району Івано-Франківської області, паспорт НОМЕР_6 , виданий Верховинським РВУМВС України в Івано-Франківській області 30.10.1999р., ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , на випадок своєї смерті, все належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право, заповів своїй сестрі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Позивач вважає, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки такий посвідчений особою, яка не мала права посвідчувати заповіт від імені тяжко хворого батька, який знаходився на лікуванні в Яблуницькій дільничній лікарні, оскільки посвідчити заповіт у такому випадку повинен головний лікар, його заступник з медичної частини або черговий лікар цієї лікарні.

Так, згідно з ст.1252 ЦК України заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій - шостій цієї статті, посвідчуються при свідках. До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення статті 1247 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у частинах першій - шостій цієї статті, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Також, п.1 ч.1 ст.40 ЗУ «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 встановлено, що до нотаріально посвідчених заповітів (крім секретних) прирівнюються заповіти осіб, які перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров`я, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів.

Згідно з п.1 Розділу І Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419, посвідчувати заповіти і довіреності, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (далі - заповіти і довіреності), відповідно до статей 245 і 1252 Цивільного кодексу України та статті 40 Закону України "Про нотаріат", мають право такі посадові, службові особи: головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров`я, начальники госпіталів - заповіти осіб, що перебувають на лікуванні в таких закладах.

В той же час, відповідно до ст.1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Також згідно з вимогами ст.37 ЗУ «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти (крім секретних).

Згідно з ст.41 ЗУ «Про нотаріат» нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 70 - 73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Відповідно до п. 1.2 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 11.11.2011 №3306/5 (далі Порядок №3306/5), нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Згідно п.2.1 Розділу ІІ Порядку №3306/5, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування (наприклад: "У зв`язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: АДРЕСА_2 ").

Аналіз наведених норм законодавства, свідчить, що закон не містить заборон на вчинення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування в сільській місцевості, нотаріальних дій у медичному закладі, а тільки визначає, що такі можуть бути вчинені також і відповідними посадовими особами медичного закладу, однак за умови, що такі особи визначені у встановленому порядку.

З наведених положень закону, також вбачається, що коли громадянин самостійно не може з`явитися в приміщення органів місцевого самоврядування для вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, нотаріальні дії можуть бути вчинені посадовою особою органу місцевого самоврядування поза вказаним приміщенням, про що зазначається на документі.

Дослідженими в судовому засіданні доказами, підтверджено, що заповідач ОСОБА_3 від імені якого складався заповіт, на час його складення та посвідчення, а саме 05.04.2013, знаходився на стаціонарному лікуванні в Яблуницькій дільничній лікарні. Дані обставини також не заперечуються сторонами у справі.

Із дослідженого в судовому засіданні заповіту від 05.04.2013 вбачається, що в посвідчувальному написі на заповіті міститься застереження про те, що у зв`язку із хворобою заповідача, такий складено і підписано у приміщенні Яблуницької сільської ради о 13.20 год у присутності двох свідків, секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комарицею.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка староста Ялуницького старостинського округу Білоберізької сільської ради ОСОБА_12 суду показав, що в період з 2010 по 2020 роки він був головою Яблуницької сільської ради і сільською радою виносилося рішення про покладення обов`язку посвідчення заповітів лише на секретаря Яблуницької сільської ради.

Також, допитаний в судовому засіданні в якості свідка, лікар загальної практики сімейної медицини КНП «Яблуницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини» ОСОБА_13 суду показав, що в 2013 році він займав посаду головного лікаря Яблуницької дільничної лікарні та одночасно був лікуючим лікарем ОСОБА_3 . Щодо складення та посвідчення заповіту йому нічого не відомо. Про те, що секретар сільської ради прийшла складати заповіт від імені ОСОБА_3 його ніхто не повідомляв. Зазначив, що складати та посвідчувати заповіти в його обов`язки не входило, він ніколи цим не займався та не знав, що має право це робити. Складанням та посвідченням заповітів від імені хворих, завжди займалася сільська рада.

Також з інформації КНП «Яблуницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини» від 01.09.2022 №35 наданої на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 15.08.2022, в частині витребування документів, а саме інформації про те, чи станом на 05.04.2013 в лікувальному закладі була визначена особа, в обов`язки якої входило посвідчення заповітів стаціонарно хворих, також встановлено, що у медичній документації медичного закладу немає записів щодо особи в обов`язки якої входило посвідчення заповітів стаціонарно хворих.

Враховуючи наведені обставини справи, оскаржуваний заповіт посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, а саме секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комариця, яка уповноважена на вчинення таких нотаріальних дій на території Яблуницької сільської ради, зокрема і в Яблуницькій дільничній лікарні, яка знаходиться в територіальних межах Яблуницької сільської ради (станом на 2013 рік).

А тому доводи сторони позивача про те, що оскаржуваний заповіт посвідчений неуповноваженою особою, а також те, що такий не містить вказівки про його складення в Яблуницькій дільничній лікарні, і в ньому зазначено про його складення в Яблуницькій сільській раді, не відповідають дійсності та спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Щодо позиції сторони позивача про те, що оспорюваний заповіт від імені ОСОБА_3 , посвідчений 05.04.2013 секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комарицею, реєстровий №41, є недійсним, оскільки такий за формою не відповідає вимогам чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Зокрема, позивач посилається на те, що: через хворобу заповідача ОСОБА_3 , він не міг підписати оскаржуваний заповіт, а також запрошувати для складання заповіту секретаря Комарицю Г.П. та свідків; в разі підписання заповіту заповідачем, заповіт мав бути прочитаний ним вголос, однак у заповіті, відсутня відмітка про те, що текст заповіту був прочитаний заповідачем вголос перед його підписанням; в разі підписання заповіту заповідачем, участь свідків згідно вимог ч.4 ст.207 ЦК України виключається; в тексті заповіту відсутня відмітка про те, що свідки прочитали текст заповіту вголос.

Так, загальні вимоги до форми заповіту визначені в ст.1247 ЦК України. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо кого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

В той же час, згідно з абз.3 ч.2 ст.1248 ЦК України якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно ст.1253 ЦК України за бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абз.3 ч.2 ст.1248 і ст.1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Також, згідно 2.3. Розділу ІІ Порядку №3306/5 при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України "Про нотаріат".

Згідно п.п.1.4 п.1 розділу ІІІ Порядку №3306/5, при посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності.

Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.

Згідно з ст.ст.43, 44 ЗУ «Про нотаріат» при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Як встановлено судом, оскаржуваний заповіт складений у письмовій формі, записаний посадовою особою органу місцевого самоврядування, а саме секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комариця, на шаблоні з частково друкованим текстом і частково заповнений від руки, із зазначенням в ньому інформації про місце і час його складення, інформацію про посадову особу, яка його посвідчила, дати посвідчення. В заповіті зазначено повне прізвище, ім`я та по батькові заповідача ОСОБА_3 , дату його народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , та місце його народження село Яблуниця Верховинського району Івано-Франківської області, паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Верховинським РВУМВС України в Івано-Франківській області 30.10.1999р., ідентифікаційний номер НОМЕР_7 . В заповіті міститься запис про те, що особі роз`яснено зміст статей 1234,1235,1241,1254,1307 ЦК України.

Також, вбачається, що заповіт записаний секретарем виконкому, зі слів заповідача ОСОБА_3 , текст заповіту, у зв`язку з хворобою заповідача, підписано заповідачем ОСОБА_3 в присутності двох свідків ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , жительки с.Яблуниця, паспорт НОМЕР_8 виданий Верховинським РВ УМВС 30.01.2007р., ідентифікаційний номер НОМЕР_9 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , жительки с.Яблуниця, паспорт НОМЕР_10 виданий Верховинським РВ УМВС 14.04.1999р., ідентифікаційний номер НОМЕР_11 . Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Заповіт, секретарем виконкому Яблуницької сільської ради, прочитано вголос і зміст роз`яснено до його підписання у присутності запрошених ним свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Особу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 встановлено, справжність їх підписів перевірено. На заповіті міститься особистий підпис заповідача та свідків.

Як зазначила під час допиту в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 , вона працювала секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області та складала і посвідчувала оскаржуваний заповіт. Зокрема зазначила, що оскільки ОСОБА_3 був хворий та самостійно не міг звернутися до сільської ради, його сестра ОСОБА_2 зателефонувала до сільської ради, та попросила прийти до Яблуницької дільничної лікарні скласти заповіт від імені ОСОБА_3 , який перебуває там на лікуванні. Того ж дня, після обіду вона пішла до лікарні та зайшовши до палати, побачила там ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вона запитала у ОСОБА_3 чи він впізнає її і він сказав «да» замість «так» та міміка його обличчя свідчила про те, що він її впізнав. Тоді вона спитала, чи хоче він скласти заповіт і він сказав «да» і ствердно кивнув головою. Після цього, вона попросила ОСОБА_2 вийти з палати, оскільки їй необхідно було залишитися наодинці із заповідачем. Коли ОСОБА_2 вийшла, вона спитала у ОСОБА_3 чи хоче він скласти заповіт на свого сина ОСОБА_1 , однак він кивнув головою заперечливо та знервувався. Тоді вона спитала, на кого він хоче скласти заповіт і він відповів « ОСОБА_15 » і показав на двері. Оскільки він говорив не чітко « ОСОБА_15 », тому вона перепитала його чи він має на увазі «на ОСОБА_16 , на сестру?» і він відповів «да» та кивнув головою. Вона написала заповіт на тумбочці, яка знаходилася в палаті біля ліжка заповідача та запитала в нього, чи він зможе сам підписати заповіт, оскільки якщо не зможе то потрібно три свідки, а якщо зможе, то два свідки. Заповідач кивнув головою, що зможе підписати. Тоді, вона вийшла на коридор та покликавши ОСОБА_2 , сказала їй, що потрібно два свідки з документами, яких вона і знайшла. Коли свідки зайшли до палати, вона прочитала заповіт вголос в їх присутності та дала підписати його ОСОБА_3 , який підписав заповіт на тумбочці біля ліжка. Потім заповіт підписали два свідки і вона записала їх дані на підставі документів. Один примірник заповіту віддала заповідачу, а інший забрала до сільської ради.

Додатково вказала, що ОСОБА_3 міг рухатися тільки по палаті, він не говорив, однак все розумів та показував жестами, кивав головою. Оскільки у Яблуницькій дільничній лікарні не було особи уповноваженої на посвідчення заповітів, тому це завжди робила секретар сільської ради, а в разі відсутності секретаря, обов`язки з посвідчення заповітів покладалися на голову.

Також, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 , суду показала, що вона працювала медсестрою в Яблуницькій лікарні. До неї підійшла ОСОБА_2 та попросила бути свідком, оскільки секретар сільської ради ОСОБА_14 прийшла складати заповіт від імені ОСОБА_3 , на що вона погодилася. Посвідчення заповіту відбувалося у палаті, де лежав ОСОБА_3 . ОСОБА_14 зачитала заповіт та спитала у ОСОБА_3 чи він погоджується з текстом заповіту, на що він кивнув головою, що погоджується. Текст заповіту вона не пам`ятає, оскільки пройшло багато часу. Потім ОСОБА_3 сидячи на ліжку підписав заповіт на тумбочці, яка була біля ліжка, а після нього підписала вона, та ще один свідок ОСОБА_6 . Покійний ОСОБА_3 не ходив, міг пересуватися по палаті з допомогою інших, не говорив, однак розумів все, що відбувалося.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні суду показала, що вона є жителькою с.Яблуниця та працювала в Яблуницькій лікарні. Коли складався заповіт від імені ОСОБА_3 , її попросили ОСОБА_2 та ОСОБА_14 бути свідком. Коли вона перебувала в палаті, то ОСОБА_14 зачитала заповіт, в якому йшлося про те, чи згідний ОСОБА_3 скласти заповіт на ОСОБА_2 . Заповідач ОСОБА_3 дав згоду, а саме показав жест головою, кивнувши згори донизу. Також він пробурмотів щось, однак вона не зрозуміла його. Також ОСОБА_14 питала в ОСОБА_3 чи не бажає він скласти заповіт на сина, однак він кивнув головою заперечно. Після цього, їй як свідку, дали підписати заповіт. Чи підписував заповіт ОСОБА_3 , вона не пам`ятає. Також не пам`ятає, чи був у заповіті підпис іншого свідка

ОСОБА_17 наведеного вбачається, що при оформленні оскаржуваного заповіту, секретарем сільської ради було дотримано основних вимог щодо форми заповіту, а саме такий складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем. Також, у зв`язку із хворобою заповідача ОСОБА_3 , який не міг самостійно прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбулося згідно абз.3 ч.2 ст.1248 ЦК України в присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , особу яких було встановлено, записано відомості про особи свідків в заповіті та такий підписаний даними свідками.

Посилання позивача на те, що заповідач не міг особисто запросити свідків, суд вважає неспроможними, оскільки закон не вимагає, щоб свідків для посвідчення заповіту запрошував сам заповідач особисто, абз.3 ч.2 ст.1248, ст.1253 ЦК України лише вказує на те, що якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту обов`язково відбувається за присутності двох свідків, що і було дотримано при складенні оскаржуваного заповіту.

Підписання заповіту згідно вимог ч.4 ст.207 ЦК України, відбувається якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно. В даній справі, заповіт підписано заповідачем власноручно.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили, що наявний на оскаржуваному заповіті підпис заповідача ОСОБА_3 , йому не належить.

Також, заповіт містить такі анкетні дані заповідача, як дату його народження, місце народження, а також інформацію про серію та номер паспорта, ідентифікаційний номер, а відтак суд відхиляє доводи позивача про те, що секретарем сільської ради не було встановлено належним чином особу заповідача та не перевірено його дієздатність в порядку передбаченому вимогами ст.ст.43,44 ЗУ «Про нотаріат».

Посилання позивача на те, що внаслідок стану здоров`я та психічного захворювання заповідача, він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а відтак підписати заповіт, також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

В матеріалах справи відсутні будь які докази які б давали підстави вважати, що заповідач за станом здоров`я не міг самостійно підписати заповіт, не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, зокрема позивачем не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань.

Більше того, як зазначили допитані в судовому засіданні свідки, а саме ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 незважаючи на стан здоров`я ОСОБА_3 , неможливістю самостійно пересуватися та говорити, він розумів все, що відбувається навколо.

Крім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 зазначив, що він сам, а також із друзями, приходив до ОСОБА_3 , коли останній перебував у сестри ОСОБА_2 . ОСОБА_3 все розумів, вони грали разом у карти, він дивився телевізор, однак не розмовляв, міг звернутися до нього на ім`я « ОСОБА_19 ».

Також свідок ОСОБА_20 вказав, що він часто провідував ОСОБА_3 , який був паралізований та не розмовляв, однак пам`ять мав, все розумів, похитував головою, вони грали разом у карти.

Свідок ОСОБА_13 , який був лікуючим лікарем ОСОБА_3 у Яблуницькій дільничній лікарні вказав, що ОСОБА_21 був у важкому стані після інсульту з порушенням мови та координації рухів. Він не міг самостійно ходити і працювати рукою, якою саме, не пам`ятає, мова в нього була не зрозуміла та його було важко зрозуміти. Також він припускає, що останній мав би розуміти питання.

В той же час, покази даного свідка про те, що ОСОБА_21 не був повністю дієздатним, суд не бере до уваги як такі, що у встановленому законом порядку підтверджують психічний стан заповідача ОСОБА_3 , оскільки встановлення психічного стану особи визначається за наслідками проведеної відповідної експертизи, а покази лікуючого лікаря не можуть замінювати висновок експерта з відповідних питань.

Як уже зазначалося судом, одним із основоположних принципів цивільного судочинства, є принци змагальності сторін, згідно якого, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно доположень ст.76ЦПК України,законодавець визначив,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими,речовими іелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків.

В ході розгляду справи, судом було відмовлено у задоволенні клопотань сторони позивача про призначення почеркознавчої та судово-медичної криміналістичної експертиз та в подальшому, сторона позивача не зверталася із клопотаннями про призначення таких експертиз, а збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на загально дозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, отримати це майно у спадщину.

Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіти недійсними, не відповідає засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача.

Інший підхід призводить до необґрунтованості покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанови Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 у справі № 220/183/20, від 23.02.2022 у справі № 688/3144/20).

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 725/2412/15-ц).

Визнання заповіту нікчемним без установлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» від 07 липня 1989 року, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати в порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення.

Допущені при складенні та посвідченні заповіту порушення, а саме не зазначення адреси місця складення та посвідчення заповіту, а також відсутність вказівки в заповіті про його зачитання свідками вголос, не є суттєвими та не можуть вважатися такими, що беззаперечно свідчать про його нікчемність чи про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, оскільки свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в судовому засіданні вказали, що текст заповіту зачитувався вголос в їх присутності, секретарем сільської ради Комарицею Г.П., тобто вони були обізнані про зміст заповіту, та в заповіті вказано його місце складення, а саме Яблуницька дільнична лікарня.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29).

З оглядуна вищевикладене,беручи доуваги всівстановлені судомфакти івідповідні їмправовідносини,належність,допустимість ідостовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язоку їхсукупності,суд приходитьдо висновкущо взадоволенні позовнихвимог провизнання недійсним заповіту складеного 05.04.2013 від імені ОСОБА_3 , посвідченого секретарем виконкому Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комариця та зареєстрованого в реєстрі за №41, слід відмовити.

Судові витрати.

Згідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову, а тому судові витрати у справі у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України суд покладає на позивача.

Керуючись ст.ст. 10-13, 49, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Верховинської районної державної нотаріальної контори, Білоберізької сільської ради, приватного нотаріуса Верховинського нотаріального округу Мартищук Оксани Ярославівни, про визнання недійсним заповіту складеного 05.04.2013 від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Г.П.Комариця та зареєстрованого в реєстрі за №41- відмовити.

Понесені позивачем судові витрати, залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , персональний ідентифікаційний номер - НОМЕР_12 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , зареєстроване місце проживання, за адресою: с.Яблуниця, Верховинський район, Івано-Франківська область;

третя особа №1: Верховинська районна державна нотаріальна контора, юридична адреса: селище Верховина, вул. Жаб`євська,57, Верховинський район, Івано-Франківська область;

третя особа №2: Білоберізька сільськарада, юридична адреса: с.Білоберізка, Верховинський район, Івано-Франківська область; код ЄДРПОУ - 40468386;

третя особа№3: приватний нотаріус Верховинського нотаріального округу Мартищук Оксана Ярославівна, юридична адреса: селище Верховина, вул. Незалежності,11, Верховинський район, Івано-Франківська область.

Повне рішення складено 13.03.2025.

Суддя Роман ДЖУС