Ухвала

від 12.03.2025 по справі 761/9249/25

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/9249/25

Провадження № 1-кс/761/6683/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року місто Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

власника майна - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12023110000000956 від 02.11.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

До слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12023110000000956 від 02.11.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, про арешт майна, яке вилучене 25.02.2025 в період часу з 07 год. 24 хв. по 09 год. 42 хв. під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, на: документацію яка регулює діяльність реабілітаційного центру «Переродження», протокол установчих зборів, виписка з ЄДРЮО №45490044, витяг з ЄРДПОУ №45490044; мобільний телефон «IPhone 13 Pro Max» синього кольору ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 .

Клопотання мотивоване тим, що СУ ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному проваджені № 12023110000000956 від 02.11.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та іншими невстановленими особами, з метою особистого збагачення організували на території м. Києва та Київської області псевдо-реабілітаційні центри від громадської організації церква «Нове Покоління» для трудової експлуатації на різних об`єктах господарської діяльності, а саме безоплатної праці алко-залежних осіб, які не мають постійного місця проживання та перебувають в уразливому стані.

Так, 25.02.2025 в період часу з 07 год. 24 хв. по 09 год. 42 хв. на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , проведено обшук в ході якого виявлено та вилучено майно на яке прокурор просить накласти арешт.

25.02.2025 постановою слідчого СУ ГУ НП в Київській області ОСОБА_17 зазначене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Відтак, з метою збереження речових доказів, прокурор просить накласти арешт на вищезазначене майно.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Власник тимчасово вилученого майна ОСОБА_4 в судовому засіданні частково заперечував щодо задоволення клопотання, просив повернути йому на збереження мобільний телефон, оскільки він необхідний йому для роботи.

Заслухавши доводи учасників справи, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у провадженні СУ ГУ НП в Київській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023110000000956 від 02.11.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

Як вбачається з матеріалів клопотання, накласти арешт на вказане тимчасово вилучене майно прокурор просить з метою збереження речових доказів, оскільки вилучене майно має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні.

Так, згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.

При цьому, ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Так, в силу ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування має одну або декілька ознак, наведених у ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, яке відповідно до вимог ч. 3 ст. 110 КПК України приймається у формі постанови.

Постановою слідчого СУ ГУ НП в Київській області ОСОБА_17 від 25.02.2025 зазначене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Положеннями ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З урахуванням викладеного, арешт майна з огляду на положення, передбачені п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Водночас, при вирішенні клопотання сторони обвинувачення, слідчий суддя враховує, що закон не вимагає, щоб докази на підтвердження вчинення кримінального правопорушення були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати зазначений вид заходу забезпечення кримінального провадження з метою досягнення дієвості цього провадження та уникнення негативних наслідків.

Так, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникнення майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За таких обставин, враховуючи приписи процесуального закону, слідчий суддя дійшов висновку, що матеріалами клопотання обґрунтовано та встановлено необхідність застосування на даній стадії досудового розслідування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, вилученого під час проведення огляду, з метою уникнення можливості його відчуження, забезпечення збереження речових доказів, що залишили на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, з огляду на те, що у випадку його незастосування це може призвести до наслідків, які можуть перешкоджати досудовому розслідуванню, а тому це є необхідною умовою досягнення дієвості даного кримінального провадження.

Вирішуючи питання про накладення арешту, слідчий суддя враховує й те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального правопорушення станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.

При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено.

Враховуючи викладене та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023110000000956 від 02.11.2023, та в межах якого подано дане клопотання, а також фактичні обставини кримінального провадження, слідчий суддя з метою запобігання можливості приховування, псування, знищення, перетворення майна, яке постановою слідчого від 25.02.2025 визнано речовим доказом та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, дійшов висновку про наявність і достатніх підстав для накладення арешту на майно, тимчасово вилучене 25.02.2025 в період часу з 07 год. 24 хв. по 09 год. 42 хв. під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, на: документацію яка регулює діяльність реабілітаційного центру «Переродження», протокол установчих зборів, виписка з ЄДРЮО №45490044, витяг з ЄРДПОУ №45490044; мобільний телефон «IPhone 13 Pro Max» синього кольору ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 98, 131, 132, 170-173, 309, 310, 392, 393, 395, 532 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12023110000000956 від 02.11.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, про арешт майна - задовольнити.

Накласти арешт на майно, яке вилучене 25.02.2025 в період часу з 07 год. 24 хв. по 09 год. 42 хв. під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, на:

-документацію яка регулює діяльність реабілітаційного центру «Переродження», протокол установчих зборів, виписка з ЄДРЮО №45490044, витяг з ЄРДПОУ №45490044;

-мобільний телефон «IPhone 13 Pro Max» синього кольору ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 .

Ухвала підлягає негайному виконанню.

На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу суду постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1