Постанова

від 12.03.2025 по справі 620/9246/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/9246/24 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі за адміністративним позовом Національного університету «Чернігівська політехніка» до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Національний університет «Чернігівська політехніка» звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням зменшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними та скасувати пункти 1 та 7 вимоги Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області від 04.07.2024 №262503-14/2329-2024.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області (далі також - Управління) звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Національний університет «Чернігівська політехніка» (далі також - Університет) є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис (а.с. 224 т.1).

Відповідно до п. 5.2.1.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2023 року та на підставі направлень №515, №516, №517 від 27.12.2023, №17 від 11.01.2024 посадовими особами Управління проведена планова ревізія фінансово-господарської діяльності в Університеті за період з 01.01.2018 по 31.12.2023.

За результатами ревізії складено акт від 27.03.2024 №03-30/05, у якому зазначено про порушення позивачем фінансово-господарської діяльності в частині оплати праці зовнішньому суміснику на обсяг роботи понад 1,5 ставки на загальну суму 100302,28 грн.; видатки Університету на здійснення нарахувань соціальних внесків на фонд оплати праці, пов`язаних з зайвими нарахуваннями та виплатами сум з оплати праці, склали загальну суму 381194,29 грн.; розрахункової дисципліни в частині порушення вимог абзацу 16 частини 4 та частини 8 статті 13, пункту 3 частини 1 статті 26 Бюджетного кодексу України та пунктів 23, 29, 43, 47, 49 Порядку №228, у зв`язку з чим Університетом здійснено необґрунтовані нарахування та виплата заробітної плати науково-педагогічним працівникам, включеним до штатного розпису за спеціальним фондом, за рахунок коштів загального фонду на загальну суму 3474559,15 грн. (а.с. 6-94 т.1).

Позивач надіслав заперечення на вказаний акт ревізії (а.с. 95-120 т.1), які Управлінням не прийняті, про що складено відповідний висновок (а.с. 121-170 т.1).

22.04.2024 Управлінням винесено Університету вимогу №262503-14/1462-2024 (а.с. 171-176 т.1) щодо усунення виявлених ревізією порушень, у пунктах 1, 7 якої зазначено про неусунення позивачем порушень законодавства:

- вимог статті 98 КЗпП України, статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» та пункту 2.1.2 Колективних договорів трудового колективу та адміністрації Університету на 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік 2021-2015 роки, пунктів 1, 2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою КМУ від 31.01.2001 №78, частини другої пункту 2 постанови КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (втратила чинність 25.11.2022, діюча на час вчинення порушень), підпункту 2-б пункту 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 №557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ», у зв`язку з чим зайво нараховано та виплачено заробітної плати на загальну суму 1 916 144,86 грн. Видатки Університету на здійснення нарахувань соціальних внесків на фонд оплати праці, пов`язаних з зайвими нарахуваннями та виплатами сум з оплати праці, склали загальну суму 381 194,29 грн;

- вимог пунктів 23, 29, 43 ,47, 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 №228, зі змінами, абзацу 16 частин четвертої та восьмої статті 13, пункту 3 частини першої статті 26 Бюджетного кодексу України, внаслідок чого Університетом покриті витрати на оплату праці працівників закладу, виплата якої передбачена згідно з штатними розписами за рахунок коштів спеціального фонду, що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати (з нарахуваннями та сплатою ЄСВ) за рахунок коштів загального фонду за охоплений ревізією період на загальну суму 3 474 559,15 грн.

У зв`язку з наведеним, у вказаній вимозі Управління зобов`язувало Університет забезпечити відшкодування зазначених коштів.

Разом з тим, Державна аудиторська служба України, також отримавши від Університету заперечення на акт ревізії, надіслала відповідачу лист від 11.06.2024 №000300-18/7317-2024, у якому повідомила про неврахування Управлінням окремих зауважень, наданих Департаментом контролю у галузі освіти, науки, спорту та інформації Держаудитслужби під час ревізії, наказів Університету, наданих у додатку до заперечень, у зв`язку з чим не проаналізовано правильність обґрунтувань, викладених у запереченнях, з огляду на що Держаудитслужба зобов`язала відповідача, у тому числі: відкоригувати дані Інформаційної картки №25.24.030.і001 від 23.04.2024 шляхом внесення змін до показників на загальну суму 1228703,73 грн.; надіслати Університету уточнені вимоги про усунення порушень з урахуванням внесених змін (а.с. 95-99 т.2).

Враховуючи викладене, Управління надіслало Університету уточнені вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства від 04.07.2024 №262503-14/2329 (а.с. 253-257 т.1), пунктами 1, 7 яких вказано про порушення відповідачем:

- частини другої пункту 2 постанови КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (втратила чинність 25.11.2022, діюча на час вчинення порушень), підпункту 2-б пункту 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 №557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ», у зв`язку з чим зайво нараховано та виплачено заробітної плати на загальну суму 694 105,27 грн. Видатки Університету на здійснення нарахувань соціальних внесків на фонд оплати праці, пов`язаних з зайвими нарахуваннями та виплатами сум з оплати праці, склали загальну суму 149 514,31 грн;

- вимог пунктів 23, 29, 43 ,47, 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 №228, зі змінами, абзацу 16 частин четвертої та восьмої статті 13, пункту 3 частини першої статті 26 Бюджетного кодексу України, внаслідок чого Університетом покриті витрати на оплату праці працівників закладу, виплата якої передбачена згідно з штатними розписами за рахунок коштів спеціального фонду, що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати (з нарахуваннями та сплатою ЄСВ) за рахунок коштів загального фонду за охоплений ревізією період на загальну суму 3 474 559, 15 грн.

Вважаючи вказані пункти вимоги протиправними, Університет звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржувані пункти висновку відповідача від 04.07.2024 №262503-14/2329-2024 є протиправними та підлягають скасуванню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Оскаржувані пункти висновку Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області є законними.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 1 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-ХІІ), здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №2939-XII орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Згідно пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення №43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення №43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Згідно з пунктом 7 Положення №43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку №550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

За приписами частини першої статті 4 Закону №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до положень пункту 6 Положення №43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону №2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону №2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 50 Порядку №550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Як вже було зазначено вище, Управління надіслало Університету вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства від 04.07.2024 №262503-14/2329 (а.с. 253-257 т.1), пунктами 1, 7 яких вказано про порушення відповідачем:

- частини другої пункту 2 постанови КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (втратила чинність 25.11.2022, діюча на час вчинення порушень), підпункту 2-б пункту 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 №557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ», у зв`язку з чим зайво нараховано та виплачено заробітної плати на загальну суму 694 105,27 грн. Видатки Університету на здійснення нарахувань соціальних внесків на фонд оплати праці, пов`язаних з зайвими нарахуваннями та виплатами сум з оплати праці, склали загальну суму 149 514,31 грн;

- вимог пунктів 23, 29, 43 ,47, 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 №228, зі змінами, абзацу 16 частин четвертої та восьмої статті 13, пункту 3 частини першої статті 26 Бюджетного кодексу України, внаслідок чого Університетом покриті витрати на оплату праці працівників закладу, виплата якої передбачена згідно з штатними розписами за рахунок коштів спеціального фонду, що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати (з нарахуваннями та сплатою ЄСВ) за рахунок коштів загального фонду за охоплений ревізією період на загальну суму 3 474 559, 15 грн.

Щодо порушення, вказаного у пункті 1 спірної вимоги, колегія суддів зазначає таке.

Як було зазначено відповідачем, внаслідок нерозірвання Університетом (який є державним закладом) трудового договору із зовнішнім сумісником на час, коли загальна тривалість його роботи за основним місцем працевлаштування становила півтори місячної норми робочого часу, було зайво нараховано та виплачено заробітної плати на загальну суму 694 105, 27 грн., зайві видатки на соціальні внески склали 149 514,31 грн.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (стаття 2 КЗпП України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Згідно з статтею 19 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», статтею 102-1 КЗпП України, сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.

При цьому, зі статті 102-1 КЗпП України виключена норма, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, організацій визначає Кабінет Міністрів України, який у постанові від 22 листопада 2022 року №1306 визнав такими, що втратили чинність: постанову від 03 квітня 1993 року №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», постанову від 04 березня 2015 року №81 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції» та наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року №43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

Зазначеними вище нормативними актами, зокрема встановлювались обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом: не більше чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна була перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Таким чином, обмеження щодо тривалості робочого часу на роботі за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій скасовані, проте ці обмеження діяли до 2022 року.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом 01.01.2018 - 30.11.2022 в Університеті працював на умовах сумісництва на посаді слюсаря-сантехніка 4 розряду фізкультурно-оздоровчого комплексу на 0,5 ставки ОСОБА_1 , основним місцем роботи якого є АТ «Облтеплокомуненерго», а саме:

- з 03.09.2018 (наказ від 03.09.2018 №664-0) по 30.06.2019 (наказ від 27.06.2019 №250-о) (а.с. 140-143 т.2);

- з 04.09.2019 (наказ від 03.09.2019 №424-о) по 30.06.2020 (наказ від 30.06.2020 №262-о) (а.с. 135-139 т.2);

- з 01.09.2020 (наказ від 31.08.2020 №393-о) по 30.06.2021 (наказ від 29.06.2021 №197-о) (а.с. 128-134 т.2);

- з 02.09.2021 (наказ від 31.08.2021 №301-о) по 30.06.2022 (наказ від 28.06.2022 №193/ВС) (а.с. 114-127 т.2);

- з 16.11.2022 (наказ від 16.11.2022 №890/ВС) по 30.11.2022 (наказ від 01.12.2022 №952/ВС) (а.с. 112-113 т.2).

Під час працевлаштування до Університету у 2018, 2019 та 2022 роках ОСОБА_1 було надано до відділу кадрів довідки з АТ «Облтеплокомуненерго» про графіки роботи за основним місцем роботи (а.с. 109-111 т.2).

Відповідно до листа АТ «Облтеплокомуненерго» від 20.03.2024 №502/11 ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з товариством з 02.01.2002 і по теперішній час за основним місцем роботи слюсарем з ремонту технологічних установок 5-го розряду (а.с. 106, 108 т.2).

На умовах сумісництва у АТ «Облтеплокомуненерго» ОСОБА_1 протягом 01.01.2018 - 31.12.2023 працював на посаді машиніста-обхідника з котельного устаткування 2 розряду (0,5 ставки) у періоди опалювальних сезонів: з 23.10.2018 до 09.04.2019; з 02.11.2019 до 06.04.2020; з 27.10.2020 до 14.04.2021; з 12.10.2021 до 11.04.2022; з 24.10.2022 до 07.04.2023; з 19.10.2023 - прийнятий на роботу на опалювальний період 2023-2024 р.р.

Шляхом співставлення вищевказаних наказів встановлено, що на момент прийняття на роботу за сумісництвом Університет пересвідчився, що ОСОБА_1 працював за основним місцем роботи на 1,0 ставки. Прийняття на посаду машиніста-обхідника з котельного устаткування 2 розряду (0,5 ставки) у періоди опалювальних сезонів відбувалося після працевлаштування до Університету.

Колегія суддів звертає увагу, що в Університету відсутній обов`язок вести контроль за графіком роботи сумісника за основним місцем роботи, а тому як тільки кадровій службі стали відомі обставини можливого перевищення обмеження, ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади.

Відповідно до пункту 14 Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» згідно з статтею 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу без обмеження її певним розміром. Сумісники мають право на оплати фактично виконаної роботи й тоді, коли було порушено встановлений для певної категорії працівників обмеження для роботи за сумісництвом. Визначені Кабінетом Міністрів України відповідно то статті 102-1 КЗпП України умови роботи за сумісництвом, у тому числі щодо її тривалості, яка протягом місяця не повинна перевищувати половину місячної норми робочого часу, поширюються лише на працівників державних підприємств, установ і організацій.

Разом з тим, ОСОБА_1 не був працівником державного підприємства, установи чи організації, оскільки АТ «Облтеплокомуненерго» не є державним підприємством, відповідно умови та обмеження за сумісництвом, установлені пунктами 1, 2 постанови КМУ від 03.04.1993 №245, на нього не розповсюджуються.

Колегія суддів звертає увагу, що питання дотримання позивачем вимог законодавства України в частині оплати праці суміснику було предметом дослідження судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (Чернігівське відділення), який у складеному за результатами проведення судової економічної експертизи висновку від 23.05.2024 №473/24-24 (а.с. 180-220 т.1), проаналізувавши надані Університетом копії табелів обліку використання робочого часу (по 4 години в день), розрахункові листи ОСОБА_1 за період з 2018 по 2022 рік щодо нарахованої заробітної плати на загальну суму 100 302,28 грн. (зведені дані у розрізі періодів згруповані у додатку №3 до висновку), підтвердив виконання ним роботи на посаді слюсаря-сантехніка 4 розряду на 0,5 ставки за сумісництвом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалась Університетом з дотриманням вимог статті 102-1 КЗпП України.

Щодо порушення, вказаного у пункті 7 спірної вимоги, колегія суддів зазначає таке.

Як було зазначено відповідачем, відповідно до меморіальних ордерів за 2018-2023 роки заробітна плата деяким науково-педагогічним працівникам Університету, включеним до штатного розпису за спеціальним фондом, нараховувалась та виплачувалась за рахунок коштів загального фонду кошторису, що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати (з нарахуваннями та сплатою ЄСВ) за рахунок коштів загального фонду на загальну суму 3474559,15 грн.

Відповідно до статті 13 Бюджетного кодексу України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету; 2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету; 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету); 4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є: 1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування; 2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ); 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету); 4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. При цьому надходження бюджетних установ у вигляді майна (активів) в натуральній формі, отримане від інших бюджетних установ, які відповідно до законодавства виконують функції з управління об`єктами державної (комунальної) власності, у межах відповідного бюджету, не є власними надходженнями таких бюджетних установ.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

Отже, оплата праці працівників бюджетних установ здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці, який є обсягом коштів, отриманих як у вигляді фінансування з бюджету, так і власних надходжень, і який запланований відповідно до кошторису для використання під час розрахунків із заробітної плати з працівниками.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №228 (далі - Порядок №228, у редакції, чинній станом на 01.01.2018), пунктом 23 якого передбачено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов`язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов`язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому, розпорядник здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Проекти кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів установ у разі потреби розглядаються головним розпорядником. Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів зобов`язані: забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік; додержуватися режиму економії; не допускати включення до кошторисів бюджетних асигнувань, не зумовлених потребою; забезпечити в проектах кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів бюджетних асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків бюджету та надання кредитів з бюджету протягом бюджетного періоду; не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями (пункт 29 Порядку №228).

Відповідно до пункту 43 Порядку №228 для здійснення контролю за відповідністю бюджетних асигнувань, визначених у кошторисах, планах асигнувань загального фонду бюджету, планах надання кредитів із загального фонду бюджету, планах спеціального фонду, зведенні показників спеціального фонду кошторису, планах використання бюджетних коштів, помісячних планах використання бюджетних коштів розпорядників бюджетним асигнуванням, затвердженим розписами відповідних бюджетів, органи Казначейства обліковують розподіли показників зведених кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету, зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду розпорядників бюджетних коштів у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів, показників планів використання бюджетних коштів, помісячних планів використання бюджетних коштів.

Пунктом 49 Порядку №228 передбачено, що видатки бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду бюджету провадяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін.

Видатки спеціального фонду кошторису здійснюються у послідовності, передбаченій пунктом 23 цього Порядку для їх планування.

Установи мають право використовувати протягом поточного бюджетного періоду залишки бюджетних коштів, що утворилися на початок року на рахунках спеціального фонду, для здійснення видатків бюджету або надання кредитів з бюджету, передбачених у кошторисах на поточний рік.

Зміни до спеціального фонду кошторису вносяться у разі, коли загальний обсяг фактичних надходжень до цього фонду разом з обсягом залишків бюджетних коштів на його рахунках на початок року буде більший, ніж відповідні надходження, враховані у кошторисі на відповідний рік. При цьому в спеціальному фонді кошторису уточнений обсяг видатків бюджету та надання кредитів з бюджету повинен дорівнювати сумі уточненого обсягу доходів і залишків бюджетних коштів на початок року.

Протягом бюджетного періоду розпорядники вносять зміни до спеціального фонду кошторису за власними надходженнями на підставі довідки Казначейства про підтвердження надходжень на спеціальні реєстраційні рахунки, що відкриті в органах Казначейства, довідки про зміни до кошторису та зведення показників спеціального фонду кошторису без внесення відповідних змін до бюджетного розпису за спеціальним фондом бюджету. Розпорядники нижчого рівня подають розпорядникам вищого рівня завірені відповідним органом Казначейства копії затверджених довідок про зміни до кошторису за власними надходженнями. Розпорядниками вносяться зміни до спеціального фонду кошторису у частині збільшення надходжень та видатків у разі, коли обсяги власних надходжень спеціального фонду кошторису фактично перевищили обсяги, враховані під час затвердження відповідного бюджету, з урахуванням залишків на початок року. Зміни вносяться на підставі розрахунків з відповідним обґрунтуванням. У разі коли фактичний обсяг власних надходжень з урахуванням залишків бюджетних коштів на початок року бюджетних установ менший, ніж плановані показники, враховані у спеціальному фонді кошторису, розпорядники зобов`язані за три тижні до кінця бюджетного періоду внести зміни до спеціального фонду кошторису та зведення показників спеціального фонду кошторису у частині зменшення надходжень і видатків з урахуванням очікуваного виконання спеціального фонду кошторису у відповідному бюджетному періоді. Розпорядники упорядковують бюджетні зобов`язання з урахуванням внесених до спеціального фонду кошторису змін.

Органи Казначейства ведуть облік таких змін, провадять видатки спеціального фонду бюджету за власними надходженнями на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін без внесення змін до бюджетного розпису та відображають у звітності про виконання бюджетів планові показники за спеціальним фондом бюджету з урахуванням внесених змін до кошторисів.

Зміни до спеціального фонду кошторису за іншими надходженнями (крім власних надходжень бюджетних установ) вносяться у порядку, за яким після внесення відповідних змін до бюджетного розпису складаються довідки про внесення змін до кошторису та зведення показників спеціального фонду кошторису.

Планові показники за спеціальним фондом кошторису розпорядників у формах звітності повинні відповідати даним обліку, який ведеться органами Казначейства.

Головні розпорядники під час подання зведеної бюджетної та фінансової звітності забезпечують відповідність планових показників за спеціальним фондом кошторисів з урахуванням внесених до них змін даним звітності Казначейства про виконання спеціального фонду державного бюджету.

Головні розпорядники під час складання та подання зведеної бюджетної та фінансової звітності враховують дані довідок про внесення змін до кошторису, які є підставою для відображення планових показників за власними надходженнями у зведених звітах про виконання кошторисів. При цьому зазначені дані повинні відповідати даним обліку Казначейства.

У звітності про виконання державного та місцевих бюджетів за спеціальним фондом відображаються планові показники з урахуванням внесених змін до кошторисів.

У разі внесення змін до спеціального фонду кошторису (бюджетного розпису) зміни до закону про Державний бюджет України не вносяться.

У разі коли виконання робіт за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету здійснювалося за державним замовленням, відповідні зміни вносяться до обсягів державного замовлення.

Сторонами не заперечується, що Університетом проводився розрахунок ставок професорсько-викладацького складу по загальному та спеціальному фонду кошторису, виходячи з чисельності студентів, що навчаються за рахунок державного бюджету та тих, що навчаються за кошти фізичних та юридичних осіб (а.с. 27-74 т.2).

За результатами проведених розрахунків складались штатні розписи Університету станом на 01 січня (та на 01 жовтня після перерахунку за результатами вступної компанії) відповідного року, затверджені Міністерством освіти і науки України та наказами по Університету «Про встановлення розмірів посадових окладів», відповідно до яких частина посад професорсько-викладацького складу включена до штатного розпису за загальним фондом, інша частина посад - за спеціальним фондом.

Разом з тим, відповідно до Меморіальних ордерів за 2018-2023 роки №5 заробітна плата деяким науково-педагогічним працівникам Університету, включеним до штатного розпису за спеціальним фондом, нараховувалася та виплачувалася за рахунок коштів загального фонду кошторису.

Операції з нарахування заробітної плати та нарахування соціальних внесків в бухгалтерському обліку відображено у Меморіальних ордерах за 2018-2023 роки №5 за дебетом рахунку 8011 та кредитом рахунку 6511, за дебетом рахунку 8012 та кредитом рахунку 6313 із відображенням у Звіті форми 2д за КПКВК 2201160 та за КЕКВ 2282 на загальну суму 3 474 559,15 грн, в тому числі: за 2018 рік на суму 2501,04 грн., за 2019 рік на суму 107 418,63 грн., за 2020 рік на суму 1 493 562,08 грн., за 2021 рік на суму 380 510,76 грн., за 2022 рік на суму 986 012,14 грн., за 2023 рік на суму 504 554,50 грн. (а.с. 214-220 т.1).

Судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (Чернігівське відділення) проаналізовано додатки до акту ревізії та надані позивачем документи щодо оплати праці співробітникам з основного і спеціального фонду та у висновку від 23.05.2024 №473/24-24 зауважено, що у додатку до акту ревізії зазначена інформація про включення науково-педагогічних працівників Університету до штатного розпису (спецфонду), врахована лише по основному місцю роботи і неврахована за сумісництвом або навпаки.

Так, переважна більшість науково-педагогічних працівників з Реєстру включені одночасно до штатного розпису за спеціальним та загальним фондом кошторису, тобто по основному місцю по одному та за сумісництвом по іншому фонду. Відповідно заробітна плата виплачувалась з обох фондів, тобто працівники викладали як у «бюджетників» так і у «контрактників». Проте, маються випадки коли на посаду приймались працівники відповідно до наказів про виплату заробітної плати по спеціальному фонду, а виплата відбувалася за загальним фондом.

У зв`язку із вищевказаним, відбулося покриття Університетом за рахунок коштів загального фонду видатків спеціального фонду за 2020-2023 роки на загальну суму 1 406 297,90 грн.(нарахована заробітна плата та нарахований ЄСВ на заробітну плату).

Разом з тим, як зазначив представник Університету, щорічно за результатами вступної компанії зарахування здобувачів вищої освіти до Університету здійснюється у групи в розрізі спеціальностей (освітніх програмам), тобто після їх формування у групах навчаються як здобувачі за кошти державного (регіонального) бюджету, так і студенти, які навчаються понад державне (регіональне) замовлення в межах ліцензійного обсягу відповідно договорів, укладених з фізичними або юридичними особами.

Освітній процес в Університеті здійснюється відповідно до Закону України «Про вищу освіту», Стандартів вищої освіти, нормативних документів МОН України, наказів та інших документів Університету, навчальних та робочих навчальних планів, складених на підставі індивідуальних навчальних планів підготовки здобувачів вищої освіти за відповідними ступенями та спеціальностями.

У процесі підготовки здобувачів впродовж всього періоду навчання заняття, лекції, консультації, іспити, екзамени проводять науково-педагогічні працівники (у т.ч. посади яких включені до штатного розпису за спеціальним фондом) для всіх студентів одночасно певної групи за спеціальністю, без відокремлення на тих, що навчаються за рахунок державного (регіонального) бюджету та тих, що навчаються за кошти фізичних та юридичних осіб.

Науково-педагогічні працівники одночасно надають освітні послуги студентам, плата за навчання яких надходить у загальний або спеціальний фонд кошторису Університету.

З огляду на викладене, виплата науково-педагогічним працівникам (у т.ч. посади яких включені до штатного розпису за спеціальним фондом) оплати праці за кошти і загального і спеціального фонду кошторису (плану використання) відповідає вимогам Бюджетного кодексу України та Порядку №228.

Колегія суддів звертає увагу, що у межах наданих документів експерт у висновку від 23.05.2024 №473/24-24 також зазначив про непідтвердження висновків акту ревізії від 27.03.2024 №03-30/5 в частині порушення позивачем абзацу 16 частини 4 та частини 8 статті 13 та пункту З частини 1 статті 26 Бюджетного кодексу України та підпунктів 23, 29, 43, 47, 49 Порядку №228 під час виплати заробітної плати науково-педагогічним працівникам із загального фонду кошторису та нарахування соціальних внесків на загальну суму 2 068 261,25 грн.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про протиправність оскаржуваних пунктів висновку відповідача від 04.07.2024 №262503-14/2329-2024 та наявність підстав для їх скасування, у зв`язку із чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта з приводу неможливості перевірки адміністративним судом правомірності виявлених порушень при розгляді заявленого підконтрольною установою позову про визнання протиправними та скасування спірних пунктів вимоги та обрання позивачем неналежного способу порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У пункті 1 резолютивної частини рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20 Верховний Суд зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

А отже, з проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі №420/6808/19, від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17, від 21 березня 2023 року у справі № 560/4370/22, а також від 09 березня 2023 року у справі №500/2489/21, від 29 березня 2023 року у справі №160/7775/21, від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18.

На підставі наведеного вище, Верховним Судом сформований висновок про можливість оскарження підконтрольною установою вимоги контролюючого органу.

Тож, задля правильного вирішення спору необхідно дослідити правову природу встановлених порушень. Без належного дослідження цього питання та встановлення вини підконтрольної установи (доведеність факту наявності порушення під час здійснення фінансово-господарської діяльності) неможливо надати оцінку правомірності вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків.

Отже, право підконтрольної установи на оскарження вимоги, яка містить зобов`язання щодо повернення збитків, слід розуміти в контексті «права на оскарження вимоги, як акта індивідуальної дії, в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень».

Водночас, правомірність вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення. Такий порядок оскарження слід застосовувати, якщо підконтрольною установою не було попередньо оскаржено таку вимогу по суті встановлених порушень під час проведення відповідної перевірки і таким порушенням, судом не було надано оцінку (відсутня будь-яка реакція з боку підконтрольної установи після отримання вимоги), або дотримання процедури проведення перевірки (ревізії, моніторингу, тощо) та факт порушення з боку підконтрольної установи під час здійснення господарської діяльності встановлено у судовому рішенні.

Такий правовий підхід викладений у постановах Верховного Суду від 25 липня 2024 року у справі 160/12986/21, від 12.09.2024 у справі № 380/26300/23 та від 14.11.2024 у справі № 380/12264/20.

А відповідно, твердження апелянта з приводу неможливості перевірки адміністративним судом правомірності виявлених порушень при розгляді заявленого підконтрольною установою позову про визнання протиправною та скасування спірної вимоги та обрання позивачем неналежного способу порушеного права спростовуються вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду, а тому не заслуговують на увагу.

Отже, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 17.03.2025.