Ухвала

від 12.03.2025 по справі 902/863/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

12 березня 2025 р. Справа № 902/863/24

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Полотнянко Б.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали

за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

за участю :

представника боржника - ОСОБА_2

арбітражного керуючого Бігдана О.А.

АТ КБ "ПриватБанк": Іванова С.О.

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/863/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 15.10.2024 року відкрито провадження у справі № 902/863/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Бігдана О.А.

16.10.2024 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

15.11.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від АТ КБ "ПриватБанк" надійшла заява б/н від 14.11.2024 року (вх. № 01-36/1135/24, сформовано в системі "Електронний суд" 14.11.2024 року) про визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 60 836,90 грн у справі № 902/863/24.

18.11.2024 року до суду від представника боржника надійшло повідомлення б/н від 18.11.2024 року про розгляд грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк", в якому повідомлено про не визнання заявлених вимог в повному обсязі; в даному повідомленні також міститься заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Ухвалою від 19.11.2024 року вказану кредиторську заяву призначено до розгляду на 03.02.2025 року.

20.11.2024 року до суду від арбітражного керуючого Бігдана О.А. надійшло повідомлення б/н від 20.11.2024 року про розгляд грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк", в якому повідомлено про не визнання заявлених вимог в повному обсязі.

Ухвалою від 03.02.2025 року вказану кредиторську заяву призначено до розгляду на 12.03.2025 року.

В судове засідання на визначену дату з`явились представники заявника, боржника та арбітражний керуючий.

В ході розгляду справи, представник заявника надала пояснення щодо обставин, наведених у кредиторській заяві, підтримала її вимоги в повному обсязі та просила задоволити.

Представник боржника та арбітражний керуючий заперечили щодо задоволення даної заяви, з підстав наведених у поданих раніше до суду повідомленнях.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подану кредиторську заяву, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановив наступне.

Так, заява мотивована тим, що АТ КБ "ПриватБанк" є конкурсним кредитором ОСОБА_1 на підставі Договору № NKXRRX10150809 від 10.07.2007 р. В сумі 59966,93 грн та Договору про надання банківських послуг б/н від 10.07.2007 року в сумі 869,97 грн.

Так, ОСОБА_3 (нині ОСОБА_1 ) звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 10.07.2007 року підписала заяву позичальника № NKXRRX10150809.

Відповідно до укладеного договору № NKXRRX1015080910150809 від 10.07.2007 року ОСОБА_3 10.07.2007 року отримала кредит у розмірі 2 823,59 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.07.2009 року.

Згідно умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку - щомісяця в період сплати, за який приймається період з "01" по "05" число кожного місяця Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 236,20 грн. для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.

Також, 17.01.2017 року було вчинено виконавчий напис щодо стягнення заборгованості. Однак, заборгованість Боржником не погашена.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором Боржник станом на 14.10.2024 року (дату, що передує даті відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Боржника) має заборгованість 59 966,93 грн, яка складається з наступного:

2 711,17 грн. - заборгованість за кредитом;

53 473,58 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

2 370,38 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом;

1 411,80 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Виписки по рахункам, на яких обліковується заборгованість, розрахунок заборгованості додаються.

Також, АТ КБ "ПриватБанк" є конкурсним кредитором Боржника на підставі Договору про надання банківських послуг від 10.07.2007 р.

10.07.2007 року Боржник отримала кредитну картку Універсальна НОМЕР_7, на якій з 02.08.2007 року було встановлено кредитний ліміт 500,00 грн.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Боржник при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами" складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою Боржника підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ "ПриватБанк", які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Формулярами та стандартними формами є саме "Умови та правила надання банківських послуг" та "Тарифи", які згідно до заяви отримані Боржником для ознайомлення в письмовій формі.

Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).

Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається, а Боржнику надано у користування кредитну картку.

Таким чином, Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Боржнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

В процесі користування кредитним рахунком Боржник не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями.

Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати Мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, зобов`язання Клієнта вважаються простроченими.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за Договором про надання банківських послуг від 10.07.2007 року, Боржник має заборгованість 869,97 грн.

Довідка про видані кредитні картки, довідка про зміну умов кредитування, виписка по рахунку додаються.

Таким чином, відповідно до ст.ст. 122, 133, 45, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 складають в загальному розмірі 60 836,90 грн та судовий збір по справі, підлягають визнанню та внесенню до реєстру вимог кредиторів боржника у повному обсязі: 2 711,17 + 53 473,58 + 2 370,38 + 869,97 = 59 425,10 грн. - до другої черги задоволення, 1 411,80 грн. - до третьої черги задоволення, 4 844,80 грн. - позачергово.

Посилаючись на наведені вище обставини заявник просить визнати вказані вище грошові вимоги до боржника у даній справі.

На підтвердження заявлених грошових вимог до боржника, заявником до заяви додано наступні копії документів:

- заява позичальника № NKXRRX1015080910150809 від 10.07.2007 року;

- анкета позичальника;

- рахунок-фактура № V487000804 від 10.07.2007 року на 2 618,00 грн.;

- видаткова накладна № V487000804 від 10.07.2007 року на 2 618,00 грн.;

- фіскальний чек від 10.07.2007 року;

- виписка з 10.07.2007 по 14.10.2024 року, рахунок № НОМЕР_2 ;

- виписка з 10.07.2007 по 14.10.2024 року, рахунок № НОМЕР_3 ;

- виписка з 10.07.2007 по 14.10.2024 року, рахунок № НОМЕР_4 ;

- виписка з 10.07.2007 по 14.10.2024 року, рахунок № НОМЕР_5 ;

- виконавчий напис № 166 від 17.01.2017 року;

- виписка від 08.11.2024 року за договором б/н за період 01.01.1999 - 14.10.2024;

- розрахунок заборгованості за договором № NKXRRX1015080910150809 від 10.07.2007 року станом на 14.10.2024 року ;

- довідка від 08.11.2024 року № 0000003910044963 про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_3 (договір б/н);

- довідка від 08.11.2024 року № 0000003910045002 про надання кредитної картки № НОМЕР_7, дата відкриття 10.07.2007 року, термін дії 04/09, тип картки - Універсальна.

Представник боржника у повідомлені б/н від 18.11.2024 року про розгляд грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк", зазначає про не визнання заявлених вимог в повному обсязі. В даному повідомленні також міститься заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Так, боржник, окрім іншого, зазначає, що кредитор не може стягувати пеню з боржника, оскільки такі дії прямо заборонені законодавством України, з посиланням на положення ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей нарахування процентів за споживчими кредитами під час воєнного стану та удосконалення державного регулювання у сфері фінансових послуг", "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

У заяві позичальника № NKXRRX10150809 зазначено, що за користування Кредитом Позичальник сплачує відсотки, що становлять 1,0% на місяць, кредит є заставний із визначеною сумою - 5 668,80 грн. Строк кредитування становить 24 міс - до 10.07.2009 року включно.

Отже, строк для заявлення грошових вимогу у Кредитора сплив 10.07.2012 року.

У своїй заяві Кредитор посилається на те, що "Також, 17.01.2017 року було вчинено виконавчий напис щодо стягнення заборгованості. Однак, заборгованість Боржником не погашена.".

Але, Кредитор не скористався своїм правом пред`явити виконавчий лист до виконання. За виконавчим листом строк для пред`явлення становив 1 рік - до 17.01.2017 року.

Кредитор у своїй заяві просить включити заборгованість по комісії за користування кредитом.

Така вимога є незаконною з огляду на судову практику, наведену у запереченнях.

У своїй заяві Кредитор зазначає, що "10.07.2007 року Боржник отримала кредитну картку Універсальна НОМЕР_7, на якій з 02.08.2007 року було встановлено кредитний ліміт 500 грн.".

Відповідно до Заяви Позичальника № NKXRRX10150809 від 10.07.2007 року Банк відкриває Позичальнику рахунок НОМЕР_6 . Кредитор надає до заяви Довідку № 0000003910045002 від 08.11.2024 року про наявність картки № НОМЕР_7 без зазначення № рахунку.

У заяві № NKXRRX10150809 від 10.07.2007 року відсутні відомості про картку № НОМЕР_7 .

Розрахунок, який Кредитор надає до заяви не містить відомостей щодо якого рахунку або картки він зроблений. Не містить підпису та печатки Банку. Розрахунок містить тільки зазначення щодо представника Кредитора - Іванової С.О.

У Виписці за період 01.01.1999-14.10.2024 року операції за карткою № НОМЕР_7 визначені тальки 04.08.2007, 07.08.2007, 08.08.2007, 13.08.2007, 11.12.2023 року, операції за рахунком НОМЕР_6 не визначені взагалі, інші операції не містять визначення щодо якого рахунку або картки вони здійснені.

Інші виписки містять невідомі номери рахунків, не містять посилання на відповідний договір, не містять підпису Кредитора та відповідної печатки.

У своїй заяві Кредитор зазначає, що "Боржник при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами" складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою Боржника підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ "ПриватБанк", які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Формулярами та стандартними формами є саме "Умови та правила надання банківських послуг" та "Тарифи", які згідно до заяви отримані Боржником для ознайомлення в письмовій формі.".

Але, Кредитор не надає до Заяви "Умови та правила надання банківських послуг", "Тарифи" із відміткою про ознайомлення Боржником в письмовій формі, хоча сам на це посилається.

До своєї заяви Кредитор надає Довідку № 0000003910044963 від 08.11.2024 року Про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на БЕЗРУКОВА ІРИНА МИХАЙЛІВНА (договір б/н).

По-перше Договір за Довідкою визначений "б/н" та без дати. По-друге Кредитор в односторонньому порядку здійснював збільшення кредитного ліміту. По-третє жодною випискою не визначено збільшення кредитного ліміту.

Також слід зазначити, що відповідно до наданого документу з 01.11.2019 року кредитний ліміт становить 0,00 грн. Отже стає незрозумілим на яку суму може нараховуватись заборгованість з встановленим кредитним лімітом у 0,00 грн.

Варто зауважити, що в Заяві № NKXRRX10150809 від 10.07.2007 року не зазначено умови обслуговування в разі збільшення кредитного ліміту, а також клієнтка Банку, Малаховська І.М., не укладала жодної додаткової угоди про збільшення кредитного ліміту, тобто дані дії були вчинені в односторонньому порядку, що порушує чинне законодавство.

Додаткових угод до Заяви № NKXRRX10150809 від 10.07.2007 року, за якою збільшено кредитний ліміт не укладалося, а тому немає доказів про підтвердження перевищення відповідачем встановленого умовами кредитного договору ліміту (виникнення несанкціонованого овердрафту).

Таким чином, за відсутності додаткових угод про збільшення кредитного ліміту, за відсутності даних про виникнення несанкціонованого овердрафту, за відсутності розрахунку заборгованості за Заявою № NKXRRX10150809 від 10.07.2007 року, неможливо встановити розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом.

До своєї заяви Кредитор надає Виписку за договором № б/н за період 01.01.1999 - 14.10.2024

По-перше Договір за Випискою визначений "б/н" та без дати. По-друге Кредитор Зазначає, що Витрат усього 5 244,19 грн, надходжень 4 374,22 грн, залишок станом на 11.12.2023 року - 869,97 грн. По-третє у Виписці не відображені надходження у сумі 4 374,22 грн.

Отже, стає незрозумілим як саме за Випискою нараховується заборгованість.

У цьому випадку, умови кредитного договору, який за своєю суттю є договором приєднання, розробив АТ КБ "ПриватБанк". Такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року (справа N 342/180/17-ц).

Кредитор, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором станом на 14.10.2024 року, посилався на Умови і правила обслуговування рахунків фізичної особи в АТ КБ "ПриватБанк" при наданні послуг щодо продуктів, розміщені на офіційному банківському сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, з якими саме Умовами та правилами Боржник ознайомився і погодився, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент підпису Боржником анкети-заяви, взагалі містили умови, зокрема й щодо користування кредитними коштами та щодо сплати пені та комісії за користування кредитними коштами, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до матеріалів справи розмірах і порядках нарахування.

У цьому випадку, також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови і правила обслуговування рахунків фізичної особи в АТ КБ "ПриватБанк"при наданні послуг щодо продуктів, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://privatbank.ua) змінювалися АТ КБ "ПриватБанк".

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Боржнику Умови і правила обслуговування рахунків фізичної особи в АТ КБ "ПриватБанк", відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та комісії за користування кредитними коштами надані банком, а також розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і правила обслуговування в АТ КБ "ПриватБанк" при наданні банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг із Умов і правил обслуговування в АТ КБ "ПриватБанк" при наданні банківських послуг, які також містять Паспорт споживчого кредиту, не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Також, з посиланням на судову практику, боржник зазначає, що умови щодо нарахування відсотків після закінчення терміну дії Кредитного договору між вказаними сторонами є нікчемним, тому що кредитор і позичальник не досягнули згоди з усіх істотних умов змін до договору.

Зміна кредитного ліміту була застосована без відома, згоди та волевиявлення боржника, тому це є неправомірними діями з боку банку, що відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 незаконним і неправомірним. Відтак, банк в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору, про що не повідомив боржника.

Відповідно до правової позиції, висловленої у Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 р. у справі № 393/126/20 "Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року у справі № 522/18010/18, постанові Верховного Суду від 21.10.2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).

Виходячи з вищевикладеного грошові вимоги АТ "КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 у справі № 902/863/24 не підлягають визнанню.

Арбітражний керуючий Бігдан О.А. у повідомленні б/н від 20.11.2024 року про розгляд грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк", зазначає про не визнання заявлених вимог в повному обсязі. З посиланням, зокрема, на наступне.

Так, відповідно до заяви Кредитор зазначає, що ОСОБА_3 ( ОСОБА_1 ) звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 10.07.2007 року підписала заяву позичальника NKXRRX10150809. Копія заяви надана до заяви Кредитора.

Надалі, як відзначено Кредитором, між Боржником та Банком укладений кредитний договір NKXRRX10150809 від 10.07.2007 року, згідно якого Боржник отримала кредит у розмірі 2 823,59 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.07.2009 року.

Проте, копії зазначеного Договору не долучено до заяви Кредитора.

За позицією Кредитора, кредитний договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам.

Проте, по-перше, як вбачається із зазначеної заяви, боржник при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами" складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Отже, наведеною заявою підтверджено, що між Боржником та Банком не укладався кредитний договір.

По-друге, як вбачається із заяви Кредитора, ним не долучено до заяви Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, підписаних Боржником під час підписання заяви позичальника.

Відповідно до приписів статей 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Отже, за умови того, що Кредитором не долучено до заяви копії кредитного договору, укладеного між Банком та Боржником; копії Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, підписаних Боржником та які за твердженням Кредитора є складовою частиною кредитного договору; беручи до уваги приписи ЦК України, безумовним є висновок, що Кредитором не надано належних доказів укладення між Банком та Боржником кредитного договору на умовах, зазначених у заяві Боржника.

Заява Боржника про надання кредиту не може вважатися таким договором, без наявності підписаних Боржником Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, оскільки умови надання та повернення кредитну, визначені у вказаної заяві, містять посилання на Умови надання споживчого кредиту фізичним особам. А також за умови того, що у заяві висловлений намір Боржника укласти договір про надання банківських послуг, а не кредитний договір.

Також, такими доказами не можуть визнаватися ані довідка Кредитора про укладення кредитного договору, ані довідка про зміну умов кредитування, оскільки висловлює лише позицію Банку про наявність договірних відносин між ним та Боржником.

Отже, беручи до уваги долучену до заяви Кредитора банківську виписку, на підтвердження отримання Боржником 10.07.2007р. грошових коштів в розмірі 2 353,00 грн., можливо дійти висновку, що долученими до заяви документами підтверджується передання Кредитором 10.07.2007р. Боржнику грошових коштів в розмірі 2 353,00 грн., без встановлення строку їх повернення. Оскільки з інших банківських виписок вбачається лише нарахування Кредитором процентів та санкцій за прострочення, на думку Кредитора, повернення кредитних коштів.

Отже, оскільки Кредитором не надано доказів пред`явлення вимоги до Боржника щодо повернення отриманих коштів, на дату подання заяви у Боржника відсутній обов`язок повернути отримані кошти Кредитору.

Крім того, що стосується вимог Кредитора про сплату нарахованих відсотків, арбітражний керуючий зазначає, що відповідно до частини першої статті 1048, частини першої статті 1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики, у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Наведеного правового висновку дотримується Верховний Суд у Постановах Верховного Суду від 07.07.2020р. по справі №296/10217/15-ц; від 04.02.2020р. по справі №912/1120/16; від 27.07.2021р. по справі №910/18943/20.

Також, відповідно до правової позиції, висловленої у Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 р. у справі № 393/126/20, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що згідно долученої заяви Боржника про отримання кредиту встановлений строк його повернення (10.07.2009р.), після закінчення зазначеного терміну у Кредитора припинилося право нарахування відсотків за користування кредитом.

Крім того, якщо брати до уваги умови заяви Боржника щодо строку повернення кредиту - 10.07.2009р., обов`язок Боржника повернути кредитні кошти виник 10.07.2009р. Відповідно, із 11.07.2009р. обов`язок Боржника повернути кредитні кошти є простроченим.

Як доведено до відома керуючого реструктуризацією Боржником, ним не визнаються вимоги Кредитора, у тому числі, у зв`язку зі спливом позовної давності за заявленими вимогами, заяву про застосування якої Боржник буде подавати до господарського суду.

При цьому, що позовна давність може бути застосована до вимог Кредитора навіть за умови підставності самих вказаних вимог. Оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості, долученим представником Кредитора до заяви, нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом припинилося Кредитором із 01.04.2019р. (зафіксовано заборгованість в розмірі 53 473,58 грн.); заборгованість по комісії за користування кредитом - із 01.07.2009р. (зафіксовано у розмірі 2 370,38 грн.).

Крім того, як відзначено у заяві Кредитора, АТ КБ "ПриватБанк" є конкурсним кредитором на підставі Договору про надання банківських послуг від 10.07.2007р., згідно умов якого Боржник отримала кредитну картку "Універсальна" НОМЕР_7, на якій з 02.08.2007 року було встановлено кредитний ліміт 500 грн.

Як зазначено в заяві, при укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Боржник при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами" складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг.

Щодо наведеного, по-перше, відзначу, що за умови відсутності підписаних Боржником "Умовами та правилами надання банківських послуг", які згідно заяви Кредитора складають частину договору про надання банківських послуг, відсутні як належні докази укладання зазначеного договору, так і визначені сторонами умови такого договору.

По-друге, як вбачається із заяви Позичальника № NKXRRX10150809 від 10.07.2007р., Банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_6 . Кредитором надано до заяви Довідку №0000003910045002 від 08.11.2024р. про наявність картки № НОМЕР_7, без зазначення номеру рахунку.

Одночасно, у заяві № NKXRRX10150809 від 10.07.2007р. відсутні відомості про картку НОМЕР_7.

Розрахунок заборгованості, який наданий Кредитором до заяви, не містить відомостей щодо якого саме рахунку або картки він розрахований. Крім того, не містить підпису та печатки Банку, а містить лише дані представника Кредитора, яким складений розрахунок.

У Виписці за період 01.01.1999р.-14.10.2024р., операції за карткою № НОМЕР_7 визначені лише 04.08.2007р., 07.08.2007р., 08.08.2007р., 13.08.2007р., 11.12.2023р.; операції за рахунком 29097058417079 не визначені взагалі; інші операції не містять визначення щодо якого рахунку або картки вони здійснені.

Інші банківські виписки, як вже відзначено, містять невідомі номери рахунків; не містять посилання на відповідний договір; не містять підпису Кредитора та печатки Банку.

Отже, наведені факти та обставини обумовлюють висновок про недоведеність твердження Кредитора як про укладення Договору про надання банківських послуг від 10.07.2007р., так і про наявність заборгованості Боржника за вказаним договором.

Відповідно до наведеного, долученими Кредитором до заяви із грошовими вимогами до Боржника документами належним чином не доведено наявність заборгованості Боржника перед Банком на час порушення провадження по справі про неплатоспроможність.

У зв`язку з чим, грошові вимоги АТ "КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 у справі № 902/863/24 не підлягають визнанню у повному обсязі.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 113 КУ з процедур банкрутства, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУ з процедур банкрутства, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як вказувалось вище, 16.10.2024 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Згідно матеріалів справи, заява АТ КБ "ПриватБанк" б/н від 14.11.2024 року (вх. № 01-36/1135/24) про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/863/24, надійшла до суду 15.11.2024 року (сформовано в системі "Електронний суд" 14.11.2024 року), тобто в межах визначеного КУзПБ строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2024 року у cправі № 910/1246/21, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);

- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).

Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див.висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).

У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).

Згідно приписів ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору), пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Стаття 643 ЦК України визначає, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Статтею 1054 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору) визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, судом встановлено, що 10.07.2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" (Банк) та ОСОБА_4 було заяву позичальника № NKXRRX10150809.

За змістом заяви, Позичальник просить надати їй нижче перераховані послуги:

Банк надає Позичальнику строковий кредит у сумі 2 823,60 грн. (далі - "Кредит") на строк 24 месяців(я) строк з 10.07.2007р. по 10.07.2009р. включно, з умовами сплати за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,0 % на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 103,06 грн. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 470,6 грн. в обмін на зобов`язання Позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ) (далі "Умов") строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з "1" по "5" число кожного місяця Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 236,2 грн для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

Для виконання зобов`язань Банк відкриває Позичальнику рахунок НОМЕР_6 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін.платежам.

Позичальник зобов`язується повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяви та Умов.

Товар та/або інше майно Позичальника є предметом застави та відповідно до п. 2.3, 2.4, 2.5 Умов забезпеченням зобов`язань. Інформація про товар (його найменування, вартість, заводський номер) визначені у супроводжувальних документах на товар, копії яких додаються до Заяви Позичальника. Товар належить/буде належати у майбутньому Позичальникові на правах власності.

Максимальний розмір вимоги, яка забезпечується Предметом застави, складає 5 668,8 грн. Предмет застави знаходиться за адресою: Миколаївська, Оратівський, м. Миколаїв, вул. Шкапіна, д. 72.

Згідно п. 4.2 Умов, при порушенні Позичальником зобов`язань із погашення Кредиту, Позичальник сплачує Банку відсотки за користуванням Кредитом в розмірі 15,17 % в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Відсоткова ставка за кредитом може змінюватися в залежності від змін облікової ставки НБУ чи в інших випадках, відповідно до п. 3.3 Умов. Позичальник доручає Банку, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту:

В сумі 2353,0 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_8 , в ЗАТ "Альфа-Банк", М.Київ, МФО 300346, ЗКПО 34221315 з призначенням платежу "Перерахування коштів згідно з рахунком-фактурою № 487000804 від 10.07.2007р. у т.ч. ПДВ 392,17 грн.".

В сумі 470,6 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_9 , в ПриватБанк, МФО 326610, ЗКПО 23618145 з призначенням платежу "Сплата єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту за кредитним договором № NKXRRX10150809 від 10.07.2007р.".

У заяві також зазначено, що Позичальник ознайомився та згодний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ), які були надані йому у письмовій формі. Своїм підписом Позичальник підтверджує факт про надану йому повну інформацію про умови кредитування в Приватбанку (а також його місце знаходження).

Позичальник згоден, що ця заява разом із запропонованими Приватбанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ), Тарифами складає між ним та банком кредитно-заставний договір. Підтверджує, що вся надана інформація достовірна. Зобов`язується про всі зміни повідомляти банк не пізніше: 15 днів від моменту їх виникнення.

Дата 10.07.2007 року.

Кредитка "Універсальна", 30 днів пільгового періоду.

Кредитний ліміт у сумі 500,00 грн.

Базова процентна ставка за кредитом - 3% на місяць на залишок заборгованості.

Позичальник ознайомився та згодний із Умовами та Правилами надання банківських послуг а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом він підтверджує факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження.

Позичальник висловлює свою згоду з тим, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Кредитну картку № НОМЕР_7 отримав 10.07.2007 року.

На виконання вказаного договору, було здійснено перерахування: в сумі 2353,0 грн. на рахунок ТОВ "Евросеть-ЮГ", МФО 300346, ЗКПО 34221315 з призначенням платежу "згідно договору купівлі-продажу № 487000804 від 10.07.2007р. у т.ч. ПДВ "; в сумі 470,6 грн., єдиноразова комісія фіз.осіб, на рахунок, МФО 326610, ЗКПО 23618145 з призначенням платежу "згідно кредитного договору № NKXRRX10150809 від 10.07.2007р.".

Також, в матеріалах справи містяться копії рахунку-фактури № V487000804 від 10.07.2007 року на 2 618,00 грн.; видаткової накладної № V487000804 від 10.07.2007 року на 2 618,00 грн. та фіскального чеку від 10.07.2007 року на купівлю Безруковою І.М. (Малаховською) товару згідно кредитного договору № NKXRRX10150809 від 10.07.2007р. на загальну суму 2 618,00 грн.

Також, як вбачається з наявних в матеріалах справи виписок, Боржник користувалась карткою № НОМЕР_7 , шляхом зняття готівки.

При цьому, звертаючись до суду з заявою про відкриття провадження у справі, боржником до вказаної заяви було додано список кредиторів та боржників станом на 08.08.2024 року, де, окрім іншого, серед кредиторів боржником було зазначено АТ КБ "Приват Банк" із заборгованістю згідно договору від 10.07.2007 року в розмірі 869,97 грн. та 44 063,59 грн.

У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19) зазначено, що виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами".

Фактичне користування відповідачем коштами підтверджується наданою позивачем випискою. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки відповідача - баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції).

Банківська виписка має статус первинного документа, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.12 р. № 578/5 (далі - Перелік №578/5) згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання держоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок".

Як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме згаданих вище виписки по рахунку, розрахунку заборгованості, рахунку-фактури, видаткової накладної та фіскального чеку, боржник використовувала кредитні кошти та станом на момент відкриття провадження у даній справі заборгувала кредитору 3 581,14 грн. (2 711,17+869,97).

Станом на момент розгляду поданої кредиторської заяви, доказів щодо погашення або ж спростування боржником заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк" в сумі 3 581,14 грн. не надано.

З огляду на наведене, вказані вимоги заявлено правомірно.

Кредитором також пред`явлено до визнання вимоги до боржника щодо 53 473,58 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом. Згідно розрахунку, відсотки нараховано починаючи з 07.08.2007 року по 14.10.2024 року (при цьому заявлена сума залишилась сталою з 01.04.2019 року).

Як зазначено раніше, згідно підписаної між сторонами заяви позичальника, Банк надає Позичальнику строковий кредит у сумі 2 823,60 грн. на строк 24 місяців(я) строк з 10.07.2007р. по 10.07.2009р. включно, з умовами сплати за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,0 % на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту.

Доказів продовження строку кредитування чи строку дії договору матеріали справи не містять.

Поряд з цим, суд зауважує, що ВП ВС від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 зазначив, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Відтак, зважаючи на наведені вище обставини та судову практику, нарахування відсотків за користування кредитом можливе лише в межах строку кредитування, згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, в розмірі 4 750,69 грн.

При цьому, нарахування відсотків за користування кредитом в розмірі 48 722,89 грн. після спливу строку кредитування, в даному випадку саме після 10.07.2009 року є неправомірним, з огляду на що заява в частині цих вимог задоволенню не підлягає, як необґрунтована та безпідставна.

Поряд з цим, суд зважає на подану боржником заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Так, главою 19 ЦК України передбачено застосування позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Пред`явлення позову як форма захисту суб`єктивного права є одним з етапів здійснення матеріального права. І хоча позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту в суді, а в Цивільному кодексі України йдеться саме про позовну давність, проте встановлені законом строки застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову, зокрема у справах про банкрутство.

КУзПБ та ГК України не встановлюють спеціальних норм, які регулюють застосування позовної давності у справах про банкрутство, в тому числі її застосування при розгляді кредиторських вимог до боржника. Однак частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Цивільний кодекс України як основний акт цивільного законодавства не містить вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється. Водночас оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

За змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених статтею 175 Господарського кодексу України (подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №910/10116/18 та від 01.10.2019 у справі №910/12604/18).

Отже, з огляду на викладене згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09, від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, від 05.03.2020 у справі №14/325"б", від 09.09.2021 у справі №916/4644/15) положення про позовну давність поширюються на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство, тому при розгляді грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України. (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 року у cправі № 910/1246/21)

Відповідно до положень ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначила наступне: "134. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.".

Так, як зазначено раніше, 10.07.2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" (Банк) та ОСОБА_4 було підписано заяву позичальника № NKXRRX10150809, за змістом якої Банк надає Позичальнику строковий кредит у сумі 2 823,60 грн. на строк 24 місяців(я) строк з 10.07.2007р. по 10.07.2009р. включно.

Доказів продовження строку кредитування чи строку дії договору матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи наведені обставини та положення закону, у даному випадку строк позовної давності сплив 10.07.2012 року.

Однак, за захистом своїх порушених прав кредитор звернувся до суду лише 18.11.2024 року з заявою про визнання грошових вимог до боржника у даній справі, тобто поза межами вказаного строку.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви в частині вимог про визнання грошових вимог до боржника щодо 3 581,14 грн. (2 711,17+869,97) заборгованості та 4 750,69 грн. відсотків за користування кредитом (нарахованих в межах строку кредитування), у зв`язку зі спливом позовної давності.

При цьому, оскільки суд визнав грошові вимоги в частині визнання 48 722,89 грн. відсотків за користування кредитом (нарахованих після закінчення строку кредитування) необґрунтованими та безпідставними, заява боржника про застосування в цій частині позовної давності задоволенню не підлягає.

Щодо нарахування відсотків, комісії та пені суд зауважує наступне.

Так, кредитором також пред`явлено до визнання вимоги до боржника щодо: 2 370,38 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 411,80 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

На підтвердження своїх вимог Банком надано копію заяви позичальника, виписки по рахунку, розрахунок заборгованості.

Проте, надані заявником документи не підтверджують умови кредитування в частині визначення розміру та порядку сплати комісії та пені, оскільки із зазначених вище документів, підписаним боржником є лише заява позичальника, яка не містить умов щодо нарахування зазначених вище комісії та пені.

Отже, сама по собі підписана заява позичальника без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення комісії та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

При цьому, до кредиторської заяви, не було долучено Умов та Правил надання банківських послуг, які були б підписані боржником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24.09.2014 року та викладено висновки, що "Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету - Заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Отже, підписана анкета - заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору."

У заяві позичальника не зазначено розміру та порядку сплати комісії, пені та інших істотних умов.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме Умови і правила надання банківських послуг та Умови надання споживчого кредиту, які діяли станом на момент підписання заяви позичальника, розуміла ОСОБА_1 , ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії та пені, а тому вони не можуть братися до уваги з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Крім того, Умови і правила, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, банком не доведено узгодження з позичальником розміру комісії за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а тому на переконання суду, здійснення Банком нарахування комісії та пені є неправомірними.

Також, суд зауважує на позицію ВП ВС у справі № 363/1834/17 від 13.07.2022 року, де зокрема, зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Відтак, враховуючи наведені вище положення закону та судову практику, у визнанні вимог в частині нарахування 2 370,38 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом та 1 411,80 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, слід відмовити, як таких, що нараховані неправомірно, з огляду на що заява в частині цих вимог задоволенню не підлягає, як необґрунтована та безпідставна.

При цьому, оскільки суд визнав грошові вимоги в частині визнання 2 370,38 грн. - заборгованості по комісії та 1 411,80 грн. - пені необґрунтованими та безпідставними, заява боржника про застосування в цій частині позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 КУзПБ, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Зважаючи на викладене, та встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" б/н від 14.11.2024 року (вх. № 01-36/1135/24) про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/863/24 в повному обсязі, з мотивів наведених вище.

Судові витрати заявника на оплату судового збору в сумі 4 844,80 грн за подання до суду кредиторської заяви по справі № 902/863/24, підлягають покладенню на АТ КБ "ПриватБанк" згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9 (ч. 4), 45, 113, 122, 133 КУ з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232, 234-236, 326 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити в задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" б/н від 14.11.2024 року (вх.№ 01-36/1135/24) про визнання кредиторських вимог до боржника у справі №902/863/24, повністю.

2. Копію ухвали надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; представнику боржника адвокату Цимбал А.А. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; арбітражному керуючому Бігдану О.А. - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; АТ КБ "ПриватБанк" - sud@privatbank.ua; представнику АТ КБ "ПриватБанк" адвокату Івановій С.О. - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно ч. 6 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 ГПК України.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи