Вирок від 13.03.2025 по справі 147/84/25

Справа № 147/84/25

Провадження № 1-кп/147/79/25

ВИРОК

іменем України

13 березня 2025 року

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

із участю секретаря ОСОБА_2

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні взалі суду в с-щі Тростянець кримінальне провадження, внесенедоЄдиногореєструдосудовихрозслідувань 04.04.2024 №42024022120000085

про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олександрівка, Тростянецького району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта середня, непрацюючого, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», являючись військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №8/101 від 11.01.2024, на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 підлягає призову на військову службу за мобілізацією.

11.01.2024 в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 була вручена повістка №8626, виписана на його ім`я, з вимогою з`явитися 24.01.2024 о 15 год. 00 хв. до збірного пункту, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини 25.01.2024 о 05 год. 00 хв., а також роз`яснено, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися на збірні пункти ТЦК та СП у строки зазначені в отриманих ними повістках.

Діючи всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого протиправного діяння, маючи для цього можливість та не маючи права на відстрочку від призову за мобілізацією, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних на те причин, ОСОБА_4 умисно не прибув 24.01.2024 о 15 год. 00 хв. до збірного пункту, який знаходиться на території ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , про що були складені відповідні акти фіксування неприбуття військовозобов`язаного по повістці на відправку від 24 та 25 січня 2024 року. Внаслідок чого, ОСОБА_4 порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації, чим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ст. 336 КК України, тобто ухилення відпризову навійськову службупід часмобілізації наособливий період.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав повністю та суду повідомив, що військово-лікарську комісію проходив в минулому році 11 січня в Тростянецькій лікарні. В лікарів зауважень до стану здоров`я не було, про свої можливі хвороби їх не повідомляв. Був визнаний придатним до військової служби. Після проходження ВКЛ прибув у ІНФОРМАЦІЯ_2 , де йому одразу вручили повістку на прибуття на 24 січня 2024 під розписку для відправки. Після вручення повістки він усно повідомив, що не зможе прибути на відправку, але нічим цього не підтвердив. ОСОБА_4 зазначив, що є водієм вантажного автомобіля, працює сам на себе, його автомобіль 10 січня вже був завантажений пшеницею, яку він мав перевезти в пункт призначення, і він розумів, що може не встигнути повернутися до 24.01.2024. Зерно було не його, перевозив за договором найму на елеватор в Одеську область. Оскільки вже раніше здійснював такі перевезення, то знав скільки на це потрібно часу. Підтвердив, що повістку отримав 11.01.2024, після цього до 24 січня 2024 нікому не повідомляв про неможливість прибути на збірний пункт, не розумів, яка відповідальність настає за його дії, однак розумів, що вчиняє злочин. 24.01.2025 ще був в дорозі, повернувся можливо 25 січня 2024, точної дати не пам`ятає. Після приїзду додому в ТЦК не з`явився, так як знав, що якщо другий раз піде служити, то можливо звідти не повернеться, а у нього двоє дітей, яких потрібно утримувати. Зазначив, що розуміє, що вчинив злочин, не з`явившись по повістці в ТЦК.

У зв`язку із повним визнанням вини обвинуваченим, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України суд, з`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та порядок їх дослідження, враховуючи, що сторонами провадження не оспорюється доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація його дій, з`ясувавши правильне розуміння сторонами кримінального провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності позиції, роз`яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно усіх фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого.

Судом у ході судового провадження безпосередньо досліджені наступні докази надані стороною обвинувачення, належність та допустимість, яких ніким не оспорюється, а саме документи, що характеризують особу обвинуваченого (а.с. 40-49).

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано доведена повністю.

Виходячи із вимог ст. 337 КПК України, зокрема з того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження, дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого є правильною, оскільки останній вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ст. 336 КК України.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст.ст.65-67ККУкраїни та приймає до уваги роз`ясненняпостанови Пленуму Верховного Суду України№7від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно роз`яснень викладених Постанові Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15.11.2023 (справа №641/1067/23) щодо засудження особи заст.336 КК Українизазначено, що ст. ст.50,65КК України передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. З урахуванням вищенаведеної мети покарання, звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, що в умовах воєнного стану є не припустимим. При цьому суд вказав, що з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні - збройною агресією РФ та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини, при яких їх вчинено та особу обвинуваченого.

Так, у відповідності до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення передбачене ст. 336 КК, скоєне обвинуваченим є нетяжкими кримінальним правопорушенням, однак суд враховує, що ухилення від призову до Збройних сил України з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання суд вважає щире каяття.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання судом не встановлено.

Суд також враховує вік обвинуваченого, а також, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше несудимий (а.с.49), на диспансерному обліку у лікаря нарколога не перебуває та за медичною допомогою до лікаря психіатра не звертався (а.с.47), за місцем проживання характеризується позитивно, скарг на нього не надходило (а.с. 44), має на утриманні двох неповнолітніх дітей (а.с. 44).

Відповідно до ч. 1ст. 368 КПК Україниухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого (а.с. 36-39).

З досудової доповіді складеної Гайсинським районним сектором №3 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області від 24.02.2025 слідує, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, середній ризик небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення орган пробації пропонує прийняти до відома досудову доповідь щодо ОСОБА_4 під час винесення рішення про міру кримінальної відповідальності у межах санкції статті інкримінованого кримінального правопорушення.

На думку органу пробації, застосування заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи, спрямованих на запобігання вчиненню кримінальних правопорушень повторно, можливо здійснювати без обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, шляхом застосування до обвинуваченого крім обов`язку передбаченого ч.1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до органу з питань пробації, покласти на правопорушника додаткові обов`язки передбачені ч. 3 ст. 76, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Враховуючи вищезазначене, ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, обставини справи, з урахуванням вимог закону та передбачених цим законом санкцій, ставлення обвинуваченого до вчиненого, думку прокурора, який просить призначити обвинуваченому покарання заст.336ККУкраїни у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки та 6 місяців, суд приходить до висновку, що покарання, достатнє для перевиховання та виправлення обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень в майбутньому, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України, слід призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі, визначеного в межах санкції зазначеної статті.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, потерпілі відсутні, цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.50,63,65-67 КК України,ч. 3 ст. 349, 368,370,373,374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покаранняу виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду.

Відповідно до ч.2ст. 394 КПК Українивирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3статті 349 КПК України.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1