Постанова

від 11.03.2025 по справі 2040/6198/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 р.Справа № 2040/6198/18Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 р. (постановлену суддею Горшковою О.О.) у справі № 2040/6198/18 за заявою ОСОБА_1 , в порядку статті 383 КАС України, в справі № 2040/6198/18

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області , Міністерства соціальної політики України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України та Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області щодо невиконання, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 р. у справі № 2040/6198/18, що набрало законної сили 09.11.2018 р., яким зобов`язано Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області та Міністерство соціальної політики України донарахувати та виплатити мені за Рішенням Європейського Суду з Прав Людини від 31.07.2014 р. у справі Штефан та ін. проти України щодо заяви моєї № 4862 від 03.01.2013 на виконання Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17.06.2011 р. у справі № 2002 /2-а-464/11 суму індексованого доходу та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати соціальних виплат, а саме: компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за період із грудня 2010 року по 1 травня 2016 року на виплачену суму 38204 грн. 26 коп., відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 р.заяву ОСОБА_1 в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України повернути заявнику.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 р. та задовольнити його заяву, подану в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідачем - Міністерством соціальної політики України, подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання учасники справи не з`явились, своїх представників не направили, про дату час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 р., яке набрало законної сили 09.11.2018 р., зобов`язано Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області та Міністерство соціальної політики України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 за Рішенням Європейського Суду з Прав Людини від 31.07.2014 р. у справі Штефан та ін. проти України щодо заяви ОСОБА_1 № 4862 від 03.01.2013 р. на виконання Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17.06.2011 р. у справі № 2002 /2-а-464/11 суму індексованого доходу та компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати соціальних виплат, а саме: компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за період із грудня 2010 року по 1 травня 2016 року на виплачену суму 38204 грн.26 коп., відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159.

Харківським окружним адміністративним судом13.11.2018 р. видано виконавчий лист, який був пред`явлений до виконання. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання до 10.11.2021 р.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.11.2018 р. по ВП № 57834765 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа виданого Харківським окружним адміністративним судом від 13.11.2018 р.

Так, у заяві позивач зазначає, що 23.11.2024 р. державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 57834765.

ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідачем не виконано рішення суду, звернувся до суду з заявою в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 10.11.2021 р., доказів поновлення такого строку матеріали справи не містять, а ВП № 57834765 є відкритим та триває.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви позивача з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що вона спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.

Тобто, застосування судом до суб`єкта владних повноважень вимог ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.

У разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписамиЗакону України "Про виконавче провадження"врегульований порядок дій та заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження"встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, що у першу чергу забезпечується через примусове виконання судових рішень, відповідно доЗакону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 13.11.2018 р. отримано виконавчий лист по справі № 2040/6198/18. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання до 10.11.2021 р.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 23.11.2018 р. відкрито виконавче провадження № 57834765 з виконання виконавчого листа виданого Харківським окружним адміністративним судом від 13.11.2018 р.

Заявником ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів закінчення виконавчого провадження № 57834765, тобто, відсутні докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату або відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначенийЗаконом України "Про виконавче провадження".

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, Кодексу адміністративного судочинства України, суд.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 р. по справі № 2040/6198/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. ПрисяжнюкСудді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 17.03.2025 року