Рішення від 27.02.2025 по справі 914/1936/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2025 Справа № 914/1936/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Cільськогосподарського виробничого кооперативу ім.В.Стефаника

до відповідача Фізичної особи-підприємця Гнипа Романа Ігоровича

про стягнення 1746606,17 грн

за участю представників:

від позивача Яцук Г.М.

від відповідача не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Cільськогосподарським виробничим кооперативом ім.В.Стефаника до відповідача Фізичної особи-підприємця Гнипа Романа Ігоровича про стягнення 1746606,17 грн, з яких 1381799,80 грн основний борг, 267932,64 грн пеня, 68947,94 грн інфляційні втрати та 27925,79 грн 3% річних.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, однак подав клопотання про розгляд справи без участі представника за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд встановив таке.

Відповідно до накладної №806 від 20.11.2023 Cільськогосподарський виробничий кооператив ім.В.Стефаника передав Фізичній особі-підприємцю Гнипу Роману Ігоровичу товар (кукурудзу в кількості 146,44 тонн) на суму 615047,91 грн.

Відповідно до накладної №807 від 21.11.2023 Cільськогосподарський виробничий кооператив ім.В.Стефаника передав Фізичній особі-підприємцю Гнипу Роману Ігоровичу товар (кукурудзу в кількості 182,56 тонн) на суму 766751,89 грн.

Фізична особа-підприємець Гнип Роман Ігорович отримав товар на підставі довіреності №20 від 20.11.2023.

Отже відповідно до вказаних накладних Cільськогосподарський виробничий кооператив ім.В.Стефаника передав Фізичній особі-підприємцю Гнипу Роману Ігоровичу товар на загальну суму 1381799,80 грн.

Однак, як стверджує позивач, незважаючи на неодноразові звернення відповідач не здійснив оплату за переданий йому товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 1381799,80 грн.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 267932,64 грн пені, 68947,94 грн інфляційних втрат та 27925,79 грн 3% річних.

Таким чином враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1381799,80 грн основний борг, 267932,64 грн пеня, 68947,94 грн інфляційні втрати та 27925,79 грн 3% річних.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що Фізична особа-підприємець Гнип Роман Ігорович не укладав договір поставки товару (сільськогосподарської продукції) ні в письмовій, ні в усній формі та не погоджував умови такого договору поставки або іншого договору, який би передбачав отримання сільськогосподарської продукції і кореспондуючого йому зобов`язання щодо оплати такої поставки, а також не вчиняв жодних дій, спрямованих на виконання начебто укладеного господарського договору/майново-господарського зобов`язання, зокрема не отримував сільськогосподарську продукцію.

Також відповідач зазначив, що довіреність, наявна у матеріалах справи, не підтверджує повноважень будь-яких осіб на отримання товару.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку позов задовольнити частково з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 та частинами 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Статтею 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

При цьому, згідно із частинами 1 та 3 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно частини 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, основним видом діяльності Фізичної особи-підприємця Гнипа Романа Ігоровича є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Відповідно до накладної №806 від 20.11.2023 Cільськогосподарський виробничий кооператив ім.В.Стефаника передав Фізичній особі-підприємцю Гнипу Роману Ігоровичу товар (кукурудзу в кількості 146,44 тонн) на суму 615047,91 грн. Відповідно до накладної №807 від 21.11.2023 Cільськогосподарський виробничий кооператив ім.В.Стефаника передав Фізичній особі-підприємцю Гнипу Роману Ігоровичу товар (кукурудзу в кількості 182,56 тонн) на суму 766751,89 грн.

Зі змісту наявних у справі накладних вбачається, що сторонами була досягнута згода на поставку товару з визначеними предметом та ціною такого товару, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України позивач зареєстрував в органах Державної податкової служби України податкову накладну №125 від 21.11.2023 на загальну суму коштів, що підлягає сплаті, з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 766751,89 грн, із зазначенням опису (номенклатури) товарів/послуг продавця: кукурудза в кількості 182,56 тонн, податкову накладну №124 від 20.11.2023 на загальну суму коштів, що підлягає сплаті, з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 615047,91 грн, із зазначенням опису (номенклатури) товарів/послуг продавця: кукурудза в кількості 146,44 тонн.

Крім того, в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні про поставку ФОП Гнип Р.І. кукурудзи насипом.

Слід зазначити, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15).

Зміст відзиву відповідача зводиться до неукладення договору поставки, дефекту документів тощо, однак як вбачається із матеріалів справи, відповідач товар отримав відповідно до вищевказаних накладних на загальну суму 1381799,80 грн. При цьому у відзиві на позов відповідач зазначив, що про передачу такого товару водіям, вказаним у позовній заяві, відповідачу стало відомо від головного бухгалтера відповідача через кілька місяців з моменту поставки, який просив вплинути на батька відповідача, котрий забрав цей товар.

Проте належними доказами відповідач не спростував підписання накладних та інших документів на отримання кукурудзи, експертизу документів відповідач перед судом не ініціював, звернення до правоохоронних органів з приводу підроблення документів матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що передбачений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності господарського судочинства надає сторонам достатні процесуальні можливості у представленні та доказуванні своєї позиції, спростуванні позиції інших учасників процесу з метою правильного вирішення спору. Цей принцип передбачає активну роль сторін як заінтересованих учасників процесу у доказуванні своєї правової позиції.

Так, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/6757/23.

Докази сплати заборгованості в сумі 1381799,80 грн в матеріалах справи відсутні.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 1381799,80 грн є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, з огляду на що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 68947,94 грн інфляційних втрат та 27925,79 грн 3% річних суд зазначає таке.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 68947,94 грн інфляційних втрат та 27925,79 грн 3% річних є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення 267932,64 грн пені суд зазначає таке.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Враховуючи те, що між сторонами не було досягнуто домовленості про застосування пені за прострочення оплати за поставлений товар, тому суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 267932,64 грн.

Таким чином враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1381799,80 грн основного боргу, 68947,94 грн інфляційних втрат та 27925,79 грн 3% річних.

Позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області було сплачено судовий збір в розмірі 26199,09 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №614 від 30.07.2024.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 22180,10 грн, оскільки позов підлягає задоволенню частково.

Щодо стягнення з відповідача 48000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 25000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до клопотання (вх.№3021/25 від 04.02.2025) позивачем заявлено до стягнення 48000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1-3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається із попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат на професійну правову допомогу адвоката складає 25000,00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із поданих матеріалів, 23.07.2024 між Адвокатським об`єднанням «ШПУНТ І ПАРТНЕРИ» (виконавець) з однієї сторони та Cільськогосподарським виробничим кооперативом ім.В.Стефаника (замовник) укладено договір №23/07/24 про надання правової допомоги, відповідно до пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується надати замовнику за його дорученням (заявкою) визначені цим договором правові (юридичні) послуги, а саме: надання консультацій із правових питань; підготовка та подача позову про стягнення заборгованості з ФОП Гнип Романа Ігоровича; представлення інтересів Замовника перед державними органами, підприємствами, установами, організаціями та судами; інших послуг у разі письмового погодження сторонами їх надання.

27.01.2025 між Адвокатським об`єднанням «ШПУНТ І ПАРТНЕРИ» (виконавець) з однієї сторони та Cільськогосподарським виробничим кооперативом ім.В.Стефаника (замовник) підписано додатковий договір до договору №23/07/24 про надання правової допомоги, відповідно до якого сторони вирішили викласти пункт 3.1. договору №23/07/2024 про надання правової допомоги від 23.07.2024 в наступній редакції:

"Розмір оплати послуг Виконавця згідно з п.п.1.1.1.-1.1.4. цього Договору визначатиметься у підписаних Сторонами актах виконаних робіт та обраховується із розрахунку 2000,00 грн за кожну годину, затрачену Виконавцем у зв`язку із надання послуг по даному договору."

27.01.2025 між Адвокатським об`єднанням «ШПУНТ І ПАРТНЕРИ» (виконавець) з однієї сторони та Cільськогосподарським виробничим кооперативом ім.В.Стефаника (замовник) підписано акт виконаних робіт на суму 48000,00 грн, відповідно до якого виконавець надав, а замовник отримав такі послуги:

- попередня консультація (2 години);

- збирання доказів та інших матеріалів необхідних для підготовки та подання позовної заяви, їх копіювання (4 години);

- підготовка позовної заяви, направлення копії цінним листом відповідачу, направлення позову до господарського суду (4 години);

- участь у підготовчому засіданні 03.09.2024 у справі №914/1936/24 (2 години);

- участь у підготовчому засіданні 19.11.2024 у справі №914/1936/24, надання додаткових пояснень у справі №914/1936/24 (4 години);

- участь у підготовчому засіданні 10.12.2024 та надання заперечень на відзив у справі 914/1936/24, надання додаткових пояснень у справі №914/1936/24 (4 години);

- участь у судовому засіданні 09.01.2025 у справі №914/1936/24 (2 години);

- участь у судовому засіданні 23.01.2025 у справі у справі № 914/1936/24 (2 години).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач не заявляв клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду (постанова КГС ВС від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18), у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, додаткова ухвала ВС від 21.07.2020 справі №915/1654/19, постанова ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, постанова ВС від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Пунктом 3.2. рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №550/936/18, від 04.06.2019 у справі №9901/350/18 та додатковій постанові у зазначеній справі від 12.09.2019, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 26.05.2020 у справі №908/299/18.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі N 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом з тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" ("Iatridis v. Greece", заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" ("Pakdemirli v. Turkey", заява N 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Водночас, як вказано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши об`єм та вартість правової допомоги, що зазначені в акті наданої правової допомоги, зважаючи на критерії реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, беручи до уваги категорію та складність справи, обґрунтованість та пропорційність цих витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд вважає, що достатньо обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача є 40000,00 грн. Зазначений розмір відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг та їх розумної необхідності.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гнипа Романа Ігоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Cільськогосподарського виробничого кооперативу ім. В.Стефаника (80661, Львівська область, Золочівський район, село Ясенів, вулиця Бродівська, будинок 11, ідентифікаційний код 30320367) 1381799,80 грн основного боргу, 68947,94 грн інфляційних втрат, 27925,79 грн 3% річних, 22180,10 грн витрат по сплаті судового збору та 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 17.03.2025.

СуддяПетрашко М.М.