Постанова

від 05.03.2025 по справі 179/1795/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2300/25 Справа № 179/1795/24 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Красвітної Т.П., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва МС.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради, ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити встановити факт утримання ним трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 2-6).

Заява обґрунтована тим, що він зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Від минулого шлюбу заявник має сина ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 та щомісячно сумлінно виплачує аліменти на підставі виконавчого листа №179/2215/19 від 25.05.2020 року, виданий Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області.

31.05.2022 року був зареєстрований шлюб між ним та ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4 у спільному шлюбі народився ОСОБА_4 .

Дружина заявника має дитину від попереднього шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до довідки від 27.06.2024 року про заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_6 , він не виконує свої батьківські обов`язки по утриманню ним свого сина. Також, ОСОБА_6 не спілкується із сином та матеріально не утримує дитину.

Наразі існує потреба у встановленні факту перебування на моєму утриманні трьох дітей з метою отримання відстрочки.

Відповідно довідки №198/7 від 22.05.2024 року гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 проживає за адресою: АДРЕСА_2 та має склад сім`ї: ОСОБА_2 - дружина, ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_1 - чоловік, ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_4 - син, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 - син, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Діти мешкають разом з батьками та знаходяться на утриманні батька.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради, третя особа - ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовлено (а.с. 50-51).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити його заяву (а.с. 77-81).

Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду скасувати, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Проте колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти - це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі №370/2898/16 (провадження №14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, заявник просить встановити факт факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження факту утримання неповнолітньої дитини особою, яка не має з нею кровного споріднення (як заявник у цій справі по відношенню до неповновлітнього ОСОБА_5 ), необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав батька такої дитини обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічними батьками якого є заявник та ОСОБА_7 , яка не була залучена до участі у справі; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біологічними батьками якого є заявник та заінтересована особа по справі ОСОБА_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічними батьками якого є заінтересована особа по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , який не був залучений до участі у справі, разом з цим, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для біологічної матері неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , біологічної матері неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 та біологічного батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 .

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Доведення факту утримання неповнолітньої дитини особою, яка не має з нею кровного споріднення пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом, а тому такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Враховуючи наведене, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. ст. 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин, оскільки районний суд дійшов помилкового висновку про можливість розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню із залишенням заяви про встановлення факту перебування дитини на утриманні без розгляду.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись до суду з метою вирішення даного питання в порядку позовного провадження.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради, ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "05" березня 2025 року.

Повний текст постанови складено "13" березня 2025 року

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: Т.П. Красвітна

О.В. Свистунова