Рішення

від 17.02.2025 по справі 757/32814/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32814/24-ц

пр. 2-3219/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року

Печерський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.

при секретарі Хлуд А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу 757/32814/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК» про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису про обтяження нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 позивач звернулась до суду з даним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК» про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису про обтяження нерухомого майна.

Позов обґрунтовано тим, що 10.04.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про зняття заборони відчуження нерухомого майна, виніс постанову, якою відмовив у вчиненні нотаріальної дії, а саме зняття заборони на відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , внесеної на підставі договору іпотеки, посвідченого цим же нотаріусом 06.04.2005 та зареєстрованого в реєстрі за №1663.

Вказану постанову приватний нотаріус Каплун Ю.В. мотивував тим, що підставою для зняття заборони є повідомлення установи банку, підприємства, організації про погашення позики (кредиту) та припинення іпотечного договору, які не були подані.

У зв`язку із цим, відповідно до ст. 15, 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, позивач звернулась до суду з даним позовом про захист порушеного права шляхом зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису про обтяження нерухомого майна.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд зняти заборону відчуження нерухомого майна та виключити запис про обтяження, який був внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Юрієм Вікторовичем до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна про обтяження 06.04.2005 за №1850828, на підставі договору іпотеки від 06.04.2005, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Юрієм Вікторовичем за реєстровим №1663, щодо належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

26.07.2024 ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

09.10.2024 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до приписів частини 3 статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», 28 листопада 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 10741110050000723 про проведення державної реєстрації припинення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК «ТАВРИКА» (далі - АТ «БАНК «ТАВРИКА») як юридичної особи, а, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.

Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора АТ «БАНК «ТАВРИКА» припинено.

З врахуванням зазначеного, представник відповідача вказує, що відповідальність Банк несе за договором, а Фонд гарантування за спеціальним Законом. Фонд гарантування не є правонаступником Банку, а лише виступає його ліквідатором.

Відтак, Фонд гарантування не є правонаступником Банку, а лише виступав його ліквідатором, не був стороною договірних правовідносин та не був іпотекодержателем (постанова Верховного Суду від 24.09.2020 у справі 334/8020/18; постанова Верховного Суду від 04.11.2020 у справі 335/1896/15-ц, ухвала Верховного Суду від 15.06.2020 у справі 334/1913/16-ц), тому Фонд гарантування є неналежним відповідачем у справі.

З врахуванням зазначеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

27.11.2024 представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, що заявлені у цій справі позовні вимоги позивача до відповідача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, так як спрямовані на ефективне відновлення їх порушених прав.

17.02.2025 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.

В судове засідання представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись шляхом направлення судових повісток та розміщенням інформації на сайті Печерського районного суду м. Києва.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Так, судовим розглядом встановлено, що позивач є власником квартири №55 , яку було придбано, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05.04.2005, посвідченим приватним нотаріусом Каплуном Ю.В. за реєстровим №П-1498.

Для забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК» перед АКЦІОНЕРНИМ БАНКОМ «ТАВРИКА» за кредитним договором №25-05-КЛ від 05.04.2005, між АКЦІОНЕРНИМ БАНКОМ «ТАВРИКА» та позивачем було укладено договір іпотеки від 06.04.2005, посвідчений приватним нотаріусом Каплуном Ю.В. за реєстровим №1663.

За вказаним кредитним договором на належну позивачу квартиру №55 було накладено обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, про що до єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна приватним нотаріусом Каплуном Ю.В. внесено запис про обтяження від 06.04.2005 за №1850828.

В подальшому, надана АКЦІОНЕРНИМ БАНКОМ «ТАВРИКА» за кредитним договором №25-05-КЛ від 05.04.2005 позика була повністю погашена ТОВ «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК», що підтверджується наданою позивачу довідкою ТОВ «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ «ІНТЕРЗВ?ЯЗОК» №0333 від 03.05.2024 та листом ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ №60-5455/24 від 13.05.2024, що на думку позивача свідчить про наявність підстав для скасування обтяжень.

Також, 20 березня 2018 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) на ліквідацію АТ «БАНК «ТАВРИКА» було подано документи до державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до приписів частини 3 статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 28 листопада 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 10741110050000723 про проведення державної реєстрації припинення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК «ТАВРИКА» (далі - АТ «БАНК «ТАВРИКА») як юридичної особи, а, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича заяву про зняття заборони відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

10.04.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про зняття заборони відчуження нерухомого майна виніс постанову, якою відмовив у вчиненні нотаріальної дії, а саме зняття заборони на відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира №55 ), внесеної на підставі договору іпотеки, посвідченого цим же нотаріусом 06.04.2005 та зареєстрованого в реєстрі за №1663.

З даної постанови вбачається, що нотаріус відмовив у знятті заборони з відчуження нерухомого майна, у зв`язку з тим, що підставою для зняття заборони є повідомлення установи банку, підприємства, організації про погашення позики (кредиту) та припинення іпотечного договору, які не були подані.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За правилами ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (правова позиція Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац 4 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Тобто, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Приписами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

За правилами ч. 1 ст. 31-2 Закону України «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їх обтяжень» державна реєстрація припинення обтяження речових прав у результаті зняття нотаріусом заборони на відчуження нерухомого майна відповідно доЗакону України «Про нотаріат`проводиться нотаріусом, яким знято відповідну заборону на відчуження нерухомого майна, одночасно з її зняттям.

За змістом ст. 34 Закону України «Про нотаріат», накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.

Пунктом 9 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачена така нотаріальна дія як зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягають державній реєстрації.

Положеннями ст. 74 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договоруабо договору застави, а такожприпинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини,нотаріус знімає заборону відчуженняжилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Безпосередньо процедура зняття заборони відчуження нерухомого майна регламентована пунктом 5 глави 15 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, а саме:нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, за рішенням суду.

Відповідно до п.п.5 п.4 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ведення державного реєстру передбачає внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, скасування записів Державного реєстру прав.

Пунктом 1.3 вищевказаного Порядку визначено, що рішення про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав використовує державний реєстратор прав на нерухоме майно, яке оформляється за допомогою Державного реєстру прав у двох примірниках.

Згідно з абзацом 2 пункту 7 Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 року № 1844/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.12.2012 року за №2102/22414, у разі коли при розгляді заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якої державній реєстрації підлягає припинення обтяження речового права на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі прав, встановлено наявність запису про таке обтяження в Реєстрах, державний реєстратор переносить відомості запису про таке обтяження до спеціального розділу Державного реєстру прав, після чого на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно вносить запис про припинення такого обтяження до Державного реєстру прав.

З системного аналізу зазначених норм права випливає, що відновлення порушеного права позивача, не можливе без виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна і саме на державного реєстратора покладено обов`язок вносити відомості щодо обтяжень до зазначеного реєстру.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 82614016/16, від 11.02.2019 року у справі №2а-204/1).

З врахуванням зазначеного, вбачається, що обтяження з нерухомого майна, яке було предметом договору іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань кредитного договору може бути знято, у зв`язку з виконанням зобов`язань у відповідності до кредитного договору.

Так, позивач в підтвердження доказів виконання кредитних зобов`язань надала суду довідку ТОВ «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК» №0333 від 03.05.2024 та лист ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ №60-5455/24 від 13.05.2024.

Разом з цим, суд звертає увагу, що довідка надана ТОВ «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК», не є належним доказом, оскільки така довідка видана позичальником, а не стороною позикодавця, а тому не може свідчити про відсутність у товариства заборгованості.

Щодо листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд прийшов до висновку, що він не свідчить про відсутність заборгованості за кредитним договором, оскільки у листі від 13.05.2024 повідомлено лише про те, що за даними ЄОІС в АТ «Банк «Таврика» станом на дату запровадження тимчасової адміністрації у банку (21.12.2012) відсутня будь-яка інформація про заборгованість за кредитним договором контрагента ТОВ «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК», також відсутня інформація про рахунки з обліку забезпечення за кредитним договором.

Відтак, зазначене свідчить про відсутність інформації щодо заборгованості або ж забезпечення за кредитним договором, однак не є фактом виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що твердження позивача про виконання зобов`язань за кредитним договором не підтверджені належним чином, що свідчить про недоведеність обставин на які посилається позивач.

Окрім цього, суд прийшов до висновку, що сторона позивача обрала помилковий спосіб захисту, а саме звернулась до суду до неналежного відповідача.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.

Фонд гарантування є особою публічного права (стаття 3 Закону), і відповідно до приписів статті 19 Конституції України він має діяти виключно в межах повноважень, встановлених діючим законодавством, і за відсутності правових підстав не має права вчиняти будь-які дії, що не передбачені законом, або вчиняти їх передчасно (безпідставно).

Так, відповідно до частин 1-3 стаття 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Також, відповідно до частин першою, другою, четвертою статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність (частина четверта статті 110 ЦК України).

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно із частиною першою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

В Україні запроваджено правило, за яким учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (частина третя статті 96 ЦК України).

Отже, правонаступництво учасника (засновника) юридичної особи за зобов`язаннями цієї юридичної особи після її ліквідації можливе у випадках, передбачених законом.

Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини першої статті 2 Закону). Отже, уповноважена особа ФГВФО здійснює повноваження тимчасового адміністратора (керівника) банку, який ліквідується, і не є самостійним суб`єктом у відносинах, стороною у яких виступає банк.

Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію не може бути іншим відповідачем у даній справі.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року по справі № 753/15412/20 (провадження № 61-4705св21) суд вказав, що «...Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 200/5013/17 (провадження № 61-4050св21) дійшов висновку про те, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/1б-ц (провадження № 14-61цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 дійшла висновку про те, що банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб`єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника банку)...».

Фонд гарантування не є правонаступником Банку після процедури ліквідації Банку, як юридичної особи, дане підтверджується позицією Верховного Суду, зокрема, у постанові від 24 вересня 2020 р Перша судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі № 334/8020/18 (провадження N 61-7616св20) зазначила, що «...Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до частин першої та другої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога- заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 Постанови Велика Палата Верховного Суду від 05 липня 2023 року, справа № 910/15792/20).

Так, при розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позивачем було обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки Фонд гарантування не є правонаступником Банку, а лише виступав його ліквідатором, не був стороною договірних правовідносин та не був іпотекодержателем, а тому Фонд гарантування є неналежним відповідачем у справі, що відчить про обґрунтованість доводів сторони відповідача.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з зазначених вище підстав.

Керуючись, ст.. 316, 321, 328, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 141, 259, 264, 263-265, 273, 280,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК» про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису про обтяження нерухомого майна, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.02.2025.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА