Постанова

від 17.03.2025 по справі 620/9237/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/9237/24 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу комунальної установи «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до комунальної установи «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- стягнути з комунальної установи «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради в дохід Державного бюджету України 47 898,35 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1 341,20 грн. пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням комунальна установа «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що комунальна установа «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Листом від 20.06.2024 №16.3/1237 Чернігівська філія Чернігівського обласного центру зайнятості повідомила, що протягом 2023 звітного року відповідач не подавав звітність за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з відміткою для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розділі ІІ. Коментарів до даних про вакансії до вказаного центру зайнятості. Отже, це є свідченням неналежного виконання ним обов`язку щодо надання Державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Оскільки відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2023 році осіб з інвалідністю та в строк до 15.04.2024 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, то позивачем складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік в розмірі 47 898,35 грн.

Крім того, позивачем проведено розрахунок пені, нарахованої за несплачену вчасно суму адміністративно-господарських санкцій, в розмірі 1341,20 грн.

Оскільки добровільно вказані кошти відповідач не сплатив, то позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення, зокрема тим, що відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього передбачених законом заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому, сума адміністративно-господарських санкцій не була ним сплачена добровільно, як наслідок, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України адміністративно-господарських санкцій та пені.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що він звільнений від обов`язку сплачувати адміністративно-господарські санкції за порушення нормативу з працевлаштування інвалідів, оскільки він є бюджетною установою, фінансова діяльність якої здійснюється за рахунок Чернігівської обласної державної адміністрації.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта необґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII; тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

За правилами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи ч. 2 ст. 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Колегією суддів враховується, що діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.

Приписи п. п. 3-5 розд. І Порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) визначають, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Викладене свідчить, що виключно у випадку відкриття вакансії у роботодавця виникає обов`язок з подання протягом трьох днів до базового центру зайнятості звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

У постанові від 09.11.2021 у справі №380/4305/20 Верховний Суд підкреслив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом «Про зайнятість населення» та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується доводами апеляційної скарги, відповідач не проінформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю, подаючи інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2023 року.

Тобто, доказів того, що відповідач протягом 2023 року створив робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та проінформував державну службу зайнятості про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування особи з інвалідністю, матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не вжито залежних від нього та передбачених законодавством заходів для забезпечення чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто не вживав заходів для недопущення правопорушення.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність у підприємців обов`язку подання звітності про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ, з огляду на таке.

Так, дійсно, у листопаді 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-ІХ, відповідно до якого у підприємців відсутній обов`язок подання звітності про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ. Всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду надає Пенсійний фонд України.

Проте, колегія суддів акцентує увагу на тому, що форма звітності № 10-ПОІ та форма 3-ПН - не є одною і тою ж звітністю, оскільки форма № 10-ПОІ це звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», в той час як форма 3-ПН це інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, відсутній обов`язок подання звітності про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ не звільняє позивача подавати звітність форми 3-ПН.

Щодо посилання апелянта на ту обставину, що комунальна установа «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради є неприбутковою організацією, а тому на неї не поширюються положення статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо застосування адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання вимог статті 19 цього Закону, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з відомостей, які зазначені у реєстрі неприбуткових установ та організацій комунальна установа «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ: 43409920) має ознаку неприбутковості 0048.

В той же час, поняття неприбуткові організації є ширшим ніж поняття «підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів», зазначене у частині 1 статті 20 Закону №875-ХІІ, отже, перебування підприємства установи і організації у реєстрі неприбуткових організацій не може безумовно свідчити, що зазначені підприємства установи і організації повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Доказів того, що комунальна установа «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради фінансується повністю за рахунок місцевого чи державного бюджету до суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що навіть за умови внесення організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій з ознакою неприбутковості, комунальна установа «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради, не довела належними доказами того, що вона є організацією, яка повністю утримується за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відтак, на думку колегії суддів, така організація не звільнена від обов`язку сплачувати адміністративно-господарські санкції за порушення нормативу з працевлаштування інвалідів.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду докази, що спростовують незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу комунальної установи «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.