Постанова

від 11.03.2025 по справі 755/19587/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/19587/24 головуючий у суді І інстанції Хромова О.О.

провадження № 22-ц/824/4733/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/ бездіяльність Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якій заявник просив суд:

визнати незаконною бездіяльність державних виконавців Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у невиконанні імперативних приписів пункту 5 частини 1, частини 2 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 17 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1 до розгляду питання по суті у справі 6- 4975/11 провадження 6/755/1808/24;

зобов`язати державних виконавців Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зупинити стягнення на підставі виконавчого листа №6-4975 від 08 грудня 2011 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення в солідарному порядку заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», що здійснюється у виконавчому провадженні НОМЕР_1, шляхом винесення постанови відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», п. 17 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), залишено без розгляду.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 25 листопада 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апелянт зазначає, що наразі АТ «Сенс Банк» не є стягувачем у ВП НОМЕР_1 і до вирішення судом у справі №6-4975/11 (н/п №6/755/1808/24) по суті його заяви про заміну сторони виконавчого провадження не має правових підстав для участі у провадженні 4-с/755/178/24 у цивільній справі №755/19587/24, як заінтересована особа (стягувач), тому висновок суду про те, що АТ «Сенс Банк» є стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_1 і відповідно заявник мав у скарзі зазначити АТ «Сенс Банк» заінтересованою особою та надіслати скаргу АТ «Сенс Банк» є хибним, оскільки не відповідає обставинам справи та вимогам цивільного процесуального законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/ бездіяльність Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

13 січня 2025 року представник Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Хабаль Роман Ярославович подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання колегії суддів, оскаржувана ухвала означеним вище вимогам не відповідає, виходячи з наступного.

Залишаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції встановив, що всупереч вимогам ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» скаржник не зазначив заінтересованою особою стягувача у виконавчому провадженні НОМЕР_1 - АТ «Сенс Банк», а також не надав доказів надсилання скарги стягувачеві АТ «Сенс Банк» у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з нижченаведених підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: про відкриття провадження у справі; щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов`язків; про судові виклики та повідомлення; про судовий розгляд; щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.

Положеннями частин першої, другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби та визначено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ суду, слід дотримуватися правового механізму та відповідних положень ЦПК України, визначених у розділі VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Зокрема, відповідно до вимог частини першої статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Системний аналіз вказаних норм процесуального права свідчить про те, що справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 ЦПК України, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. До участі у справі як заінтересована особа залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси.

Таким чином, сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов`язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, - як заінтересовані особи.

Схожий за змістом правовий висновок щодо суб`єктного складу учасників справи за скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби неодноразово було викладено Верховним Судом, зокрема в постановах від 24 червня 2020 року у справі №554/352/18, від 19 травня 2021 року у справі №466/3550/20, від 09 лютого 2022 року у справі №569/18319/20.

Дійсно у цій справі заявник ОСОБА_1 не зазначив у скарзі заінтересованою особою стягувача, однак, цивільний процесуальний закон саме на суд покладає обов`язок визначити коло осіб, чиїх прав та інтересів буде стосуватися судове рішення і, у випадку незалучення таких осіб заявником, самостійно залучити таких осіб до участі у справі.

Крім того, на час подання ОСОБА_1 скарги на дії/ бездіяльність державного виконавця, АТ «СенсБанк» не набуло статусу стягувача у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1.

Частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №761/16863/14-ц зазначив, що звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність виконавця є формою звернення за судовим захистом на стадії виконання судового рішення, тому до скарги, яка подається відповідно до статті 447 ЦПК України, застосовуються загальні вимоги (правила) щодо форми та змісту позовної заяви, а не правила, які процесуальний закон визначив для заяв з процесуальних питань (стаття 182 ЦПК України). Це пояснюється тим, що Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» - це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ, а тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що положення процесуального закону, які викладені у частині другій статті 183 параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу III «Позовне провадження» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні відносини, а положення частини четвертої статті 183 ЦПК України поширюються виключно на заяви (клопотання, заперечення) з процесуальних питань, подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

Натомість процесуальні відносини, пов`язані із поданням скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця, регулюються Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі №127/10203/16.

Таким чином, суд першої інстанції, у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства, не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу ІІ «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» - це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_1 має обов`язок надсилати скаргу стягувачеві або ж іншим учасникам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення скарги без розгляду є таким, що не ґрунтується на вимогах процесуального закону.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, оскільки оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі, відповідно до положень статті 379 ЦПК України, вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року - скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11 березня 2025 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова