Постанова

від 12.03.2025 по справі 377/773/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2025 року м. Київ

Справа 377/773/24

Провадження№22-ц/824/4112/2025

Резолютивна частина постанови оголошена 12 березня 2025

Повний текст постанови складено 12 березня 2025 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Сушко Л.П.

секретаря: Желепи В.В.

сторони: позивач Первинна профспілкова організація Чорнобильської АЕС

відповідач Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року, постановлену у складі судді Теремецької Н.Ф.,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року Первинна профспілкова організація Чорнобильської АЕС звернулася до Славутицького міського суду Київської області з позовом Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про визнання незаконним та скасування наказу.

В заяві позивач, посилаючись на статті 45, 92 Конституції України, статті 9, 13 КЗпП України, статтю 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» просить визнати незаконним і скасувати наказ Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» від 15.08.2024 № 1201 «Про зупинення дії окремих положень Колективного договору ДСП ЧАЕС».

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що наказом відповідача від 15.08.2024 № 1201 «Про зупинення дії окремих положень Колективного договору ДСП ЧАЕС» зупинено з 01.01.2025 року дію підпункту 2 частини 1 пункту 3.14 (до внесення змін - пункт 3.13) розділу 3 Колективного договору між роботодавцем і профспілковим комітетом Первинної профспілкової організації ЧАЕС, схваленого конференцією трудового колективу ДСП ЧАЕС 02.02.2019. Відповідне положення Колективного договору передбачає право працівників підприємства на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, встановлене Законом України «Про відпустки» та Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим Кабінетом Міністрів України постановою від 17.11.1997 року № 1290, додаток 2, тривалістю до 24 календарних днів. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за посадами та професіями визначається «Переліком професій і посад працівників ДСП ЧАЕС, робочі місця яких знаходяться у зоні відчуження та у м. Славутичі, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням чи виконується в умовах підвищеного ризику для здоров`я, що дає право на щорічну додаткову відпустку» (додаток 3-3 до Колективного договору), дія якого теж зупинена з 01.01.2025 року спірним наказом відповідача. З моменту підписання цього наказу роботодавець визначив для себе, що набув підстави для складання графіку відпусток без включення до нього на наступний рік щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, передбаченої законодавством, а тому надання такої відпустки працівникам з 01.01.2025 фактично буде припинено. Зупинення дії положень Колективного договору, що стосуються відпочинку працівників, які працюють в умовах підвищеного емоційного навантаження, спричинило загострення психологічного клімату в колективі з урахуванням того, що право на щорічні додаткові оплачувані відпустки є державною гарантією, яке встановлено приписами статті 45 Конституції України та частини першої статті 8 Закону України «Про відпустки», а тому працівники не можуть бути позбавлені такої гарантії в спосіб видання наказу роботодавця про зупинення дії відповідних положень Колективного договору без обґрунтування об`єктивних, реально існуючих в умовах воєнного стану потреб та співмірності таким потребам.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року провадження за позовною заявою Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС, до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про визнання незаконним та скасування наказу, закрито.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник між Первинною профспілковою організацією Чорнобильської АЕС та Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС» щодо дії підпункту 2 частини 1 пункту 3.14 розділу 3 Колективного договору ДСП ЧАЕС та додатку 3-3 до Колективного договору ДСП ЧАЕС, який є колективним трудовим спором, виходячи із змісту статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Суд зазначив, що колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а тому дійшов висновку про те, що Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено положень, які б віднесли спір у цій справі до таких, що підлягають розгляду у судовому порядку.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС - Сердюк Б.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема зазначає про те, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, в результаті чого порушені норми процесуального права що є підставою для скасування ухвали суду.

Предметом позову є невідповідність оспорюваного наказу вимогам законодавства щодо гарантій надання щорічних додаткових оплачуваних відпусток.

Вважає, що суд помилково визначив, що спір виник щодо дії підпункту 2 частини першої пункту 3.14 розділу 3 Колективного договору ДСП ЧАЕС та додатку 3-3 до Колективного договору ДСП ЧАЕС, який є колективним трудовим спором, виходячи із змісту статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Зміст позовної заяви зводиться до того, що надавати щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці, зокрема за роботу, яка пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в умовах підвищеного ризику для здоров`я, є обов`язком роботодавця, який встановлений законодавством України, а тому він не має права обмежувати і, тим більше, не надавати такі відпустки.

Спір не виник щодо дії положень Колективного договору, які зупинені роботодавцем, а спір виник з приводу невідповідності наказу, що оспорюється, вимогам законодавства стосовно гарантій надання щорічних додаткових оплачуваних відпусток, встановлених приписами статті 45 і пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України, а також, пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про відпустки». Судом не дана оцінка наказу підприємства на відповідність як Конституції, так і закону.

Судом не прийнято до уваги, по-перше, що надання відпустки не регулюється положеннями колективного договору, а закріплено на рівні законодавства, тобто, в сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують сферу трудових правовідносин, а можливість оформлення протягом періоду воєнного стану щорічних додаткових відпусток тривалістю та на умовах, визначених законодавством про відпустки, не обмежується Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136).

По-друге, керуючись наказом, що оскаржується, підприємство закінчило складання графіків відпусток на наступний рік без врахування додаткової відпустки за особливий характер праці. Тобто, у спосіб видання наказу про зупинення дії положень колективного договору роботодавець припинив в односторонньому порядку виконання встановлених законодавством зобов`язань по наданню працівникам щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці та її оплату.

Позивач акцентує увагу на неприпустимості обмеження тих прав людини і громадянина, які не визначені в Указі Президента України про введення воєнного стану, а також, на неналежному способі обмеження права на відпочинок, тобто, шляхом видання наказу підприємства про зупинення дії окремих положень колективного договору, дії Відповідача в цьому сенсі є незаконними. Наслідками таких дій стало порушення права працівників на щорічні додаткові оплачувані відпустки, які є державною гарантією, тому, позов поданий з метою захисту цього права працівників, а відповідне обґрунтування в оскаржуваній ухвалі місцевий суд не навів.

Вважає, що ефективним способом захисту у цьому випадку є скасування наказу підприємства від 15.08.2024 року № 1201 «Про зупинення дії окремих положень Колективного договору ДСП ЧАЕС». Саме такий спосіб захисту є ефективним тому, що спрямований на реальне відновлення порушеного права працівників.

Таким чином, прийнята судом першої інстанції ухвала про закриття провадження у справі є передчасною та не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а отже право позивача на доступ до правосуддя, проголошене статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

У відзиві на апеляцій скаргу представник ДСП «Чорнобильська АЕС» Байдацький Д.О. посилаючись на законність та обґрунтованість постановленої ухвали просить залишити апеляцій скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представники Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС Сердюк Б.В. та Шаповалов В.М. підтримали доводи апеляційної скарги із викладених в ній підстав.

В режимі відеоконференцзв`язку представник ДСП «Чорнобильська АЕС» Байдацький Д.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступних висновків.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Колегія суддів не бере до уваги доводи, наведені у апеляційній скарзі, з огляду на таке.

Первинна профспілкова організація Чорнобильської АЕС звернулася до Славутицького міського суду Київської області з позовом Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про визнання незаконним та скасування наказу, в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» від 15.08.2024 № 1201 «Про зупинення дії окремих положень Колективного договору ДСП ЧАЕС».

Спірні правовідносини виникли з приводу наказу відповідача від 15.08.2024 № 1201 «Про зупинення дії окремих положень Колективного договору ДСП ЧАЕС», яким зупинено з 01.01.2025 року дію підпункту 2 частини 1 пункту 3.14 (до внесення змін - пункт 3.13) розділу 3 Колективного договору між роботодавцем і профспілковим комітетом Первинної профспілкової організації ЧАЕС, схваленого конференцією трудового колективу ДСП ЧАЕС 02.02.2019.

Згідно з нормами статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, яка складається із представників сторін та утворюється за ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні - у триденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. У разі потреби примирна комісія: залучає до свого складу незалежного посередника; консультується із сторонами колективного трудового спору (конфлікту), центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими органами.

Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною комісією у п`ятиденний строк з моменту утворення комісії строк. За згодою сторін ці строки можуть бути продовжені.

Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов`язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цим рішенням. При цьому, згідно із статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.

Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статті 44 Конституції України є право на страйк.

Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник між найманими працівниками та підприємством, а предметом позову є поновлення дії пункту дію підпункту 2 частини 1 пункту 3.14 (до внесення змін - пункт 3.13) розділу 3 Колективного договору між роботодавцем і профспілковим комітетом Первинної профспілкової організації ЧАЕС, схваленого конференцією трудового колективу ДСП ЧАЕС 02.02.2019

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що на відміну від індивідуальних, колективні трудові спори, - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, а отже суд першої інстанції не порушив права позивача на вільний доступ до правосуддя.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 479/58/19 (провадження № 61-7495св19), від якого не відступили у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/2721/18 (провадження № 12-64гс19) та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 428/7753/15-ц (провадження № 61-28163св18).

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС - залишити без задоволення.

Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

Л.П. Сушко