Рішення від 20.02.2025 по справі 910/12022/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2025Справа № 910/12022/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Габорака О.М. розглянувши матеріали справи

За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ПРОТЕКОН»

про стягнення 8880102,41 грн

за участі представників:

від позивача - Пясковська О.В.

від відповідача - Ренькас С.В.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ПРОТЕКОН» про стягнення 8880102,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 21.07.2020 (дата формування земельної ділянки) не сплачує оренду плату за користування земельною ділянкою №8000000000:78:60:0004, площею 5,5956, за адресою м. Київ, Оболонський район, вул. Корабельна, 6 на якій розташований об`єкт нерухомого майна відповідача. На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 8880102,41 грн за період з 21.07.2020 по 17.09.2024

Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, зокрема, що позивачем не прийнято відповідного рішення про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки відповідачу в оренду. Відповідач зазначає, що позивачем наразі не визначено, яку саме земельну ділянку (якої площі та з яким цільовим призначенням) позивач в майбутньому передасть в оренду відповідачу. Крім того, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.09.2019 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ПРОТЕКОН» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна №1917842780000, загальною площею 10055,9 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Корабельна, буд. 6 .

Також згідно наявного в матеріалах справи Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером №8000000000:78:60:0004, площею 5,5956 га за адресою м. Київ, Оболонський район, вул. Корабельна, 6 зареєстровано 21.07.2020 на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «ЗАВОД ПРОТЕКОН» від 19.07.2019 розробленого ТОВ «Міська Бізнес Група» (замовник ТОВ «ЗАВОД ПРОТЕКОН»).

При цьому, відповідач неодноразово подавав позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання вказаної земельної ділянки в оренду, зокрема за заявами (ДЦ) від 13.09.2020, 24.10.2022 та 28.06.2023. Проте позивачем подані відповідачем документи повертались на доопрацювання.

Як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи, на розгляді у Київської міської ради наразі перебуває проект рішення «Про передачу ТОВ «ЗАВОД ПРОТЕКОН» земельної ділянки в оренду для будівництва реконструкції, обслуговування, експлуатації багатофункціональних , виробничо-адміністративних будівель майнового-комплексу з побутовими та торгово-складськими спорудами на вул. Корабельній, 6 в Оболонському районі міста Києва », яким, зокрема, передбачається затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ПРОТЕКОН» для будівництва реконструкції, обслуговування, експлуатації багатофункціональних , виробничо-адміністративних будівель майнового-комплексу з побутовими та торгово-складськими спорудами на вул. Корабельній, 6 в Оболонському районі міста Києва (категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, код виду цільового призначення - 11.02), заява ДЦ 18.12.2023 №64048-008128581-031-03 справа №525539154, а також передача Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ПРОТЕКОН» в оренду на 5 років земельної ділянки площею 2,5956 га (кадастровий номер 8000000000:78:60:0004) на вул. Корабельній, 6 в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.09.2019, номер відомостей про речове право6 33292685).

З листа Головного управління ДПС у м. Києві Державної податкової служби України №08/37365 від 25.09.2024 вбачається, що відповідно до інформаційного ресурсу ДПС України станом на 18.09.2024 ТОВ «ЗАВОД ПРОТЕКОН» не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю з 21.07.2020 по 17.09.2024 до ДПІ у Оболонському районі Головного управління ДПС у м. Києві. Згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу, в період з 21.07.2020 по 17.09.2024 по ТОВ «ЗАВОД ПРОТЕКОН» заборгованість зі сплати земельного податку та орендної плати не обліковується.

Відповідно до ч.2 ст.120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент набуття відповідачем права власності на нерухоме майна) якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1212 глави 83 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частинами 1, 2. 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено таке: 1. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. 2. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). 3. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. 4. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. 9. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з ст. 125 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Цивільного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частинами 2 та 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності

Підпунктами 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, на якій розміщене належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна, тому він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Частина 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Судом встановлено, що в даному випадку рішення про надання відповідачу в оренду земельної ділянки площею 2,5956 га з кадастровим номером 8000000000:78:60:0004 позивачем не приймалося, договір оренди цієї земельної ділянки між відповідачем та позивачем не укладався.

Спірна земельна ділянка в користуванні іншого землекористувача до ТОВ «ЗАВОД ПРОТЕКОН» не перебувала.

Наразі відповідач в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:60:0004 користується частиною земельною ділянкою під його нерухомим майном за відсутності у нього належним чином оформленого і зареєстрованого права оренди на цю земельну ділянку.

Саме по собі розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:60:0004 належного відповідачу на праві власності об`єкта нерухомого майна не свідчить про фактичне користування відповідачем всією земельною ділянкою.

Оскільки у спірних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збереженої ним суми орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:60:0004, то площа фактично використовуваної відповідачем земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку такої суми.

Таким чином, в даному випадку має значення площа земельної ділянки, яку фактично використовує відповідач, і підтвердження її (площі) належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки, яка ще не передана відповідачу в оренду.

В спірних правовідносинах існує необхідність достеменного встановлення розміру земельної ділянки, яку фактично використовує відповідач (чи користується відповідач земельною ділянкою лише у межах належного йому об`єкту нерухомого майна або більшою площею, а отже, чи не ґрунтується на припущеннях площа, яку покладено в основу обрахунку заявленої до стягнення суми).

Також, суд вказує на необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, зокрема, актом обстеження земельної ділянки з доданими до нього фото матеріалами, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки

З матеріалів цієї справи вбачається, що заявлену до стягнення суму коштів Київська міська рада нарахувало відповідачу в цілому по земельні ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:60:0004 в розмірі 2,5956 га, проте, доказів фактичного використання відповідачем цієї земельної ділянки саме в такому розмірі її площі матеріали справи не містять.

Акта обстеження спірної земельної ділянки, яким би були встановлені та зафіксовані розміри земельної ділянки, які фактично використовує відповідач, матеріали справи не містять.

Тобто позивачем не доведено фактичного користування відповідачем земельною ділянкою саме в розмірі 2,5956 га.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку про те, що позивачем не доведено суду наявності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у заявленому розмірі, а відтак, підстави для задоволення позовних вимог у суду відсутні.

Інші доводи сторін судом розглянуто та відхилено, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини та результат вирішення спору.

Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, позовна давність не може бути застосована при розгляді даної справи.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 197 ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 17.03.2025

Суддя Я.В. Маринченко