Рішення
від 10.03.2025 по справі 922/76/25
ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2025м. ХарківСправа № 922/76/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД Харків", м. Харків про стягнення 125194,29 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД Харків" (відповідач) про зобов`язання відповідача повернути позивачу майно, яке було передане на відповідальне зберігання за Договором відповідального зберігання №0046ХарХТ від 09.12.2019, на загальну суму 108864,60 грн., а саме:

- Карниз ОМіС трубчатий 28мм в асортименті, кількість - 100 шт., ціна з ПДВ - 37,08 грн., сума з ПДВ - 3708,00 грн.;

- Профіль "ОМіС" 0,90м в асортименті, кількість - 100 шт., ціна з ПДВ - 43,56 грн., сума з ПДВ - 4356,00 грн.;

- Вугол декоративний 2750мм в асортименті, кількість - 500 шт., ціна з ПДВ - 52,98 грн., сума з ПДВ - 26490,00 грн.;

- U-шина ОМiС в асортименті, кількість - 100 шт., ціна з ПДВ - 62,94 грн., сума з ПДВ - 6294,00 грн.;

- Карниз потол. ПВХ в асортименті, кількість - 150 шт., ціна з ПДВ - 15,24 грн., сума з ПДВ - 2286,00грн.;

- Компл. фур-ри к потол. карнизу в асортименті, кількість - 200 шт., ціна з ПДВ - 18,54 грн., сума з ПДВ - 3708,00 грн.;

- Полотно двер. ТМ ОМіС мдф, кількість - 20 шт., ціна з ПДВ - 702,18 грн., сума з ПДВ - 14043,60 грн.;

- Полотно двер. ТМ ОМіС пвх, кількість - 20 шт., ціна з ПДВ - 1500,00 грн., сума з ПДВ - 30000,00грн.;

- Лиштва МДФ ТМ ОМіС полукруг. 2200x70мм, кількість - 50 шт., ціна з ПДВ - 56,82 грн., сума з ПДВ - 2841,00грн.;

- Коробка двер.[МДФ] ПВХ ТМ 100x33мм (кмпл.) в асортименті, кількість - 20 шт., ціна з ПДВ - 318,00 грн., сума з ПДВ - 6360,00 грн.;

- Коробка двер.[МДФ] ПВХ ТМ 80x33мм (кмпл.) в асортименті, кількість - 30 шт., ціна з ПДВ - 235,80 грн., сума з ПДВ - 7074,00 грн.;

- Профіль д/плитки в асортименті, кількість - 200 шт., ціна з ПДВ - 8,52 грн., сума з ПДВ - 1704,00 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 16329,69 грн. - неустойка у розмірі 1% від вартості майна за кожний день затримки та розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позову позивач вказує, що 10.12.2024 поклажодавцем направлено на адресу зберігача вимогу №2024/12/09-1 від 09.12.2024, згідно якої поклажодавець вимагав від зберігача в строк до десяти календарних днів з моменту отримання даної вимоги повернути поклажодавцю майно на загальну суму 108864,60 грн. або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь поклажодавця (факт направлення даної вимоги підтверджується накладною №6119100221909 від 10.12.2024р. та описом вкладення). Вказана вимога була повернута позивачу з відміткою закінчення встановленого терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти за номером накладної 6119100221909.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.01.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Позивач 21.01.2025 за вх.№ 1646 надав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся судом за юридичною адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 61105, м. Харків, вул. Фонвізіна, буд. 18. Проте, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 10.02.2025 та копія ухвали від 10.02.2025 адресовані відповідачу були повернуті Укрпоштою на адресу суду із зазначенням причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/76/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Так, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.12.2019 між Фізичною особою - підприємцем Василевським Віктором Яковичем (поклажодавець) та ТОВ "ЛД Харків" (зберігач) було укладено Договір відповідального зберігання №0046ХарХТ (надалі - Договір), за яким зберігач зобов`язується зберігати та повернути у схоронності товар, який зазначений в акті прийому-передачі до цього Договору (майно).

Відповідно до п.1.2. Договору, місце зберігання майна - торгове приміщення (склад), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Фонвізіна, 18. У випадку зберігання майна за іншим місцем, адреса торгового приміщення (складу) зазначається в Додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 2.1. Договору, поклажодавець передає майно відповідно до акту приймання - передачі та видаткової накладної, які є невід`ємними частинами цього договору.

Передача майна проводиться на підставі акту приймання - здавання та накладної, які є невід`ємними частинами цього Договору (п.2.4. Договору).

Відповідно до п. 2.5. Договору, початок зберігання: 09 грудня 2019 р., закінчення зберігання: 31 грудня 2020 р. (включно).

Пунктом 2.6. Договору встановлено, якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п. 2.5.2. цього Договору, не заявить письмову вимогу про розірвання Договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

Згідно п. 2.7. Договору, зберігач повинен, на першу вимогу поклажодавця, повернути майно, навіть якщо строк зберігання, зазначений в п. 2.5., п. 2.6. цього Договору, не закінчився.

Пунктом 2.8. Договору сторони передбачили, що поклажодавець направляє, рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю, на юридичну адресу зберігача вимогу про повернення майна, яке було передане на відповідальне зберігання. Сторони погодили, що вимога про повернення майна, направлена на юридичну адресу зберігача, з дотриманням вимог, передбачених у цьому пункті та не отримана зберігачем, вважається отриманою належним чином.

У відповідності до п. 2.9 Договору, зберігач, протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з дня отримання від поклажодавця вимоги про повернення майна, направляє, на юридичну адресу останнього, повідомлення про готовність майна до повернення. Повідомлення повинно бути направлено рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю. Зобов`язання зберігача по поверненню майна будуть вважатися належним чином виконаними у разі дотримання вимог, передбачених у цьому пункті.

Згідно п. 2.10.Договору,місце повернення майна: м. Харків, вул. Киргизька, буд. 19.

Відповідно до п. 2.11. Договору, товар вважається втраченим, у разі не повернення зберігачем переданого на відповідальне зберігання майна та не отримання від зберігача повідомлення про готовність майна до повернення, протягом 15 (п`ятнадцяти ) календарних днів з дня направлення вимоги про повернення майна.

Пунктом 3.1.5. Договору передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути майно, що було передано на зберігання, а також на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк зберігання зазначений в п. 2.5. цього Договору не закінчився.

Згідно п. 3.2.5. Договору, поклажодавець зобов`язаний щорічно підписувати акти виконаних робіт і повертати їх зберігачу.

Крім того, п. 3.4.3. Договору передбачено, що поклажодавець має право в будь-який час вимагати від зберігача майно, а зберігач зобов`язаний повернути його на першу вимогу, незалежно від терміну дії договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Зберігач несе повну матеріальну відповідальність за збереження майна поклажодавця, починаючи з дня передання і закінчуючи датою повернення майна (п. 6.2. Договору).

Відповідно до п. 6.4. Договору, зберігач несе відповідальність за недотримання правил зберігання майна. У випадку неповернення майна поклажодавцю за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку у розмірі 1 % від вартості майна за кожний день затримки.

Пунктом 7.1. Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до строку зазначеного в п. 2.5.2., п. 2.6. цього Договору. Якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п. 2.5.2., п. 2.6. цього Договору, не заявить письмову вимогу про розірвання Договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

Згідно п. 7.4. Договору, усі спори, що пов`язані з цим Договором вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за місцем реєстрації поклажодавця.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.

Згідно акту прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 09.12.2019 (додаток №1 до Договору) та накладної на відповідальне зберігання № ОКС-000001 від 09.12.2019 (додаток №2 до Договору) поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно на відповідальне зберігання, вартість якого становить 108864,60 грн. у кількості 12 найменувань відповідно до наведеного переліку.

Таким чином, як зазначає позивач, поклажодавцем було передано зберігачу на зберігання майно на загальну суму 108864,60 грн.

Відповідно до умов Договору, строк його дії неодноразово продовжувався.

10.12.2024 поклажодавцем було направлено на адресу зберігача вимогу №2024/12/09-1 від 09.12.2024, згідно якої поклажодавець вимагав від зберігача в десятиденний строк з моменту отримання даної вимоги повернути йому майно на загальну суму 108864,60 грн. або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь поклажодавця (факт направлення даної вимоги підтверджується накладною № 6119100221909 від 10.12.2024 та описом вкладення від 10.12.2024).

Разом з цим, вказана вимога була повернута поклажодавцю з відміткою закінчення встановленого терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти за номером накладної № 6119100221909.

Станом на момент подання позову майно, передане на відповідальне зберігання, відповідачем не було повернуто позивачу.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивачем до стягнення нараховано неустойку у сумі 16329,69 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі Договір від 09.12.2019 за своєю правовою природою є договором зберігання та є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

У відповідності до ч. 1 ст. 949 ЦК України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно положень ст. 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено судом, позивач на виконання умов вказаного Договору передав за актом прийому-передачі та накладною від 09.12.2019 на зберігання відповідачу товар у кількості 12 найменувань на загальну суму 108864,60 грн.

Як свідчать матеріали справи, ФОП Василевський В.Я. звертався до відповідача з вимогою № 2024/12/09-1 від 09.12.2024, згідно якої поклажодавець вимагав від зберігача в десятиденний строк з моменту отримання даної вимоги повернути поклажодавцю майно на загальну суму 108864,60 грн. або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь поклажодавця.

Дану вимогу надіслано листом з описом вкладення до цінного листа № 6119100221909. Вказана вимога позивача була залишена відповідачем без реагування та відповіді.

Як вбачається з положень укладеного між сторонами Договору, а саме п. 2.8 Договору, поклажодавець направляє, рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю, на юридичну адресу зберігача вимогу про повернення майна, яке було передане на відповідальне зберігання. Сторони погодили, що вимога про повернення майна, направлена на юридичну адресу зберігача, з дотриманням вимог, передбачених у цьому пункті та не отримана зберігачем, вважається отриманою належним чином.

Виходячи з зазначеного вище, вимога позивача вих. № 2024/12/09-1 від 09.12.2024, яка була не отримана зберігачем та повернута за адресою ФОП Василевського В.Я., є такою, що отримана відповідачем належним чином.

З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок з повернення майна переданого на відповідальне зберігання за Договором.

Оскільки відповідач не є власником товару, що був йому переданий позивачем, то відповідно до умов договору і положень ст. 942 ЦК України він був зобов`язаний зберігати переданий позивачем товар та повернути його позивачу відповідно до вимог ст. 953 ЦК України та умов Договору, проте такого повернення товару відповідачем зроблено не було, відповіді на вимогу залишились без реагування.

Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідачем не подано доказів, які б свідчили про те, що він вживав всіх залежних від нього заходів, необхідних для належного виконання свого обов`язку, докази повернення майна позивачу в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, враховуючи те, що відповідачем не повернуто позивачу переданий останнім на зберігання товар, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача, що цілком залежала від його волі, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання ТОВ "ЛД Харків" повернути ФОП Василевському В.Я. майно, яке було передане на відповідальне зберігання за Договором на суму "ЛД Харків".

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 16329,69 грн. за період з 25.12.2024 по 08.01.2025, суд зазначає наступне.

За умовами п. 6.4. Договору, зберігач несе відповідальність за недотримання правил зберігання майна. У випадку неповернення майна поклажодавцю за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку у розмірі 1 % від вартості майна за кожний день затримки.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неповернення переданого на зберігання майна) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.

Поряд з цим слід зазначити, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неповернення переданого позивачем на зберігання товару за договором зберігання, тобто внаслідок невиконання негрошового зобов`язання. Так, аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Судом встановлено, що п. 6.4. Договору зберігання від 09.12.2019 передбачено застосування неустойки саме за неналежне виконання негрошового зобов`язання, а саме за порушення зберігачем своїх зобов`язань за договором (неповернення майна за першою вимогою). Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов`язань визначено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбаченої п. 6.4 Договору, яка не суперечить вимогам законодавства.

Разом з цим, відповідно до п. 6.4. Договору, зберігач несе відповідальність за недотримання правил зберігання майна. У випадку неповернення майна поклажодавцю за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку у розмірі 1 % від вартості майна за кожний день затримки.

При цьому, згідно п. 2.9 Договору, зберігач, протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з дня отримання від поклажодавця вимоги про повернення майна, направляє, на юридичну адресу останнього, повідомлення про готовність майна до повернення. Повідомлення повинно бути направлено рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю. Зобов`язання зберігача по поверненню майна будуть вважатися належним чином виконаними у разі дотримання вимог, передбачених у цьому пункті.

Як було встановлено судом, позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення товару, яка була не отримана зберігачем та повернута за адресою ФОП Василевського В.Я., та є такою, що отримана відповідачем належним чином, в силу приписів п. 2.8. Договору.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок з повернення майна переданого на відповідальне зберігання за Договором.

Втім, як зазначалося судом вище, положеннями Договору (п. 2.9.) встановлено, що зберігач протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з дня отримання від поклажодавця вимоги про повернення майна, направляє, на юридичну адресу останнього, повідомлення про готовність майна до повернення. Повідомлення повинно бути направлено рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю.

Оскільки датою вручення письмової вимоги (датою її повернення) є 25.12.2024, а відповідач повинен протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з дня отримання від поклажодавця вимоги про повернення майна, направити, на юридичну адресу останнього, повідомлення про готовність майна до повернення, то початком періоду прострочення відповідачем виконання зобов`язання з повернення майна є 09.01.2025, у зв`язку з чим підстави для нарахування неустойки у розмірі 16329,69 грн. за період з 25.12.2024 по 08.01.2025 відсутні.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повернути майно.

Щодо розподілу судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Ураховуючи те, що позивач є інвалідом 2 групи, а тому згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, та те, що позов задоволено частково, судовий збір в розмірі 2633,15 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету згідно п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛД Харків" (61105, м. Харків, вул. Фонвізіна, буд. 18; код ЄДРПОУ 01597402) повернути Фізичній особі-підприємцю Василевському Віктору Яковичу ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) майно, яке було передане на відповідальне зберігання за Договором відповідального зберігання №0046ХарХТ від 09.12.2019, на загальну суму 108864,60 грн., а саме: