Постанова

від 12.03.2025 по справі 910/20940/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/20940/21 (910/19964/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,

за участю: арбітражного керуючого Галічевої В.С., представника ТОВ «Конгрес Девелопмент» - Макєєва Є.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу арбітражного керуючого Галічевої Валентини Олександрівни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024

та рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2024

у справі № 910/20940/21 (910/19964/23)

за позовом арбітражної керуючої Галічевої Валентини Олександрівни

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Конгрес Девелопмент»

про визнання договору комісії недійсним

у межах справи № 910/20940/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Комерц»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт»

про банкрутство.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/20940/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Горизонт" (далі - ТОВ "ФК "Горизонт", Боржник) на стадії розпорядження майном Боржника.

Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Галічева В.О. звернулася з позовом до ТОВ «ФК «Горизонт», ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Конгрес Девелопмент» про визнання договору комісії недійсним, в якому просила визнати недійсним договір комісії № 22-05/19 від 22.05.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста», правонаступником якої стала Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») та ТОВ «ФК «Горизонт»; стягнути з відповідачів судові витрати.

Позов мотивовано тим, що спірний договір комісії, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста» (далі - ТОВ «ФК «Веста») - правонаступник ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», та ТОВ «ФК «Горизонт», є фраудаторним, оскільки на дату його укладення ТОВ «ФК «Горизонт» мало зобов`язання перед ТОВ «Рент Комерц», які перешкоджали укладенню зазначеного договору комісії.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22.05.2019 між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «ФК «Горизонт» укладено договір комісії № 22-05/19. Цей договір є змішаним цивільно-правовим договором з елементами договору комісії у розумінні статті 1011 ЦК України та договору про спільну діяльність в розумінні статті 1131 ЦК України (п. 1.1.).

Пунктом 1.2. зазначеного договору передбачено, що Сторона 1 та Сторона 2 уклали цей Договір з метою придбання лоту № GL8N0574, виставленого на публічні торги (аукціон) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який складається з права вимоги за кредитним договором, укладеним з юридичною особою, а також договором банківського вкладу та договором іпотеки нежитлової будівлі готельно-офісного та торгівельно-розважального комплексу загальною площею 18667,00 кв.м. за адресою: місто Київ, вул.Молодогвардійська.

Встановлення умов подальшого супроводу стягнення заборгованості за придбаним активом; розподілу отриманого прибутку.

Для досягнення мети, зазначеної в п. 1.2. цього договору, сторони зобов`язуються спільно й погоджено здійснювати необхідні фактичні і юридичні дії.

Лот № GL8N0574 складався з права вимоги за кредитним договором, укладеним з юридичною особою, а також договором банківського вкладу та договором іпотеки нежитлової будівлі готельно-офісного та торгівельно-розважального комплексу загальною площею 18 667,00 кв. м за адресою: місто Київ, вул. Молодогвардійська, 32 (п. 1.2.1. договору) «з фінансуванням оплати сторонами у відношенні 50 на 50» (п. 2.1.2. договору), «розподілом придбаного майна між сторонами у рівних частинах» (п. п. 2.1.4., 5.2. договору).

На виконання умов договору комісії № 22-05/19 від 22.05.2019 сторони домовились про створення спільного підприємства ТОВ «Конгрес Девелопмент» (учасником якого на 50% є ТОВ «ФК «Горизонт», на інших 50% - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»).

29.04.2020 в статутний капітал ТОВ «Конгрес Девелопмент» учасники внесли:

- готельно-офісний та торгівельно-розважальний комплекс, загальною площею 18 кв. м, розташований за адресою: 03151, м. Київ, вул.Молодогвардійська, 32, Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 248865580000;

- майнові права, згідно з договором від 31.05.2019 застави майнових прав за кредитним договором № 766-071113 від 07.11.2013, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., реєстровий номер № 434, укладений між ТОВ «ФК «Горизонт» та ТОВ «ФК «Веста», правонаступником якої стала ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».

24.01.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №910/20940/21, серед іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «ФК Горизонт», введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна ТОВ «ФК Горизонт» арбітражного керуючого Галічеву В.О.

28.12.2023 розпорядник майна ТОВ «ФК «Горизонт» Галічева В.О. звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору комісії №22-05/19 від 22.05.2019, укладеного між ТОВ «ФК «Горизонт» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» щодо фінансування купівлі лоту №GL8N0574. Підставами для оскарження даного договору позивач зазначила, що даний договір є фраудаторним.

Арбітражний керуючий Галічева В.О. вважає, що реалізуючи домовленість між ТОВ «ФК «Горизонт» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» щодо участі у фінансуванні купівлі лоту № GL8N0574 та виконуючи умови договору комісії №22-05/19 від 22.05.2019, сторони оскаржуваного договору комісії незаконно, в порушення взятих ТОВ «ФК «Горизонт» на себе перед ТОВ «Рент Комерц» обов`язків за угодою про основні умови правочину № 260419 від 26.04.2019 та положень Закону України «Про інвестиційну діяльність», з метою унеможливити отримання у власність ТОВ «ФК «Горизонт» результатів його інвестиції здійснили передачу готельно-офісного та торгівельно- розважального комплексу, загальною площею 18 667,00 кв. м, розташованого за адресою: 03151, м. Київ, вул. Модогвардійська, 32, до статутного фонду ТОВ «Конгрес Девелопмент», що, на її думку, є доказом фраудаторності оскаржуваного договору комісії.

До позовної заяви долучила копію договору комісії № 22-05/19 від 22.05.2019; копію акта приймання-передачі та грошової оцінки майна, за рахунок якого формується статутний капітал ТОВ «Конгрес Девелопмент» від 29.04.2020; «Соглашение об основных условиях сделки (Term Sheet) № 260419 от 26 апреля 2019 года»; «Дополнительное соглашение № 1 от 26 апреля 2019 года»; Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєтру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна; витяг з Єдиного державну реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 у справі №910/20940/21(910/19964/23) у задоволенні позову арбітражної керуючої Галічевої В.О. до ТОВ «ФК «Горизонт», ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Конгрес Девелопмент» про визнання недійсним договору комісії № 22-05/19 від 22.05.2019 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки розпорядником майна боржника в порядку, передбаченому положеннями статей 74, 76 - 77 ГПК України, не надано доказів на підтвердження того, що оскаржуваний договір комісії № 22-05/19 від 22.05.2019 містить ознаки фраудаторного правочину; не доведено наявність недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору; не встановлено, що такий договір було укладено боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором та внаслідок якого боржник перестав бути платоспроможним.

Підтримуючи рішення суду першої інстанції, апеляційним господарським судом зазначено про правомірне відхилення судом першої інстанції доводів позивача щодо наявності ознак фраудаторності правочину через існування на дату його укладення у ТОВ «ФК «Горизонт» зобов`язань перед кредиторами - ТОВ «Рент Комерц» та ТОВ «Торговий дім «Оратанія», оскільки боргові зобов`язання перед цими кредиторами виникли з 30.12.2020, тобто після укладення спірного договору.

Крім того, встановивши, що документи «Соглашение об основных условиях сделки (Term Sheet) № 260419 от 26 апреля 2019 года» та «Дополнительное соглашение № 1 от 26 апреля 2019 года», які вказані підставою позову, складені іноземною (російською) мовою, не містять засвідченого перекладу на державну мову, та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат», вони не були прийняли судами до уваги як докази.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, арбітражний керуючий Галічева В.О. (далі також - скаржник) подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір комісії №22-05/19 від 22.05.2019, укладений між ТОВ «ФК «Веста», правонаступником якого стало ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», та ТОВ «ФК «Горизонт».

Підставою касаційного оскарження скаржник визначив обставини, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, стверджуючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Скаржник зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанції вирішуючи даний спір не врахував, що на дату укладення оскаржуваного договору комісії ТОВ «ФК «Горизонт», як Інвестор-2 мало зобов`язання перед ТОВ «Рент Комерц», як Інвестором-1 за укладеною між ними угодою про основні умови правочину (Term Sheet) №260419 щодо спільного придбання лоту GL8N0574, при цьому цей лот був предметом договору комісії. Зазначені обставини, на його думку, є прямим доказом фраудаторності оскаржуваного договору комісії.

В письмових поясненнях скаржник, заперечуючи висновки судів про неналежність доказів, зокрема «Соглашения об основных условиях сделки (Term Sheet) № 260419 от 26 апреля 2019 года» та «Дополнительного соглашения № 1 от 26 апреля 2019 года», зазначає, що суди помилково ототожнюють мову процесуальних документів, які мають складатись українською мовою (як то заяви/апеляційні та касаційні скарги, які подаються з боку учасників справи до суду) з мовою договорів, які укладаються між суб`єктами господарювання.

Скаржник вважає помилковим обґрунтування судами своєї позиції посиланнями на Рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 (№справа 1-6/99 № 10-рп/99), оскільки зазначеним рішенням надавалося офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо обов`язковості застосування державної мови органами державної влади, їх посадовими особами та використання української мови у навчальному процесі в державних навчальних закладах України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

ТОВ "Конгрес Девелопмент" подало відзив, у якому заперечує аргументи, викладені в касаційній скарзі з мотивів, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін.

Наголошує, що твердження про фраудаторний характер оспорюваного правочину є надуманими, оскільки станом на дату укладення оспорюваного договору у ТОВ «ФК «Горизонт» були відсутні зобов`язання перед кредиторами; підтримує позицію судів першої та апеляційної інстанції щодо неналежності доказу, не перекладеного з російської мови на українську мову та не засвідченого належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат».

Позиція Верховного Суду

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі постало питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним в межах справи про банкрутство правочину за участю боржника.

Звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з положеннями статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника, вчинених ним після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Однак згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, укладення боржником договору поза межами відповідного "підозрілого періоду" (одного або трьох років, що передували відкриттю справи про банкрутства), визначеного, відповідно, статтею 20 Закону про банкрутство або статтею 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Водночас, остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

У справі, що розглядається, суди встановили, що в даному випадку позивач - розпорядник майна боржника визнає недійсним договір комісії №22-05/19 від 22.05.2019, укладений між ТОВ «ФК «Горизонт» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» щодо фінансування купівлі лоту №GL8N0574.

Підставами для оскарження зазначає, що даний договір є фраудаторним, і що його вчинено на шкоду кредитора ТОВ «Рент Коменрц», перед яким ТОВ «ФК «Горизонт» мало зобов`язання за угодою про основні умови правочину (Term Sheet) № 260419 від 26.04.2019.

Розглядаючи заявлену позивачем вимогу суди встановили, що 22.06.2023 Північним апеляційним господарським судом у цій же справі ухвалено постанову, якою:

- визнано грошові вимоги ТОВ «Рент Комерц» в сумі 11 299 239,97 грн (вимоги четвертої черги), 58 500,00 грн авансування винагороди арбітражного керуючого (перша черга), судовий збір в сумі 22 700,00 грн (перша черга);

- визнано грошові вимоги ТОВ «Рент Комерц» (за заявою про збільшення розміру суми грошових вимог від 14.10.2022) в сумі 29 954 687,75 грн (четверта черга задоволення) та судовий збір в сумі 12 405,00 грн (перша черга);

- визнано грошові вимоги ТОВ «Торговий дім «Оратанія» (за заявою про визнання конкурсним кредитором) в сумі 104 833 872,00 грн (четверта черга задоволення) та судовий збір в сумі 12 405,00 грн (перша черга);

- визнано грошові вимоги ТОВ «Рент Комерц» (за заявою про збільшення розміру суми грошових вимог від 12.12.2022) в сумі 161 013,60 грн (четверта черга задоволення, в тому числі 129 823,20 грн - інфляційні та 31 190,40 грн - 3% річних), у решті - відхилено.

Кредиторські вимоги ТОВ «Рент Комерц» ґрунтуються на укладеному між останнім (позикодавець) та боржником (позичальник) договорі № 26/04/2019-П про надання поворотної позики від 26.04.2019 у сумі 9 986 400,00 грн на строк до 26.05.2019, який сторонами в подальшому було пролонговано до 30.12.2020 включно, на виконання умов якого позичальником перераховано на поточний рахунок позичальника поворотну позику у сумі 2 308 500,00 грн - 03.05.2019 та 7677 900,00 грн - 22.05.2019.

Отже, зобов`язання у ТОВ «ФК «Горизонт» повернути кошти у розмірі 9986400,00 грн ТОВ «Рент Комерц» виникло після 30.12.2020.

Щодо кредиторських вимог ТОВ «Торговий дім «Орантія» судами встановлено, що вони ґрунтуються на підставі договору про відступлення права вимоги №30/12/21 від 30.12.2021, за яким ТОВ «Рент Комерц» відступило свої права за угодою про основні умови правочину (Term Sheet) № 260419 від 26.04.2019 на користь ТОВ «Торговий дім «Оратанія» в розмірі 24% від 25% майнових прав, що становить 104 833 872,00 грн або 24% від загальної вартості об`єкта нерухомості, яка визначена на підставі висновку про вартість майна станом на 02.12.2021.

Так, грошові вимоги ТОВ «Торговий дім «Оратанія» до боржника в сумі 104833872,00 грн у зв`язку з невиконанням останнім грошового зобов`язання за період з 30.12.2021 по 16.11.2022.

Отже, станом на дату укладання спірного правочину від 22.05.2019 у ТОВ «ФК «Горизонт» були відсутні будь-які зобов`язання перед ТОВ «Торговий дім «Орантія», оскільки вони виникли з 30.12.2021.

Відтак, за висновком апеляційного суду у вказаній постанові від 22.06.2023 у цій справі №910/20940/21, станом на 22.05.2019 (день укладення оспорюваного договору комісії № 22-05/19) у ТОВ «ФК «Горизонт» були відсутні зобов`язання щодо погашення заборгованості по договору позики перед ТОВ «Рент Комерц» та ТОВ «Торговий дім «Орантія», оскільки такі зобов`язання виникли тільки після 30.12.2020.

Оцінивши встановлені обставини у їх сукупності, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, обґрунтовано дійшли висновку про недоведення позивачем укладення боржником оспорюваного правочину на шкоду кредиторам, що свідчить про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсними як фраудаторного на підставі статті 42 КУзПБ. Зворотного належним чином розпорядником майна ТОВ «ФК «Горизонт» арбітражним керуючим Галічевою В.О. не доведено.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про неприйняття до уваги доданих до позовної заяви документів, складених іноземною (російською) мовою за відсутності їх перекладу на українську.

Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

При цьому, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Згідно з частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.

Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною (російською) мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та частини першої статті 9 ЦПК України (мова цивільного судочинства), міститься у постанові від Верховного Суду 18.09.2024 у справі №751/1620/23.

У справі, що розглядається, суди встановили, що документи: «Соглашение об основных условиях сделки (Term Sheet) № 260419 от 26 апреля 2019 года» та «Дополнительное соглашение № 1 от 26 апреля 2019 года» не містять перекладу у встановленому законодавством порядку на державну мову, що унеможливлює для суду оцінку таких документів як доказів у справі, зокрема, достовірно встановити зміст такого документу та дії, які вчинені на підставі вказаного документу особами.

Відповідно до частини першої статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, встановивши, що документи, надані арбітражним керуючим та які визначені підставою позову, складені іноземною мовою і заявником не надано їх засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, суди визнали зазначені докази неналежними та недопустимими доказами, що унеможливлює їх дослідження при вирішенні спору по суті.

Поряд з цим, заявником не було обґрунтовано та не було доведено суду об`єктивну неможливість подання перекладу поданих документів, як доказів, українською мовою, що унеможливлює для суду оцінку таких документів як доказів у справі.

За встановлених судами обставин у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судів про не доведення позивачем наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, оскільки зазначені скаржником доводи не підтверджують того, що оспорюваний равочин вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, а також не надано доказів того, що поведінка сторін спірних правочинів була спрямована на ухилення від виконання боржником покладених на нього зобов`язань, що призвело до неплатоспроможності боржника.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як на висновки, що не були враховані судами при вирішенні спору, колегія суддів зазначає, що відповідні висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Колегія суддів зазначає, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

При цьому необхідно зазначити, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних ним постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, що відповідно до приписів статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Зважаючи на викладене, оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін оскарженого судового рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладається на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу арбітражного керуючого Галічевої Валентини Олександрівни залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 у справі №910/20940/21 (910/19964/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Пєсков В.Г.