Рішення

від 17.03.2025 по справі 320/49730/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2025 року справа №320/49730/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання противною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за період з 05.04.2024 по 25.04.2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн розмірі пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за період з 05.04.2024 по 25.04.2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.

В якості підстави позову зазначено про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/49730/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. адміністративну справу №320/49730/23 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

03.12.2024 до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач проти позову заперечував зазначивши, що відсутні будь які правові підстави для виплати позивачу грошової допомоги за час його перебування на реабілітації. Також відповідачем зазначено, що відповідачу було виплачено грошову допомогу при звільненні у розмірі 18 755,25 грн.

11.12.2024 до Київського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач наполягає на своїй правовій позиції, викладеній у позові.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки.

Приймаючи безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, 02.01.2024 позивач отримав поранення.

У довідці про обставини травми від 19.02.2024 №256, виданої на підставі наказу МВС України від 22.08.2023 №692 зазначено, що молодший сержант ОСОБА_1 отримав бойове ураження внаслідок дій противника, а саме: важке краніо-цервікальне поранення, відкрите проникаюче вогнепальне дотичне осколкове черепно-мозкове поранення із вхідним отвором у правій скроневій ділянці. Забій головного мозку ІІІ ст., забій-розчавлення правої скроневої частки. Багатоуламковий втиснений перелом луски скроневої кістки базально, сосцевидного відростка, пірамідки скроневої кістки справа. Дефект скроневої кістки справа. Дрібні кісткові уламки у правій скроневій частці. Вогнепальна рана правої скроневої ділянки. Профузна ранева лікворея. Перелом обох стінок лівої лобної пазухи, верхньої стінки орбіти, клітин градчастої кістки. Вогнепальне осколкове сліпе поранення обличчя з наявністю уламка м`яких тканин правої щоки. Контузія лівого ока. Вогнепальне осколкове сліпе поранення шиї з пошкодженням гортані та наявністю металевих уламків в проекції щитоподібного хряща. Поранення судинно-нервового пучка справа. Вогнепальний перелом правих поперечних відростків С1, С2, С3 хребців. ВОСП правої нижньої кінцівки в ділянці правого кульшового суглоба.

За обставин: близько 19:00 02.01.2024 внаслідок артилерійського обстрілу під час облаштування запасних позицій на другій лінії оборони, в районі н.п. Ямпіль, Донецької області, отримав бойове поранення молодший сержант ОСОБА_1 .

Поранення отримано військовослужбовцем в період проходження служби, під час захисту Батьківщини. не пов`язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, недотриманням правил техніки безпеки, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Поранення пов`язане з виконанням обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини.

З 05.01.2024 по 05.03.2024 позивач проходив лікування у Державній установі «Головний медичний центр МВС України», з 06.03.2024 по 04.04.2024 - в Державній установі «ТМО МВС України по м. Києву та Київській області» та з 05.04.2024 по 25.04.2024 - в Медичному реабілітаційному центрі «Пуща-Водиця».

Відповідно до свідоцтва про хворобу №2181/зв Державної установи «ТМО МВС України по м. Києву та Київській області» позивача було визнано непридатним до військової служби.

Відповідно до банківської виписки по рахунку позивача, яка наявна в матеріалах справи, ОСОБА_1 надходили виплати у таких розмірах: січень - 105 422,42 грн., лютий - 32 233,53 грн., березень - 216 908,10 грн., квітень - 152 775,07 грн.

Отже спірні відносини виникли через не виплату позивачу додаткової грошової винагороди за час лікування.

Разом з тим, виплата позивачу основного грошового забезпечення підтверджена матеріалами справи та не є спірною.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" №168 ( у редакції з квітня 2022), якою на виконання Указів Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64 та "Про загальну мобілізацію" №69 у пункті 1 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

З 19.07.2022 редакція абз.1 п.1 Постанови №168 викладена наступним чином "Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах."

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" замість " 30000 гривень щомісячно" не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом "пропорційність" із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Таким чином, на період дії воєнного стану військовослужбовці отримують додаткову винагороду до грошового забезпечення відповідно до постанови КМУ № 168 у сумі 30000,00 грн. та 100000,00 грн. (за час участі у безпосередніх бойових діях), а з 19.07.2022 - у сумі до 30000,00 грн. та 10000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.

В разі поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, військовослужбовці, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії мають право на отримання збільшеної винагороди в розмірі до 100 000 грн.

В той же час, суд зазначає, що Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості випадків перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100 000 гривень винагорода.

При цьому, суд зауважує, що сума додаткової грошової винагороди не є сталою, тобто не конкретно виплачується 30000,00 грн. та 100000,00 грн., а розраховується пропорційно до відпрацьованих у конкретному місяці днів або днів перебування на стаціонарному лікуванні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

При цьому, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд зазначає, що розрахунок додаткової винагороди та визначення періоду, за який вона повинна виплачуватися, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить військову службу та який виплачує йому грошове забезпечення. Тому, саме на відповідача за наявності передбачених законодавством підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, визначивши при цьому період для її розрахунку.

Відповідно до приписів частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

На підставі вищевикладених положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи та межі позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на наведене, позовні вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн розмірі пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за період з 05.04.2024 по 25.04.2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.

Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Згідно з частиною першою четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗС України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ в редакції, що діяла на момент звільнення позивача, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, додаткову грошову винагороду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, позивачу не включено.

Застосовуючи положення Інструкції як спеціального нормативно-правового акта, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

З урахуванням означеного суд дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягають саме положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Суд зауважує, що судова практика суду касаційної інстанції стосовно цього питання тривалий час була непослідовною.

Розбіжність підходів до вирішення спорів на кшталт того, який є в цій справі, полягала в тому, чи вважати щомісячну додаткову грошову винагороду, яку отримував військовослужбовець відповідно до Постанови № 889, складовою грошового забезпечення, яке є базою для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні (виплату якої передбачено частиною другою статті 15 Закону № 2011-ХІІ).

Суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

«…Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.».

Кабінетом Міністрів України як вищим органом у системі органів виконавчої влади прийнято постанову від 22.09.2010 №889, якою було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду.

Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.

Зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та мала постійний характер.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 по справі № 522/2738/17.

Також, суд звертає увагу, що питання віднесення щомісячної додаткової грошової винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17.

Приймаючи постанову від 10.11.2021 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «…Встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.

Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04.11.2014 у справі № 21-473а14, від 03.03.2015 у справі № 21-32а15 та від 19.05.2015 у справі № 21-466а15».

Правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17, згодом врахував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 19.01.2022 у справі № 520/15971/2020, від 07.02.2022 у справі №240/3926/20, від 25.01.2023 у справі № 160/8707/21.

Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення позивача та повинна включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто мають постійний (систематичний) характер.

Таким чином, виходячи з аналізу матеріалів справи та норм права, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, щомісячної додаткової грошової винагороди, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги у цій частині.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від плати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання противною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.

В іншій частині позовної заяви відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.