Рішення

від 18.02.2025 по справі 910/13115/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2025Справа № 910/13115/23

За позовом Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка";

до Фонду державного майна України;

про визнання незаконним та скасування наказу.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача: Федорчук О.В., в порядку самопредставництва.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2023 року Державне підприємство "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" звернулося з позовом до Фонду державного майна України про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України № 965 від 30.05.2023 в частині включення до переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка".

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що на адресу Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" надійшов лист № 16/1-32-01134 від 07.06.2023, зі змісту якого вбачається, що наказом Фонду державного майна України від 30.05.2023 № 965 єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2023 році, та визначено органом приватизації зазначеного підприємства Регіональне відділення Фонду по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях. Позивач вважає, що вказаний наказ Фонду державного майна України прийнято з порушенням норм чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 у справі № 910/13115/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024, позовні вимоги задоволено, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ Фонду державного майна України № 965 від 30.05.2023 в частині включення до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інституту "Укрдіпрогазоочистка".

Постановою Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 910/13115/23 касаційну скаргу Фонду державного майна України задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 910/13115/23 а справу № 910/13115/23 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2024, справа була передана для розгляду судді Мандриченку О. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2024 вирішено прийняти справу № 910/13115/23 до свого провадження суддею Мандриченко О.В. та призначити підготовче засідання на 15.10.2024.

28.10.2024 Фонд державного майна України подав до господарського суду пояснення з врахуванням постанови Верховного Суду від 20.08.2024 у даній справі.

31.10.2024 Державне підприємство "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" подало до господарського суду додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/13115/23 до судового розгляду по суті.

17.02.2025 Державне підприємство "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" подало до господарського суду клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.02.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Представник позивача у судове засідання 18.02.2025 не з`явився, просив проводити розгляд справи без його участі.

Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

18.02.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Наказом Міністерства палива та енергетики України № 449 від 11.09.2009 припинено діяльність Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" (далі також - позивач, ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка").

Ліквідатором було направлено лист № 01-20/66 від 26.04.2023 на адреси Міністерства енергетики України та Фонду державного майна України з проханням протягом 30 днів розглянути умови продажу майна та прийняти одне з рішень, визначених частиною шостою статті 75 Кодексу України з процедур банкрутства

Постановою Господарського суду Запорізької області по справі №908/2096/22 від 16.03.2023 визнано ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" - банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича.

Листом № 10-52-10919 від 03.05.2023 Фонд державного майна України повідомив про відсутність прав на погодження умов продажу майна ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

Листом № 26/1.3-17.5-9337 від 08.05.2023 Міністерство енергетики України не погодило запропоновані умови продажу.

Відповідно до акту приймання передачі єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" із сфери управління Міністерства енергетики України до сфери управління Фонду державного майна України (далі також - відповідач, Фонд) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" від 16.05.2023, Фонд є уповноваженим органом управління ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

Ухвалою Господарського суду Запорізької області, від 23.05.2023 замінено учасника у справі № 908/2096/22 про банкрутство ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" - Міністерство енергетики України на Фонд державного майна України, в якості органу, уповноваженого управляти майном, боржника.

Департамент управління державними підприємствами Фонду державного майна України службовою запискою від 22.05.2023 № 70-850 надав пропозицію щодо включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації в 2023 році за формою згідно з Порядком подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до 2 переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 387.

26.05.2023 ліквідатором було направлено лист № 01-20/76 від 26.05.2023 на адресу Фонду.

Листом № 10-52-15661 від 26.06.2023 Фонд відмовив в наданні згоди на продаж майна боржника посилаючись на частину 5 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (далі також - Закон).

Наказом Фонду від 30.05.2023 № 965 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)" ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду (додаток 2 до наказу).

Органом приватизації визначено Регіональне відділення Фонду по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.

На підставі наведеного наказом Регіонального відділення Фонду по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 07.06.2023 № 12/1-57 прийнято рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

Позивач вказує, що його позовні вимоги обґрунтовані втратою повноважень Фондом приймати наказ № 965 від 30.05.2023 з моменту визнання боржника банкрутом (постанова від 16.03.2023 у справі № 908/2096/22), оскільки ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" ліквідується за рішенням власника з 11.09.2009, що підтверджується наказом Міністерства палива та енергетики №449 від 11.09.2009, а пріоритет процедури приватизації державного майна боржника щодо інших процедур в банкрутстві розповсюджується на справи про банкрутство крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.

Крім того, позивач зазначає, що спір носить немайновий характер і в результаті задоволення заявлених вимог не відбудеться зміна розміру або складу ліквідаційної маси ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" як боржника у справі про банкрутство, а навпаки залишиться незмінною.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що з 16.05.2023 є органом, що здійснює управління майном боржника та є органом приватизації, а з 02.08.2023 ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" не перебуває у процедурі припинення за рішенням власника, оскільки Фондом, як органом управління майном позивача, прийнято рішення про відміну рішення про припинення ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

Крім того, фонд зазначає, що ч. 9 ст. 11 Закону передбачає дискрецію органу приватизації щодо відмови включення підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та в жодному випадку не встановлює імперативних приписів щодо прийняття конкретного управлінського рішення.

Більш того, як зазначає позивач, Кодекс України з питань банкрутства (далі також - КузПБ) містить імперативне приписи, обов`язкові до виконання, та не встановлює жодних додаткових умов чи обмежень для її застосування, на відміну від Закону, який не є пріоритетним у справа про банкрутство (неплатоспроможність) та на який посилається позивач.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Предметом касаційного розгляду є правомірність визнання незаконним та скасування наказу Фонду щодо включення до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, єдиного майнового комплексу ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулюються Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

У пунктах 20, 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що органи приватизації - Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, органи приватизації територіальних громад; рішення про приватизацію - рішення, що приймається органами приватизації щодо кожного об`єкта приватизації шляхом видання наказу.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства.

За умовами частини другої статті 7 цього Закону державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють, зокрема, такі повноваження: затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; класифікують об`єкти приватизації відповідно до цього Закону; приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному вебсайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації.

За частиною третьою статті 11 цього Закону, перелік об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.

Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації (абзац третій частини сьомої статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

Як встановлено судом, Фонд державного майна України з 16.05.2023 є органом, що здійснює управління майном боржника, у зв`язку з чим, у справі № 908/2096/22 про банкрутство ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" здійснено заміну учасника - органу, уповноваженого управляти майном боржника: Міністерство енергетики України на Фонд державного майна України.

Тобто, у правовідносинах з ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" Фонд державного майна України виступає як орган приватизації (відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна") та як орган, уповноважений управляти майном ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

Позивач вказує, що оскаржений наказ прийнятий з порушенням частини 9 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", частини 1 статті 59, частини 1 статті 63, статті 96 КУзПБ та всупереч передбаченого порядку реалізації майна боржника.

З цього приводу суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці.

Частиною 8 статті 11 Закону передбачено, що державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об`єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.

Згідно із частиною 9 статті 11 Закону, відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі: коли підприємство, що пропонується приватизувати, перебуває у процесі ліквідації; коли законодавством установлено обмеження щодо приватизації об`єкта; вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації; невключення Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України до переліку об`єктів великої приватизації, що підлягають приватизації.

Як вказувалося судом, відповідно до акту приймання передачі єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" із сфери управління Міністерства енергетики України до сфери управління Фонду державного майна України (далі також - відповідач, Фонд) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" від 16.05.2023, Фонд є уповноваженим органом управління ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

В подальшому, Департамент управління державними підприємствами Фонду державного майна України службовою запискою від 22.05.2023 № 70-850 надав пропозицію щодо включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації в 2023 році за формою згідно з Порядком подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об`єктів права державної власності до 2 переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 387.

Наказом Фонду від 30.05.2023 № 965 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)" ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду (додаток 2 до наказу).

Органом приватизації визначено Регіональне відділення Фонду по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.

На підставі наведеного, наказом Регіонального відділення Фонду по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 07.06.2023 № 12/1-57 прийнято рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

При цьому суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону, до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Однак, щодо ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" відсутні обмеження або заборони на приватизацію.

Крім того суд відзначає, що норми частини 9 статті 11 Закону не є імперативними та передбачають дискрецію повноважень органу приватизації щодо відмови включення підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Також суд вважає за необхідне вказати таке.

Згідно частини 1 статті 59 КУзПБ, з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання, боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються, повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Як встановлено судом, 16.03.2023 були припинені повноваження органів управління ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" щодо управління ним та його майном.

Суд ще раз наголошує на тому, що Фонд державного майна України у встановлених відносинах є одночасно й державним органом приватизації (відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна") і уповноваженим органом управління державним майном ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

Повноваження органу управління державним майном визначені у пункті 6.3. розділу 6 Статуту ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка".

Так, до повноважень органу управління ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка", входить:

- створення, реорганізація, та ліквідація Підприємства;

- затвердження статуту Підприємства;

- погодження рішень про відчуження майна Підприємства;

- та інші функції згідно чинного законодавства України.

Орган управління майном не має права втручатися в оперативну та господарську діяльність Підприємства та вирішення (розгляд) інших питань, передбачених чинним законодавством України.

При цьому суд вказує, що Фондом, як органом управління ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка", наказом від 02.08.2023 № 1375 прийняв рішення про відміну рішення про припинення позивача, тобто, з 02.08.2023 ДП "НДПІ "Укрдіпрогазоочистка" не перебуває у процедурі припинення за рішенням власника.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України відповідальний перед Президентом України. Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Фонду державного майна України визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України і полягають в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади Голови Фонду державного майна України.

В свою чергу, як передбачено ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України, у сфері нормативного забезпечення: розробляє та вносить в установленому порядку Кабінету Міністрів України проекти законів та інших нормативно-правових актів; видає власні нормативно-правові акти;

- бере участь у: розробленні проектів міжнародних договорів з питань державної власності та її використання; розробленні та реалізації міжнародних проектів і програм; здійснює співробітництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав з питань, що належать до його компетенції;

у сфері приватизації державного майна, бере участь у: підготовці спільних проектів щодо фінансування міжнародними організаціями структурних перетворень в економіці держави, приватизації та післяприватизаційної підтримки підприємств; формуванні інвестиційної політики; сприяє залученню недержавних інвестицій в об`єкти державного сектора економіки, зокрема шляхом реалізації інвестиційних проектів на засадах спільної чи інвестиційної діяльності; змінює у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; приймає рішення про припинення юридичної особи у процесі приватизації; здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; здійснює продаж державного майна в процесі його приватизації; підписує акти приймання-передачі державного майна, у тому числі акцій (часток), у процесі утворення господарських товариств; приймає рішення про приватизацію; утворює аукціонні комісії; бере та передає функції управління майном державних підприємств; затверджує: плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації; переліки об`єктів малої приватизації;

- укладає: угоди щодо проведення підготовки об`єктів до приватизації та їх продажу; договори на проведення незалежної оцінки майна у процесі приватизації та в інших випадках, установлених законодавством; угоди щодо проведення аудиту, екологічного аудиту об`єктів приватизації у випадках, передбачених законодавством; договори з операторами організованих ринків капіталу, іншими уповноваженими особами щодо проведення аукціонів з продажу майна, у тому числі акцій акціонерних товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), а також інших суб`єктів господарювання, у статутному капіталі яких є державна частка; та розриває контракти з керівниками державних підприємств, функції з управління майном яких передані Фонду державного майна України; виступає відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності": з боку держави засновником та учасником підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, або у разі придбання державою пакетів акцій (часток) в інших власників; правонаступником державних підприємств, установ та організацій стосовно суб`єктів господарювання, раніше утворених за їх участю, а також державних внесків до статутного капіталу недержавних суб`єктів господарювання; представляє відповідно до законодавства інтереси України з питань визнання прав і регулювання відносин власності та використання державного майна, визначає право власності держави на розташоване на території України майно, майнові права та інші активи підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, які під час утворення господарських товариств передаються до їх статутного капіталу; здійснює контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна; вживає спільно з органами Антимонопольного комітету України заходів до запобігання монополізації товарних ринків у процесі приватизації та оренди державного майна; залучає у випадках, установлених законодавством, на конкурентних засадах радників, незалежних консультантів та експертів у процесі приватизації об`єктів приватизації; приймає рішення про подальше використання державного майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації; підтверджує факт передачі державного майна до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації) у порядку, встановленому законодавством; здійснює контроль щодо своєчасного та повного надходження коштів від продажу об`єктів приватизації; публікує в офіційних друкованих виданнях Фонду державного майна України інформацію про приватизацію;

у сфері управління корпоративними правами держави: здійснює управління корпоративними правами держави, що перебувають у сфері його управління; проводить аналіз ефективності управління корпоративними правами держави, що перебувають у сфері його управління; бере участь у методологічному забезпеченні управління корпоративними правами держави; забезпечує погодження договорів застави та фінансових запозичень господарських товариств, що належать до сфери його управління; проводить моніторинг сплати дивідендів до Державного бюджету України господарськими товариствами, що належать до сфери його управління; проводить моніторинг фінансово-економічних показників діяльності господарських товариств, які належать до сфери його управління; здійснює реструктуризацію господарських товариств, у статутних капіталах яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків і які належать до сфери його управління; погоджує мирові угоди, плани санації і умови продажу майна у справах про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави понад 50 відсотків їх статутного капіталу; бере участь у провадженні справ про банкрутство господарських товариств з корпоративними правами держави; подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо доцільності придбання державою пакетів акцій (часток) господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), в інших власників та акцій додаткової емісії; погоджує пропозиції уповноважених органів управління щодо: передачі повноважень з управління корпоративними правами держави уповноваженим органам управління та господарським структурам; за погодженням з Кабінетом Міністрів України приймає рішення про утворення державних холдингових компаній у процесі приватизації; утворює державні холдингові компанії; виступає засновником державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств; організовує ведення реєстру корпоративних прав держави відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності"; сприяє стабільному функціонуванню фондового ринку;

у сфері оренди державного майна: виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна; забезпечує проведення інвентаризації єдиних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів, орендодавцем яких є Фонд державного майна України, а також затверджує акти оцінки (висновки про вартість майна), щодо якого виступає орендодавцем; здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств; бере участь у здійсненні контролю за поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди;

у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, здійснює: державне регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; контроль за виконанням суб`єктами оціночної діяльності та оцінювачами вимог законодавства; контроль за дотриманням єдності методичного та організаційного забезпечення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; професійну оціночну діяльність у процесі приватизації та оренди державного майна; утворює відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наглядову раду з питань оціночної діяльності з числа представників Фонду державного майна України, представників, делегованих іншими органами державної влади, представників громадських організацій, науковців, фахівців у сфері оціночної діяльності; інші консультативні, дорадчі, допоміжні органи та організовує їх роботу, бере участь у їх роботі; організовує професійну підготовку оцінювачів, затверджує вимоги до керівників суб`єктів оціночної діяльності та оцінювачів, що працюють у їх складі; затверджує склад та порядок роботи екзаменаційних комісій з професійної підготовки оцінювачів, організовує їх роботу, затверджує програми навчання та складання іспитів; визнає статус саморегулівних організацій оцінювачів, їх об`єднань та здійснює контроль за додержанням ними правил громадського регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; сприяє розвитку громадського регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; веде у визначеному ним порядку Державний реєстр оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, які здійснюють оцінку майна, майнових прав і провадять професійну оціночну діяльність за відповідними напрямами (спеціалізаціями); здійснює методичне регулювання у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, затверджує методики та приймає нормативно-правові акти, у тому числі правила організації системи зовнішнього контролю якості, які містять правила організації, випадки, порядок, строки та періодичність проведення перевірок системи зовнішнього контролю якості, порядок рецензування звітів про оцінку (актів оцінки майна), а також можливості та способи відшкодування завданої шкоди (збитків); вживає заходів, спрямованих на впровадження у вітчизняну практику оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності міжнародних норм і правил оцінки майна, та заходів, спрямованих на вдосконалення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; сприяє створенню конкурентного середовища серед суб`єктів оціночної діяльності; забезпечує широке інформування суспільства з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права; провадить іншу діяльність, пов`язану із здійсненням наданих законодавством повноважень з державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

у сфері розпорядження земельними ділянками державної власності, здійснює: повноваження власника земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації; повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації; приймає рішення про внесення земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації, до статутного капіталу господарських товариств;

забезпечує відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності" формування і ведення Єдиного реєстру об`єктів державної власності, є його держателем;

засновує медіа в порядку, встановленому законом;

погоджує (приймає) відповідно до законодавства рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших уповноважених органів управління або Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також погоджує рішення про передачу об`єктів комунальної власності в державну власність;

проводить аналіз використання державного майна у випадках, визначених законодавством;

приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що належать до сфери його управління;

здійснює управління підприємствами та організаціями, заснованими на державній власності, що перебувають у сфері його управління;

надає центральному органу виконавчої влади з питань економіки в установленому цим органом порядку звіти про виконання функцій з управління об`єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави, зокрема зведену інформацію про показники фінансового плану підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

проводить роботу із залучення та використання міжнародної фінансової, технічної допомоги у сферах, що належать до його компетенції;

залучає науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, інші установи, а також фахівців для надання консультацій та проведення експертиз під час вирішення питань, що належать до його компетенції;

виступає замовником та координатором виконання завдань державних науково-технічних програм з питань, що належать до його компетенції;

виступає організатором продажу нерухомого майна державних унітарних підприємств.

Фонд державного майна України здійснює інші повноваження, визначені законами України та пов`язані з виконанням покладених на нього Президентом України завдань.

Основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику (частина 1 статті 2 Закону № 2269-VIII).

Серед принципів приватизації законодавець визначив такі: законність; відкритість та прозорість; рівність та змагальність; державне регулювання та контроль; продаж об`єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об`єктів; захист економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повне, своєчасне та достовірне інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації (частина друга статті 2 Закону № 2269-VIII).

За змістом пояснювальної записки до проєкту Закону України "Про приватизацію державного майна" (в подальшому назва Закону, зареєстрованого 04 вересня 2017 року за № 7066, акт № 2269-VIII від 18 січня 2018 року, змінена, а зазначений Закон прийнято Верховною Радою України у другому читанні та в цілому під назвою Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна"), під час підготовки та прийняття цього Закону враховано таке: (а) соціально-економічна ситуація в Україні вимагає кардинального прискорення проведення реформування економіки, управління державною власністю; (б) понад 90 % державних активів уведено в експлуатацію 50-150 років тому, затримка з приватизацією цих об`єктів призводить до їх подальшого руйнування, зниження інвестиційної привабливості; (в) відсутність джерел, потрібних для модернізації виробництва, інвестицій впливає на конкурентоспроможність державних підприємств, неефективне управління доводить їх до банкрутства.

Наслідком проведеної приватизації має бути фінансове оздоровлення підприємств і збереження виробництва у сферах, які є пріоритетними для національної економіки.

Процедура приватизації державного майна є комплексною процедурою, в якій відповідно до закону на різних рівнях управління державним майном повинні прийматися відповідними органами рішення, а до прийняття, зокрема відповідного наказу про приватизацію необхідне затвердження такого включення державного майна Кабінетом Міністрів України до об`єктів приватизації.

Отже, приватизація державного майна здійснюється відповідно до вимог та процедури, передбаченої законом, порушення вимог якої може свідчити про наявність підстав для скасування як окремо прийнятих на державному рівні рішень щодо погодження та включення спірного майна до переліку об`єктів приватизації, так і всієї процедури в цілому. При цьому видання наказу про рішення щодо приватизації об`єкта, який включено до переліку об`єктів державної власності, які підлягають приватизації, є похідним та здійснюється державними органами приватизації в силу прямої вимоги закону за обставин включення державного майна Кабінетом Міністрів України до об`єктів приватизації.

Частина 5 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" самостійно застосовується у передбачених нею випадках у справах про банкрутство та є достатньою правовою підставою для припинення/закриття провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію.

Передумовою для припинення (закриття) провадження у справі про банкрутство державного підприємства в порядку, передбаченому частиною 5 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" є наявність рішення про приватизацію такого підприємства.

Таким чином, господарські суди, які здійснюють провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, повинні враховувати обов`язкову вимогу законодавця та застосувати імперативні вимоги частини 5 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" щодо припинення (закриття) провадження у таких справах у разі прийняття компетентним органом рішення про приватизацію державного підприємства-боржника на будь-якій стадії провадження у справі, незалежно від того, яка судова процедура банкрутства застосовується до боржника і на яких стадіях розгляду перебуває ця справа про банкрутство (розпорядження майном, санація, ліквідація).

Правові висновки аналогічного змісту щодо застосування частини 5 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 12.11.2019 у справі № 10/110б та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 5/31-Б-09, від 23.02.2022 у справі № 33/41б, від 13.12.2022 у справі № 11/б-1203.

Зазначене свідчить про те, що норми Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" узгоджуються із положеннями КУзПБ (пункт 12 частини 1 статті 90 КУзПБ), а статтею 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" фактично визначено пріоритет процедури приватизації державного майна щодо інших процедур реалізації майна боржника в процедурах банкрутства.

Крім того, суд вважає необхідним також звернути увагу на таке.

Статтею 15 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем.

При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Суд наголошує, що вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі №916/1134/18.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

При цьому, за умовами статті 6 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", суб`єктами приватизації є державні органи приватизації; місцеві ради, органи приватизації територіальних громад; покупці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач являється об`єктом приватизації, тобто особою, відносно якої здійснюється процес приватизації, при цьому останнім не може визначатися порядок та спосіб проведення приватизації.

Вказані обставини свідчать про відсутність у позивача суб`єктивного порушеного права, як суб`єкта процедури приватизації та відповідно порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд вказує, що до аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі № 826/16110/18.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають покладенню на позивача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.03.2025.

Суддя О.В. Мандриченко