Рішення від 17.03.2025 по справі 922/3856/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3856/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича, м.Харків до Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство", смт. Андріївка, Ізюмський р-н, Харківська обл. про визнання укладеним договору та стягнення 389 513,29 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 25 жовтня 2024 року із позовною заявою про визнання Договору купівлі-продажу необробленої деревини "2/17-11-2021 від 17.11.2021 укладеним та чинним з моменту його підписання сторонами, а також стягнення з Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" (надалі - Відповідач) загальної суми 389 513,29 грн (де: 72 797,90 грн - повернення суми попередньої оплати; 29 938,49 грн - інфляційні втрати; 6 527,24 грн - 3% річних; 280 249,66 грн - пеня).

Ухвалою від 1301.11.2024 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/3856/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Отже враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Учасником справи відомі процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, як того вимагають приписи ст. ст.120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання відзиву на позов та участь у судовому засіданні.

Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте Відповідач не скористався своїм правом передбаченим статтями 42, 178 ГПК України та не надав до суду, а ні пояснень, а ні клопотань (заяв), а ні відзиву.

Суд звертає увагу, що Відповідач був обізнаний про наявність зазначеної справи, оскільки зареєстрований в системі «Електронний суд» та отримав ухвалу суду.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

17.11.2021р. ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРАЇНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА БІРЖА (надалі - Біржа) за результатом загального аукціону з продажу необробленої деревини лісовими господарствами Харківської області видано аукціонне свідоцтво №8962/171121/6/1, згідно якого ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ ВАСИЛЕВСЬКИЙ ВІКТОР ЯКОВИЧ визнаний переможцем та отримав право на укладання договору купівлі-продажу необробленої деревини з ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ІЗЮМСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО на загальну суму 617 615,46 грн.

Так, між ФОП ВАСИЛЕВСЬКИМ В.Я. (Покупець) та ДП ІЗЮМСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО (Продавець) 17.11.2021 укладено Договір купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11- 2021 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору за результатами проведення аукціону із продажу необробленої деревини заготівлі 1 кварталу 2022 року, який відбувся 17.11.2021р., Продавець зобов`язується передати, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаними в цьому Договорі.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що на підставі регламенту Біржі Продавець продає, а Покупець купує товар для власної переробки.

Відповідно до п.2.2 Договору по факту готовності партії товару Продавець виставляє рахунок.

Відповідно до п.2.3 Договору Покупець здійснює оплату (передоплата 100% вартості) кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця в сумі, що зазначається в рахунку (рахунках) протягом 3 банківських днів після дня отримання рахунку (рахунків).

Відповідно до п.2.5 Договору сума гарантійного внеску, перерахована Покупцем на рахунок Біржі для участі в аукціоні із продажу необробленої деревини, перераховується Продавцю (за згодою Продавця) в якості частини оплати за проданий товар або повертається на рахунок Покупця протягом 3 банківських днів після реєстрації Покупцем на Біржі даного договору купівлі-продажу необробленої деревини.

Відповідно до п.3.3 Договору Продавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів передати Покупцеві товар після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію товару.

Відповідно до п.4.2.1 продавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі, відповідно до інформації, заявленої в лоті та умов цього договору, передати покупцеві товар.

Позивач посилається на те, що до дати проведення аукціону Покупцем сплачено на користь Біржі гарантійний внесок 5% від стартової ціни лотів (аукціон №8962, дата проведення 17.11.2021р.) у розмірі 26 960,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №А6237 від 16.11.2021р.

17.01.2022р. на підставі листа Відповідача №08-19/41 від 14.01.2022р. Біржею було перераховано на користь першого частину гарантійного внеску від Покупця (Позивача) за майно Продавця згідно АС №8962/171121/6/1 від 17.11.2021р. у сумі 8626,12 грн., що підтверджується листом №В-285/2 від 11.10.2024р. та платіжним дорученням №2103 від 17.01.2022р.

03.02.2022р. Відповідачем надано Позивачу рахунок на оплату №31 на суму 84171,78 грн., який оплачений Позивачем згідно платіжної інструкції №7182 від 08.02.2022р.

Позивач зазначає, що загальна сума грошових коштів сплачених ним на користь Відповідача за Договором склала 92 797,90 грн.

Отже, на думку Позивача, Відповідач згідно п.3.3 Договору мав виконати свої зобов`язання щодо поставки товару Позивачу в строк до 15.02.2022р. включно, проте з боку Відповідача поставки товару за вищевказаними передплатами не відбулося.

23.06.2023р. Відповідач перерахував на користь Позивача 20 000,00 грн. з призначенням платежу Повернення кредиторської заборгованість згідно акту звіряння. Не потребує конкурсних торгів., що підтверджується випискою з АТ Укрексімбанк за період з 17.11.2021р. по 06.10.2024р.

Позивач зазначає, що сума заборгованості Відповідача перед ним з поставки товару за Договором складає 72 797,90 грн.

Так, Позивач 05.08.2024 направив на адресу Відповідача претензію №2024/08/01-1 від 01.08.2024р. (накладна №6112800001883 від 05.08.2024р. та описом вкладення) з вимогою повернути суму попередньої оплати за Договором купівлі - продажу необробленої деревини №2/17-11-2021 від 17.11.2021р. в розмірі 72797,90 грн., сплатити 28 169,73 грн. інфляційних витрат, 5976,77 грн. 3% річних, 278393,70 грн. пені. Зазначена претензія повернулась Позивачу з відміткою закінчення встановленого терміну зберігання.

Позивач листом №2024/10-08-1 від 08.10.2024р. звернувся до ТОВ УКРАЇНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА БІРЖА про надання копій документів, що підтверджують факт перерахування Біржі на користь Продавця частини гарантійного внеску здійсненого Покупцем (Позивачем) по аукціону №8962, дата проведення 17.11.2021. Також, даним листом просив надати інформацію щодо реєстрації на біржі, тобто ТОВ УКРАЇНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА БІРЖА, вказаного договору, відповідно до п.2.5, п.7.1 Договору купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11/2021 від 17.11.2021р.

ТОВ УКРАЇНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА БІРЖА своїм листом №В-285/2 від 11.10.2024 повідомило ФОП Василевського В.Я., що внутрішніми документами Біржі та законодавством України, що були чинні на момент укладення Договору купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11/2021 від 17.11.2021р. не було передбачено обов`язку ТОВ УУБ здійснювати реєстрацію договорів. Щодо посилання ФОП Василевським В.Я. на положення п.2.5, п.7.1 Договору купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11/2021 від 17.11.2021р., ТОВ "УУБ" повідомляє, що даний Договір є двостороннім, де Біржа не є його стороною, відтак, не може зумовлювати виникнення у Біржі будь-яких прав чи обов`язків в рамках даних правовідносин.

Так, Біржа у своєму листі посилаючись на п.2 ч.1 ст.2 Закону України "Про товарні біржі" та ст. 638 ЦК України зазначає, що підписані аукціонне свідоцтво №8962/171121/6/1 від 17.11.2021 року та договір купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11/2021 від 17.11.2021 року в контексті вищевказаних норм свідчать про наявність досягнення згоди між Сторонами щодо істотних умов договору і, як результат, виникнення між ними договірних відносин. Відтак, зазначена в Договорі, зокрема у п. 7.1., умова набрання чинності Договору з моменту реєстрації на біржі є нікчемним.

Звертаючись з зазначеним позовом Позивач зазначає, що за змістом Договору купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11-2021 від 17.11.2021р. між ним та Відповідачем досягнуто згоди щодо умов: предмет договору, ціна та порядок розрахунків, порядок передачі та прийняття товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін та вирішення спорів, форс-мажор, строк дії договору та інших умов. Отже на думку Позивача сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, які притаманні договору купівлі-продажу, де сторонами частково виконані зобов`язання за Договором, Відповідачем (Продавцем) - виставлено рахунок на оплату та прийнято грошові кошти, що сплачені (здійснено попередню оплату) Позивачем (Покупцем) на виконання даного договору. Таким чином, Позивач вважає, що Договір купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11-2021 від 17.11.2021р. є укладеним на умовах, які ним передбачені та погоджені Позивачем та Відповідачем, а посилання у Договорі на необхідність його реєстрації на біржі є помилковим.

Враховуючи зазначене та порушення з боку Відповідача умов Договору, Позивач посилаючись на п.5.2 Договору нарахував пеню у розмірі 280 249,66 грн., яку на його думку слід стягнути з Відповідача. А також, керуючись ст.ст.11, 13, 509, 610, 625, ч.2 ст.693 ЦК України, Позивач просить стягнути з Відповідача 29 938,49 грн. інфляційних витрат та 6 527,24 грн. 3% річних .

Отже для захисту свого порушеного права, Позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Щодо доводів Позивача про наявність правових підстав вважати, що Договір є укладеним з моменту його підписання та є чинним з вказаного моменту не відповідають дійсним обставинам справи, а звернення з вимогою у позові про визнання цього Договору укладеним та чинним з моменту його підписання є абсурдним та протилежним викладеним Позивачем доводам та обґрунтуванню позову.

Щодо наявності договірних відносин, суд зазначає наступне.

Порядок укладення господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства. Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з положеннями частини 2 статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а за змістом статті 639 ЦК України: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1); якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2).

Відповідно до частини першої статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення. Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, ЯКЩО СТОРОНИ ДОСЯГЛИ ЗГОДИ З УСІХ ІСТОТНИХ УМОВ ДОГОВОРУ.

Відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу частини першої та другої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, ДОГОВІР Є УКЛАДЕНИМ З МОМЕНТУ ПЕРЕДАННЯ ВІДПОВІДНОГО МАЙНА АБО ВЧИНЕННЯ ПЕВНОЇ ДІЇ.

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов`язань, за якими суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1); кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2); не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 912/1883/17 вказав, що з аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Суд зазначає, що Договір купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11-2021 від 17.11.2021 виник на підставі здійснено ТОВ "УУБ" аукціону з продажу необробленої деревини лісовими господарствами Харківської області видано аукціонне свідоцтво №8962/171121/6/1, де Позивача 17.11.2021 визнано переможцем, у зв`язку з чим він отримав право на укладання договору.

Так, суд погоджується з твердженнями Позивача, що даний Договір по своїй суті є Договором купівлі-продажу, де Покупець купує товар шляхом здійснення своєчасної оплати (передплата 100% вартості) кожної партії, для власної переробки після готовності партії такого товару Продавцем, який виставляє рахунок на оплату, як це визначено умовами Договору.

Суд звертає увагу, на умови Договору, де сторони передбачили участь Біржі у якості одного з гарантійного забезпечення з механізмів, який Біржа використовує для зниження ризиків невиконання учасниками торгів зобов`язань. Сторони визначили, що на підставі регламенту Біржі Продавець продає, а Покупець купує товар для власної переробки (п. 1.2. Договору). Сума гарантійного внеску, перерахована Покупцем на рахунок Біржі для участі в аукціоні із продажу необробленої деревини, перераховується Продавцю (за згодою Продавця) в якості частини оплати за проданий товар або повертається на рахунок Покупця протягом 3 (трьох) банківських днів після реєстрації Покупцем на Біржі даного договору купівлі-продажу необробленої деревини. (п. 2.5. Договору). У п. 3.7. сторонами визначено, що під час приймання-передачі товару має право бути присутнім експерт Біржі, що визначатиме відповідність якості, кількості товару, тощо.

У разі порушення Покупцем п. 1.2. цього Договору, Продавець керуючись встановленим Регламентом біржових аукціонів, має право відмовитись від подальшого постачання товару Покупцю (п. 5.6 Договору).

Згідно пункту 7.1 Договору, даний Договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання Сторонами ТА РЕЄСТРАЦІЇ НА Біржі.

Сторони передбачили можливість внесення змін у цей Договір, проте ТІЛЬКИ ЗА ДОМОВЛЕННІСТЮ Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору (п. 7.4 Договору).

Як встановлено п. 7.5, даний Договір складається у 3 (трьох) примірниках, які мають однакову юридичну силу та розподіляються наступним чином: один для Продавця, один для Покупця та один - для Біржі.

Дослідивши матеріали справи, суд не погоджується, а ні з доводами Позивача, викладеними у позові, а ні викладеною у своєму листі позицією Біржі (ТОВ "УУБ") стосовно того, що Договір купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11/2021 від 17.11.2021 року є укладеним, а п. 7.1. цього Договору є нікчемним. Суд вважає таку позицію Позивача та Біржі хибною та такою, що не відповідає законодавству, правилам ділового обороту, правилам ТОВ "УУБ" (на момент проведення аукціону та укладення Договору), виходячи з наступного.

30 вересня 2021 року, НКЦПФР (Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку) на черговому засіданні прийняла рішення про видачу ліцензій на провадження професійної діяльності на організованих товарних ринках діяльності з організації торгівлі продукцією на товарних біржах ТОВ "Українська універсальна біржа".

Правила ТОВ "УУБ" (затверджено Рішенням Наглядової ради ТОВ "УУБ" Протокол засідання Наглядової ради №3 від 02.09.21, Зареєстровано Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "947 від 13.10.2021) (далі - Правила) розроблені та затверджені відповідно до Господарського кодексу України, Закону України «Про товарні біржі» (далі Закон), Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків», нормативноправових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі НКЦПФР), якими регулюється провадження професійної діяльності на організованих товарних ринках, Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА БІРЖА" (далі Статут Біржі) та є основним документом, який регламентує порядок здійснення біржових операцій, укладання біржових угод (біржових договорів), ведення біржової торгівлі Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА БІРЖА" (далі Біржа) та розв`язання спорів з цих питань.

В зазначених Правилах наведені терміни вживаються у такому значенні: "... комісійний збір плата за послуги, що надаються Біржею, у т.ч. за реєстрацію біржових угод (біржовий збір, реєстраційний збір);".

У розділі 7 Правил, встановлено, що післяторговий період: - підписання біржових свідоцтв учасниками торгів, які уклали біржові угоди;

- реєстрація Біржею підписаних учасниками торгів (обома сторонами) біржових свідоцтв шляхом накладання КЕП адміністратором ЕТС;

- формування протоколу торгів та інших документів, передбачених внутрішніми документами Біржі.

Пунктом 8.2. Правил ТОВ "УУБ" визначено Формування реєстру біржових угод. Де, Біржа формує і веде реєстр біржових угод, укладених учасниками торгів, засобами ЕТС (п. 8.2.1. Правил ). В момент реєстрації біржової угоди в ЕТС в автоматичному режимі в реєстрі біржових угод фіксується інформація щодо такої угоди. (8.2.2.). Реєстр біржових угод містить наступну обов`язкову інформацію (п. 8.2.3.): - реєстраційний номер біржової угоди;

- ідентифікаційні номери заявок, на підставі яких була укладена угода;

- ідентифікатор біржового товару (який може враховувати особливості біржового товару (продукту/інструменту), базис поставки, термін постачання, інше);

- найменування або унікальні ідентифікатори сторін угоди - учасників торгів, брокерів, які подавали заявки;

- найменування або унікальні ідентифікатори клієнтів учасників торгів (у випадку подання учасником/учасниками торгів заявки в інтересах клієнта);

- обсяг біржового товару;

- ціну біржового товару;

- дату та час реєстрації біржової угоди ЕТС;

- суму біржової угоди.

У пункті 8.3. Правил визначено Формування реєстру біржових договорів (8.3.1. Біржа веде електронний реєстр укладених біржових договорів за допомогою ЕТС.).

З абзацу 5 п. 15.1. Правил вбачається, що Біржа має право установлювати і стягувати внески та плату за отримання членами Біржі права здійснювати торгівлю на товарній біржі як учасника біржових торгів, за укладання та/або реєстрацію біржових угод (біржових договорів) та за надання інших послуг, згідно з Законом, Статутом та/або Правилами.

Біржовий договір - договір, що укладається відповідно до правил товарної біржі в ході або за результатами біржових торгів та передбачає: оплатну передачу біржового товару в межах найбільшого з таких проміжків часу - двох робочих днів або проміжку часу, визначеного звичаєм ділового обороту та зафіксованого правилами товарної біржі; проведення розрахунків у строки, визначені відповідно до правил товарної біржі. (ВР України, Закон "Про товарні біржі" від 10.12.1991 N 1956-XII).

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Суд звертає увагу, що сторони у своєму Договорі визначили підстави набуття статусу укладеного правочину (п. 7.1 цього Договору), де окрім підписання Договору є його реєстрація на Біржі. Тобто, Біржа, керуючись чинним законодавством та Правилами ТОВ "УУБ" (на момент укладення правочинну) повинен був зареєструвати такий Договір, для вчинення подальших дій між Продавцем та Покупцем.

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду №227/3760/19-ц (рішення від 26 жовтня 2022 року).

Враховуючи відсутність певної реєстрації на Біржі, що також підтверджується листом №В-285/2 від 11.10.2024, а також вимогою Позивача викладеною у позові про визнання укладеного Договору, суд дійшов висновку, що сторони вказаного Договору не досягли згоди (відсутність реєстрації), тому Договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Тобто, з наведеного випливає, що правочин не вчинено (договір, який не укладено), а отже Позивач не може посилатись на умов Договору щодо стягнення з Відповідача будь-яких коштів, як на договірні, чи порушення з боку Відповідача таких договірних умов. Таким чином Позивач звернувся до суду з невірно визначеним способом захисту.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що посилання Позивача на рахунок на оплату №31 від 03.02.2022 не може вважатись належним та допустимим доказом до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №2/17-11/2021 від 17.11.2021 року, оскільки у зазначеному рахунку в графі призначення платежу не визначено жодного обґрунтованого посилання, а ні на аукціон, а ні на Договір.

Також, суд не вбачає за належний та допустимий доказ, на який посилається Позивач щодо повернення з боку Відповідача, оскільки неможливо встановити, що ця сума у розмірі 20 000,00грн була повернута в межах Договору, так в графі зазначено - "Повернення кредиторської заборгованості зг.акту звіряння. Не потребує конкурсних торгів". Отже такі докази, на які посилається Позивач в даному спорі є необґрунтованими та неналежними. Крім того, у полі МФО дебет зазначено №380526. а Позивачем також не доведено, що це повернення відбулося з рахунку Відповідача.

Суд вважає за доцільне також зазначити, що з боку Позивача не доведено здійснення будь-яких дій з боку Відповідача, як Продавця по Договору стосовно здійснення поставки Покупцю, що могло би свідчити про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше, або щодо відсутності реєстрації згідно п. 7.1 Договору).

Підсумовуючи вище викладене, суд зазначає, що Позивачем не доведено наявності укладеного правочину стосовно договірних відносин між ним та Відповідачем, а отже й порушення з боку Відповідача умов Договору щодо поставки товару, оскільки зазначений Договір є неукладеним.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Суд ще раз звертає увагу, що всім учасникам справи було надано достатньо часу для здійснення свого процесуального обов`язку шляхом подання пояснень чи заперечень з посиланням на певні докази.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Повне рішення складено "17" березня 2025 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.

СуддяІ.П. Жигалкін