Рішення

від 13.03.2025 по справі 285/5847/24

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/5847/24

провадження у справі № 2-о/0285/43/25

13 березня 2025 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючоїсудді……...…………Літвин О. О.,

секретаря………………….……..Клечковської М. М.,

з участю:

заявниці......................................... ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами окремого провадження цивільну справу

за заявою ОСОБА_1 , поданої в її інтересах адвокатом Кобриною Ніною Володимирівною,

заінтересована особа: Брониківська сільська рада Звягельського району Житомирської області

про встановленняюридичного факту,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді2024року заявниця звернуласядо суду з заявою, в якій просилавстановити факт, що вона та ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

Заяву мотивувала тим, що померлий є співмешканцем її баби по лінії батька.

Після розлучення у 2000 році її батьків, проживала разом із батьком ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 в будинку баби ОСОБА_4 , до складу сім`ї якої входив її цивільний чоловік ОСОБА_5 , якого вважала своїм дідом.

Після смерті батька у 2012 році перебувала на вихованні та утриманні баби й діда ОСОБА_6 , а у 2014 році, коли померла баба, проживала із ОСОБА_7 вдвох, вели спільне господарство. Відтак, починаючи з 2000 року по 2015 рік, тобто до дня смерті ОСОБА_6 , постійно разом з ним проживала без реєстрації по АДРЕСА_1 до укладення шлюбу та створення власної сім`ї.

При зверненні до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину отримала відмову в зв`язку з відсутністю факту проживання однією сім`єю.

Встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини має для неї юридичне значення. Це надасть їй змогу реалізувати своє право на оформлення спадщини за заповітом після смерті діда у встановленому законом порядку.

Заявниця в засіданні заяву підтримала з підстав, зазначених у ній. Додатково пояснила, що після розлучення батьків, коли їй було 4 роки, вона вирішила проживати разом із батьком, який на той час у 2000 році проживав і був зареєстрований разом зі своєю матір`ю та її співмешканцем по АДРЕСА_1 . Також у батьків на момент розлучення було ще двоє дітей, її брати, які залишились проживати із мамою.

Батько був «неблагонадійний», оскільки випивав. Іноді проживала зі своєю матір`ю ОСОБА_8 , яка жила у тому ж селі по АДРЕСА_2 . До смерті батька у 2012 році доглядала його. Після смерті батька доглядала бабу і діда ОСОБА_6 , з якими разом проживала по АДРЕСА_1 . А після смерті останнього разом із матір`ю ОСОБА_8 забрали його до себе в будинок по АДРЕСА_2 , де він жив до дня своєї смерті. Тобто з 2014 року жила з ОСОБА_7 у будинку матері по АДРЕСА_2 , де він і помер.

Від заінтересованої особи, представника сільськоїради, надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення заяви не заперечив.

Заслухавши пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 у віці 91 рік /а.с.9/, який на момент смерті був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 (згідно довідки сільської ради від 04.11.2024 та даних погосподарської книги №12, номер об`єкта погосподарського обліку 02481 за 2011-2015 роки1 рік) /а.с.13,39, 41,43/.

За життя ОСОБА_5 розпорядився своїм майном та оформив на ім`я заявниці ОСОБА_9 заповіт від 17.01.2015, яким заповів їй належні йому державні акти на право власності на земельні ділянки /а.с.17/.

Родинні стосунки між померлим та заявницею відсутні.

До майна померлого приватним нотаріусом Люлевичем А. І. 30.07.2020 була заведена спадкова справа №191/2020 /а.с.18, 30/. Вже іншим нотаріусом Плюйко В. П. 31.10.2024 було винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , у зв`язку з відсутністю факту прийняття спадщини /а.с.12/.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст.19 ЦПК).

Статтею 315 ЦПК передбачена можливість встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тощо. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину. Подібні висновки щодо застосування ч.3 ст.1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі № 204/2707/19, від 19.05.2021 у справі №937/10434/19.

Справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми, тобто такими, які дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до правил доказування у цивільному процесі лише посилання на факти, без їх доведення належними та допустимими доказами, не може бути підставою для задоволення заяви.

Тобто, саме заявник в справах окремого провадження зобов`язаний надати суду докази, за якими він просить встановити юридичний факт. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

З копій паспорта заявниці, витягу з реєстру територіальної громади та довідки сільської ради слідує, що з 2000 року вона зареєстрована в АДРЕСА_2 /а.с.5-6,36/.

З витягів погосподарських книг №№5,11,12 по селі Варварівка, наданих сільською радою на запит суду, слідує, що в АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (голова домогосподарства), ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (співмешканець) та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (син) /а.с.33,39,41,43/.

Також в цьому ж селі були зареєстровані та проживали ОСОБА_13 /а.с.20/, матір заявниці /а.с.7,8/, по АДРЕСА_2 разом з другим чоловіком ОСОБА_14 (з яким уклала шлюб 13.10.2000 /а.с.21/) та зі своїми дітьми від першого шлюбу: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (власне заявниця), та спільним сином ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_9 /а.с.38,40,42/.

В судовому засіданні заявниця зазначила, що після розлучення батьків, вона залишилась проживати разом із батьком по АДРЕСА_1 , однак суд критично відноситься до таких показів, позаяк з копії запису акту про розірвання шлюбу №89 вбачається, що батьки заявниці, які мали трьох неповнолітніх дітей, офіційно розірвали шлюб 28.08.2000 /а.с.29/, коли ОСОБА_1 було всього 4 роки і при наявності ще двох братів 13 та 11 років, малоймовірно, що місцем проживання лише однієї малолітньої дівчинки було саме місце проживання батька.

Також заявницею не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту її перебування на утриманні баби ОСОБА_4 та її співмешканця ОСОБА_6 після смерті батька (про що зазхначяено у заяві), при наявності в неї на той момент матері. Саме на неї відповідно до вимог сімейного законодавства покладався обов`язок утримувати і забезпечувати свою неповнолітню доньку, адже сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Також суд піддає сумніву пояснення заявниці, що вона доглядала спершу батька, а потім після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_10 /а.с.11/ і бабу ОСОБА_18 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_11 /а.с.10/, проживаючи разом із ними по АДРЕСА_1 . На той час вона була неповнолітньою і при наявності в неї ще двох повнолітніх братів, дітей її батька та онуків баби, саме вони зобов`язані були піклуватись про своїх родичів. Також родинні стосунки між ОСОБА_19 та ОСОБА_1 , як баби й онучки, матеріалами справи не підтверджені.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №542/1648/19, лише надання допомоги одинокій особі похилого віку (спадкодавцю), яка за станом здоров`я потребувала постійного стороннього догляду, не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з нею однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1ст.1269 ЦК України).

У постанові від 23.12.2019 у справі №303/1816/17 Верховний Суд зазначив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Як на підставу своєї заяви, ОСОБА_1 посилалася на акт старости Кам`яномайданського старостинського округу Брониківської сільської ради від 04.11.2024 /а.с.14/, згідно якого померлий ОСОБА_5 та заявниця ОСОБА_1 спільно проживали в АДРЕСА_2 . Вказаний акт був складений старостою на підставі письмових показів свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , мешканців АДРЕСА_1 /а.с.14-16/.

Водночас, суд зазначає, що пояснення свідків у цьому випадку не є належним доказом факту спільного проживання осіб, що між тим мало місце більше, ніж 13 років назад, оскільки являє собою суб`єктивну оцінку особистих стосунків заявниці з померлим, а такі їх твердження скоріше за все ґрунтуються на розповідях самої заявниці. Відтак, суд не може покласти в основу рішення ні сам акт старости, ні письмові покази вказаних свідків. Окрім того, останні не були допитані в судовому засіданні.

Принагідно зазначити, що у своїй заяві до суду від 21.11.2024 представник заявниці зазначала, що ОСОБА_1 починаючи з 2000 року по 2015 рік, тобто до дня смерті ОСОБА_6 , постійно разом з ним проживала без реєстрації по АДРЕСА_1 до укладення шлюбу та створення власної сім`ї. Втім, даючи покази в судовому засіданні, заявниця вказала іншу адресу свого проживання з дідом, а саме місце її реєстрації АДРЕСА_2 .

Інших доказів на підтвердження того, що заявниця проживала разом з ОСОБА_7 за його життя, або разом вели господарство, суду не надано.

Посвідчення померлим на ім`я заявниці заповіту також не свідчить про факт їхнього спільного проживання.

Відтак, резюмуючи викладене, оскільки ні ОСОБА_1 , ні її представник не надали належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Керуючись 76-81, 259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її заяви про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Судове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на нього протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду.

Дата виготовлення повного тексту рішення 17.03.2025.

Головуюча суддя ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? О. О. Літвин