Рішення

від 05.03.2025 по справі 905/1466/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.03.2025 Справа №905/1466/24

Господарський суд Донецької області у складі:

судді Лободи Т.О.

при секретарі судового засідання Мухіній А.С.,

розглянувши справу

за позовом Фермерського господарства "Марюл", сел. Рідкодуб Донецької області, код 25339521,

до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області, код 39767332,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лиманської міської ради Донецької області, м. Лиман Донецької області, код 04053275,

про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

за участю представників учасників справи:

не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Марюл" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, в якому просить суд визнати за Фермерським господарством "Марюл" право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1423083200:12000:0678, площею 79,4 га, для ведення фермерського господарства на підставі державного акту серії ДН на право постійного користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 23, виданого ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Краснолиманської міської ради народних депутатів Краснолиманського району Донецької області від 13 грудня 1996 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Фермерське господарство "Марюл" є користувачем земельної ділянки кадастровий номер 1423083200:12000:0678 площею 79,4 га для ведення фермерського господарства на підставі державного акту серії ДН на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Краснолиманської міської ради народних депутатів Краснолиманського району Донецької області від 13 грудня 1996 року. Вказаний акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 23. Як вказує позивач, з моменту реєстрації Фермерського господарства "Марюл" як юридичної особи обов`язки землекористувача земельної ділянки несе створене фермерське господарство, а не фізична особа-засновник, на ім`я якої видано державний акт на право постійного користування землею. Позивач звертався про переоформлення права постійного користування земельною ділянкою за фермерським господарством до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, однак рішення щодо переоформлення права постійного користування за господарством не прийнято.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 25.11.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі 905/1466/24 за позовом Фермерського господарства "Марюл" до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання права постійного користування земельною ділянкою; справу вирішив розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 24.12.2024 року о 10:30 год; встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

10.12.2024 відповідач через систему "Електронний суд" подав відзив на позовну (зареєстрований у суді 11.12.2024), в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважати Головне управління неналежним відповідачем у справі. У відзиві відповідач вказує, що відповідно до даних Державного земельного кадастру ОСОБА_1 виданий державний акт на право постійного користування землею серії ДН №б/н , зареєстрований 25.09.1997 за №23, на земельну ділянку площею 79,4 га відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру з кадастровим номером 1423083200:12:000:0678 (землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - 01.02 Для ведення фермерського господарства)). Відповідно до вимог законодавства право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. У порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно до Державного земельного кадастру не надходили відомості про припинення права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1423083200:12:000:0678 (землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - 01.02 Для ведення фермерського господарства) за ОСОБА_1 , відповідні розділи Поземельної книги не формувалися. Проте, надійшли відомості про реєстрацію 22.01.2019 права комунальної власності на вказану земельну ділянку за Лиманською об`єднаною територіальною громадою в особі Лиманської міської ради Донецької області, відповідний розділ Поземельної книги сформований 26.01.2019. Лиманська об`єднана територіальна громада в особі Лиманської міської ради Донецької області є власником земельної ділянки відповідно до вимог законодавства. Згідно частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Крім того, відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Отже, враховуючи вищевикладене, Головне управління вважає, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки пред`явлена до не належного відповідача і Головне управління в силу свої повноважень, не є розпорядником земельної ділянки. А відомості про припинення права постійного користування земельною ділянкою, відсутні. Належним відповідачем є Лиманська об`єднана територіальна громада Донецької області, яка є розпорядником земельної ділянки згідно законодавства.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 24.12.2024 закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 21.01.2025 року об 11:15 год.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 21.01.2025 повернувся до розгляду справи в підготовчому провадженні; залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лиманську міську раду Донецької області; встановив третій особі строк 10 днів з дня отримання позовної заяви на подання до суду письмових пояснень щодо позову; відклав підготовче засідання по справі на 12.02.2025 об 11:15 год.

27.01.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав клопотання про долучення доказів надсилання позовної заяви третій особі.

Того ж дня, відповідач через систему "Електронний суд" подав клопотання про долучення доказів надсилання відзиву на позов третій особі.

05.02.2025 Лиманська міська рада Донецької області через систему "Електронний суд" подала письмові пояснення, в яких зазначає, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а тому просить суд закрити провадження у справі. В поясненнях зокрема зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Згідно з положеннями чинного законодавства України право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Відомості про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав вносяться до Державного реєстру прав виключно на підставі рішення державного реєстратора. Однак в порушення вимог п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України позивачем не надано до суду доказів звернення до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно для вчинення реєстрації права постійного користування Фермерським господарством Марюл земельною ділянкою з кадастровим номером 1423083200:12:000:0678, що є порушенням діючого законодавства та фактично предметом спору. Оскільки відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду, третя особа вважає, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 12.02.2025 закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.03.2025 об 11:15 год.

Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у справі шляхом направлення ухвали суду від 12.02.2025 до їх електронних кабінетів у системі "Електронний суд".

Позивач у судове засідання не з`явився, в позовній заяві просить суд розгляд справи провести без участі представника ФГ "Марюл".

Відповідач у судове засідання не з`явився, в відзиві на позов просить розгляд справи здійснити без участі представника Головного управління.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, 13.02.2025 через систему "Електронний суд" надала заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якій просить суд розглядати справу без участі представника Лиманської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи клопотання сторін про розгляд справи за їх відсутності, які викладені в заявах по суті спору, клопотання третьої особи, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Рішенням Виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів № 126 від 03.04.1996 затверджено головами фермерських господарств, зокрема, ОСОБА_1 та надано попередній дозвіл на виділення в постійне користування для ведення сільського (фермерського) господарства ОСОБА_1 земельної ділянки площею 79,2 га орної землі із земель запасу Рідкодубівської сільської ради. Також вказаним рішенням зобов`язано голів фермерських господарств використовувати виділені земельні ділянки за цільовим призначенням, не порушуючи права інших землевласників і землекористувачів, а також замовити проекти відводів земельних ділянок і надати для погодження виконкому Краснолиманської міської ради народних депутатів.

Рішенням Краснолиманської міської ради народних депутатів від 13.12.1996 затверджено проект відводу земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства громадянином ОСОБА_1 , надано у постійне користування громадянину ОСОБА_1 79,4 га оранки із земель запасу Рідкодубівської сільської ради для організації і ведення селянського господарства.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 був виданий державний акт серія ДН №б/н від 25.09.1997 на право постійного користування земельною ділянкою площею 79,4 га, розташованою на території Рідкодубівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказаний Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23.

На підставі Розпорядження голови Краснолиманської міської ради народних депутатів № 64 від 16.02.1998 вирішено зареєструвати фермерське господарство "Марюл", юридичною адресою якого є Краснолиманський район, с. Рідкодуб.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16.02.1998 відбулась державна реєстрація Фермерського господарства "Марюл", код 25339521, місцезнаходження юридичної особи: 84420, Донецька область, Краснолиманський район, с. Рідкодуб, керівник ОСОБА_1 (номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 272 120 0000 000227).

Відповідно до Поземельної книги 23.04.2014 за записом № 001 внесено відомості про земельну ділянку, розташовану в Донецькій області, Краснолиманський район, на території Рідкодубівської сільської ради, загальною площею 79,4000 гектарів, з кадастровим номером 1423083200120000678, до Поземельної книги також внесені записи щодо кадастрового плану вказаної земельної ділянки з координатами поворотних точок меж земельної ділянки.

Також з Поземельної книги вбачається, що 23.04.2014 до Державного земельного кадастру внесено відомості про право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1423083200120000678 за ОСОБА_1 на підставі Державного акта ДН від 25.09.1997, реєстраційний номер 23.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1406370412019 від 21.11.2019 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1423083200:12:000:0678, площею 79,4000 га зареєстроване за Лиманською об`єднаною територіальною громадою в особі Лиманської міської ради Донецької області. Форма власності комунальна.

Згідно із свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 21 серпня 2023 року ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 21.08.2023 складено відповідний актовий запис № 1877.

Згідно із Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 01.05.2024 приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., спадкова справа № 15/2024, зареєстровано в реєстрі за № 2053, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_1 , 1955 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його онук ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з Фермерського господарства "Марюл", ідентифікаційний код юридичної особи 25339521, місцезнаходження юридичної особи: 84420, Донецька область, Лиманський район, село Рідкодуб, дата державної реєстрації 16.02.1998 року, належність якого спадкодавцю підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 671333, виданим виконавчим комітетом Краснолиманської міської радою 16.02.1998 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб 1 272 120 0000 000227.

Рішенням власника Фермерського господарства "Марюл" № 01/05/2024 від 01.05.2024, зокрема, виключено зі складу господарства ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю; введено до складу Фермерського господарства "Марюл" ОСОБА_2 , який набув 100% частку Фермерського господарства "Марюл", що успадкована на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.05.2024 та зареєстровано в реєстрі за № 10599.

Як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №88887328614 від 06.05.2024, 02.05.2024 головою фермерського господарства "Марюл" зареєстровано ОСОБА_2 .

Рішенням власника Фермерського господарства "Марюл" № 1 від 09.10.2024, зокрема, виключено зі складу господарства ОСОБА_2 у зв`язку із Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Фермерського господарства "Марюл" від 09.10.2024, за яким ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 свою частку в день укладення цього Договору; змінено голову Фермерського господарства "Марюл" та визначено головою господарства ОСОБА_3 .

Як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №116147899818 від 14.10.2024, 11.10.2024 головою фермерського господарства "Марюл" зареєстровано ОСОБА_3 .

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент відкриття провадження у справі Фермерське господарство "Марюл" зареєстровано як юридична особа, єдиним засновником та керівником є ОСОБА_3 .

Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує позицію Верховного Суду, яка викладена в постановах Великої палати від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 26.05.2020 у справі № 922/989/18.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Відповідно до ч. 1 статті 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній на дату смерті ОСОБА_1 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами).

В постанові Великої палати Верховного суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зроблений висновок про те, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

З матеріалів справи № 905/1466/24 вбачається, що фізична особа ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку на праві постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства. У подальшому ОСОБА_1 було створено та зареєстроване відповідне Фермерське господарство "Марюл", яке є зареєстрованим до теперішнього часу.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "Марюл") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "Марюл") користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "Марюл") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення ФГ "Марюл"; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення ФГ "Марюл", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 922/989/18 (п. 61) Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

У пунктах 53-54 вказаної постанови також зазначено, що з аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 922/989/18 зробила висновок про те, що у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд не встановив правових підстав, які б свідчили, що Фермерське господарство "Марюл" втратило право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1423083200:12000:0678, площею 79,4 га, для ведення фермерського господарства на підставі державного акту серії ДН на право постійного користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 23, виданого ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Краснолиманської міської ради народних депутатів Краснолиманського району Донецької області від 13 грудня 1996 року враховуючи висновки Верховного Суду, отже, відповідно, Фермерське господарство "Марюл" має право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1423083200:12000:0678, площею 79,4 га, для ведення фермерського господарства на підставі державного акту серії ДН на право постійного користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 23, виданого ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Краснолиманської міської ради народних депутатів Краснолиманського району Донецької області від 13 грудня 1996 року.

Одночасно, суд зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача, Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Господарські суди розглядають спори, які мають приватноправовий характер. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до положень статті 21 ЦК України.

Згідно положень ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Згідно ч. 5 ст. 5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 9 ст. 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про речові права на земельні ділянки, що виникли до 1 січня 2013 року, вносяться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до Державного земельного кадастру із Державного реєстру земель та документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів. Відомості про розподіл земель за формами власності і видами речових прав вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за допомогою програмних засобів ведення інформаційних систем забезпечують у режимі реального часу отримання:

органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані речові права на земельні ділянки, їх обтяження, а також про ціну (вартість) земельних ділянок, речових прав на них чи розмір плати за користування земельною ділянкою;

державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно відомостей з Державного земельного кадастру про речові права на земельні ділянки, зареєстровані до 2013 року, а також відомостей з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

З наданої суду копії Поземельної книги вбачається, що дана книга відкрита 23.04.2014 Міськрайонним управлінням Держкомземагентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі Донецької області, до неї внесені відомості про спірну земельну ділянку: присвоєння кадастрового номеру, місце розташування, цільове призначення, її межі, точки розташування, а також дані про право постійного користування за Марченком М.К. на підставі державного акту серії ДН від 25.09.1997, реєстраційний номер 23.

Також з цієї книги вбачається, що відповідачем 26.01.2019 щодо вказаної ділянки внесені відомості про право комунальної власності на неї Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області. Такі відомості внесені при отриманні інформації в порядку інформаційної взаємодії, при цьому державна реєстрація речового прав на нерухоме майно здійснена Виконавчим комітетом Лиманської міської ради Донецької області 22.01.2019, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав 29999561.

Таким чином, суд не вбачає порушення прав позивача з боку відповідача, у даній справі суд не встановив вчинення з боку відповідача яких-небудь дій або допущення бездіяльності, або прийняття відповідного рішення, які б порушували права позивача щодо його права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушене внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи.

Спір щодо визнання наявності права користування земельною ділянкою треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на право користування земельною ділянкою іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов`язків.

Суд зазначає, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача.

Права, передбачені ГПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 904/5669/21 (904/801/22). Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 50 ГПК України), відрізняється за обсягом прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 1316/364/12).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, за власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

Верховний Суд у постановах від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19 дійшов висновку, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Оскільки позивач просить визнати його право постійного користування спірною земельною ділянкою, власником якої є Лиманська міська рада, то предмет спору, як і результат його вирішення, безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельної ділянки. У цьому спорі Лиманська міська рада Донецької області не була залучена до участі у справі відповідачем, що забезпечило б їй як стороні в господарському спорі можливість в повній мірі скористатись процесуальними правами, а також забезпечило б дотримання принципів рівності та змагальності сторін.

Як вже встановив та зазначив суд, відповідач має право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1423083200:12000:0678, площею 79,4 га, для ведення фермерського господарства на підставі державного акту серії ДН на право постійного користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 23, виданого ОСОБА_1 , при цьому позивач не довів порушення такого його права з боку відповідача, а заявлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо посилань третьої особи про непідвідомчість даного спору господарському суду, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до п. а ч. 3 вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

В межах сформульованих позивачем обставин, підстав та предмету спору вбачається, що він бажає захистити своє право постійного користування земельною ділянкою, при цьому ним не заявлено ані вимоги, ані обґрунтування щодо необхідності здійснення відповідачем реєстрації відповідних прав або невиконання відповідачем, як державним реєстратором, покладених на нього державою функцій тощо, а тому суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі на підставі ч.1 ст. 231 ГПК України.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю, у відповідності до ст. 129 ГПК України витрати щодо сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статями 1-5, 10, 11, 12, 20, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.03.2025.

Суддя Т. О. Лобода