Рішення

від 18.03.2025 по справі 910/1297/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2025Справа № 910/1297/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Дочірнього підприємства ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія», м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД», м. Київ

про стягнення 9866,37 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» про стягнення основного боргу в сумі 7083,33 грн, пені в розмірі 999,61 грн, штрафу в сумі 708,33 грн, 3% річних в розмірі 221,36 грн та інфляційних втрат в сумі 853,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №03-32/23 від 15.02.2023 в частині своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою від 10.02.2025 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу.

Відповідач у відзиві на позов заявив про те, що порушення зобов`язань перед позивачем є наслідком складного фінансового стану товариства. Відповідачем також заявлено про зменшення суми штрафних санкцій.

Позивачем у відповіді на відзив зазначив на недоведені відповідачем наявності підстав для зменшення пені.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2023 між Дочірнім підприємством ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» (замовник) було укладено договір №03-32/23 про надання послуг, предметом якого згідно п.1.1 якого є надання послуг обладнанням, а саме: житловий вагон-будинок загальною площею 18 м2.

У п.1.2 договору №03-32/23 від 15.02.2023 вказано, що місце надання послуг: свердловина №30 Вільхівська, с.Вільхівка, Калуський р-н, Іване Франківська обл.

Згідно п.1.2 договору №03-32/23 від 15.02.2023 термін надання послуг: 11 (одинадцять) місяців з 01 березня 2023 року по 31 січня 2024 року.

За умовами п.п.3.1-3.4 договору №03-32/23 від 15.02.2023 вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання, згідно додатку №1 (протокол погодження договірної ціни), що є невід`ємними частинами цього договору і фіксується в актах про надання послуг та становить 2500,00 грн., з урахуванням ПДВ 416,67 грн. в місяць. Замовником здійснюється авансовий платіж на підставі виставлених рахунків виконавця шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100% вартості вказаної в п. 3.1. договору, на розрахунковий рахунок виконавця щомісячно не пізніше 10 числа місяця. Загальна вартість послуг за даним договором не повинна перевищувати 29 900,00 грн з урахуванням ПДВ 4 983,33 грн. Оплата проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

У п.п.3.5, 3.6, 3.7 договору №03-32/23 від 15.02.2023 вказано, що підписання акта про надання послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку. Акт про надання послуг підписується замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від виконавця такого акту. Якщо замовник має зауваження до представленого акту про надання послуг, то зобов`язується надати виконавцю письмове обґрунтування відмови прийняття наданих послуг, відображених в акті про надання послуг, протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання від виконавця такого акту надання послуг. У разі, якщо замовник в установлений строк не підписав такий акт і не надав письмове обґрунтування відмови від прийняття послуг, послуги вважаються прийнятими без зауважень і оплачуються замовником в повному обсязі. Оплата проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, за умови погодження дочірнім підприємством Дочірнім підприємством ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» та діє до 31 січня 2024 року, а в частині зобов`язань замовника, щодо оплати вартості послуг - до проведення повного розрахунку з виконавцем.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №03-32/23 від 15.02.2023 за наслідками надання послуг сторонами було складено та підписано акти надання послуг на загальну суму 7083,33 грн, а саме: №239 від 30.11.2023 на суму 2083,33 грн, №256 від 31.12.2023 на суму 2500 грн, №15 від 31.01.2024 на суму 2500 грн.

Проте, як вказано у позовній заяві та підтверджено у відзиві, відповідачем розрахунку за надані позивачем послуги здійснено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» утворилась заборгованість перед Дочірнім підприємством ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» в розмірі 7083,33 грн.

Означені обставини і стали підставою для нарахування штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст.626 ЦивільногокодексуУкраїни договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У п.п.3.5, 3.6, 3.7 договору №03-32/23 від 15.02.2023 вказано, що підписання акта про надання послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку. Акт про надання послуг підписується замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від виконавця такого акту. Якщо замовник має зауваження до представленого акту про надання послуг, то зобов`язується надати виконавцю письмове обґрунтування відмови прийняття наданих послуг, відображених в акті про надання послуг, протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання від виконавця такого акту надання послуг. У разі, якщо замовник в установлений строк не підписав такий акт і не надав письмове обґрунтування відмови від прийняття послуг, послуги вважаються прийнятими без зауважень і оплачуються замовником в повному обсязі. Оплата проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Як було встановлено судом, в межах договору №03-32/23 від 15.02.2023 за наслідками надання послуг сторонами було складено та підписано акти надання послуг на загальну суму 7083,33 грн, а саме: №239 від 30.11.2023 на суму 2083,33 грн, №256 від 31.12.2023 на суму 2500 грн, №15 від 31.01.2024 на суму 2500 грн.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку щодо настання строку оплати наданих за договором №03-32/23 від 15.02.2023 послуг на суму 7083,33 грн настав.

Проте, як свідчать матеріали справи, станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом відповідачем означені вище послуги оплачено не було. Вказані обставини відповідачем у відзиві підтверджено.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» про стягнення основного боргу в сумі 7083,33 грн.

Щодо позовних Дочірнього підприємства ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» про стягнення пені в розмірі 999,61 грн, штрафу в сумі 708,33 грн, 3% річних в розмірі 221,36 грн та інфляційних втрат в сумі 853,74 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п.4.2 договору №03-32/23 від 15.02.2023 вказано, що у разі прострочення оплати послуг, замовник сплачує виконавцеві штраф у розмірі 10% від загальної вартості послуг, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на прострочення виконання відповідачем своїх зобюов`язань за договором №03-32/23 від 15.02.2023 позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 999,61 грн, штраф в сумі 708,33 грн, 3% річних в розмірі 221,36 грн та інфляційні втрати в сумі 853,74 грн.

Наразі, дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.

Одночасно, судом вище вказувалось, що у відзиві відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме: штраф до 300 грн та пені до 200 грн. Обгрунтвуючи вказані вимоги відповідач посилався на те, що в обґрунтуваннях позовної заяви та доданих до неї документів, відсутні докази, якi б свідчили про погіршення фінансового стану, або ускладнення в господарський діяльності, чи завдання позивачу збитків, в тому числі саме в результаті порушення відповідачем строків розрахунку.

Позивачем проти задоволення заяви відповідача було надано заперечення у відповіді на відзив.

Оцінюючи доводи обох учасників судового процесу, господарський суд зауважує таке.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Слід зауважити, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Наразі, за висновками суду заява відповідача підлягає залишенню без задоволення як така, що позбавлена будь-якого доказового обґрунтування.

Тобто, відповідачем не наведено виключного випадку для застосування судом свого права на зменшення пені, які підлягає стягненню.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог Дочірнього підприємства ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» про стягнення основного боргу в сумі 7083,33 грн, пені в розмірі 999,61 грн, штрафу в сумі 708,33 грн, 3% річних в розмірі 221,36 грн та інфляційних втрат в сумі 853,74 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн позивачем надано суду:

- договір про правову допомогу від 15.01.2025, укладений між Дочірнім підприємством ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» та адвокатом Богуцьким Остапом Юрійовичем;

- додаткову угоду №2 від 20.01.2025 до договору про правову допомогу від 15.01.2025, якою визначено порядок оплати юридичних послуг адвоката за надання правової допомоги у справах за участю клієнта, зокрема, у справі про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» за договором №03-32/23 про надання послуг від 15.02.2023. Згідно змісту вказаної додаткової угоди вартість попередньої консультації з вивченням документів становить 1000 грн, а вартість підготовки позовної зави з додатками - 5000 грн;

- акт наданих послуг №2 від 27.01.2025 на суму 6000 грн;

- ордер про надання правової допомоги;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідачем у відзиві заявлено про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в обґрунтування якої відповідачем посилався на те, що категорія справи не є складною, а заявлена сума витрат складає більше 50% ціни позову.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Оцінюючи доводи сторін судом враховано таке.

За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 по справі №910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наразі, суд погоджується із доводами відповідача стосовно не співмірності заявлених до стягнення витрат на послуги адвоката із ціною позову.

З урахуванням наведеного вище, враховуючи предмет спору у справі та характер спірних правовідносин, керуючись принципами справедливості та верховенством права, суд вважає, що заявлення витрат на професійну правничу допомогу у даному випадку у розмірі 6000 грн не відповідає критеріям обгрунтованості, розумності та співмірності, а отже, доцільним є зменшення відповідно таких витрат до 3 000 грн.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду щодо задоволення позову, згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» про стягнення основного боргу в сумі 7083,33 грн, пені в розмірі 999,61 грн, штрафу в сумі 708,33 грн, 3% річних в розмірі 221,36 грн та інфляційних втрат в сумі 853,74 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіліндустрія ЛТД» (04053, м.Київ, провулок Киянівський, буд.3-7, офіс 102А, ЄДРПОУ 42137747) на користь Дочірнього підприємства ПРАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» (79000, Львівська область, м.Львів, пл.Міцкевича, буд.8, ЄДОРПОУ 01432606) основний борг в сумі 7083,33 грн, пеню в розмірі 999,61 грн, штраф в сумі 708,33 грн, 3% річних в розмірі 221,36 грн, інфляційні втрати в сумі 853,74 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн та судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 18.03.2025.

Суддя В.В. Князьков