Рішення від 14.03.2025 по справі 462/6869/24

Справа № 462/6869/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова

в складі: головуючої-судді Іванюк І.Д.

з участю секретаря Деми К.С.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представників третіх особі Данчак Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, треті особи: Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОСББ «Добробут 101» про визнання права користування жилим приміщенням та визнання наймачем квартири, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду із позовом до відповідачів, в якому просить визнати за нею та її малолітніми дітьми право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 та зобов`язати Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради укласти із нею договір найму житлового приміщення № 94 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Позовні вимоги мотивує тим, що 30.12.2016 року Залізничною районною адміністрацією ЛМР прийнято розпорядження № 923 «Про укладення договору найму житлового приміщення № 94 в гуртожитку на АДРЕСА_2 », відповідно до п. 1 якого її батька ОСОБА_7 визнано основним квартиронаймачем вказаного житлового приміщення. ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . За життя внаслідок тривалої хвороби батьку не вдалось приватизувати вказане житлове приміщення, що підтверджується листами КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 12.02.2024 року та від 16.02.2024 року. За життя батька і на теперішній час вона проживає у вказаній квартирі, про що наявні відповідні акти ОСББ «Добробут 101». За наведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13.09.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачам встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, пояснив, що батько позивачки ОСОБА_7 працював в БМП -908 з серпня 1987 року, у 2004 році він отримав важку побутову травму та йому встановлено інвалідність 2 групи. Однак він продовжив працювати на підприємстві, у зв?язку із чим у 2009 рокці йому було виділене житлове приміщенні № 94 за адресою: АДРЕСА_2 . Його дружина ОСОБА_8 із дітьми були зареєстровані у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 43 кв.м, а житловою 26,3 кв.м., однак зв?язку із тяжким захворюванням ОСОБА_7 , а також через невелику площу наявного у їх користуванні житла його дочка ОСОБА_4 та її малолітні діти за його згоди вселились та постійно проживали із батьком. При цьому донька здійснювала догляд за останнім, сплачувала житлово-комунальні послуги. Після його смерті вона продовжує проживати у житловому приміщені, сплачує житлово-комунальні послуги і бажає переоформити договір найму житла, однак відповідач заперечує проти цього, а тому просить позов задовольнити.

Представник Залізничної районної адміністрації проти позову заперечила, зазначивши, що позивач та її малолітні діти не зареєстровані у спірному житловому приміщенні, а зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 . За наведено просила у позові відмовити.

Представник Львівської міської ради у судовому засіданні проти позову заперечила з тих же підстав, що й представник Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради. Додатково пояснила, що ОСОБА_4 зареєстрована у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 спільно із матір`ю та братом, потребує покращення житлових умов, однак не може претендувати на житлове приміщення № 94 в гуртожитку на АДРЕСА_2 , оскільки не була зареєстрована у ньому, а зберегла свій зв`язок із іншим житлом.

Представник органу опіки і піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради віднесла вирішення спору на розсуд суду.

Представник ОСББ «Добробут 101» у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про розгляд справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази в їх сукупності, суд доходить наступного висновку.

Згідно з ч.1, 2 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.76-80 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Відповідно до ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі ордера № 9 від 30.02.2009 року, виданого згідно із спільним рішенням адміністрації та профкому Будівельно-монтажного поїзду № 908 від 29.01.2009 року вселився у житлове приміщення № 94 за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 8/, а згідно із розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 30.12.2016 року /а.с 9/ був визнаний основним квартиронаймачем вказаного житлового приміщення, що складається із житлової кімнати пл. 17,1 кв.м. під літ. 2, коридору пл. 1,8 кв.м. під літ. 1, кухні пл.12,0 кв.м., під літ. 3, поєднаного санвузла пл.3,7 кв.м., під літ. 4. Останній був зареєстрований у та проживав у вказаному житлі до часу своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 10/.

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою ОСОБА_7 , що стверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 /а.с. 17/ та свідоцтвом про шлюб від 18.05.2013 року серії НОМЕР_3 .

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 та НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

З відповіді № 767999 від 04.09.2024 року /а.с. 29/ вбачається, що ОСОБА_4 з 2005 року зареєстрована у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 43 кв.м, а житловою 26, 3 кв.м., де також зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що вбачається із відповіді з АБ від 24.09.2024 року /а.с. 67, 68/.

Згідно із актами ОСББ «Добробут 101» від 15.04.2024 року та від 09.01.2024 року вбачається, що ОСОБА_4 з 2009 року проживає у гуртожитку в житловому приміщенні АДРЕСА_1 без реєстрації разом із своїм батьком ОСОБА_7 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 21, 22/.

З актів ОСББ «Добробут 101» від 09.01.2024 року /а.с. 23, 24/ вбачається, що ОСОБА_4 проживає у гуртожитку із донькою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З відповіді Залізничної районної адміністрації ЛМР від 01.08.2024 року за № 32 вих-110483 /а.с. 25/ та від 27.08.2024 року за № 32 вих-121932 /а.с. 27/ вбачається, що ОСОБА_10 відмовлено у переоформленні договору найму на житлове приміщення № 94 за адресою: АДРЕСА_2 після смерті основного квартиронаймача у зв`язку із тим, що вона не зареєстрована у вказаному житловому приміщенні.

Відповідно доч.1,2ст.61Житлового кодексуУкраїни,користування жилимприміщенням убудинках державногоі громадськогожитлового фондуздійснюється відповіднодо договорунайму жилогоприміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 64 Житлового кодексу України членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з приписами ст. 65 Житлового кодексу України, наймач вправів установленомупорядку записьмовою згодоювсіх членівсім`ї,які проживаютьразом зним,вселити взаймане нимжиле приміщеннясвою дружину,дітей,батьків,а такожінших осіб.На вселеннядо батьківїх неповнолітніхдітей зазначеноїзгоди непотрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнанняйого наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Статтею 107ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чивідсутність пропискисама пособі неможе бутипідставою длявизнання правакористування жилимприміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного суду від 21 травня 2020 року у справі № 199/9418/16-ц /провадження № 61-15885св18/.

Водночас, при розгляді справи суд враховує і положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст. 10 ЦПК України, згідно із якими суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення і у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02,§56).Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті. Також має бути дотриманий принцип пропорційності, який у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02,§60-63). Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine») від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов`як проти України» («Sadovyakv. Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справа№653/1096/16-ц /провадження № 14-181 цс 18/.

За наведеного з матеріалів справи вбачається, що батько позивачки - ОСОБА_7 постійнопроживав ужитловому приміщенні АДРЕСА_1 та бувосновним квартиронаймачемтакого.Позивач ОСОБА_4 з 2009року дочас смертібатька інадалі фактично продовжувала проживання в вказаному житлі разом із малолітніми дітьми, як член сім`ї батька ОСОБА_4 , приймаючи при цьому участь у сплаті вартості комунальних послуг та здійснюючи поточний ремонт в квартирі, підтримуючи її таким чином в належному стані до цього часу.

Суд критично оцінює твердження представників відповідачів з приводу того, що позивач не була зареєстрована у спірному житловому приміщені, як на підставу для відмови у позові, оскільки під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Відсутність письмової згоди членів сім`ї позивача на його вселення до спірної квартири, не вирішення питання щодо його постійної реєстрації у спірній квартирі з 2009 року та наявності реєстрації позивача в іншому житлі не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за положеннями пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.2007 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Таким чином, беручи до уваги викладене, а також те, що позивач продовжує проживати у спірній квартирі, в яку вона та її малолітні діти вселилися, як члени сім`ї наймача, і після смерті свого батька вона прийняла на себе всі права та обов`язки наймача вищевказаного житлового приміщення, внаслідок позбавлення можливості користуватись вказаним житловим приміщенням позивач нестиме надмірний тягар, а тому суд доходить висновку про підставність позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що з відповідачів на користь позивача в рівних частинах слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 61, 64, 65, 106, 107 ЖК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 право на користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради укласти із ОСОБА_4 договір найму житловим приміщенням АДРЕСА_1 .

Стягнути із Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради на користь ОСОБА_4 по 1211,20 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 04056084, місцезнаходження: 79022, м. Львів, вул. Виговського, 34.

Львівська міська рада, ЄДРПОУ: 04055896, місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1.

Суддя Іванюк І.Д.