Рішення
від 05.03.2025 по справі 925/674/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року м. Черкаси справа № 925/674/21(925/743/24)

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:

від позивача: Киришов О.В. адвокат (бере участь в режимі відеоконференції),

від відповідача не з`явився,

від третіх осіб 1 та 3 не з`явилися,

від третьої особи 2: Яременко В.А. адвокат,

прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури Архипенко В.О.,

розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» арбітражної керуючої Короткої А.В. (бере участь в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Мельника Олександра Григоровича

до Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Сагунівська сільська рада,

2) Леськівська сільська рада,

3) Жашківська міська рада

про визнання дій протиправними, скасування рішень про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельними ділянками та визнання права постійного користування земельними ділянками

в межах справи № 925/674/21

про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп»,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Черкаської області розглядається справа № 925/674/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» (далі ПрАТ «Черкасирибгосп»).

Абзацом першим частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), згідно з яким господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Абзаци третій, четвертий, п`ятий частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства містять такі норми:

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Фізична особа - підприємець Мельник Олександр Григорович звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ПрАТ «Черкасирибгосп» (вул. Смілянська, 2, м. Черкаси, 18001, код ЄДРПОУ 00476814) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Сагунівської сільської ради, 2) Леськівської сільської ради, 3) Жашківської міської ради про: 1) визнання дій ПрАТ «Черкасирибгосп», які полягали у прийнятті його наглядовою радою рішення, оформленого протоколом № 2 від 01.03.2019, про звернення до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького Ігоря Вікторовича (далі Приватний нотаріус) щодо проведення державної реєстрації припинення права постійного користування земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб з кадастровими номерами 7120981200:01:001:1836; 7120982800:02:001:0230; 7124985500:03:001:0008; 7124988500:01:001:0001; 7120985000:02:001:0368; 7120981200:01:001:1838; 7120981200:01:001:1837 (далі оспорювані земельні ділянки) та в подальшому зверненні до Приватного нотаріуса за вчиненням цих дій неправомірними; 2) скасування рішень Приватного нотаріуса від 12.03.2019 про державну реєстрацію припинення права постійного користування вказаними оспорюваними земельними ділянками за ПрАТ «Черкасирибгосп»; 3) визнання за ПрАТ «Черкасирибгосп» права постійного користування оспорюваними земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб, які знаходяться на територіях Сагунівської, Леськівської сільських рад та Жашківської міської ради.

Також позивач просить визнати його «кредитором Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» на суму судового збору 6056,00 грн, які підлягають погашенню у першу чергу».

Оскільки право власності на оспорювані земельні ділянки зареєстровані за Сагунівською, Леськівською сільськими радами та Жашківською міською радою та рішення суду в разі задоволення позову може вплинути на їх права та обов`язки, зокрема, на можливості розпоряджатись земельними ділянками, у позовній заяві міститься клопотання про залучення сільських та міської рад до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Підставами позову позивач визначив:

1) на ім`я Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Черкасирибгосп», правонаступником якого є боржник, були видані державні акти на право постійного користування вищезазначеними земельними ділянками І-ЧР-000907 від 18.04.2001, І-ЧР-000908 від 18.04.2001, І-ЧР-000909 від 18.04.2001, на підставі яких право постійного користування було зареєстровано за боржником;

2) Наглядовою радою боржника прийнято рішення, оформлене протоколом від 01.03.2019 року № 2, про звернення до приватного нотаріуса з заявами про скасування в ДРРП записів про право постійного користування земельними ділянками за боржником, яке і стало підставою для вчинення відповідних реєстраційних дій;

3) при вчиненні реєстраційних дій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким Ігорем Вікторовичем порушено вимоги чинного законодавства, внаслідок чого з постійного користування боржника вибуло сім земельних ділянок;

4) зазначене відбулося в період наявності непогашених зобов`язань перед заявником та іншими кредиторами та менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство.

11 червня 2024 року від Фізичної особи - підприємця Мельника Олександра Григоровича надійшла заява про забезпечення позову, у якій він просить суд накласти арешт на земельні ділянки водного фонду з кадастровим номерами: 7120981200:01:001:1836 площею 44,9304 га, 7120981200:01:001:1838 площею 5,47 га та 7120981200:01:001:1837 площею 21,4487 га для рибогосподарських потреб на території колишньої Бузівської сільської ради Черкаської області (зараз територія Жашківської міської ради Черкаської області); 7120982800:02:001:0230 площею 385,5023 га для рибогосподарських потреб на території колишньої Конельської сільської ради Черкаської області (зараз територія Жашківської міської ради Черкаської області); 7120985000:02:001:0368 площею 910,07 га для рибогосподарських потреб на території бувшої Острожанської сільської ради Черкаської області (зараз територія Жашківської міської ради Черкаської області); 124985500:03:001:0008 площею 658,017 га для рибогосподарських потреб на території Сагунівської сільської ради Черкаської області; 7124988500:01:001:0001 площею 719,5231 га для рибогосподарських потреб на території бувшої Худяківської сільської ради Черкаської області (зараз територія Леськівської сільської ради Черкаської області).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 прийнято позовну заяву для розгляду в межах справи про банкрутство ПрАТ «Черкасирибгосп», відкрито провадження у справі № 925/674/21(925/743/24) за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, а також залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Сагунівську сільську раду, Леськівську сільську раду та Жашківську міську раду.

Іншою ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 ухвалу Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 скасовано, прийнято нове рішення, яким заяву Фізичної особи-підприємця Мельника Олександра Григоровича про забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову: накладено арешт на оспорювані сім земельних ділянок, які знаходяться на територіях Сагунівської сільської ради, Леськівської сільської ради та Жашківської міської ради.

Постановою Верховного Суду від 17.12.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 в частині вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 7124988500:01:001:0001 та 7124985500:03:001:0008 (які були предметом касаційного оскарження) залишено без змін.

Після повернення матеріалів справи з Північного апеляційного господарського суду до Господарського суду Черкаської області, ухвалою суду від 24.10.2024 призначено підготовче засідання з повідомленням учасників справи, сторонам та третім особам встановлено строк виконання ухвали суду від 13.06.2024 до 13.11.2024.

15 липня 2024 року третьою особою Леськівською сільською радою подано пояснення щодо позову. Третя особа-2 просить поновити пропущений з поважних причин: на території Черкаської області були застосовані погодинні графіки відключення електроенергії, значною завантаженістю юридичного відділу, в якому працює одна особа, перебуванням керівника юридичного відділу на лікарняному, строк для подачі письмових пояснень, у задоволені позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора відмовити у повному обсязі.

Як зазначено вище ухвалою суду від 24.10.2024 сторонам та третім особам встановлено строк виконання ухвали суду від 13.06.2024 до 13.11.2024.

Третя особа-2 вважає, що відсутні підстави, передбачені ст. 42 Кодексу України з питань банкрутства, які є вичерпними, для визнання недійсним дій боржника та скасування рішення Приватного нотаріуса, всі інші позовні вимоги є похідними, а тому також не підлягають до задоволення.

Позов ґрунтується на недотримані вимог Статуту ПрАТ «Черкасирибгосп» в момент прийняття оскаржуваного рішення, однак Статут товариства не містить в переліку питань, які відносяться до виключної компетенції Загальних зборів товариства, питання відмови від права користування земельною ділянкою. Доданий до позовної заяви Статут товариства не містить жодної заборони, щодо можливості прийняття саме Наглядовою радою товариства такого рішення.

Оспорювані земельні ділянки перебували у боржника на праві постійного користування, весь час були власністю Держави, наразі перебувають у комунальній власності територіальних громад. Відповідно боржник не міг здійснити ніякого відчуження майна.

Третя особа-2 зазначає, що дії боржника, пов`язані з відмовою від права постійного користування земельними ділянками були направлені виключно на покращення фінансового становища підприємства та відновлення його платоспроможності.

Щодо вказаних позивачем фактів грубого порушення вимог чинного законодавства Приватним нотаріусом, третя особа-2 зазначає, що наразі вони не підтверджені, відповідно до реєстру судових рішень у справі № 640/13321/21 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 апеляційну скаргу Приватного нотаріуса задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2021 скасовано та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватного нотаріуса до Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про визнання протиправним, скасування наказу, скасування рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05.04.2021 № 5 щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 26.12.2011 за № 8673 на ім`я Баршадського І.В.; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16.04.2021 № 1396/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім`я Баршадського І.В.».

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.05.2023 зупинено провадження у справі № 640/13321/21 до припинення перебування позивача у складі Збройних сил України.

Щодо правових позицій Верховного суду, на які посилається позивач у позовній заяві, третя особа-2 вказує, що позивач прирівнює право користування земельними ділянками до: активів боржника; майнових дій, що зменшують розмір активів (постанова Верховного суду від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18); розпорядження майном боржника (постанова Касаційного господарського суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13).

За період здійснення господарської діяльності боржника утворилась заборгованість по платі за землю в сумі 995 076,79 грн. При цьому у разі поновлення права користування земельною ділянкою, у зв`язку із неможливістю її використання боржником за цільовим призначенням, заборгованість по платі за землю боржника буде тільки зростати, що ніяким чином не сприятиме відновленню його платоспроможності та тільки погіршить становище. Також, ПрАТ «Черкасирибгосп» не відноситься до визначених законом суб`єктів господарювання, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування. На земельній ділянці з кадастровим номером 7124988500:01:001:0001 відсутнє будь-яке майно, яке на праві власності чи користування належить боржнику.

13 листопада 2024 року третьою особою Сагунівською сільською радою подано пояснення щодо позову. Третя особа-1 просить у задоволені позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора відмовити у повному обсязі з підстав, що вказані третьою особою-2, а також наводить правові позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, відповідно до яких приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України «Про відмовлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Третя особа-1 зазначає, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7124985500:03:001:0008 відсутнє будь-яке майно, яке на праві власності чи користування належить боржнику.

12 листопада 2024 року прокурор Черкаської обласної прокуратури звернулася з заявою про ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою від 14.11.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 04.12.2024.

Після повернення матеріалів справи з Верховного Суду до Господарського суду Черкаської області, ухвалою суду від 14.01.2025 призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 13.02.2025.

03 грудня 2024 року від відповідача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 04.12.2024, за його відсутності, у якій зазначено, що позовні вимоги визнаються в повному обсязі.

05 грудня 2024 року третьою особою Леськівською сільською радою подано додаткові пояснення по суті спору з урахуванням відзиву на касаційну скаргу, які стосуються непогодження сільської ради з накладенням арешту на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером: 7124988500:01:001:0001 площею 719,5231 га для рибогосподарських потреб на території бувшої Худяківської сільської ради Черкаської області (зараз територія Леськівської сільської ради Черкаської області).

Суд постановляв ухвали про забезпечення проведення судових засідань для Фізичної особи - підприємця Мельника Олександра Григоровича та розпорядника майна в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

05 лютого 2025 року від третьої особи-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, 26.02.2025 клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні, що відбулося 13.02.2025, суд постановив відмовити у задоволенні клопотанні представника третьої особи Леськівської сільської ради про відкладення розгляду справи, розпочав розгляд справи по суті. Представник позивача позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, арбітражна керуюча надала пояснення, позов визнала, підтримала, просила задовольнити у повному обсязі, прокурор виклала заперечення щодо предмета спору. Суд постановив задовольнити клопотання представника позивача про оголошення перерви у судовому засіданні для можливості подати письмову відповідь на заперечення прокурора, оголосив перерву у судовому засіданні до 15 год. 00 хв. 03.03.2025.

28 лютого 2025 року від позивача надійшла заява із запереченнями щодо участі прокурора у справі. Так, посилаючись на ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 45 ГПК України, позивач вказує, що прокуратура до участі в даній справі не залучалась, заява прокурора про вступ в справу в порядку ч. 3 ст. 53 ГПК України, з обґрунтуваннями в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту із зазначенням визначених законом підстав для вступу в справу прокурора в матеріалах справи відсутня та суд повноваження прокурора в даній справі не підтверджував.

Європейський суд з прав людини в низці справ роз`яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі Martinie v. France, application no. 58675/00, 12.04.2006, § 53,).

Підтримка прокуратурою однієї зі сторін, безумовно, може бути виправданою за належних обставин, наприклад для захисту прав вразливих груп дітей, інвалідів тощо, які вважаються нездатними захищати свої інтереси самостійно, або коли захисту потребують державні інтереси (рішення від 15.01.2009 у справі Menchinskaya v. Russia, application no. 42454/02).

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012 (далі Рекомендація CM/Rec (2012)11), обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 Рекомендації CM/Rec (2012)11).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131 Основного Закону в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У судовому засіданні, що відбулося 03.03.2025, прокурор зазначила, що приймає участь у справі на підставі заяви про вступ прокурора у справу, яку прийнято судом. Представник позивача виклав заперечення щодо участі прокурора у розгляді даної справі (відокремленого позовного провадження), обґрунтовуючи зокрема різним суб`єктним складом учасників господарського процесу відмінного від складу учасників у справі про банкрутство, сторонами у справі є позивач та відповідач, прокурор у встановленому порядку до суду не звертався. Суд з`ясував обставини справи, дослідив докази, заслухав промови учасників у судових дебатах та перейшов до стадії ухвалення рішення.

У судовому засіданні 05.03.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд зауважує, що відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, не скористався, третя особа Жашківська міська рада письмові пояснення також не подавала.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами абзаців 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді можливе як у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи, так і у формі вступу з власної ініціативи у справу, провадження в якій вже відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії судового процесу, як на стороні позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки.

У поданій у справі про банкрутство, в межах якої розглядається, дана справа, заяві від 05.09.2024 № 15/1-783вих-24 прокурор заявив про вступ у справу № 925/674/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп».

З пояснень прокурора суд дійшов до висновку, що прокурор вважає, що заявив про вступ за своєю ініціативою вказаною заявою, в т.ч. у дану справу, тому не вчиняв окремі процесуальні дії та бере участь в основній справі про банкрутству та в даному відокремленому позовному провадженні на законних підставах, має процесуальні права та обов`язки.

У вказаній заяві прокурор зазначає, що в межах справи про банкрутство розглядаються справи, в т.ч. дана справа, предметом спору у яких є визнання права постійного користування ПрАТ «Черкасирибгосп» на 8 земельних ділянок водного фонду загальною площею 2893,2063 га.

Крім того встановлено, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.06.2024 у справі № 925/674/21(925/422/24) задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та зобов`язано боржника повернути балансоутримувачу ДП «АйФіш» державне нерухоме майно відповідно до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.02.2019 № 1933 шляхом підписання акту приймання-передачі, у тому числі гідроспоруд розташованих на спірних земельних ділянках. На даний час справа перебуває на розгляді у Північному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою ПрАТ «Черкасирибгосп».

З огляду на викладене на даний час у власності чи користуванні ПрАТ «Черкасирибгосп» відсутні об`єкти нерухомості, що були б розташовані на спірних земельних ділянках.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірні земельні ділянки є землями комунальної власності, перебувають у власності територіальної громади Жашківської міської ради, с. Сагунівка Черкаського району, с. Леськи Черкаського району, які наділена повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України, здійснення контролю за використанням та охороною земель, додержанням земельного законодавства, тобто є уповноваженим на захист інтересів держави органом.

Прокурор встановив обґрунтовану необхідність втручання у спірні правовідносини шляхом вступу у справу в інтересах держави в особі територіальних громад с. Сагунівка в особі Сагунівської сільської ради та с. Леськи в особі Леськівської сільської ради, територіальної громади с. Бузівка, с. Острожани, Конела в особі Жашківської міської ради.

Вступ прокурора у справу спрямований на захист не абстрактного, а конкретного державного, майнового інтересу щодо незаконного набуття права постійного користування на землі водного фонду значної площі понад 2893 га, як національного багатства.

Встановлено, що Жашківською міською радою, до компетенції якої віднесено повноваження щодо захисту інтересів жителів територіальної громади, не подано до суду відзив на позовну заяву, що свідчить про неналежне виконання своїх повноважень уповноваженим органом, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян у цій справі, шляхом звернення до суду, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на правову допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно («Корольов проти Російської Федерації» у справі № 5447/03 від 01.04.2010, «Менчинська проти Російської Федерації» у справі № 42454/02 від 15.01.2009).

Європейська комісія за демократію через право або ж Венеціанська комісія на 63-му пленарному засіданні 10-11.06.2005 дійшла висновку, що держави уповноважені наділяти прокурорів правом захисту державного інтересу (принцип захисту державного інтересу); прокурори можуть бути наділені правом порушення процедур, або вступу в існуючі процедури, або застосування різних способів правового захисту для забезпечення законності (принцип законності).

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Про це також наголошено Європейським судом по справі «Бацанін проти Росії»: підтримка прокурором однієї із сторін процесу в певних обставинах може бути виправданою. Більше того, участю прокурора в судовому процесі з метою захисту інтересів держави, у відповідності до вимог матеріального та процесуального законодавства, не порушується принцип рівності процесуальних можливостей сторін у судочинстві, який вимагає справедливого балансу між сторонами по справі .

Правовідносини, пов`язані з використанням земель державної чи комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а набуття права на земельні ділянки державної та комунальної власності всупереч закону такому суспільному інтересу не відповідає.

Повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено в т.ч. до Сагунівської, Леськівської сільських рад, Жашківської міської рада листом від 03.09.2024 № 15/1- 774 вих.24.

Визначені частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (п. 25 постанови Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 910/11664/20).

Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за Кодексу України з процедур банкрутства, у таких справах (відокремленого позовного провадження) сторонами є позивач та відповідач, а не всі учасники провадження у справі про банкрутство.

Дана справа розглядається в окремому позовному провадженні, і склад учасників провадження справи № 925/674/21 не є тотожним складу учасників у справі № 925/674/21(925/743/24).

З огляду на встановлені судом обставини справи, враховуючи зазначені вище приписи чинного законодавства, беручи до уваги наведені прокурором обґрунтування необхідності його вступу у дану справу, оскільки виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави, ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави», суд прийшов до висновку про наявність передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для задоволення заяви прокурора та вважає за необхідне допустити Прокурора до участі в розгляді справи № 925/674/21(925/743/24).

Щодо участі розпорядника майна у розгляді справи позовного провадження в межах справи про банкрутство.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 КУзПБ розпорядник майна арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном.

Відповідно до частини 1 статті 10 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Розглядаючи справу позовного провадження у межах справи про банкрутство, суд має, як правило, право залучити розпорядника майном боржника до справи. При цьому статус розпорядника майном як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, видається найбільш наближеним до суті відносин, що виникають у межах основної справи про банкрутство між боржником, розпорядником майна, кредиторами та судом. Таке правило кореспондується з нормою абзацу третього частини другої статті 7 КУзПБ, згідно з якою господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. Водночас, розглядаючи конкретну справу позовного провадження у межах справи про банкрутство, суд має вирішити питання залучення розпорядника майном, зважаючи на сутнісний критерій впливу такого залучення на справу про банкрутство та можливість виконання розпорядником його повноважень у справі про банкрутство.

Проте, основною особою у справі про банкрутство, яка має протиставляти свої аргументи позивачеві при заявленому позові у межах справи про банкрутство, є саме боржник, а не розпорядник майна. А розпорядник майна, вбачаючи пасивну роль боржника (його керівника), не позбавлений можливості клопотати перед судом, що розглядає справу про банкрутство, про усунення керівника та покладення виконання відповідних обов`язків на розпорядника майна (абзац другий частини дванадцятої статті 44 КУзПБ).

Водночас розпорядник майна має відігравати певну субсидіарну роль на стороні боржника аби повідомити суду інформацію, яка буде суттєвою з огляду на розгляд справи позовного провадження саме у межах справи про банкрутство (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 926/1275/21).

В межах даної справи арбітражна керуюча Коротка А.В. як розпорядник майна ПрАТ «Черкасирибгосп» не зверталася з відповідним клопотанням щодо залучення її до участі у справі, як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Одночасно розпорядник майна, яка в силу приписів Кодексу України з процедур банкрутства має діяти виключно в інтересах боржника та кредиторів, не була позбавлена права брати участь у розгляді справи та у судових засіданнях діяти від імені відповідача, як особа що представляє його майнові інтереси, однак своїм правом не скористалася, а тому суд не здійснював процесуальні заходи зокрема щодо залучення арбітражної керуючої до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Ухвалою від 11 листопада 2021 року суд затвердив перелік конкурсних кредиторів у справі № 925/674/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп», розмір їх вимог за грошовими зобов`язаннями, черговість задоволення кожної вимоги у тому числі Фізичної особи-підприємця Мельника Олександра Григоровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ): 4540,00 грн судові витрати (судовий збір), які підлягають задоволенню у першу чергу, 6 310 969,58 грн, які підлягають задоволенню в четверту чергу.

Позивач при зверненні з позовом зазначив, що з матеріалів справи № 925/674/21(925/1040/23) за позовом арбітражного керуючого розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» Новосельцева Володимира Петровича до Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» про визнання недійсним рішення Наглядової ради та зобов`язання вчинити дії, яка розглядалася в межах справи № 925/674/21 йому стало відомо про факт вибуття з постійного користування боржника земельних ділянок водного фонду:

з кадастровими номерами: 7120981200:01:001:1836 площею 44,9304 га, 7120981200:01:001:1838 площею 5,47 га та 7120981200:01:001:1837 площею 21,4487 га для рибогосподарських потреб на території колишньої Бузівської сільської ради Черкаської області (зараз територія Жашківської міської ради Черкаської області);

7120982800:02:001:0230 площею 385,5023 га для рибогосподарських потреб на території колишньої Конельської сільської ради Черкаської області (зараз територія Жажківської міської ради Черкаської області);

7120985000:02:001:0368 площею 910,07 га для рибогосподарських потреб на території бувшої Острожанської сільської ради Черкаської області (зараз територія Жажківської міської ради Черкаської області);

7124985500:03:001:0008 площею 658,017 га для рибогосподарських потреб на території Сагунівської сільської ради Черкаської області;

7124988500:01:001:0001 площею 719,5231 га для рибогосподарських потреб на території бувшої Худяківської сільської ради Черкаської області (зараз територія Леськівської сільської ради Черкаської області) яке відбулося за таких обставин.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7120981200:01:001:1836.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ДРРП) був наявним запис номер 15155478 від 29.06.2016 про державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за боржником ПрАТ «Черкасирибгосп».

Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, інформаційна довідка індексний номер 340389596 від 25.07.2023 (Інформація з ДРРП), в якій відомості про даний запис містяться на ст. 38.

З витягу з Державного земельного кадастру НВ-7103851452016 від 24.06.2016 вбачається, що право постійного користування цією земельною ділянкою у боржника виникло на підставі рішення Бузівської сільської ради Черкаської області від 25.09.1998, а документом, який посвідчував дане право слугував державний акт від 18.04.2001 року І-ЧР 000907.

Водночас в ДРРП міститься і запис про припинення даного права за боржником від 06.03.2019, підставою для якого слугували лист ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протокол № 2 від 01.03.2019, виданий ПрАТ «Черкасирибгосп». З інформації з ДРРП також вбачається, що відомості про припинення права постійного користування були внесені до реєстру 12.03.2019 Приватним нотаріусом, індексний номер рішення 45903105.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7120981200:01:001:1838.

В ДРРП був наявним запис номер 15154823 від 29.06.2016 про державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за боржником ПрАТ «Черкасирибгосп». Вказане підтверджується Інформацією з ДРРП, в якій відомості про даний запис містяться на ст. 37.

З витягу з Державного земельного кадастру НВ-7103851512016 від 24.06.2016 вбачається, що право постійного користування цією земельною ділянкою у боржника виникло на підставі рішення Бузівської сільської ради Черкаської області від 25.09.1998, а документом, який посвідчував дане право, слугував державний акт від 18.04.2001 І-ЧР 000907.

Водночас в ДРРП міститься і запис про припинення даного права за боржником від 06.03.2019, внесений до реєстру Приватним нотаріусом, індексний номер рішення 45902914.

З деталізованої інформації з ДРРП також вбачається, що право постійного користування цією земельною ділянкою в ДРРП було зареєстровано на підставі державного акту від 18.04.2001 І-ЧР 000907, а припинено на підставі листа ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протоколу № 2 від 01.03.2019, виданого ПрАТ «Черкасирибгосп».

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7120981200:01:001:1837.

В ДРРП був наявним запис номер 15152807 від 29.06.2016 про державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за боржником ПрАТ «Черкасирибгосп». Вказане підтверджується Інформацією з ДРРП, в якій відомості про даний запис містяться на ст. 36.

З витягу з Державного земельного кадастру НВ-7103851472016 від 24.06.2016 вбачається, що право постійного користування цією земельною ділянкою у боржника виникло на підставі рішення Бузівської сільської ради Черкаської області від 25.09.1998, а документом, який посвідчував дане право слугував державний акт від 18.04.2001 І-ЧР 000907.

Водночас в ДРРП міститься і запис про припинення даного права за боржником від 06.03.2019, внесений до реєстру Приватним нотаріусом, індексний номер рішення 45903461.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7120982800:02:001:0230.

В ДРРП був наявним запис номер 15266878 від 06.07.2016 про державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за боржником ПрАТ «Черкасирибгосп». Вказане підтверджується Інформацією з ДРРП, в якій відомості про даний запис містяться на ст. 39.

З витягу з Державного земельного кадастру НВ-7103872632016 від 02.07.2016 вбачається, що право постійного користування цією земельною ділянкою у боржника виникло на підставі рішення Конельської сільської ради Черкаської області від 18.12.1998, а документом, який посвідчував дане право, слугував державний акт від 18.04.2001 І-ЧР 000908.

Водночас в ДРРП міститься і запис про припинення даного права за боржником від 06.03.2019, внесений до реєстру Приватним нотаріусом на підставі листа ДП «Укрриба» від 28.02.2019 0713/16 та протоколу № 2 від 01.03.2019, виданого ПрАТ «Черкасирибгосп», індексний номер рішення 45903323.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7120985000:02:001:0368.

В ДРРП був наявним запис номер 15268877 від 06.07.2016 про державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за боржником ПрАТ «Черкасирибгосп». Вказане підтверджується Інформацією з ДРРП, в якій відомості про даний запис містяться на ст. 40.

З витягу з Державного земельного кадастру НВ-7103872642016 від 02.07.2016 вбачається, що право постійного користування цією земельною ділянкою у боржника виникло на підставі рішення Острожанської сільської ради Черкаської області від 22.12.1998, а документом, який посвідчував дане право, слугував державний акт від 18.04.2001 І-ЧР 000909.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 124985500:03:001:0008.

В ДРРП був наявним запис номер 14914332 від 10.06.2016 про державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за боржником ПрАТ «Черкасирибгосп», підставою для внесення якого слугував державний акт на право постійного користування землею ЧР-17-113 від 29.09.1998, виданий Черкаською районною радою народних депутатів. Вказане підтверджується Інформацією з ДРРП, в якій відомості про даний запис містяться на ст. 40 - 41.

Водночас в ДРРП міститься і запис про припинення даного права за боржником від 06.03.2019, внесений до реєстру Приватним нотаріусом на підставі листа ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протоколу № 2 від 01.03.2019, виданого ПрАТ «Черкасирибгосп», індексний номер рішення 45902030.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7124988500:01:001:0001.

В ДРРП був наявним запис номер 14915840 від 10.06.2016 про державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за боржником ПрАТ «Черкасирибгосп». Вказане підтверджується Інформацією з ДРРП, в якій відомості про даний запис містяться на ст. 35. При цьому, державним актом на право постійного користування земельною ділянкою ЧР-17-113 від 29.09.1998, виданим на ім`я Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Черкасирибгосп» (правонаступником якого є боржник) та витягом з Державного земельного кадастру НВ-7100936572013 від 22.11.2013 (в яких співпадають описи меж та координати поворотних точок) підтверджується той факт, що відомості про право постійного користування були внесені в ДРРП саме на підставі цього державного акту.

Водночас в ДРРП міститься і запис про припинення даного права за боржником від 06.03.2019, внесений до реєстру Приватним нотаріусом на підставі листа ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протоколу № 2 від 01.03.2019, виданого ПрАТ «Черкасирибгосп», індексний номер рішення 45902402.

Про зазначене свідчать матеріали справи та не заперечується учасниками справи.

Позивач зазначає, що оскільки згідно з статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказаним рішенням Приватного нотаріуса як уповноваженого державою суб`єкта державної реєстрації офіційно було визнано юридичний факт припинення права постійного користування боржником земельними ділянками.

За твердженнями позивача зазначені в ДРРП як підстава для припинення права постійного користування оспорюваними земельними ділянками документи, а саме лист ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протокол № 2 від 01.03.20219, виданий ПрАТ «Черкасирибгосп» в дійсності такого юридичного факту не підтверджували, а Голова правління боржника на мав повноважень звертатися за вчиненням таких реєстраційних дій.

Так, з протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «Черкасирибгосп» від 01.03.2019 № 2 можливо ідентифікувати зміст документів, які в ДРРП були зазначені як підстава для припинення права постійного користування земельними ділянками за боржником.

Зокрема, як вбачається з тексту даного протоколу єдиним питанням порядку денного на засіданні Наглядової Ради боржника було питання про скасування державної реєстрації речового права користування рядом земельних ділянок (у тому числі і оспорюваними земельними ділянками) у зв`язку з тим, що до ПрАТ «Черкасирибгосп» надійшов лист ДП «Укрриба» про те, що у зв`язку із знаходженням державного майна гідротехнічних споруд, балансоутримувачем яких було дане ДП у тому числі і на оспорюваних земельних ділянках, факт реєстрації права постійного користування ними за боржником перешкоджає здійсненню реєстраційних дій на гідротехнічні споруди. У зв`язку з цим за результатами розгляду даного листа Наглядова Рада боржника вирішила звернутися до Приватного нотаріуса для здійснення скасування державної реєстрації права постійного користування земельними ділянками за боржником, уповноваживши на вчинення таких дій від імені товариства Голову правління Баранова К.М. Це і стало підставою для державної реєстрації припинення права постійного користування земельними ділянками за боржником.

Позивач зауважує, що Наглядова рада при прийнятті рішення, оформленого протоколом № 2 від 01.03.2019 вийшла за межі своїх повноважень, визначених як ст. 45 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII в редакції Закону України N 1984-VIII (1984-19) від 23.03.2017, чинного на час прийняття даного рішення, так і п. 10.2 Статуту ПрАТ «Черкасирибгосп», в редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом від 23.04.2018, та вирішила питання, віднесене до компетенції Загальних зборів ( п. 9.2 Статуту), а Приватний нотаріус, при прийнятті рішень про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельними ділянками, будучи зобов`язаним згідно з п. 57-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553 (чинної на час прийняття приватним нотаріусом спірного рішення) перевірити обсяг повноважень як Голови правління боржника, який звернувся за вчиненням відповідної реєстраційної дії, так і самої Наглядової ради, яка його на це уповноважила шляхом отримання з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про таку особу, у тому числі її установчих документів, та перевірки відповідності реєстраційної дії, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності вказаного обов`язку не виконав, що і призвело до прийняття ним незаконних рішень про проведення державної реєстрації припинення права постійного користування оспорюваними земельними ділянками за боржником.

Крім того, поза увагою приватного нотаріуса як уповноваженого державною суб`єкта державної реєстрації речових прав на нерухоме майно залишився і той факт, що підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. При цьому даний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У зв`язку цим, документи які слугували підставою для проведення державної реєстрації припинення права постійного користування земельною ділянкою за боржником, мали б засвідчувати наявність однієї з вищевказаних підстав.

При цьому з листа ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «Черкасирибгосп» № 2 від 01.03.20219 вбачається, що ці документи були розцінені приватним нотаріусом як добровільна відмова від права постійного користування земельними ділянками.

Поза увагою приватного нотаріуса залишився й той факт, що згідно з ч. 3 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч. 4 ст. 142 ЗК України).

На думку позивача для державної реєстрації припинення права постійного користування земельними ділянками належними документами, з яких можливо було б встановити наявність такої підстави як добровільна відмова мали би бути: а) рішення загальних зборів боржника про відмову від права постійного користування земельними ділянками; б) його заяви до власників земельних ділянок та в) рішення власників земельних ділянок про припинення права постійного користування ними, чого не було.

Не підтверджували подані для державної реєстрації припинення права постійного користування земельними ділянками документи лист ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протокол засідання Наглядової ради ПрАТ «Черкасирибгосп» № 2 від 01.03.2019 і наявності будь-якої іншої, визначеної ст. 141 ЗК України, підстави.

Отже, подані для державної реєстрації припинення права постійного користування земельними ділянками документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для відмови у вчиненні реєстраційної дії.

Натомість Приватний нотаріус, при прийнятті рішень про державну реєстрацію припинення права постійного користування оспорюваними земельними ділянками на вказане уваги не звернув і це призвело до протиправної державної реєстрації припинення права постійного користування ними за боржником.

Також позивач зауважує, що а) факти грубого порушення даним приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при вчиненні нотаріальних та реєстраційних дій були непоодинокими, що завдавало істотної шкоди фізичним та юридичним особам; б) такі факти неодноразово встановлювалися рішеннями судів, які набрали законної сили; в) саме у зв`язку з наявністю таких фактів наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2021 № 1396/5 відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05.04.2021 № 5 свідоцтво про право на зайняття нотаріальної діяльністю, видане на ім`я Баршацького Ігоря Вікторовича було анульовано, а його нотаріальна діяльність припинена.

Вказані обставини підтверджуються листом Міністерства юстиції України № 23179/ ПІ-Т-2241/19.1.5 від 31.05.2021

Відтак позивач стверджує, що державна реєстрація припинення права постійного користування спірними земельними ділянками за боржником була проведена безпідставно.

Статутом ПрАТ «Черкасирибгосп» підтверджується той факт, що вказане товариство є правонаступником Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Черкасирибгосп», на ім`я якого були видані: державний акт від 18.04.2001 І-ЧР 000907, яким посвідчувалося право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 7120981200:01:001:1836 площею 44,9304 га, 7120981200:01:001:1838 площею 5,47 га та 7120981200:01:001:1837 площею 21,4487 га для рибогосподарських потреб на території колишньої Бузівської сільської ради Черкаської області; державний акт від 18.04.2001 І-ЧР 000908, яким посвідчувалося право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7120982800:02:001:0230 площею 385,5023 га для рибогосподарських потреб на території колишньої Конельської сільської ради Черкаської області; державний акт від 18.04.2001 І-ЧР 000909, яким посвідчувалося право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7120985000:02:001:0368 площею 910,07 га для рибогосподарських потреб на території бувшої Острожанської сільської ради Черкаської області; державний акт ЧР 17-113 від 29.09.1998, яким посвідчувалося право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 124985500:03:001:0008 площею 658,017 га для рибогосподарських потреб на території Сагунівської сільської ради Черкаської області та 7124988500:01:001:0001 площею 719,5231 га для рибогосподарських потреб на території бувшої Худяківської сільської ради Черкаської області.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2022 року по справі № 906/709/19 висловив правову позицію про те, що «право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності Земельним кодексом України від 2001 року 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи».

Подібний правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.

Позивач вважає, що державні акти на право постійного користування земельними ділянками, видані на ім`я Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Черкасирибгосп» є чинними та посвідчують право його правонаступника ПрАТ «Черкасирибгосп» на постійне користування (під яким згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України слід розуміти право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку) спірними земельними ділянками, натомість факт наявності в ДРРП записів про припинення даного права фактично унеможливлює здійснення господарської діяльності боржника на цих земельних ділянках.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 05.04.2018 по справі № 910/9004/13 під спростуванням майнових дій слід розуміти оспорення фактичних даних чи обставин, які визначають правомірність майнових дій боржника щодо розпорядження майном боржника на підставі рішень боржника, які не відповідають законодавству та/ або компетенції службових осіб боржника або його органів або вчинені без достатніх підстав.

Позивач вказує, що Приватний нотаріус приймав рішення про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельними ділянками та вчиняв відповідні реєстраційні дії не за власною ініціативою, а за зверненням Голови правління боржника, якого на вчинення таких дій уповноважила Наглядова рада боржника, яка, в свою чергу, вийшла при цьому за межі своєї компетенції, визначеної Законом та статутом.

Верховний Суд у постанові від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18 зазначив про те, що «Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав і правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора».

В результаті дій голови правління боржника та його наглядової ради, які були вчинені поза межами їх компетенції та без будь-якої розумної економічної мети, з постійного користування боржника протиправно вибули спірні земельні ділянки.

Враховуючи, що основним зареєстрованим видом діяльності боржника згідно КВЕД є 03.22 прісноводне рибництво (аквакультура) (згідно з витягом з ЄДР), а цільовим призначенням вищевказаних земельних ділянок є 10.07: для рибогосподарських потреб, такі дії унеможливили продовження господарської діяльності боржника на даних земельних ділянках і сприяли його неплатоспроможності.

Оскільки дії боржника були вчинені в період наявності непогашених зобов`язань переді позивачем та іншими кредиторами та менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, позивач вважає, що має право з підстави, передбаченої ч. 1 ст. 42 КУзПБ, звертатися до суду з позовом та просити суд визнати дії боржника, які полягали в зверненні до Приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації припинення права постійного користування земельною ділянкою неправомірними та про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію припинення такого права за боржником.

Крім того, позивач зазначає, що при визначенні предмету позову, керувався правовою позицією Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, згідно з якою ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки вищевказані державні акти на право постійного користування земельними ділянками, видані на ім`я Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Черкасирибгосп» є чинними та посвідчують право його правонаступника відповідача на постійне користування ними, а державна реєстрація припинення такого права сама по собі не є підставою для такого припинення (згідно з правовою позицією ОП КГС ВС, викладеної у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18) одночасно з позовними вимогами про скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельними ділянками позивач просить про визнання за боржником такого права.

Предметом судового розгляду є вимоги позивача про визнання дій боржника (відповідача у справі) неправомірними, які полягали в прийнятті його Наглядовою радою рішення про звернення до приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації припинення права постійного користування земельною та в подальшому зверненні до приватного нотаріуса за вчиненням цих дій, що призвело до безпідставної державної реєстрації припинення права постійного користування оспорюваними земельними ділянками за боржником та фактично унеможливило здійснення господарської діяльності боржника на цих земельних ділянках та сприяло його неплатоспроможності. Позивач просить визнати неправомірними майнові дії відповідача, підставою звернення визначив приписи статті 42 КУзПБ, та скасувати рішення про державну реєстрацію.

При цьому позивач як на основну з підстав обґрунтування вимог посилається саме на порушення порядку припинення права користування спірними земельними ділянками.

Вимоги про визнання за боржником права постійного користування є похідними від позовної вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію.

Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (про визнання за боржником права постійного користування), а не направлений на захист цивільного права.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди.

Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (п. а частини першої статті 141 ЗК України).

За приписами частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до положень ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Тому захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) зазначено: «застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). [...] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19)».

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровим номером 7120981200:01:001:1836 площею 44,9304 га, кадастровим номером 7120981200:01:001:1838 площею 5,741 га, кадастровим номером 7120981200:01:001:1837 площею 21,4487 га розташовані в адмінмежах Бузівської сільської ради (в межах населеного пункту), з кадастровим номером 7120982800:02:001:0230 площею 385,5023 га розташована на території Конельської сільської ради, кадастровим номером 7120985000:02:001:0368 площею 910,07 га розташована на території Острожанської сільської ради, право власності зареєстроване за територіальною громадою, Жашківська міська рада; кадастровим номером 124985500:03:001:0008 площею 658,017 га розташована на території Сагунівської сільської ради, право власності зареєстроване за Сагунівською сільською радою; з кадастровим номером 7124988500:01:001:0001 площею 719,5231 га розташована на території бувшої Худяківської сільської ради, право власності зареєстроване за Леськівською сільською радою є землями водного фонду, з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб.

Інформація щодо землекористувача земельними ділянками в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.

Водночас в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи від 06.03.2019 про припинення права постійного користування ПрАТ «Черкасирибгосп» оспорюваними земельними ділянками, внесені Приватним нотаріусом.

Враховуючи перебування у боржника оспорюваних земельних ділянок на праві постійного користування на підставі Державних актів, дії Наглядової ради, направлені на скасування державної реєстрації речового права, не можна вважати майновими діями боржника, які призвели до зменшення обсягу майна боржника та його неспроможності виконати зобов`язання перед кредиторами.

Належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що діями відповідача спричинені умови для зменшення обсягу майна боржника та неспроможності боржника виконати зобов`язання перед позивачем, кредиторами, а також обставини завдання боржнику збитків у зв`язку з нездійсненням ним господарської діяльності на спірних земельних ділянках, позивачем не надано.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Задоволення позовних вимог про визнання дій боржника неправомірними в результаті яких на думку позивача було проведено реєстрацію припинення права постійного користування оспорюваними земельними ділянками і оспорення реєстраційних дій, не призведе до поновлення його прав як кредитора.

Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства, суд дійшов до висновку про відмову в позові.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 зробила висновок про те, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін проти України»).

Суд зазначає, що решта доказів, долучених до матеріалів справи, доводів і заперечень учасників справи ретельно досліджена і наведених вище висновків суду не спростовує.

Крім того, положення ст. 92, 123 ЗК України регулюють процедуру набуття права постійного користування земельними ділянками та не передбачають можливість визнання/поновлення такого права за рішенням суду.

Не визначено відповідного способу захисту порушених прав особи й в ст. 16 ЦК України та в ст. 152 ЗК України.

Щодо визнання позову відповідачем, про що зазначено у клопотанні останнього про проведення судового засідання за його відсутності.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи. Проте, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону (наприклад, відповідач визнає безпідставний позов) або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (наприклад, малолітніх або недієздатних), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (такий висновок сформулював Верховний Суд у постановах від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16).

За наведених підстав у прийнятті визнання відповідачем позову суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 17 березня 2025 року.

Суддя О.В. Чевгуз


Суд	Господарський суд Черкаської області
Дата ухвалення рішення	05.03.2025
Оприлюднено	19.03.2025
Номер документу	125875899
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: інші вимоги до боржника

Чевгуз О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 05.03.2025 по справі 925/674/21ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —925/674/21

Рішення від 05.03.2025

Рішення
від 05.03.2025 по справі 925/674/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ