Рішення

від 19.03.2025 по справі 908/179/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/9/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2025Справа № 908/179/25

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКД Україна» (вул. Стартова, буд. 20, оф. 405, м. Дніпро, Дніпропетровська область; ідентифікаційний код юридичної особи 42777424)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» (Південне шосе, буд. 72, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69008; ідентифікаційний код 39641616)

про стягнення коштів

Без повідомлення (виклику) представників сторін

РУХ СПРАВИ.

20.01.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява З Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКД Україна» (скорочене найменування ТОВ «ТКД Україна») до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» (скорочене найменування ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС»), про стягнення боргу за договором поставки №4228 від 02.02.2022 в розмірі 23 195,81 грн, інфляційних втрат в розмірі 2879,12 грн, трьох процентів річних в розмірі 1165,00 грн. Просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 справу №908/179/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.

Ухвалою суду від 23.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/179/25 та присвоєний справі номер провадження 3/9/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

За змістом ч. ч. 1, 4, 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

До матеріалів справи додано довідку про доставку електронного листа ухвали суду про відкриття провадження від 23.01.2025, відповідачу ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» до його електронного кабінету 23.01.2025.

07.02.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву. З підставі, викладених у відзиві, у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

10.02.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив.

11.02.2025 через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява позивача з доказами понесених витрат на професійну правничу допомогу.

07.02.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРБІС» (надалі по тексту Покупець/Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКД Україна» (надалі по тексту Постачальник/Позивач), 02 лютого 2022 року, укладено договір №4228 (надалі по тексту Договір).

Звернення з даним позовом викликано неналежним виконанням Відповідачем взятих на себе зобов`язань з повної та своєчасної оплати за Договором.

Сума основного боргу за поставку Товару в рамках Договору складає 23 195,81 грн.

Посилаючись на умови договору поставки №4228 від 02.02.2022 та Специфікації №4 до нього, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 614, 692, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 175, 180, 181, 216 Господарського кодексу України, просить стягнути з відповідача борг в розмірі 23 195,81 грн, інфляційні втрати в розмірі 2879,12 грн, три процентів річних в розмірі 1165,00 грн.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач, з підстав, викладених у відзиві, проти позову заперечив. Зокрема зазначає, що позивачем не доведено належними доказами факт поставки ресурсів саме за видатковою накладною №42 від 15 лютого 2023 року, оскільки ця накладна не мітить підпису та відбитку печатки відповідача. Позивач це пояснює тим, що «відповідач у листі від 01 березня 2023 року за №14-56 підтверджує факт отримання ресурсів за не підписаною ним (не повернутого примірника) видатковою накладною №42 від 15 лютого 2023 року». При цьому, у тому самому листі, на який посилається позивач, відповідач зазначив наступне: «…поставка Ресурсів за Специфікацією №4 від 07.09.2022 була здійснена 20.02.2023». Тобто за твердженнями відповідача, у листі ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» № 14-56 від 01.03.2023 мова йде зовсім про іншу поставку, яка мала місце 20 лютого, а не 15 лютого. Щодо наданих позивачем копій податкових накладних, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19 та від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, зазначає, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

Також вказує, що оскільки доводи позивача не відповідають фактичним обставинам справи, підстави для нарахування неустойки, інфляційних та 3 % річних відсутні.

Ураховуючи, що позивачем не доведено належного виконання своїх зобов`язань щодо поставки товару відповідачу, а також не доведено, що відповідач отримав товар, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають через необґрунтованість та безпідставність.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА (відповідь на відзив).

Позивач відхиляє заперечення відповідача, виказані у відзиві, та в обґрунтування власної позиції зазначає таке.

Заперечуючи факт отримання від позивача ресурсів за видатковою накладною №42 від 15 лютого 2023 року, відповідач посилається на те, що видаткова накладна не містить підпису та печатки відповідача, а у листі ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» №14-56 від 01 березня 2023 року мова йде про іншу поставку, яка мала місце 20 лютого, а не 15 лютого.

Натомість, в матеріалах справи наявні, як договір зі специфікацією №4 з виписаними в рамках цих правовідносин первинними документами, так і сам лист від 01 березня 2023 року №14-56. Означеним листом відповідач повідомив позивача про утримання 11 440,00 грн, в якості неустойки за несвоєчасну поставку ресурсів, найменування яких визначено Специфікацією №4 від 07.09.2022. У свою чергу, Специфікацією № 4 від 07.09.2022 визначено, що поставці підлягають Ресурси (RF-HG-69230 Нагнітач густого змащення електричний 25 л Rock FORCE RFHG-69230) в кількості 2-х одиниць загальною вартістю 143 000,04 грн з ПДВ. Все тим же листом від 01 березня 2023 року відповідач підтверджує, що поставка Ресурсів за Специфікацією № 4 від 07.09.2022 була здійснена 20.02.2023. Крім того, відповідач не вказує, які такі інші Ресурси було ним прийнято 20 лютого 2023 року в рамках Специфікації № 4, враховуючи той факт, що дана специфікація не містить інформації про будь-які інші матеріальні цінності, відмінні від поставлених за видатковою накладною № 42 від 15 лютого 2023 року. При цьому, відповідач ніяк не пояснює і свої дії по оплаті корегуючої видаткової накладної №42/2 на суму 9637,51 грн, яку було виписано саме до видаткової накладної №42 від 15 лютого 2023 року, отримання Ресурсів за якою заперечує Відповідач (платіжна інструкція № 960490 від 14 березня 2024 року міститься в матеріалах справи).

На думку позивача, такі дії відповідача мають ознаки суперечливої поведінки, що порушує принцип venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки).

Поведінка відповідача, який приймає Товар за укладеним ним договором та не виконує взятих на себе зобов`язань зі своєчасної оплати його вартості, а в подальшому, в супереч попереднім діям, надає необґрунтовані свідчення, є очевидно суперечливою.

Також звертає увагу на наявність в матеріалах справи доказів направлення на адресу Відповідача з описом вкладення видаткової накладної № 42 від 15 лютого 2023 року, що також не спростовано Відповідачем.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА (заперечення на відповідь на відзив).

Відповідач вважає твердження позивача, наведені у позові на відповіді на відзив хибними.

Відповідач наполягає на своїй позиції про недоведеність позивачем належними доказами факту поставки ресурсів саме за видатковою накладною № 42 від 15 лютого 2023 року, оскільки, як зазначалося у відзиві, видаткова накладна, яку надав позивач на підтвердження позовних вимог, не містить підпису ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС», який би підтвердив отримання останнім продукції, стягнення заборгованості за оплату якої є предметом спору. Посилання на визнання з боку ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» факту поставки у листі від 01.03.2023 також спростовується тим же листом, у якому мова йде про поставку від 20.02.2023. Не можна вважати тотожними два документи, які були складені різними датами, тобто фіксують/підтверджують події, які мали місце у різні часові проміжки. На думку відповідача, позивач фактично просить суд вважати доведеними обставини, які неможливо встановити з наданих позивачем первинних документів, а отже які є лише припущеннями.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення суми заборгованості за договором поставки №4228 від 02.02.2022 в розмірі 23 195,81 грн, інфляційних втрат в розмірі 2879,12 грн, трьох процентів річних в розмірі 1165,00 грн.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (чи був поставлений позивачем товар, на яку суму; в які строки і якому розмірі поставлений товар мав бути оплачений), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи був оплачений відповідачем поставлений товар), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

02.02.2022 між ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРБІС» (Покупець/Відповідач у справі) та ТОВ «ТКД Україна» (Постачальник/Позивач у справі) укладено договір № 4228 (далі Договір), за умовами якого (п. 1.1) постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності (Ресурси) на умовах, передбачених цим Договором.

За приписами п. 2.1. Договору кількість, номенклатура Ресурсів вказуються в специфікаціях до цього Договору, що є його невід`ємною частиною (далі Специфікації).

Згідно з п. 3.2. Договору Постачальник зобов`язується поставити Ресурси на умовах поставки, зазначених у Специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року.

Термін поставки Ресурсів вказується у Специфікаціях (п.3.3 Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору оплата за поставлені Ресурси буде здійснюватися протягом терміну, зазначеного у специфікації, який обчислюється з моменту поставки Ресурсів і надання документів, зазначених в пункті 6.4. цього договору.

07.09.2022 сторонами погоджено та підписано специфікацію №4, відповідно до змісту якої Постачальник передає, а Покупець приймає Ресурси (RF-HG-69230 Нагнітач густого змащення електричний 25 л. Rock FORCE RF-HG-69230-69230) в кількості 2-х одиниць загальною вартістю 143 000,04 грн з ПДВ.

Згідно з п. 4 Специфікації термін поставки 20 календарних днів з моменту двостороннього підписання специфікації з правом дострокової поставки.

Відповідно до п. 5 Специфікації термін оплати поставлених Ресурсів: передоплата 80%, 20% відтермінування оплати на 15 календарних днів. Вартість сформована відповідно до курсу EUR на момент формування комерційної пропозиції на 20.07.2022 та складає 29,998 гривень за 1 EUR. При зміненні курсу більш ніж на +/- 2% розрахунок проводиться згідно з корегуванням курсу НБУ на день оплати.

У той же день, 07.09.2022, Постачальником виставлено Покупцю рахунок на оплату №232 на суму 143 000,04 грн.

Покупець, здійснив передоплату в сумі 114 400,03 грн за договором №4228 від 02.02.2022 за рахунком №232 від 07.09.2022, що відповідає умовам 80% передоплати та підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів №733076 від 26.10.2022.

За цим фактом позивачем 26.10.2022 оформлено податкову накладну №51. Податкова накладна прийнята, що підтверджується квитанцією про прийняття ДПС документу.

15.02.2023 позивачем складена та підписана зі свого боку видаткова накладна №42 від 15.02.2023 щодо поставки нагнітача густого мастила М78065 MAR-POL у кількості 2-х штук загальною вартістю 143 000,04 грн.

За цією подією позивачем виписано податкову накладну №22 на суму залишку вартості неоплаченого товару, а саме 28 600,01 грн. Податкова накладна прийнята, що підтверджується квитанцією про прийняття ДПС документу.

Листом від 01.03.2023 за №14-56 відповідач повідомив позивача, що поставка Ресурсів за Специфікацією №4 від 0709.2022 здійснена 20.02.2023, тобто з порушенням строків, через що відповідачем утримано неустойку в порядку п. 5.6. та 7.3 Договору в розмірі 11 440,00 грн із сум, що підлягають сплаті за Договором №4228 від 02.02.2022.

19.04.2023 відповідач здійснив перерахування 17 160,00 грн доплати нагнітача мастила за рахунком №232 від 07.03.2023.

Таким чином, платежами від 26.10.2022 на суму 114 400,03 грн та від 19.04.2023 на суму 17 160,00 грн, враховуючи повідомленням про утримання неустойки за прострочення поставки в розмірі 11 440,00 грн, Покупцем (відповідачем) сплачено вартість Ресурсів в розмірі 131 560,03 грн, тобто в передбаченому умовами Договору та Специфікацією розмірі, а саме: 114 400,03 + 17 160,00 = 131 560,03 грн; 143 000,04 грн - 11 440,00 грн = 131 560,04.

На виконання п. 5 Специфікації, за умовами якого при зміненні курсу більш ніж на +/- 2% розрахунок проводиться згідно корегування курсу згідно НБУ на день оплати, 19.04.2023 позивачем складено наступні корегуючі видаткові накладні та виставив відповідні рахунки:

видаткова накладна №42/1 корегуюча до накладної №42 від 15.02.2023 на суму 23 195,81 грн;

видаткова накладна №42/2 корегуюча до накладної №42 від 15.02.2023 на суму 9637,51 грн.

14.03.2024 відповідач здійснив оплату в розмірі 9637,51 грн з призначенням платежу: «сплата корегування рахунку за ГСМ по договору № 4228 від 02.02.2022, по рахунку 232/2 від 19.04.2023».

За корегуючою видатковою накладною №42/1 до накладної №42 від 15.02.2023 на суму 23 195,81 грн відповідач доплату не здійснив.

Позивачем на адресу відповідача спрямовано вимогу (лист за вих.№18/12-01 від 18.12.2024) щодо погашення протягом семи днів наявної заборгованості в розмірі 23 195,81 грн, до якої, як зазначено у листі «повторно», додано не підписані відповідачем видаткові накладні №42 від 15.02.2023 на суиу 143 000,00 грн, №42/1 від 19.04.2023 корегуючої накладної №42 від 15.02.2023 на суму 23 195,81 грн, №42/2 від 19.04.2023 корегуюча до накладної №42 від 15.02.2023 на суму 9637,51 грн з проханням повернути підписаними на адресу позивача.

Вимога залишена відповідачем без реагування.

Оскільки відповідачем не сплачено 23 195,81 грн за корегуючою видатковою накладною № 42/1 до накладної № 42 від 15.02.2023 на суму 23195,81 грн, яка виписана 19.04.2023, за відповідачем обліковується сума боргу в розмірі 23 195,81 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки в частині своєчасного та повного здійснення оплати поставленої за договором продукції, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 23 195,81 грн, інфляційні втрати в розмірі 2879,12 грн, три проценти річних в розмірі 1165,00 грн.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.

Щодо суми основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що між сторонами обумовлено на підставі договору №4228 від 02.02.2022 та специфікації до нього №4 від 07.09.2022 поставку товару RF-HG-69230 Нагнітача густого змащення електричного 25л Rock FORCE RF-HG-69230-69230, у кількості 2 штук загальною вартість 143 000,04 грн.

Строк поставки 20 календарних днів з моменту двостороннього підписання специфікації з правом дострокової поставки.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5 Специфікації термін оплати поставлених Ресурсів: передоплата 80%, 20% відтермінування оплати на 15 календарних днів.

У день підписання Специфікації до договору №4 від 07.09.2022 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №232 від 07.09.2022 на суму 143 000,04 грн.

Відповідач, з посиланням на рахунок №232 від 07.09.2022, здійснив передоплату в сумі 114 400,03 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 733076 від 26.10.2022.

На підтвердження поставки обумовленого товару вартістю 143 000,04 грн позивач надав до суду підписану лише з його боку видаткову накладну №42 від 15.02.2023.

При цьому, як вбачається зі змісту листа відповідача на адресу позивача від 01.03.2023 за №14-56, відповідач повідомив позивача, що поставка Ресурсів за Специфікацією №4 від 07.09.2022 здійснена 20.02.2023, тобто з порушенням строків, через що відповідачем утримано неустойку, в порядку п. 5.6. та п. 7.3 Договору, в розмірі 11 440,00 грн із сум, що підлягають сплаті за Договором №4228 від 02.02.2022.

Після чого, 19.04.2023 відповідач здійснив перерахування 17 160,00 грн доплати нагнітача мастила за рахунком №232 від 07.09.2022.

Оскільки за умовами п. 5 Специфікації вартість сформована відповідно до курсу EUR на момент формування комерційної пропозиції станом на 20.07.2022 та складає 29,998 гривень за 1 EUR, а сторони узгодили, що при зміненні курсу більш ніж на +/- 2% розрахунок проводиться згідно з корегуванням курсу НБУ на день оплати, позивач, у зв`язку із цим, 19.04.2023 склав корегуючі видаткові накладні та виставив рахунки на оплату:

видаткова накладна №42/1 корегуюча до накладної №42 від 15.02.2023 на суму 23 195,81 грн;

видаткова накладна №42/2 корегуюча до накладної №42 від 15.02.2023 на суму 9637,51 грн.

14.03.2024 відповідач здійснив оплату в розмірі 9637,51 грн з призначенням платежу: «оплата корегування рахунку за ГСМ по договору № 4228 від 02.02.2022, по рахунку 232/2 від 19.04.2023».

За корегуючою видатковою накладною №42/1 до накладної №42 від 15.02.2023 на суму 23 195,81 грн відповідач доплату не здійснив. Відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Через не оплату відповідачем корегуючої накладної на суму 23 195,81 позивачем на адресу відповідача спрямовано вимогу (лист за вих.№18/12-01 від 18.12.2024) щодо погашення протягом семи днів наявної заборгованості в розмірі 23 195,81 грн, до якої, як зазначено у листі «повторно», додано не підписані відповідачем видаткові накладні №42 від 15.02.2023 на суму 143 000,00 грн, №42/1 від 19.04.2023 корегуючої накладної №42 від 15.02.2023 на суму 23 195,81 грн, №42/2 від 19.04.2023 корегуюча до накладної №42 від 15.02.2023 на суму 9637,51 грн з проханням повернути підписаними на адресу позивача.

На час розгляду справи в суді відповідач заперечує проти факту поставки ресурсів саме за видатковою накладною №42 від 15.02.2023, оскільки ця накладна не мітить підпису та відбитку печатки відповідача.

При цьому відповідач стверджує, що у листі від 01.03.2023 за №14-56 щодо порушення строків поставки товару мова, з його боку, йшла про іншу поставку 20 лютого, а не 15 лютого.

Суд враховує, що фактом на підтвердження господарської операції є первинні документи.

Водночас звертає увагу на такі обставини.

З одного боку (у даній справі) відповідач заперечує щодо факту спірної поставки, стверджуючи, що не отримував від позивача товару 15.02.2023, поставку якого було обумовлено договором №4228 від 02.02.2022 та специфікацією №4 від 07.09.2022.

Тоді як, з іншого боку, відповідач вніс оплату за поставлений товар (два платіжні документи, як передоплата (80%), так і оплата по факту поставки (20%) за вирахування неустойки за порушення строків поставки товару, а також сплачено за однією з корегуючих накладних у зв`язку із зміною курсу валюти.

Усі вказані платіжні документи відповідача містять посилання на договір №4228 від 02.02.2022 та рахунок №232 від 07.09.2022.

Суд бере до уваги, що відповідач при перерахуванні коштів за платіжним документом №802399 від 19.04.2023 послався на договір №3747 від 26.05.2021.

Однак, при цьому номер рахунку зазначений той самий №232 від 07.09.2022.

Ураховуючи, що номер рахунку співпадає, як і сума оплати 17 160,00 грн 20% доплати за вирахуванням неустойки в розмірі 11 440,00 грн за порушення строків поставки товару, про утримання якої з позивача зазначено відповідачем у листі №14-56 від 01.03.2023 (143 000,04 грн (вартість товару) 114 400,03 грн (80% передоплати) 11 440,00 грн (неустойка за прострочення поставки товару) = 17 160,00 грн, суд приймає цей платіжний документ, в якості доказу оплати товару саме за договором №4228 та рахунком №232 від 07.09.2022.

У матеріалах справи відсутні докази в підтвердження існування між сторонами правовідносин за іншим договором №3747 від 26.05.2021 та не зазначено підчас розгляду справи в суді, що оплата була саме за цим договором, а не договором №4228 від 02.02.2022.

З огляду на викладене, суд розцінює посилання на інший договір як некоректно оформлений платіжний документ з боку відповідача з помилковим посиланням на інший договір.

Посилання відповідача на лист №14-56 від 01.03.2023 щодо порушення строків поставки товару, в якому, нібито, мова йде про іншу поставку 20 лютого, а не 15 лютого, суд відхиляє, адже відповідачем не доведено наявність «іншої поставки» чи іншого договору, за яким відбулась ця поставка 20 лютого. Водночас зі змісту самого листа вбачається, що відповідач вказує саме договір №4228 від 02.02.2022 та специфікацію №4 від 07.09.2022, викладає, як зміст умов договору, так і умов специфікації, а також посилається на вже проведену 26.10.2022 попередню оплату 80%, що відповідає, як проведеній попередній оплаті 26.10.2022 на суму 114 400,03, так і розрахованій відповідачем сумі неустойки за умовами п. 5.6. та п. 7.3 Договору в розмірі 11 440,00 грн.

При цьому подальші дії відповідача щодо оплати решти суми вартості товару 17 160,00 грн, за вируванням неустойки в розмірі 11 400,00 грн за порушення строків поставки товару, свідчать, що відповідач прийняв товар та розрахувався частково.

Таким чином, суд вважає непослідовною та суперечливою позицію відповідача стосовно заперечення факту поставки товару за договором №4228 від 02.02.2022 та специфікацією №4 від 07.09.2022 на підставі видаткової накладної №42 від 15.02.2023, враховуючи здійснення відповідачем оплати товару (як попередньої, так і сплати решти суми після поставки), а також оплати одного з корегуючих рахунків у зв`язку із коливанням курсу валют. При цьому не сплаченою залишилась сума 23 195,81 грн за іншим рахунком корегуючої накладної №42 від 15.02.2023 на суму 23 195,81 грн.

Наведене виключає врахування аргументів відповідача в частині заперечення поставки товару та відсутності обов`язку оплатити рахунок на суму 23 195,81 грн.

Отже, позивач має право отримати ті кошти, які він не отримав внаслідок збільшенню курсу EUR, що є коригуванням вартості товару, який визначає суму грошових коштів, яка підлягає сплаті на день оплати.

Стосовно доводів відповідача, що податкові накладні не підтверджують господарську операцію, суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, враховує фактичні дії, як постачальника (позивача), так і покупця (відповідача).

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, надавши правову оцінку спірним правовідносинам в контексті доводів та заперечень сторін з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», суд вважає, що позивачем доведено в порядку та у спосіб, встановлений ГПК України, належними, допустимими та достовірними доказами порушення відповідачем умов договору поставки в частині проведення повного розрахунку за товар на підставі корегуючої накладної на суму 23 195,81 грн, а відповідачем не спростовано реальність здійснення господарської операції з передання відповідачу позивачем товару за видатковою накладною, що оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства із зазначенням повної ідентифікуючої інформації про осіб, що взяли участь в поставці товару, його кількість, ціну, але не підписана з боку відповідача.

У свою чергу сукупність наявних у справі доказів щодо поставки товару за видатковою накладною №42 від 15.02.2023, складання позивачем податкових накладених за відповідною подією (здійснення відповідачем оплат) з більшою вірогідністю підтверджує поставку позивачем товару (нагнітача густого мастила М78065 MAR-POL у кількості 2 штук вартістю 143 000,04 грн) відповідачу за договором № 4228 від 02.02.2022, специфікацією №4 від 07.02.2022 на підставі видатковою накладної №42 від 15.02.2023, ніж доводи, наведені відповідачем щодо недоведеності факту поставки товару.

Інші доводи сторін судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами п.7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Позивачем заявлено до стягнення три проценти річних за корегуючою накладною №42/1 від 19.04.2023 на суму 23 195,00 грн за період з 01.05.2023-01.01.2025 та інфляційні втрати за період травень 2023р.-листопад 2024р. в розмірі 2879,12 грн.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає безпідставним заявлення суми трьох процентів річних за період з 01.05.2023-01.01.2025 та інфляційних втрат за період травень 2023р.-листопад 2024р.з таких підстав.

За умовами п. 5 Специфікації позивач має право, у разі зміни курсу, здійснити розрахунок вартості товару з урахуванням корегування курсу.

Разом з тим, умовами договору та специфікації строки оплати такої корегуючої накладної не визначено.

За загальним правилом, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Вимога №18/112-01 про сплату 23 195,81 грн за корегуючою накладною №42/1 від 19.04.2023 до накладної №42 від 15.02.2023 датована 18.12.2024.

Однак, доказів надіслання цієї вимоги та отримання її відповідачем не надано.

Суд зазначає, що відповідач у даній справі є юридичною особою, на яку відповідно до положень статті 4, частини 1, пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо місцезнаходження юридичної особи та які відповідно до положень статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв`язок» та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.02.2022 по справі № 916/939/15-г).

Документи, надані позивачем до позовної заяви на підтвердження направлення вимоги копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та копія накладної про повернення не свідчать про надіслання за належною адресою місцезнаходження відповідача вимоги разом із корегуючою накладною №42/1 від 19.04.2023 до накладної №42 від 15.02.2023, оскільки ці документи взагалі не містять адреси (вулиці міста), за якою відправлено поштову кореспонденцію, а зазначений поштовий індекс (69010) не відповідає, ані індексу адреси відповідача, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань 69008 (а.с.54), ані дійсному індексу, який відповідає адресі відповідача 69005 (скрін екрана про пошук індексу на офіційному сайті Укрпошти а.с.95).

Доказів надіслання позивачем корегуючої накладної №42/1 від 19.04.2023 до накладної №42 від 15.02.2023 в інший період, зокрема, одразу після її оформлення, позивачем також не надано.

Таким чином, суд виходить із того, що за спірною корегуючою накладною обов`язок відповідача щодо оплати 23 195,81 грн виник з поданням позову.

Виходячи з вищенаведеного, заявлення позивачем інфляційних втрат за період травень 2023р. листопад 2024 р. та трьох процентів річних за період 01.05.2023-01.01.2025 тобто до подачі позову, є безпідставним.

Отже, у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2879,12 грн та трьох процентів річних в розмірі 1165,00 грн слід відмовити, як завлених необґрунтовано.

Крім того, суд звертає увагу, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі №910/10191/17).

За статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті -гривні.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

Таким чином, покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до EUR на дату оплати, яке задоволено судом, а відтак, стягнення у цьому випадку інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, вираженого в гривнях, є за своїм змістом подвійною відповідальністю за невиконання зобов`язання, що суперечить нормам чинного законодавства.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18.

З наведеного висновку Верховного Суду слідує неможливість одночасного покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара EUR на дату оплати та стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, вираженого в гривнях.

Існує усталена практика Верховного Суду про те, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі №6-284цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16; від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц; від 23.09.2019 справі № 638/4106/16-ц; від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц. Така ж позиція врахована Верховним Судом у справі № 905/192/18, на яку заявник посилається на обґрунтування підстави касаційного оскарження.

Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на необхідності відновлення еквівалентом іноземної валюти втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції.

Тобто, у разі порушення грошового зобов`язання позивач очікує, що його втрати будуть відновлені у повному обсязі з урахуванням умов спірного договору щодо сплати суми попередньої оплати у національній валюті України, з відповідним коригуванням пропорційно зміні курсу відповідної іноземної валюти на дату сплати.

Суд зауважує, що встановлення умови у Специфікації №4 від 07.09.2022 щодо оформлення вартості товару відносно курсу EUR на момент формування пропозиції 20.07.2022 та проведення розрахунку з відповідним коригуванням пропорційно зміні курсу відповідної іноземної валюти (EUR) на дату оплати.

Отже, позивач має право отримати ті кошти, які він не отримав внаслідок збільшенню курсу. При цьому суд зважає на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі №905/392/20, за яким недопустиме стягнення інфляційних втрат, якщо одночасно покриваються матеріальні втрати від знецінення коштів, передбаченого договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, оскільки останніми охоплюється стягнення боргу з урахування встановленого індексу інфляції, що передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованим заявлення позивачем до стягнення суми інфляційних втрат також з цих підстав.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором поставки №4228 від 02.02.2022 (а.с. 13-17), специфікацією №4 від 07.09.2022 (а.с.25), рахунком на оплату №232 від 07.09.2022 (а.с.26), повідомленням про зарахування коштів №733076 від 26.10.2022 (а.с.27), податковою накладною №51 від 26.10.2022 з квитанцією про прийняття (а.с.28-29), видатковою накладною №42 від 15.02.2023 (а.с.30), податковою накладною №22 від 15.02.2022 з квитанцією про прийняття (а.с. 31-32), повідомленням про утримання неустойки №14-56 від 01.03.2023 (а.с.33), повідомленням про зарахування коштів №802399 від 19.04.2023 (а.с.34), корегуючою видатковою накладною №42/1 від 19.04.2023 до накладної №42 від 15.02.2023 (а.с.35), корегуючою видатковою накладною №42/2 від 19.04.2023 до накладної №42 від 15.02.2023 (а.с.36), рахунком на оплату №232/1 від 19.04.2023 (а.с.37), рахунком на оплату №232/2 від 19.04.2023 (а.с.38), розрахунками корегування №16 та №17 від 19.04.2023 до податкових накладних №22 від 15.02.2023та №51 від 26.10.2022 (а.с.39-42), повідомленням про зарахування коштів№960490 від 14.03.2024 (а.с.43), вимогою про сплату боргу №18/12-01 від 18.12.2024 (а.с.44-47).

Обставини, на які посилається відповідач, доводяться доводами, викладеними у відзиві.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021р. у справі №917/483/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що докази на підтвердження вимог позивача щодо стягнення з відповідача 23 195,81 грн заборгованості за поставку товару за корегуючою накладеною №42/1 від 19.04.2023 до накладної №42 від 15.02.2023 за договором №4228 від 02.02.2022 та специфікацією №4 від 07.09.2022 є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Таким чином, інші аргументи сторін, які не висвітлені в цьому рішенні, не мають істотного значення для вирішення справи.

Враховуючи вище встановлені обставини, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити у частині стягнення основної суми боргу у розмірі 23 195,81 грн.

В іншій частині позову щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 2879,12 грн та трьох процентів річних в розмірі 1165,00 грн слід відмовити, з наведених вище обґрунтувань.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий з бір у справі покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо правничої допомоги.

У позовній заяві позивачем зазначено орієнтовний розрахунок суми витрат на правничу допомогу: 5000,00 грн підготовка та подача позовної заяви та 2000,00 грн участь в судовому засіданні. При цьому зазначено, що до винесення рішення позивачем буде подано докази на понесення цих витрат.

11.02.2025 позивачем подано заяву про подачу доказів щодо понесених судових витрат. До заяви додано: копію ордеру серії АЕ №1349667 від 10.01.2025 на ім`я адвоката Воронова Ю.В., виданий на підставі договору №243 від 10.01.2025, копію платіжної інструкції №55 від 10.02.2025 про сплату 5000,00 грн, копію договору про надання правової допомоги 3243 від 10.01.2025, копію акта приймання-передачі від 07.02.2025, копію рахунку №1 від 07.02.2025.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладені вимоги ГПК України, КГС ВС у п. 4.2.4. постанови від 06.10.2020 у справі №922/376/20 викладено висновок, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Як слідує з матеріалів справи, 10.01.2025 між адвокатським бюро «Воронова Юрія Вікторовича» (адвокат Воронов Ю.В., консультант) та ТОВ «ТДК Україна» (клієнт, позивач у справі) укладено Договір про надання правової допомоги №243, відповідно до п.1.1. якого консультант зобов`язується надавати клієнту юридичні послуги, а клієнт своєчасно приймати та оплачувати надані в рамках даного договору послуги.

Оплата здійснюється на підставі виставленого рахунку (п.4.1 Договору).

У пункті 4.2 договору сторони обумовили, що підготовка заяв по суті спору (позовної заяви, відповіді на відзив) становить 5000,00 грн; участь в одному судовому засіданні 2000,00 грн.

Оплата здійснюється не пізніше трьох днів з дати підписання акту приймання-передачі (п.4.4. договору).

Підписаним між сторонами Актом приймання-передачі юридичних послуг 07.020.2025 сторони підтвердили факт надання правової допомоги на загальну суму 5000,00 грн.

Від цієї ж дати адвокатом позивачу вставлено рахунок на оплату.

Вартість послуг в розмірі 5000,00 сплачено позивачем 10.02.2025 за платіжною інструкцією №55 від 10.0.2025.

Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки, зокрема, викладено у додатковій постанові ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (провадження №12-94гс20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 3, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Окремо суд звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 12.05.2020 у справі №904/4507/18), що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, враховуючи характер спору у даній справі, ступінь її складності (справа не є складною), незначний обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 5000,00 грн.

Оскільки позов у справі задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в пропорційному розмірі задоволеним вимогам в сумі 4257,69 грн.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» (Південне шосе, буд. 72, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69008; ідентифікаційний код 39641616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКД Україна» (вул. Стартова, буд. 20, оф. 405, м. Дніпро, Дніпропетровська область; ідентифікаційний код юридичної особи 42777424) суму основного боргу в розмірі 23 195,81 грн (двадцять три тисячі сто дев`яносто п`ять гривень 81 коп.). Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» (Південне шосе, буд. 72, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69008; ідентифікаційний код 39641616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКД Україна» (вул. Стартова, буд. 20, оф. 405, м. Дніпро, Дніпропетровська область; ідентифікаційний код юридичної особи 42777424) суму 2578,45 грн (дві тисячі пятсот сімдесят вісім гривень 45 коп.) витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 4257,69 грн. Видати наказ.

У решті вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2879,12 грн та трьох процентів річних в розмірі 1165,00 грн відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний 19.03.2025.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

СуддяС.І. Педорич