Рішення від 17.03.2025 по справі 320/43096/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2025 року м.Київ №320/43096/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, у якому, з урахування уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.08.2018 по 17.06.2023 включно;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.08.2018 по 05.06.2024 включно в сумі 389 496 гривень 62 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 05.10.2005 по 29.09.2017 проходив військову службу у Головному управлінні оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України, а в період з 30.09.2017 по 10.08.2018 був переведений на військову службу до військової частини НОМЕР_1 , правонаступником якого є ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_2 ) та весь був зарахований на грошове забезпечення до ФУ Генерального штабу Збройних Сил України. 10.08.2018 позивача було звільнено з військової служби. Проте у період проходження військової служби позивачу в неповному обсязі виплачувалась індексація грошового забезпечення, та на час звільнення позивача з військової служби відповідачем не здійснено повного розрахунку. На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 у справі №640/28887/21, відповідач нарахував та виплатив позивачу 18.06.2023 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця для індексації - січень 2008 року у сумі 73600,03 грн з одночасним утриманням військового збору у розмірі 1,5%. Також, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 у справі №640/36107/21, відповідач нарахував та виплатив позивачу 06.06.2024 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у розмірі 38488,81 грн. Враховуючи несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.

Ухвалою призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, зазначив, що спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців при їх виключенні зі списків військової частини, а тому вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає способу захисту його прав прямо передбаченому законодавством - п.242 Положення №1153/2008. Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, який здійснюється виплати. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також, відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду, проте суд відмов у задоволенні такого клопотання через необґрунтованість та зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст.122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

Натомість ч. 2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У цьому контексті апеляційний суд зауважує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Водночас в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зворотної дії закону в часі. Зокрема, у рішенні від 05.04.2001 у справі №3-рп/2001 (справа про податки) Конституційний Суд України дійшов висновку, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи зазначене тлумачення норм статті 58 Конституції України Конституційним Судом України суд зазначає, що на момент звільнення позивача (09.03.2022) та на час виникнення спірних правовідносин і звернення позивача до суду Закон №2352-IX не набрав чинності, тому у даному випадку належить застосовувати положення статті 117 КЗпП України у редакції станом до 19.07.2022.

Суд вказує, що на момент звільнення позивача (10.08.2018), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі №460/17052/21

Крім того Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 по справі №160/5468/23, вказав, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пов`язані з невиплатою позивачеві усіх складових грошового забезпечення, зокрема, індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористання відпусток.

В аспекті спірних правовідносин судом враховано, що фактична виплата всіх належних при звільненні працівникові сум у цій справі здійснена відповідачем лише 18.06.2023, а тому саме з цієї дати слід рахувати строк для подання позову.

Позивач звернувся до суду через підсистему "Електронний суд" 22.06.2023, отже у межах тримісячного строку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 у період з 30.09.2017 по 10.08.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , правонаступником якої є Головне управління логістики Генерального штабу Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_2 ) та був зарахований на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2018 №159 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу оборонного планування та замовлень на особливий період заступника начальника управління оборонного та мобілізаційного планування військової частини НОМЕР_1 , звільненого у запас наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 07.08.2018 № 481 з військової служби за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, з 10.08.2018 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 у справі №640/28887/21, відповідач нарахував та виплатив позивачу 18.06.2023 грошове забезпечення у розмірі 73600,03 грн.

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 у справі №640/36107/21, відповідач нарахував та виплатив позивачу 06.06.2024 грошове забезпечення у розмірі 38488,81 грн.

Позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв`язку з затримкою виплати грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Зважаючи на викладене, суд відхиляє твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, як на підставу відмови позивачу у нарахуванні на виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум, про те, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Таким чином суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача.

Як встановлено з матеріалів справи, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат з урахуванням податків складав 308 187,84 грн (підтверджується довідкою про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення від 11.03.2024 №305/166).

Також, у червні 2023 року позивачеві виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 73600,03 грн на виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.10.2022 №640/28887/21, та у червні 2024 року позивачеві виплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 38488,81 грн на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 у справі №640/36107/21.

Остаточною датою закінчення військової служби було визначено 10 серпня 2018 року.

При звільненні з військової служби, відповідач, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, у тому числі і здійснював остаточний розрахунок при його звільненні, починаючи з вересня 2017 року до моменту виключення позивача зі списків особового складу невірно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, що знайшло своє підтвердження у рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 у справі №640/28887/21 та Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 у справ №640/36107/21.

Лише на підставі рішень суду судом відповідачем 06.06.2024 відповідачем було перераховано кошти на картковий рахунок позивача.

Отже, невірно нараховане грошове забезпечення під час проходження військової служби позивачці було сплачено (здійснено остаточний розрахунок належних позивачу сум при звільненні) відповідачем лише 06.06.2024.

Дана обставина відповідачем не заперечується та не спростовується.

Як вже вище зазначалось, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Відтак, остаточною датою розрахунку з позивачем суд вважає 06.06.2024.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19.

При цьому, доказів щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем суду надано не було. А тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Разом з тим, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі № 805/3167/18-а адміністративне провадження № К/9901/9908/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку спірним періодом є 10.08.2018 - день виключення зі списків військової частини по 05.06.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 30.04.2024 року у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 року у справі № 140/16184/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини:

- з 10.08.2018 до 18.07.2022 року та

- з 19.07.2022 року по 05.06.2024 включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу 1пункту 8 Порядку № 100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку робочих днів.

Відповідно до довідки військової частини від 11.03.2021 №305/166, нараховане грошове забезпечення позивача:

за червень 2018 року становить 20933,00 грн;

за липень 2018 року становить 20933,00 грн.

Таким чином нараховане грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням за червень 2018 року та липень 2018 року становить 41866,00 грн (20933,00 грн + 20933,00 грн).

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 686,32 грн. (41866,00 грн /61 дні).

Відтак, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.08.2018 по 18.07.2022 становить: 696,32 грн х 1438 днів = 986 928,16 грн.

Враховуючи дані довідки від 11.03.2021 №305/166, загальна сума належних позивачу при звільненні коштів яка фактично була перерахована на картковий рахунок позивача становить 420 276,63 гривень, з яких:

308 187,79 грн (287254,79 грн + 20933,00 грн) - виплачено у добровільному порядку при виключенні зі списків особового складу відповідно до довідки про виплачене грошове забезпечення;

112 088,84 грн (73600,03 грн + 38 488,81 грн) виплачено на виконання рішень суду.

Таким чином, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 26,67 % (112 088,84 грн / 420 276,63 грн * 100 %).

Беручи до уваги зазначене та враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, що спрямовані для формування єдиної правозастосовчої практики - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні період з 10.08.2018 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 263 213,74 грн. (26,67% від 986 928,16 грн).

Тобто 26,67% від загальної суми середнього заробітку за даний період.

Що стосується періоду з 19.07.2022 по 05.06.2024, необхідно зазначити таке.

У вказаний період підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

Обмежений 6 місяцями період є період з 19.07.2022 по 18.01.2023, що становить 184 дні.

Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 686,32 грн. х 184 дні = 126 282,88 грн.

Зважаючи на зазначене, розмір середнього заробітку, який належить позивачу до виплати:

1) за період з 10.08.2018 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 263 213,74 грн;

2) за період з 19.07.2022 по 05.06.2024, що обмежений 6 місяцями, становить 126 282,88 грн.

Отже, загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року становить 389 496,62 грн (263 213,74 грн + 126 282,88 грн).

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з врахуванням обраного способу захисту прав позивача та меж позовних вимог суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст. 5 Закону України Про судовий збір і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.08.2018 по 17.06.2023 включно.

Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ - 22990368, пр-т Повітрофлотський, буд.6, м.Київ, 03168) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 389 496 (триста вісімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто шість) грн 62 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.