Ухвала

від 11.03.2025 по справі 522/5707/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1292/25

Справа № 522/5707/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу захисника ОСОБА_8 ,в інтересахобвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 22.01.2025, якою під час судового розгляду об`єднаних обвинувальних актів у к/п №12020160240001094 від 24.06.2020, №12023160000001408 від 01.11.2023 та №12024160000000314 від 11.03.2024 стосовно:

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Червона Гребля Чечельницького р-ну Вінницької обл., громадянина України, головного інженера ТОВ «УКРМЕЖБУД», депутата Одеської обласної ради, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;

- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358; ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358; ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, із визначенням розміру застави

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 22.01.2025під чассудового розглядуоб`єднаних обвинувальнихактів ук/п№12020160240001094від 24.06.2020,№12023160000001408від 01.11.2023та №12024160000000314від 11.03.2024за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.4ст.190;ч.3ст.28ч.3ст.358;ч.2ст.28ч.4ст.358;ч.3ст.28ч.2ст.366КК України, ОСОБА_9 у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.4ст.190;ч.3ст.28ч.3ст.358;ч.2ст.28ч.4ст.358;ч.3ст.28ч.2ст.366;ч.3ст.209КК України, ОСОБА_10 у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.4ст.190;ч.3ст.28ч.3ст.358;ч.2ст.28ч.4ст.358;ч.3ст.28ч.2ст.366;ч.3ст.209КК Українита ОСОБА_11 у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358; ч. 3 ст. 28 ч. 4 ст. 358; ч. 1 ст. 366 КК України було задоволено клопотання прокурора та продовжено стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22.03.2025, із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», а також із визначенням застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 2400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 7267200 грн. та покладенням на обвинуваченого у разі внесення застави строком на 2 місяці певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Мотивуючи зазначене рішення, суд зазначив, що в даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, пов`язані із тяжкістю покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим; кількістю епізодів, які інкримінуються обвинуваченому та його організаторською роллю у вчиненні протиправних дій, що причинили збитки в особливо великих розмірах.

Окрім того, при визначенні розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу суд врахував особу обвинуваченого ОСОБА_7 , характер інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також факт зменшення існуючих ризиків та тривалості знаходження обвинуваченого під варто, внаслідок чого дійшов висновку про необхідність зменшення ОСОБА_7 розміру застави до 2400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 не погодилась із оскаржуваною ухвалою з огляду на наступні обставини:

- судом 1-ої інстанції, не зважаючи на очевидне зменшення ризиків, необґрунтовано відхилена можливість застосування стосовно ОСОБА_7 більш м`якого запобіжного заходу, натомість, обвинувачений, будучи службовою особою чоловічої статті 1979 р.н., не має на меті та не зможе переховуватись від суду з огляду на введений на всій території України воєнний стан, ОСОБА_7 є членом громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону «Одеська морська самооборона»; вина обвинуваченого не доведена, посилання сторони обвинувачення на організаторську роль ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є лише припущенням;

- судом була залишена поза увагою наявність у ОСОБА_7 міцних соціальних зв`язків, а саме: обвинувачений одружений та має чотирьох дітей, є єдиним годувальником родини, має постійне місце проживання та роботи, за якими характеризується винятково позитивно, є депутатом Одеської обласної ради, від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України здійснював охорону громадського порядку та зарекомендував себе з позитивного боку, був учасником у складі гуманітарної місії в перші дні після звільнення Херсону, нагороджений грамотою;

- судом застосовано стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 непомірний розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що пов`язано із тим, що до теперішнього часу ні обвинуваченим, ні його рідними та друзями не сплачено визначеної судом суми, що створює умови для перебування ОСОБА_7 під вартою в інтересах сторони обвинувачення.

Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати стосовно останнього запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, а у разі неможливості застосування більш м`якого запобіжного заходу зменшити альтернативний розмір застави до граничного розміру, передбаченого п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходяться об`єднані обвинувальні акти у к/п №12020160240001094 від 24.06.2020, №12023160000001408 від 01.11.2023 та №12024160000000314 від 11.03.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358; ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358; ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358; ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358; ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366; ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358; ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358; ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366; ч. 3 ст. 209 КК України та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358; ч. 3 ст. 28 ч. 4 ст. 358; ч. 1 ст. 366 КК України.

Відповідно до ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).

Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.

Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.

Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Разом з тим, аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.

З урахуванням викладених обставин, апеляційний суд вважає передчасними посилання сторони захисту на те, що організаторська роль ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є лише припущенням сторони обвинувачення, натомість, відповідно до вимог ст.ст. 89, 94 КПК України, встановлення дійсних обставин кримінального провадження та ролі кожного фігуранта у вчиненні кримінальних правопорушень буде здійснена судом за результатами судового розгляду кримінального провадження, після дослідження та надання оцінки наданим сторонами кримінального провадження доказам, внаслідок чого наразі суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у його розпорядженні матеріалів провадження та встановлених кримінальним процесуальним законом обмежень, не вправі надавати оцінку обґрунтованості та доведеності висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, з огляду також на факт того, що в розпорядженні апеляційного суду відсутні будь-які докази для надання їм відповідної оцінки.

Водночас, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Проте, всупереч твердженням сторони захисту, апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, пов`язаних із організацією заволодіння шахрайським шляхом з підробленням та використанням підроблених документів правом на 78 земельних ділянок сільськогосподарського призначення та нерухомим майном бази відпочинку, їх тяжкості та можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (за вчинення більш тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 12-ти років з конфіскацією майна), розміру майнових збитків (державі та територіальній громаді на загальну суму 24588414, 68 грн.), а також з огляду на те, що на теперішній час судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершений, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням приписів ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого від суду.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Додатковим підтвердженням існування зазначеного ризику слугує та обставина, що ОСОБА_7 на теперішній час притягується до кримінальної відповідальності за вчинення інших умисних злочинів у сфері службової діяльності в інших кримінальних провадженнях, що може спонукати його, у разі застосування більш м`якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, до вчинення дій, спрямованих на переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_7 , у разі застосування стосовно нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, може безперешкодно покинути територію України, оскільки має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, що свідчить про можливість перетину кордону України в умовах воєнного стану.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ої інстанції стосовно продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення у сфері підроблення нових документів, обґрунтовані тим, що інкриміновані обвинуваченому правопорушення були вчинені, в тому числі, шляхом підробки документів з метою досягнення злочинного результату, а також кількістю епізодів, які інкримінуються обвинуваченому та організаторською роллю ОСОБА_7 у їх вчиненні.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги посилання сторони захисту на наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв`язків, проте наголошує на тому, що зазначені обставини, хоча й характеризують обвинуваченого з позитивного боку, проте не нівелюють існування зазначених вище ризиків та не свідчать про можливість застосування стосовно ОСОБА_7 більш м`яких, ніж тримання під вартою, запобіжних заходів.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що на даному етапі судового розгляду лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 та зможе запобігти існуючим ризикам.

Надаючи оцінку твердженням сторони захисту з приводу непомірності визначеного обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Так, ч. 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з приписами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 5 зазначеної ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Окрім того, позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».

Водночас, за певних обставин небезпідставним також буде взяття до уваги суми збитку, що ставиться йому в провину (Mangouras v. Spain (Мангурас проти Іспанії) [ВП], §§ 81 та 92).

Так,з урахуваннямобставин кримінальнихправопорушень,передбачених ч.4ст.190;ч.3ст.28ч.3ст.358;ч.2ст.28ч.4ст.358;ч.3ст.28ч.2ст.366КК України,у вчиненніяких обвинувачується ОСОБА_7 , пов`язаних із організацією заволодіння шахрайським шляхом з підробленням та використанням підроблених документів правом на 78 земельних ділянок сільськогосподарського призначення та нерухомим майном бази відпочинку, роль обвинуваченого у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, розмір ймовірних майнових збитків, спричинених державі та територіальній громаді, який, відповідно до матеріалів кримінального провадження, складає 24 588 414, 68 грн., а також зважаючи на існування зазначених вище ризиків, майновий та сімейний стан ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виключність даного випадку та необхідності визначення обвинуваченому застави, розмір якої перевищує встановлений законом для зазначеної категорії злочинів, а саме 2400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки саме такий її розмір, з урахуванням перспективи її втрати, забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Окремо апеляційний суд зауважує на тій обставині, що оскаржуваною ухвалою, з урахуванням тривалого часу перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, розмір визначеної стосовно ОСОБА_7 застави в якості альтернативного запобіжного заходу було зменшено до 2400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, порівняно із раніше встановленим розміром застави 2550 прожиткових мінімумів для працездатних осіб попередньою ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 27.11.2024 про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На переконання апеляційного суду, застава у зазначеному вище розмірі 2400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб буде здатна, з огляду на перспективу її втрати, забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 покладених на нього обов`язків та буде достатньою для запобігання вищенаведеним ризикам.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги твердження сторони захисту з приводу тривалого невнесення обвинуваченим ОСОБА_7 або заставодавцем розміру визначеної судом застави, що створює умови для перебування обвинуваченого під вартою, проте зауважує на тому, що тривалий судовий розгляд даного кримінального провадження, як було встановлено апеляційним судом із пояснень учасників провадження, обумовлений об`єктивними обставинами, пов`язаними із очевидною складністю кримінального провадження, кількістю обвинувачених, епізодів протиправних дій, а також поведінкою учасників кримінального провадження, зокрема, сторони захисту, яка заявляє численні відводи складу суду, подає численні клопотання спрямовані на затягування розгляду провадження по суті.

На переконання апеляційного суду, зазначені обставини призводять до уповільнення судового розгляду кримінального провадження, його безпідставного затягування та, як наслідок, тривалого утримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочинів, їх тяжкості та наслідків у виді спричиненої майнової шкоди, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об`єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.

Окрім того, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.

Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.

Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , вінтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358; ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358; ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, на стадії судового розгляду кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22.03.2025, із визначенням застави в розмірі 7 267 200 грн. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4