Постанова

від 10.03.2025 по справі 916/1942/24

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/1942/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Полінецька В.С.

за участю представників учасників справи:

від Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса- Джига В.І., в порядку самопредставництва;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд» м. Одеса-не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року м. Одеса, суддя першої інстанції Сулімовська М.Б., повний текст складено та підписано 21.10.2024 року

у справі № 916/1942/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса

до відповідача: Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса,

про зобов`язання вчинити певні дії

та за зустрічним позовом: Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд» м. Одеса

про стягнення 1 102 789 грн. 36 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У травні 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд» звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідача Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії, а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Зокрема, позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд», з посиланням на умови укладеного між сторонами договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №9-рд від 14.07.2011, зазначає, що воно направляє на адресу відповідача заявки на розміщення соціальної реклами, в яких зазначає перелік соціальної реклами, яка буде розміщуватися на рекламоносіях з урахуванням замовлень Одеської міської ради, Одеської обласної державної (військової) адміністрації, ЗСУ, правоохоронних органів, благодійних фондів.

Зауважує, що дані заявки відповідають фотозвітам, які направляються в кінці місяця, окрім випадків термінового розміщення соціальної реклами за замовленням Одеської міської ради, правоохоронних органів, ЗСУ, Одеської обласної державної (військової) адміністрації, які розміщуються посеред місяця у разі необхідності.

На виконання п.5.4. договору та п.14.5. Правил, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд» щомісячно направляло Комунальній установі «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса адресну програму місць розміщення соціальної реклами та звіт по розміщенню соціальної реклами на власних рекламоносіях. Разом з тим, за період з лютого 2022 року по квітень 2024 року Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо врахування розміщеної соціальної реклами згідно адресної програми, яку надавало Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд» у зв`язку з чим відповідачем за первісним позовом не було враховано розміщення соціальної реклами на загальну суму 301 533 грн. 56 коп.

Позивач зауважує, що неврахування Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса розміщеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд» соціальної реклами є прямим порушенням умов договору та Правил, у зв`язку з чим останній просить зобов`язати Комунальну установу «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса провести перерахунок розміру плати за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №9-рд від 14.07.2011 року за березень, квітень, червень, липень, серпень, вересень, листопад 2022 року, квітень, листопад, грудень 2023 року, та січень, лютий, березень 2024 року на загальну суму 301 533 грн.56 коп. та зобов`язати Комунальну установу «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса надати рахунки по договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №9-рд від 14.07.2011 року за березень, квітень, червень, липень, серпень, вересень, листопад 2022 року, квітень, листопад, грудень 2023 року, та січень, лютий, березень 2024 року з урахуванням проведеного перерахунку.

Також, 20.05.2024 року до господарського суду від Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради надійшла зустрічна позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд» заборгованості за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 14.07.2011 №9-рд грошових коштів в розмірі 1 992 789 грн. 36 коп., а також витрат по сплаті судового збору.

Зокрема, в обґрунтування зустрічних позовних вимог, остання зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса перед Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, обліковується заборгованість у розмірі 1 386 307 грн. 74 коп. основного боргу та 606 481 грн. 62 коп. пені.

Ухвалою від 10.10.2024 року, у зв`язку із частковою оплатою Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд» основної заборгованості за спірним договором закрито провадження у справі за зустрічним позовом Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд» в частині вимог про стягнення суми 890 000 грн. основної заборгованості. Вирішено розглядати справу з урахуванням вимог в розмірі 496 307 грн.74 коп., основного боргу, 606 481 грн. 62 коп. пені.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі №916/1942/24 відмовлено повністю у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса до Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса; частково задоволено зустрічні позовні вимоги Комунальної установи ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса на користь Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса 194 774 грн. 18 коп. основного боргу, 45 369 грн. 06 коп. пені. У задоволенні решти зустрічного позову Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса відмовлено, а також відшкодовано судовий збір.

Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса у вищезазначеному розмірі суд першої інстанції, оцінюючи вірогідність та стандарт доказів зазначив, що надані відповідачем за зустрічним позовом докази на підтвердження обставин розміщення в березні, квітні, червні, липні, серпні, вересні, листопаді 2022 року, квітні, листопаді, грудні 2023 року, січні, лютому, березні 2024 року соціальної реклами є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем за зустрічним позовом на спростування таких обставин. Так, судом першої інстанції зазначено, що на підтвердження означених обставин Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд» подано до суду заявки, адресовані Комунальній установі «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса, на розміщення соціальної реклами, адресні програми місць розміщення соціальної реклами, фото звіти з фіксацією місць розміщення рекламних площин з соціальним сюжетом (згідно адресної програми) за березень, квітень, червень, липень, серпень, вересень, листопад 2022 року, квітень, листопад, грудень 2023 року, січень, лютий, березень 2024 року. В свою чергу, позивачем не подано до суду жодного доказу на спростування факту розміщення у спірних періодах реклами соціальної спрямованості у кількості, що наведена у відповідних адресних програмах та фотозвітах.

Крім того, судом зауважено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження доводів позивача, наприклад, документально оформлені результати огляду відповідальними особами Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса, місць розміщення соціальної реклами, фото або відеофіксація огляду, відповідні доповідні на ім`я керівництва або бухгалтерії позивача тощо. Крім того, позивачем не наведено, які саме рекламні сюжети не були враховані у спірних періодах. На підтвердження розміру заборгованості відповідача, в тому числі з урахуванням розміщеної соціальної реклами, позивачем до матеріалів справи надано лише розрахунок останньої.

Отже, суд першої інстанції зазначив, що позивачем, в порушення умов укладеного між сторонами договору, було безпідставно не враховано соціальну рекламу, розміщену в березні, квітні, червні, липні, серпні, вересні, листопаді 2022 року, квітні, листопаді, грудні 2023 року, січні, лютому, березні 2024 року, внаслідок чого необґрунтовано нараховано 301 533 грн. 56 коп. основної заборгованості. За розрахунком суду належною до стягнення з відповідача за зустрічним позовом є сума основного боргу 194 774 грн. 18 коп.

Враховуючи, що відповідачем за зустрічним позовом протиправно несплачені ці кошти, таке суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з нього основного боргу в сумі 194 774 грн. 18 коп. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню. У задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 301 533 грн. 56 коп. відмовлено.

Щодо нарахованої позивачем до стягнення пені у розмірі 606 481 грн. 62 коп., суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені за період лютий 2022 - березень 2024 з урахуванням часткового задоволення позову, за мінусом вимог в сумі 301 533 грн.56 коп., дійшов висновку, що належною до стягнення сумою пені є 453 690 грн. 60 коп.

Щодо доводів відповідача про необхідність відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення пені з огляду на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/2.0-7.1 та лист Управління реклами Одеської міської ради від 03.05.2022 №01-23/948, яким, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», засвідчено дію форс-мажорних обставин по договору №9-рд від 14.07.2011, суд першої інстанції їх відхилив та зауважив про те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин з підтвердженням вказаних обставин відповідним сертифікатом. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що Управління реклами Одеської міської ради не є державним органом, компетентним засвідчувати наявність форс-мажорних обставин, у зв`язку з чим суд вважає безпідставними посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд» на лист останнього від 03.05.2022 №01-23/948.

При цьому, суд першої інстанції, з огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги майновий стан сторін, надмірний розмір заявленої до стягнення з відповідача пені у порівнянні з відсутністю підтверджених доказами збитків позивача у спірних правовідносинах та у порівнянні з розміром заявленої до стягнення суми несплачених платежів, що не відповідає стимулюючій суті неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та реалізації права суду щодо зменшення розміру пені на 90% до 45 369 грн. 06 коп.

Відмовляючи в первісних позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса до Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса, суд першої інстанції виснував, що в даному випадку задоволення первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса в частині зобов`язання Комунальної Установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса провести перерахунок заборгованості не призведе до поновлення його порушених прав, оскільки за наявності зустрічного позову Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса про стягнення заборгованості за договором суд самостійно здійснив перерахунок заборгованості з урахуванням доводів Товариства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса ради з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі № 916/1942/24 змінити, яким позовні вимоги за зустрічним позовом Комунальної установи Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин справи.

Зокрема, скаржник вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір заборгованості, заявленої до стягнення, суд визнав встановленими обставини про розміщення соціальної реклами за відсутності доказів такого розміщення. Також, суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір пені, порушив норми процесуального права ч. 5, ч. 6. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосував норми матеріального права ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, висновки суду щодо підстав зменшення розміру пені, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

Так, скаржник наголошує, що обставини відсутності жодних належних доказів розповсюдження (виготовлення та розміщення) Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд» соціальної реклами у в березні, квітні, червні, липні, серпні, вересні, листопаді 2022 року, квітні, листопаді, грудні 2023 року, січні, лютому, березні 2024 року, на суму 301 533,56 грн. та відсутності доказів будь-якого оскарження та заперечень у 2022-2023 роках сум, що підлягають оплаті згідно договору з урахуванням розміщеної та врахованої соціальної реклами відповідачем, підтверджують необґрунтованість висновків суду першої інстанції та незаконність рішення. Отже, на думку позивача, обставини розміщення та виготовлення соціальної реклами відповідачем за зустрічним позовом не підтверджені належними доказами та не відповідають дійсним обставинам справи.

Щодо необґрунтованого зменшення розміру пені на 862 646 грн. 12 коп. скаржник зазначив, що суд першої інстанції надав невірну оцінку співвідношенню розміру заявлених штрафних санкцій з розміром збитків, заявлених до стягнення в судовому порядку.

Так, скаржник наголошує, що відповідач за зустрічним позовом усвідомлюючи ризики несвоєчасної оплати за договором та відповідальність пов`язану з цим, протягом останніх 2 років не вживав заходів для розірвання договору або зменшення кількостей рекламних конструкцій аби оптимізувати витрати та не збільшувати існуючу заборгованість. Звертає увагу суду, що, підписуючи договір, відповідач за зустрічним позовом усвідомлював відповідальність, був обізнаний про розмір пені, строки нарахування пені та строки позовної давності.

Апелянт наголошує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але врахувати інтереси обох сторін, що не було здійснено судом першої інстанції в даній справі.

Отже, апелянт, посилаючись на ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України і ст. 617 Цивільного кодексу України, зазначив, що відсутність у боржника необхідних коштів, скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами зменшення розміру пені.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 року у справі №916/1942/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі № 916/1942/24, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 року У зв`язку із тим, що суддя Колоколов С.І., який не є суддею-доповідачем, був тимчасово непрацездатним, розгляд апеляційної скарги Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі № 916/1942/24 призначено на 10.03.2025.

17 грудня 2024 року до Південно-західного апеляційного господарського суду підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд апеляційну скаргу Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі № 916/1942/24 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

Зокрема, за доводами відзиву, відповідач, посилаючись на обставини справи, наголосив, що позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б спростовували факт розміщення соціальної реклами Товариством з обмеженою відповідальністю «БОМОНД», в свою чергу, Товариство надало до суду всі, передбачені договором та Правилами докази, які б підтверджували факт розміщення соціальної реклами в оспорювані місяці.

Також, відповідач вказує, що не надавав жодних заперечень щодо розрахунків позивача в березні, квітні, червні, липні, серпні, вересні, листопаді 2022 року, квітні, листопаді, грудні 2023 року, січні, лютому, березні 2024, адже такі розрахунки зі сторони Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса були вірні із тією кількістю соціальної реклами, яку розміщувало Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд».

Позивачем за зустрічним позовом до матеріалів справи не надано примірника форми адресної програми, встановленої Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса. Також, договір не містить умов щодо необхідності подання разом з адресною програмою інших документів на підтвердження розміщення соціальної реклами, як то договорів, актів виконаних робіт, виписок про здійснені платежі, що підтверджують друк (виготовлення) рекламних сюжетів соціальної реклами, поклейку цих рекламних сюжетів, оплату послуг, закупівлю матеріалів.

Крім того, відповідачем за зустрічним позовом зазначено, що ним, зі своєї сторони, належним чином виконуються умови договору та надаються до Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса підтверджуючі документи розміщення соціальної реклами, але остання на власний розсуд приймає такі документи до розгляду та самостійно, без жодних на те доказів, визначає, яка соціальна реклама розміщена, а яка ні.

Щодо зменшення розміру пені на 862 646 грн. 12 коп., відповідач наголошує, що зменшення пені є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити умови договору. Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса вчиняло дії щодо сплати Комунальній установі «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради частково плату за договором; пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при частковому задоволенні таких вимог позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі.

В судовому засіданні представник позивача за зустрічним позовом просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з мотивів, викладених письмово.

Представник відповідача за зустрічним позовом в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку ухвали суду апеляційної інстанції від 07.02.2025 року у справі на його електронний кабінет. Про причини своєї неявки апеляційному господарському суду не повідомив, будь-яких клопотань не надав.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, у зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за зустрічним позовом.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача за зустрічним позовом, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі №916/1942/24 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10 жовтня 2024 року у справі №916/1942/24 в оскаржуваній частині є правомірним та таким, що не потребує скасування або зміни, враховуючи таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса відповідно до чинного законодавства України.

З 11.05.2018 року Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса є правонаступником прав та обов`язків Комунального підприємства «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса.

14.07.2011 року відповідно до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №434 від 22.04.2008 та Статуту, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд» (користувач) та Комунальним підприємством «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (підприємство) було укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №9-рд.

За умовами п.2.1 договору, підприємство надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору (п.2.2).

Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором (п.2.3).

Згідно п.п.3.1.1, 3.1.2 договору підприємство має право здійснювати контроль за дотриманням користувачем встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами; здійснювати обстеження рекламних засобів, розташованих користувачем відповідно до цього договору.

Відповідно до розділу 4 договору користувач має право використовувати з дотриманням положень цього договору та встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами (п.4.1.2); використовувати відповідну площину конструкції для розповсюдження зовнішньої реклами комерційного або соціального характеру (п.4.1.3).

Також, користувач зобов`язаний встановлювати та розміщувати рекламні засоби з дотриманням встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами (п.4.2.1); своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором (п.4.2.4); за зверненням робочого органу розповсюджувати соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості (п.4.2.7).

В розділі 5 договору сторони дійшли згоди щодо плати та порядку розрахунків за договором.

Так, відповідно до п.п.5.1-5.6, плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства. У випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується. Користувач, що протягом місяця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості на місцях, визначених цим договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місяця надати підприємству відповідну адресну програму за встановленою підприємством формою. У разі нерозміщення рекламного засобу через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування конструкції, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє підприємство. При цьому, витрати, пов`язані з демонтажем/монтажем рекламного засобу, здійснюються за рахунок користувача. Розповсюдження соціальної реклами та інформації соціальної спрямованості здійснюється відповідно до встановленого порядку розміщення соціальної реклами.

Згідно п.6.1 за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

Відповідно до п.6.2 у випадку прострочення платежів, передбачених п.п.5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За умовами п.п.6.4, 6.5, нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п.5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в чотири роки.

Згідно розділу 8, договір набирає чинності з моменту його укладення. Договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

В подальшому до договору сторони вносили зміни, які оформлені додатками та додатковими угодами.

Так, додатком №38 від 19.10.2020 до договору сторони узгодили "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів".

У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 138 417 грн. 30 коп.

Додатковою угодою №7 від 06.01.2023 сторони дійшли згоди затвердити додатки №39 "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів".

У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 137 479 грн.14 коп.

Пунктом 2 додаткової угоди №7 від 06.01.2023 сторони узгодили, що у відповідності до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України:

- п.7, 71 додатку №39 "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та п.27 додатку №39 "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів" застосовуються з 01.08.2019;

- п.21 додатку №39 "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та п.80 додатку №39 "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів" застосовуються з 06.01.2023.

Також, в матеріалах справи міститься:

розрахунок заборгованості за договором №9-рд від 14.07.2011 за період з 01.02.2022 року по 31.03.2024 року, з якого вбачається, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса за договором №9-рд від 14.07.2011 року становить 1 386 307 грн.74 коп., сума заборгованості по пені становить 606 481 грн. 62 коп., загальна сума заборгованості становить 1 992 789 грн. 36 коп.;

акт звіряння взаєморозрахунків між УДКСУ у м. Одесі та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса за 01.02.2022-31.03.2024 року, з якого вбачається, що сальдо на 31.03.2024 року складає 1 386 307 грн. 74 коп.;

витяг інформації про надходження коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса згідно договору №9 від 14.07.2011 року за даними Державної казначейської служби України, сформований Департаментом фінансів Одеської міської області ради за допомогою системи дистанційного обслуговування;

рахунок-фактура №153 від 25 травня 2023 за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 на загальну суму 16 146 грн.

21.11.2022 року 01-27/826 Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса направлено на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса лист, в якому позивач повідомляє, що з березня 2022 року по теперішній час жодної оплати за вищевказаним договором до бюджету Одеської міської територіальної громади не надходило, у зв`язку з чим станом на 14.11.2022 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса сформувалась заборгованість у сумі 576 954 грн. 86 коп.

15.07.2022 року за вихідним № 01-27/335, 14.19.2022 за вихідним № 01-27/538, 21.11.2022 за вихідним № 01-27/826 Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса направила на адресу відповідача за зустрічним позовом листи щодо оплати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів.

08.03.2023 за вихідним №122/01-27/1 Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса направила на адресу відповідача претензію із вимогою сплатити наявну заборгованість, в сумі 709 271 грн. 77 коп., які залишені відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним зустрічним позовом.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м.Одеса на користь Комунальної установі «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради суми основного боргу у розмірі 496 307 грн.74 грн. та пені у розмірі 606 481 грн. 62 коп., нарахованої у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №9-рд від 14.07.2011.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Оскільки у даному разі рішення суду першої інстанції апелянтом оскаржується лише в частині відмови у задоволенні місцевим господарським судом позовних вимог Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса на його користь суму основного боргу у розмірі 496 307 грн.74 та пені у розмірі 606 481 грн. 62 коп., обставини щодо розгляду судом первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса до Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса про зобов`язання вчинити певні дії в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в апеляційному порядку не переглядаються.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Так, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса, стосовно зустрічних позовних вимог, колегією суддів встановлено, що, як вже зазначалося вище за текстом постанови, 14.07.2011 року, відповідно до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №434 від 22.04.2008 та Статуту, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд» (користувач) та Комунальним підприємством «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (підприємство) було укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №9-рд., предметом якого є надання підприємством права користувачу за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам (п.2.1 договору).

Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору (п.2.2). Користувач зобов`язаний , крім іншого, за зверненням робочого органу підприємства розповсюджувати соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості (п.4.2.7).

Розділ 5 «Плата та порядок розрахунків за Договором» передбачає наступне:

5.2. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

5.3. У випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування такими місцями не нараховується.

5.4. Користувач, що протягом місяця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості, на місцях, визначених цим договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місця надати Установі відповідну адресну програму за встановленою Установою формою.

5.5. У разі нерозміщення рекламного засобу через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування конструкції, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє Установу. При цьому, витрати, пов`язані з демонтажем/монтажем рекламного засобу, здійснюються за рахунок користувача.

5.6. Розповсюдження соціальної реклами та інформації соціальної спрямованості здійснюється відповідно до встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами.

Отже, на виконання умов вищезазначеного договору та правил, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд» на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, згідно дозволів розміщує зовнішню рекламу, у тому числі соціальну рекламу та/або інформацію соціальної «спрямованості, за що вносить відповідну плату, згідно отриманих рахунків.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса направляло на адресу позивача за зустрічним позовом заяви на розміщення соціальної реклами, в яких зазначив перелік соціальної реклами, яка буде розміщатися на рекламоносіях з урахуванням замовлень Одеської міської ради, Одеської обласної державної (військової) адміністрації, ЗСУ, правоохоронних органів, благодійних фондів. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що дані заявки відповідають фотозвітам, які направлялись в кінці місяця, окрім випадків термінового розміщення соціальної реклами на замовлення Одеської міської ради, правоохоронних органів, ЗСУ, Одеської обласної державної (військової) адміністрації, які розміщувались посеред місяця у разі необхідності.

Окрім цього, на виконання п. 5.4. договору та п. 14.5. Правил, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м. Одеса щомісячно направляло Комунальній установі «ОДЕСРЕКЛАМА» адресну програму місць розміщення соціальної реклами, а також щомісячно направляло звіт по розміщенню соціальної реклами на власних рекламоносіях.

В матеріалах справи наявні відповідні заявки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», адресовані Управлінню реклами Одеської міської ради, Комунальної установи «Одесреклама», на розміщення соціальної реклами, адресні програми місць розміщення соціальної реклами, фотозвіти з фіксацією місць розміщення рекламних площин з соціальним сюжетом (згідно адресної програми) за березень, квітень, червень, липень, серпень, вересень, листопад 2022 року, квітень, листопад, грудень 2023 року, січень, лютий, березень 2024 року.

Проте, Комунальною установою «Одесреклама» було невраховане розміщення зовнішньої реклами, у тому числі, соціальної реклами та/або інформацію соціальної спрямованості, згідно адресної програми, яку надавало Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд» за період з лютого 2022 року по квітень 2024 року на загальну суму 301 533 грн. 56 коп.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам та доводам відповідача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м.Одеса на підтвердження обставин розміщення в березні, квітні, червні, липні, серпні, вересні, листопаді 2022 року, квітні, листопаді, грудні 2023 року, січні, лютому, березні 2024 року соціальної реклами є такими, що відповідають таким стандартам і правильно покладені судом першої інстанції в якості підстави для часткового задоволення заявлених зустрічних позовних вимог.

В свою чергу, позивачем не подано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодного доказу на спростування факту розміщення у спірних періодах реклами соціальної спрямованості у кількості, що наведена у відповідних адресних програмах та фото звітах.

З огляду на наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази у їх сукупності, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок Господарського суду Одеської області, викладений в оскаржуваному рішенні від 10.10.2024 року щодо наявності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд», м.Одеса на користь позивача за зустрічним позовом основного боргу у розмірі 194 774 грн. 18 коп. з відмовою в іншій частині в зв`язку з недоведенням останнім належними засобами доказування своїх позовних вимог на спростування доводів відповідача за зустрічним позовом.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд»,м.Одеса на його користь пені у розмірі 606 481 грн.62 коп., колегія суддів зазначає таке.

Так, п. 6.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктами 6.4, 6.5 договору сторони передбачили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 9-рд від 17.07.2011 року щодо здійснення оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів, суд першої інстанції здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені за період лютий 2022-березень 2024 року з урахуванням часткового задоволення позову, за мінусом позовних вимог у розмірі 301 553 грн. 56 коп., враховувавши дати проведення часткової оплати заборгованості, що підтверджено наданими позивачем банківськими виписками правомірно виснував, що загалом належною до стягнення сумою пені є 453 690 грн.60 коп., оскільки судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений місцевим господарським судом перерарахунок заявленої до стягнення пені і встановлено, що він не містить арифметичних помилок та відповідає матеріалам справи.

Що стосується зменшення судом першої інстанції розміру належної до стягнення пені до 90% від нарахованої, а саме, до 45 369 грн. 06 коп., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є суб`єктивним правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі № 916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 року у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 року у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 року у справі № 904/3546/19).

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 року у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18.

Отже, суд, досліджуючи питання щодо зменшення пені, повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, а не лише відповідача.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Колегія суддів зазначає, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформульовано висновок про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватись із положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Водночас, з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

Також колегія суддів зазначає, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21). Отже, у суду наявні можливості, визначені як процесуальним законодавством, так і положеннями матеріального законодавства, запобігти перетворенню неустойки, яка має компенсаторний характер, на неустойку яка має каральну санкцію.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції правомірно враховано:

- відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, яка становить 959619,74 грн.

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 9-рд від 14.07.2011, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення на 90 % належної до стягнення суми пені до 45 369 грн. 06 коп.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, питання про зменшення розміру штрафних санкцій в кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23, від 14.01.2025 року у справі №902/1046/23.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки судом у вирішенні цього питання було досліджено ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем користування місцями для розташування рекламних засобів. Зокрема, розглянуті та відхилені доводи апелянта щодо нібито невірного зазначення співвідношення розміру суми основного боргу та нарахованої пені, оскільки це спростовується матеріалами справи, а наявність у відповідача іншої суми боргу до розгляду її судом не впливає на вірний висновок суду в цій частині. Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду ще раз акцентує увагу скаржника на тому, що зменшення розміру штрафних санкцій до певного розміру є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке стягнення є обґрунтованим, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

Також, не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що судом першої інстанції необґрунтовано зменшено суму основного боргу, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справа, а протилежного скаржником не доведено належними та допустимими доказами ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, доводи Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення у даному випадку відсутні.

В той же час, висновки Господарського суду Одеської області, викладені у рішенні від 10.10.2024 року у справі №916/1942/24 є правомірними та такими, що зміни або скасування не потребують.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди позивача з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що всі істотні обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, з огляду на що рішення суду першої інстанції скасування або зміни не потребує.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі №916/1942/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі №916/1942/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 року у справі №916/1942/24 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 10.03.2025 року.

Повний текст постанови складено 14.03.2025 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді С.І. Колоколов Н.М. Принцевська