Постанова

від 11.02.2025 по справі 511/372/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2/25

Справа № 511/372/16

Головуючий у першій інстанції Панчук А. І.,

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2025 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області, Єреміївська сільська рада Роздільнянському районі Одеської області (правонаступником якої є Роздільнянська міська територіальна громада), Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Садове товариство «Бригантина», ОСОБА_3 , про встановлення факту розташування земельної ділянки за кадастровим номером №5123981700:01:005:0627 з суміжними ділянками, витребування земельної ділянки з володіння, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання звільнити земельну ділянку, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Єреміївська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської міської ради, відділ Держземагенства в Роздільнянському районі Одеської області, Садове товариство «Бригантина» про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Панчук А.І. 29 листопада 2018 року у м. Роздільна Одеської області, -

встановила:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовними вимогами, які було уточнено, до ОСОБА_2 , у яких просив суд: 1. Встановити факт розташування земельної ділянки (ділянка № НОМЕР_1 ) за кадастровим N 5123981700:01:005:0627 з суміжними земельними ділянками (власників (користувачів) суміжних земельних ділянок)): від А до Б - землі загального користування (вулиця), від Б до В - землі ділянки № 66 гр. ОСОБА_4 , від В до Г - землі ділянки №6 гр. ОСОБА_3 , від Г до А - землі Єреміївської сільської ради, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №656665, виданого 10.11.2011 року та зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 512390001001330 на підставі рішення Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області №711-XXII від 13.09.1997 року та розпорядження Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області від 30.08.2011 року №739/А-2011, яка розташована за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, Єреміївська сільська рада, масив «Бурдівський», СТ «Бригантина»; 2. Витребувати земельну ділянку за кадастровим номером 5123981700:01:005:0627, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №656665, виданим 10.11.2011 року, що розташована за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, Єреміївська сільська рада, масив «Бурдівский», СТ «Бригантина» у ОСОБА_2 , яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа спірною земельною ділянкою, і передати ділянку у власність ОСОБА_1 ; 3. Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельної ділянки (ділянка № НОМЕР_1 ) за кадастровим номером 5123981700:01:005:0627, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 шляхом звільнення земельної ділянки (ділянка № НОМЕР_1 ) за кадастровим номером 5123981700:01:005:0627; 4.Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права власності, користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою (ділянка № НОМЕР_1 ) за кадастровим номером 5123981700:01:005:0627, що належить йому на праві приватної власності, шляхом не чинення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, та зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку № НОМЕР_1 від наявного на ній паркану, огорожі, сараїв та тимчасових споруд (т. 2 а.с. 64-71).

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила: визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку від 10.04.2011 року, серії ЯЛ № 656665, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0225 га, що розташована на території СТ «Бригантина», масив « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Єреміївська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, кадастровий номер 23981700:01:005:0627, цільове призначення: для ведення садівництва (т.2 а.с.77-79).

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.11.2018 року у задоволенні первісних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що видача у 2011 році на ім`я ОСОБА_1 нового державного акту на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , виданого на підставі невірної технічної документації, недійсних довідок, без кадастрової зйомки, є безпідставною, а тому цей акт має бути визнаний у судовому порядку недійсним. Незаконність зареєстрованих прав ОСОБА_1 на ділянку № НОМЕР_1 порушує права ОСОБА_2 щодо користування та володіння наданої їй земельної ділянки № НОМЕР_1 та, як наслідок, порушує права апелянта на приватизацію вказаної земельної ділянки в установленому законом порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем надані до суду належні та допустимі докази на підтвердження правомірності меж земельної ділянки № НОМЕР_1 , що існує в натурі між землекористувачами: від А до Б землі загального користування (вулиця), від Б до В - землі ділянки № НОМЕР_2 ОСОБА_5 , від В до Г - землі ділянки №6 ОСОБА_3 , від Г до А - землі Єреміївської сільської ради.

Тобто, на думку апелянта, вказані докази підтверджують, що права ОСОБА_1 на користування виділеною йому у встановленому законом порядку земельною ділянкою порушуються відповідачкою ОСОБА_2 - сусіднім землекористувачем земельної ділянки № НОМЕР_2 , яка самовільно зайняла земельну ділянку № НОМЕР_1 , та своїми незаконними діями перешкоджає позивачу у вільному доступі на його земельну ділянку площею 0,0225 га, ділянка АДРЕСА_1 .

Сторони про розгляд справи на04.03.2025 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник ОСОБА_2 , не з`явились ОСОБА_1 , відділ Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області, Єреміївська сільська рада Роздільнянському районі Одеської області, Роздільнянська міська територіальна громада, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Садове товариство «Бригантина», ОСОБА_3 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її не з`явившихся учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15.03.2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), від 18.09.2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду від 30.07.2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст. 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому ст. 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Однак, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Єреміївської сільської Ради Роздільнянського району Одеської області №711- XXII від 13.09.1997 року про виділення позивачу земельну ділянку за №75, 1/2 81, ОСОБА_1 отримано у власність вказану земельну ділянку на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 26.09.1997 року.

Сусідами ОСОБА_1 , на момент приватизації, являлися суміжні землекористувачі: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т.1 а.с.78-80).

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що земельна ділянка, належна позивачу, знаходиться між землекористувачами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на території СТ Бригантина.

Відповідно, додаткових законних підстав для встановлення факту розташування земельної ділянки (ділянка АДРЕСА_1 ) , яка була приватизована ще в 1997 році, про що свідчить державний акт на право приватної власності на земельну ділянку № 1475 з суміжними земельними ділянками (власників (користувачів) суміжних земельних ділянок) не вбачається.

Щодо підстав для витребування земельної ділянки АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 , то судом вірно встановлено, що вказана ділянка ніколи не виділялась і не належить ОСОБА_1 , підтвердженням чого є Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 26.09.1997 року, де зазначено, що на момент приватизації суміжними землекористувачами являлися ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а не ОСОБА_2 .

Наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що земельна ділянка, якою користується ОСОБА_2 , розміром 1\2 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 , знаходиться не між землекористувачами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а територіально у іншому місці, оскільки земельних ділянок за № НОМЕР_1 на території СТ «Бригантина» - дві.

Так, перша земельна ділянка НОМЕР_1 (на схемі розташування земельних ділянок СТ «Бригантина» позначена як 81), розташована між ділянками № НОМЕР_3 (землекористувач ОСОБА_6 ). №82 (землекористувач ОСОБА_8 ), №84 (землекористувач ОСОБА_9 ), та має площу 0,04 га. Половину від цієї земельної ділянки (1/2 ділянки 81) площею 0, 0225 га приватизував 26.09.1997 року ОСОБА_1 .

Інша земельна ділянка № НОМЕР_1 розташована між ділянками № НОМЕР_4 (власник ОСОБА_2 ) та № НОМЕР_2 (власник ОСОБА_3 ), та має площу 0,0319 га.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що заміна одного бланка правоустановчого документа на інший не тягне за собою зміну права власності на земельну ділянку, його конфігурацію, місце розташування та цільове використання.

У 2011 році державними органами була проведена процедура заміни бланку старого зразку бланку Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за № 1475 на новий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №656665 від 10.11.2011 року, яким зафіксовано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. Однак, внаслідок допущеної помилки було невірно встановлено відповідність кадастрової зйомки фактичному місцеположенню земельної ділянки, а не розташування земельної ділянки та її розміри (площу).

Внаслідок виявленого порушення встановленої у 2012 році невідповідності кадастрової зйомки фактичному місцерозташуванню приватизованої ОСОБА_1 у 1997 році земельної ділянки, ТОВ «Центр приватизації та експертної оцінки» здійснено повторно геодезичну зйомку земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованої між ділянками № НОМЕР_3 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , що відповідає рішенню Єреміївської сільради від 13.09.1997 року № 11-ХХВ 1997 року та державному Акту на право власності на землю, зареєстрованому в Книзі записів державних Актів на право приватної власності на землю за № 1475, суміжними власниками (користувачами) якої є ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Координати земельної ділянки відновлено (т. 2 а.с. 106, 203-204).

Також судом першої інстанції встановлено, що через судові рішення Малиновського районного суду Одеської області ОСОБА_1 робилася спроба змінити сусідніх користувачів, а саме замінити ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на інших - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , справа №521/16237/14-ц (т.1.а.с.200-209). Однак, вказані судові рішення були скасовані, що підтверджується ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.10.2016 року, яка залишена в силі рішенням суду касаційної інстанції (т.1 а.с. 229-235).

Тобто, вказаними доказами у їх сукупності підтверджено, що у ОСОБА_1 відсутнє право власності на земельну ділянку, якою користується ОСОБА_2 , оскільки встановленим є той факт, що земельна ділянка ОСОБА_1 за № 81, кадастровий номер 5123981700:01:005:0627 знаходиться між землекористувачами (власниками) ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , крім того, територіально вона знаходиться у іншому місці, ніж земельна ділянка, якою користується відповідачка.

Що стосується наявного у матеріалах справи висновку судової земельно-технічної експертизи №20-6823/6834 від 13.12.2022 року, яким було встановлено, що земельна ділянка № НОМЕР_1 , належна ОСОБА_1 , повністю знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , то колегія суддів не приймає до уваги вказаний висновок у якості належного доказу, з наступних підстав.

Згідно до ст. 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Відповідно до положень ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

У даному випадку, колегією суддів враховано, що у п. 7 висновку судової земельно-технічної експертизи №20-6823/6834 від 13.12.2022 року експертами зазначено, що питання щодо дій Управління Держземагенства в Одеській області під час виготовлення та погодження Державного акту на земельну ділянку №81 за кадастровим номером №5123981700:01:005:0627, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 10.11.2011 року, експертами не досліджувалось.

Тобто, висновок судової експертизи ґрунтується, у тому числі, на даних Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №656665 від 10.11.2011 року, однак, як вже вказувалось вище, зазначений Державний акт, по-перше, не відповідає Державному акту на право приватної власності на землю від 26.09.1997 року, виданому на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення Єреміївської сільської ради від 13.09.1997 року, та по-друге, у вказаному Державному акті невірно визначено розташування приватизованої земельної ділянки, та неправильно зазначено суміжних землекористувачів.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що висновок судової земельно-технічної експертизи №20-6823/6834 від 13.12.2022 року не може бути визнаний повним та обґрунтованим, а відтак, він не може бути прийнятий до уваги судом у якості належного та допустимого доказу у справі.

Оскільки вимоги первісного позову ОСОБА_1 є необгрунтованими та ґрунтуються на припущеннях, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про зобов`язання ОСОБА_2 усунути позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою (ділянка АДРЕСА_1 ) за кадастровим №5123981700:01:005:0627, шляхом звільнення земельної ділянки (ділянка № НОМЕР_1 ) за кадастровим №123981700:01:005:0627, та нечинення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, звільнення земельної ділянку № НОМЕР_1 від наявного на ній паркану, огорожі, сараїв та тимчасових споруд .

Щодо зустрічних вимог ОСОБА_2 про скасування вказаного державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №656665, виданого 10.11.2011 року на ім`я ОСОБА_1 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 512390001001330 на підставі рішення Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області №711-XXII від 13.09.1997 року.

Згідно ч. 2 та 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18).

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

З огляду на зазначені приписи, правила ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09.11.2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ч. 3 ст. 152 ЗК України).

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року в справі № 449/1165/17 (провадження № 61-22096св19) зазначено про те, що згідно із пунктом 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру.

Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (ч. 4, 5 ст. 158 ЗК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 3 та 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка № НОМЕР_1 (площею 0,0319 га, яка межує із ділянками № НОМЕР_4 та № НОМЕР_2 ), рішенням зборів (правління) СТ «Бригантина» від 28.11.2010 року була надана ОСОБА_2 на освоєння (т. 1. а.с. 96).

Отже, вказана земельна ділянка була надана ОСОБА_2 виключно для освоєння (обробки землі), тобто тимчасово, що не свідчить про виникнення у позивачки права користування такою земельною ділянкою, або права власності на неї.

Доказів того, що ОСОБА_2 оформила у встановленому законом порядку право користування або власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , матеріали справи не містять.

Відповідно, факт видачі 10.11.2011 року на ім`я ОСОБА_1 . Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №656665, навіть з урахуванням допущених у ньому помилок, не може порушувати права та інтереси ОСОБА_2 , яка не є власником/землекористувачем земельної ділянки № НОМЕР_1 (площею 0,0319 га, яка межує із ділянками АДРЕСА_2 та №66).

Колегія суддів приймає до уваги, що постійним землекористувачем спірних земельних ділянок є СТ «Бригантина», а їх власником - Єреміївська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, однак, вказані юридичні особи не звертались до суду із вимогами про захист свого порушеного права з боку ОСОБА_1 , хоча достеменно були обізнані про недостовірність даних у оскаржуваному Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №656665.

У постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 372/721/19 зазначено, що при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У даному випадку судами першої та апеляційної інстанції встановлено відсутність порушення прав та законних інтересів позивача за зустрічним позовом, на підставі чого колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 .

Із урахуванням того, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є ідентичними доводам їх позовних заяв, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, колегія суддів доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.11.2018 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 13 березня 2025 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе