Постанова від 17.03.2025 по справі 260/4413/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4413/24 пров. № А/857/28500/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі за його адміністративним позовом до Акціонерного товариства «Видавництво «Закарпаття» Корпоративного підприємства АТ «ДАК «Укрвидавполіграфія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

суддя у І інстанціїГаврилко С.Є.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 20 вересня 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2024 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі ОВ ФСЗОІ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з Акціонерного товариства «Видавництво «Закарпаття» Корпоративного підприємства АТ «ДАК «Укрвидавполіграфія» (далі АТ «Видавництво «Закарпаття») адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у загальній сумі 82933,31 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 у справі №260/4413/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що до матеріалів позовної заяви позивачем не надано жодних доказів того, що впродовж 2023 року центром зайнятості видавались направлення для працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантну посаду, яким би відповідач відмовив у працевлаштуванні.

Відтак суд дійшов висновку про виконання відповідачем обов`язку по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів державної влади з питань праці та соціальної політики щодо направлення для працевлаштування осіб з інвалідністю на створені робочі місця, а отже вжив усіх належних заходів для недопущення вчинення ним господарського правопорушення.

Залишення на підприємстві вакантними робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю через відсутність таких осіб, які б виявили бажання працевлаштуватися, не може ставитися в провину відповідачу.

У зв`язку із цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій та пені та задоволення позовних вимог.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОВ ФСЗОІ, яке просило таке скасувати та задовольнити його позов.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що відповідач зменшивши у червні місяці кількість робочих місць на 10, одночасно створив додаткове робоче місце. Навіть поверхневий аналіз даних щодо середньооблікової кількості працівників у відповідача у 2023 році згідно з даними, наявними в Централізованому банку даних з проблем інвалідності, свідчить неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків. Центр зайнятості двічі надсилав людей відповідачу для працевлаштування, які однак не були працевлаштовані.

Відповідач не надав доказів введення посади до штатного розкладу, наказ про створення посади для особи з інвалідністю або дати звільнення працівника, посада якого стає вакантною, що унеможливлює встановити правильність дати подання Звіту № 3-ПН, який повинен подаватися з дня, коли виникла потреба підібрати працівників та/або відкрили вакансію, але не пізніше ніж за три робочих дні з дати її відкриття.

За таких умов відповідач не виконав обов`язок щодо виділення і створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році та не повідомив центр зайнятості про виникнення вакансій.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача АТ «Видавництво «Закарпаття» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОВ ФСЗОІ було проведено аналіз діяльності АТ «Видавництво «Закарпаття» щодо дотримання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі Закон № 875-XII).

Із наявної інформації у Централізованому банку даних з проблем інвалідності щодо відповідача у товариства впродовж 2023 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб.

У розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача за 2023 рік склала 10 осіб, згідно із рядком 03 кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві становить 0 осіб, однак згідно з рядком 02 звіту, на підприємстві протягом 2023 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 1 особа.

Відтак, з огляду на непрацевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості та невиконання встановленого нормативу позивач дійшов висновку, що відповідач має сплатити в дохід Державного бюджету адміністративно-господарські санкції у сумі 80330,78 грн.

Оскільки до 15.04.2023 AT "Видавництво "Закарпаття" самостійно такі санкції не сплатило, позивач нарахував відповідачу пеню станом на день подання позову 05.07.2024 за прострочення на 81 день сплати вказаних санкцій при обліковій ставці Національного банку України 25% у сумі 2602,53 грн.

При цьому суд першої інстанції встановив, що AT "Видавництво "Закарпаття" подало Ужгородської філії Закарпатського обласного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН, де зазначало наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. Особа з інвалідністю, направлена 02.10.2023, відмовилась від працевлаштування, а особа з інвалідністю, направлена 06.11.2023, не мала необхідної кваліфікації для роботи бухгалтером та не володіла знаннями програми 1С.

Відтак, ОВ ФСЗОІ звернулося до адміністративного суду про стягнення зазначених адміністративно-господарських санкцій з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені приписами Закону № 875-XII.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Статтею 18 Закону №875-XII визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина 3 статті 18-1 Закону №875-XII).

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування та порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі Порядок №70).

Цим Порядком передбачено, що роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (пункт 2 Порядку №70).

Частиною 1 статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із частиною 2 статті 19 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

За приписами частин 4-5 статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Положеннями частин 6-7, 14-15 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до Державного центру зайнятості для проведення роботи з їх працевлаштування.

Порядок визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, форма та порядок надсилання інформації про таких осіб визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону№875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина 4 статті 20 Закону №875-XII).

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Отже, на переконання апеляційного суду, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

У відповідності до матеріалів справи AT "Видавництво "Закарпаття" подавало до Ужгородської філії Закарпатського обласного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН із зазначенням наявності вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому особа з інвалідністю, направлена 02.10.2023, відмовилась від працевлаштування, а особа з інвалідністю, направлена 06.11.2023, не мала кваліфікації щодо роботи бухгалтера та не володіла знаннями щодо програми 1С.

В силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції слушно звернув увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, відповідно до яких періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а встановлено лише, що така звітність подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи не містять доказів того, що впродовж 2023 року центром зайнятості видавались направлення для працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантну посаду, яким би відповідач безпідставно відмовив у працевлаштуванні.

Окрім того, як зауважив Верховний Суд у постанові від 21.11.2022 у справі №400/3957/21, саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Підставою для призначення територіальним органом Держпраці позапланової перевірки є, зокрема, повідомлення відділення Фонду про невиправлення помилки у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення Фонду щодо незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць самі собою юридичних наслідків не створюють, а лише зобов`язують суб`єкта господарювання виправити дані звітного документу. У разі, коли звітність не виправлена, то відділення Фонду зобов`язане повідомити територіальний орган Держпраці, який у межах позапланової перевірки встановлює дотримання чи недотримання роботодавцем виконання вимог законодавства зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць може свідчити лише про розбіжність у даних звітності, а не про невиконання суб`єктом господарювання встановленого нормативу.

За правилами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів державної влади з питань праці та соціальної політики щодо направлення для працевлаштування осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції про відсутність у діях АТ «Видавництво «Закарпаття» складу правопорушення, пов`язаного із невиконанням нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, та підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі №260/4413/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк