Ухвала

від 17.03.2025 по справі 759/5585/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 759/5585/24

Провадження № 2/369/2234/25

УХВАЛА

(про повернення позовної заяви)

17.03.2025 м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕТРІВСЬКИЙ КВАРТАЛ» про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2024 року позивач звернувся до Святошинського районного суду Київської області з вищезазначеним позовом.

Ухвалою Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2024 року справу було передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

01 травня 2024 року позовна заява з матеріалами справи надійшла до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Фінагеєвій І.О.

Позивач просив:

- здійснити поділ майнових прав, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя: майнових прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати ОСОБА_1 співінвестором (пайовиком) по договору №15/C105B-4 від 16.06.2017 року;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя майнові права на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 . Розділити майно шляхом виділення позивачу ? частки майнових прав.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків десять днів з дня вручення позивачу ухвали, та роз`яснено, що в разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатися неподаною і підлягає поверненню.

З метою забезпечення повного захисту прав та інтересів позивача, судом було запропоновано останній визначити частку майна, яку позивач хоче визнати за собою, з урахуванням частки майна сплатити судовий збір за одну вимогу майнового характеру, та надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору.

11 грудня 2024 року на адресу суду, через систему «Електронний суд», надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гайдай Оксани Миколаївни про усунення недоліків, що зареєстрована в суді 12 грудня 2024 року за вхідним №55909/24, в якій зазначено наступне:

«У період перебування у шлюбі нами було придбане за договором купівліпродажу майнових прав на квартиру №15/С105В-4 від 16.06.2017 року:

- майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Орієнтовна вартість цього майна на даний час складає: 330 196,50 гривень.

Тобто, ОСОБА_1 належить 1/2 частка від цього майна - половина. 330196,50 грн. : 2 = 165098,25 грн.

На виконання вказаної судової ухвали надаємо до суду квитанцію про доплату судового збору та просимо відкрити провадження у справі та призначити до розгляду.»

Перевіривши подану заяву на виконання ухвали суду від 19 червня 2024 року, дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що станом на час постановлення цієї ухвали позивач не усунула недоліків позовної заяви належним чином у повному обсязі.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» передбачено, що «розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки такий обов`язок покладається на позивача».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна.

Відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» належним доказом підтвердження вартості майна є звіт про оцінку майна (акт оцінки майна).

Так, Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та у рішенні від 30 травня 2013 року «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тому, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити дотримання позивачем вимог, передбачених ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно вимог Закону України «Про судовий збір» позивач повинна була сплатити судовий збір за вимоги майнового характеру.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна.

В даній справі було заявлено майнову вимогу про визнання права власності, щодо якої позивач повинна була спочатку визначити ціну позову та сплатити судовий збір у відповідному розмірі.

Отже, позивач повинна була зазначити ціну позову, виходячи із дійсної ринкової вартості майна, та надати квитанцію про сплату судового збору на загальну суму, що відповідало заздалегідь встановленій оцінці майна, на яке позивач просила визнати право власності.

При цьому суд зазначає, що позивачу надавався достатній час для усунення встановлених суддею недоліків. Об`єктивних перешкод для визначення ціни позову позивачем не наведено.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно п. а ч. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Пунктами 3, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі Постанова КМУ № 1440) визначенні поняття дійсної та ринкової вартості, принципу попиту та пропонування при оцінці майна. Так, дійсна вартість майна визначена лише для цілей страхування та характеризується, як вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування; ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.

За приписами п. 16 Постанови КМУ № 1440, визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

У відповідності до п. 38 Постанови КМУ № 1440, для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.

Згідно із п. 47 Постанови КМУ № 1440, порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об`єктами порівняння та об`єктом оцінки.

Проаналізувавши тлумачення змісту всіх видів вартості, передбачених п. 3 Постанова КМУ № 1440, можна дійти висновку, що наявне в судовій практиці поняття «дійсна вартість» є практично тотожним за своїм значенням до закріпленого у вітчизняних національних стандартах поняття «ринкова вартість», під яким розуміється вартість майна, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем.

Позивач всвоїй заявівизначає вартістьспірного майназа договоромкупівліпродажу майновихправ наквартиру №15/С105В-4від 16червня 2017року,згідно пункту3якого,орієнтовна вартістьмайнових правна квартируза адресою: АДРЕСА_1 ,станом на2017рік складає330196,50гривень.

Однак документальних підтверджень дійсної вартості спірного майна на час подання позовної заяви до суду не надано. Не зазначено також про те, що вказана в позові вартість майна, що підлягає поділу, визначена за погодженням між подружжям.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany).

Відповідно до пунктів 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до ч. 6 ст. 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.

Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовну заяву необхідно вважати неподаною та повернути позивачу.

Керуючись ст. ст.185, 187, 353 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕТРІВСЬКИЙ КВАРТАЛ» про поділ майна подружжя, - вважати неподаною та повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви, в загальному порядку, передбаченому законом.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА