Рішення від 19.03.2025 по справі 910/15005/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2025Справа № 910/15005/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренвель" (44801, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Турійськ, вул. Жежків, 33; ідентифікаційний код 36704615)

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А; ідентифікаційний код 44768034)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 44, 4 поверх, ідентифікаційний код 37027819)

про зобов`язання вчинити дії,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Кобук О.М.

Від відповідача: Сергійчук Ю.В.

Від третьої особи: Канівець М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бренвель" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в якому просить зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бренвель" необроблену деревину в кількості 929,358 м3 відповідно до умов договору купівлі-продажу необробленої деревини № UEEX-9099-4 від 12.09.2024, згідно біржового (аукціонного свідоцтва № 9099/120924/36704615/1 від 12.09.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренвель" та Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034) в особі підписувача - уповноваженої особи філії (Славутське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідентифікаційний код 45091889).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.12.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

23.12.2024 від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду та клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа", оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки останньої.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/15005/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача, підготовче засідання призначено на 05.02.2025.

27.01.2025 через підсистему "Електронний суд" від третьої особи надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

28.01.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника третьої особи надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа" про участь у судовому засіданні 05.02.2025 на 10:00 год. в режимі відеоконференції у справі № 910/15005/24 відмовлено.

31.01.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли відзив на позовну заяву, в якому останній просив, серед іншого, поновити відповідачу процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, також надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 клопотання представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", Сергійчука Юрія Вікторовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

У засіданні суду 05.02.2025 беручи до уваги доводи представника відповідача та враховуючи те, що відповідачем пропущено строк на подачу відзиву, лише на два дні, суд протокольною ухвалою поновив відповідачу процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву та залучив даний відзив до матеріалів справи з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи.

Разом з тим, 04.02.2025 засобами поштового зв`язку від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

У засіданні суду 05.02.2025 представник позивача підтримав дану заяву, просив прийняти її до розгляду.

Дослідивши матеріали даної заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд оцінює останню як уточнення позовних вимог, оскільки позивач фактично не змінив предмет позову, а лише уточнив вартість товару - 2 464 562,74 грн, який просить зобов`язати поставити та розмір судових витрат, зокрема, просив стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 36 968,44 грн.

У засіданні суду 05.02.2025 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Третя особа участь свого представника у засідання суду 05.02.2025 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2025.

У судовому засіданні 12.02.2025 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 12.03.2025.

У судовому засіданні 12.03.2025 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 19.03.2025.

Представник позивача у судовому засіданні 19.03.2025 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач та третя особа участь своїх представників у засідання суду 19.03.2025 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

19.03.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренвель" (далі - позивач) та Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (далі - відповідач) в особі підписувача - уповноваженої особи філії «Славутське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" було укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини №UEEX-9099-4, згідно біржового (аукціонного) свідоцтва №9099/120924/36704615/1 від 12.09.2024, сформованого на підставі укладеної біржової угоди за результатами біржових торгів (аукціону) з продажу необробленої деревини №9099, що відбувся 12.09.2024 на товарній біржі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» відповідно до Регламенту з організації та проведення біржових торгів з купівлі-продажу необробленої деревини та пиломатеріалів на товарній біржі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» , за умовами якого, продавець зобов`язався поставити покупцю необроблену деревину, загальною кількістю 1600 м3, термін поставки - до 30 вересня 2024 року включно.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що право власності на предмет договору переходить до позивача з моменту виконання умов поставки відповідно до цього договору.

Відповідно до п.3.2 договору поставка товару за даним Договором здійснюється на умовах FCA (нижній/проміжний склад продавця) / EXW (верхній склад продавця) окремими частинами (партіями товару) відповідно до графіку поставки, сформованому та укладеному в електронній торговій системі біржі за формою, наведеною у додатку №1, який с невід`ємною частиною даного договору. Графік поставки підписується в електронній торговій системі Біржі уповноваженими представниками сторін шляхом застосування електронних підписів в термін, встановлений регламентом на укладання даного договору.

Згідно з п. 5.2 договору продавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів передати покупцеві партію товару після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію повару або здійснити відвантаження партії товару відповідно до Графіку поставки, з урахуванням пункту 4.7. договору продавець зобов`язаний надати покупцеві наступні документи під час передачі кожної партії товару: товарно-зрапспортпа (залізнична) накладна, рахунок-фактура на оплату товару.

Відповідно до п. 6.2.1., 6.2.7 продавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі, відповідно до інформації, зазначеної в біржовому (аукціонному) свідоцтві, умов цього договору, графіку поставки та інших додатків до договору, передати покупцеві партію товару нести відповідальність за порушення умов цього договору.

Згідно з п.6.3.1., 6.3.2, 6.3.4 договору покупець має право вимагати від продавця своєчасного та якісного виконання своїх договірних зобов`язань на своєчасне та в повному обсязі отримання партії товару від продавця відповідно до умов цього договору та графіку поставки; на сплату продавцем покупцю усіх штрафних санкцій, що передбачені цим договором, у зв`язку з незалежним виконанням продавцем взятих на себе зобов`язань за цим договором.

У п.6.4.2 договору зазначено, що покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі прийняти партію товару від продавця відповідно до умов цього договору та вивезти таку партію у строки, зазначені у графіку поставки.

Відповідно до п.7.1 договору порушенням договору с невиконання або неналежне виконання умов даного договору.

Згідно з п. 7.11 договору у разі виникнення між сторонами будь-яких спорів щодо виконання цього договору, якщо сторони не можуть дійти взаємної згоди та суперечки і розбіжності не можуть бути вирішені шляхом проведення переговорів, вони вирішуються в судовому порядку, встановленому чинним законодавством України, з дотриманням правил підсудності.

Позивач у позовній заяві зазначає, що філією «Славутське лісове господарство» ДП «Ліси України» поставлено лише 670,642 м3 продукції, що становить 41,92 %, що підтверджується ТТН-ліс серії ЮЧГ №251919 , ТТН-ліс серії ЮЧГ №263022, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263034, ТТН-ліс серії ЮЧГ №251964, ТТН- ліс серії ЮЧГ №263049, ТТН-ліс серії ЮЧГ №251990, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263066, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263070, ТТП-ліс серії ЮЧГ №263078, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263083, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263092, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263098, ТТН-ліс серії ЮЧГ №252034, ТТН-ліс серії ЮЧ1 №263104, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263110, ТТН-ліс серії ЮЧГ №171748. ТГН-ліс серії ЮЧГ №263119, ТТН-ліс серії ЮЧГ №252044, ТТН-ліс серії ЮЧГ №281011, ТГН-ліс серії ЮЧГ №221880, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263135, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263140.

Також позивач звертає увагу на те, що вказана обставина також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за договором № UEEX-9099-4 від 12.09.2024 року та даними особистого кабінету в електронній торговій системі Української енергетичної біржі відображено.

Непоставленими, за твердженнями позивача, залишились 929,358 м3 круглих лісоматеріалів.

Так, позивач зазначає, що ТОВ «Бренвель» виконало свої зобов`язання з приймання та оплати продукції добросовісно та в повному обсязі, вживши всіх можливих заходів для вчасного отримання придбаної продукції, своєчасно надавало машини під завантаження тощо.

Однак, як стверджує позивач, продавець, всупереч умовам договору, не здійснює поставку товару належним чином та ухиляється від виконання своїх зобов`язань за договором.

З огляду на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бренвель" необроблену деревину в кількості 929,358 м3, відповідно до умов договору купівлі - продажу необробленої деревини №UEEX-9099-4 від 12.09.2024 року, згідно біржового (аукціонного) свідоцтва № 9099/120924/36704615/1 від 12 вересня 2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бренвель» та Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України», в особі підписувача - уповноваженої особи філії «Славутське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст. 13 ГПК України).

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (пункт 5.6. постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 910/18962/20).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Крім того, звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити, а також зазначити у позовній заяві, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити ці доводи позивача, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, а також міститься у статті 20 Господарського кодексу України, і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаних статтях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Предметом спору у даній справі є позовна вимога про зобов`язання Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» виконати умови договору купівлі - продажу необробленої деревини №UEEX-9099-4 від 12.09.2024 року, а саме: поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бренвель" необроблену деревину в кількості 929,358 м3.

Як на підстави позову позивач послався на те, що відповідач не виконав свої передбачені договором зобов`язання в повному обсязі, зокрема, недопоставив 929,358 м3 круглих лісоматеріалів.

Отже, з огляду на предмет та підстави позову у цій справі спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки купівлі - продажу необробленої деревини №UEEX-9099-4 від 12.09.2024 року.

Згідно з статтями 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої-другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі- продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.3.2. договору поставка товару здійснюється на умовах FCA (нижній/проміжний склад продавця) / EXW (верхній склад продавця) окремими частинами (партіями товару) відповідно до графіку поставки, сформованому та укладеному в електронній торговій системі біржі за формою, наведеною у додатку №1, який с невід`ємною частиною даного договору. Графік поставки підписується в електронній торговій системі Біржі уповноваженими представниками сторін шляхом застосування електронних підписів в термін, встановлений регламентом на укладання даного договору.

Відповідно до п. 6.2.1., 6.2.7 продавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі, відповідно до інформації, зазначеної в біржовому (аукціонному) свідоцтві, умов цього договору, графіку поставки та інших додатків до договору, передати покупцеві партію товару нести відповідальність за порушення умов цього договору.

Згідно з п.6.3.1., 6.3.2, 6.3.4 договору покупець має право вимагати від продавця своєчасного та якісного виконання своїх договірних зобов`язань на своєчасне та в повному обсязі отримання партії товару від продавця відповідно до умов цього договору та графіку поставки; на сплату продавцем покупцю усіх штрафних санкцій, що передбачені цим договором, у зв`язку з незалежним виконанням продавцем взятих на себе зобов`язань за цим договором.

У п.6.4.2 договору зазначено, що покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі прийняти партію товару від продавця відповідно до умов цього договору та вивезти таку партію у строки, зазначені у графіку поставки.

Додаток 1 від 12.09.2024 року до договору визначає графік поставки предмету даного договору. Згідно з ним у період до 21.09.2024 року на адресу позивача передбачено поставити 800 куб. м. необробленої деревини на суму 2 133 158,00 грн, у період до 30.09.2024 року - 800 куб. м. необробленої деревини на суму 2 133 158,00 грн, а усього - 1600 куб. м. необробленої деревини на суму 4 266 316,00 грн. в строк до 30.09.2024 року.

У статті 664 Цивільного кодексу України закріплені норми, що визначають момент виконання обов`язку продавця передати товар, за змістом яких обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом встановлено, що філією «Славутське лісове господарство» ДП «Ліси України» поставлено 670,642 м3 продукції, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних, а саме: ТТН-ліс серії ЮЧГ №251919 , ТТН-ліс серії ЮЧГ №263022, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263034, ТТН-ліс серії ЮЧГ №251964, ТТН- ліс серії ЮЧГ №263049, ТТН-ліс серії ЮЧГ №251990, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263066, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263070, ТТП-ліс серії ЮЧГ №263078, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263083, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263092, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263098, ТТН-ліс серії ЮЧГ №252034, ТТН-ліс серії ЮЧ1 №263104, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263110, ТТН-ліс серії ЮЧГ №171748. ТГН-ліс серії ЮЧГ №263119, ТТН-ліс серії ЮЧГ №252044, ТТН-ліс серії ЮЧГ №281011, ТГН-ліс серії ЮЧГ №221880, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263135, ТТН-ліс серії ЮЧГ №263140.

Також судом враховано, що в матеріалах справи мітиться підписаний між сторонами акт звіряння взаємних розрахунків за договором № UEEX-9099-4 від 12.09.2024 року.

З акту звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 16.12.2024 року встановлено:

- оплату позивачем за платіжним дорученням від 17.09.2024 року партії товару на суму 179 185,27 грн;

- оплату позивачем за платіжним дорученням від 24.09.2024 року партії товару на суму 1 500 000,00 грн;

- оплату позивачем за платіжним дорученням від 30.09.2024 року партії товару на суму 500 000,00 грн.

Відповідно до наведеного, судом встановлено, що загальна сума оплати позивачем предмету договору станом на 30.09.2024 (як і на момент пред`явлення позову) складала 2 179 185,27 грн.

Згідно з п. 4.5. договору покупець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів після отримання рахунку на оплату партії товару здійснити оплату (на умовах 100 % передоплати) вартості кожної партії товару виключно у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця у розмірі, визначеному продавцем в рахунку з урахуванням умов, встановлених п. 4.3. договору, якщо інше не обумовлено сторонами згідно п. 4.7. договору.

У випадку поставки партії товару на умовах DAP у погоджене сторонами місце призначення (доставки), покупець зобов`язаний додатково сплатити продавцю документально підтверджену вартість послуг з перевезення партії товару, вартість пакувальних реквізитів, карантинних та радіологічних сертифікатів тощо.

У випадку поставки партії товару на умовах FCA (нижній/проміжний склад продавця) у погоджений сторонами залізничний термінал із завантаженням на залізничні вагони, покупець зобов`язаний додатково сплатити продавцю документально підтверджену вартість послуг з перевезення партії товару до місця відвантаження та вартість послуг із завантаження на залізничні вагони.

З аналізу умов договору, вбачається, що у ньому сторони узгодили певний алгоритм своїх дій, а саме:

Відповідно до п 3.4. договору продавець у письмовому вигляді повідомляє покупця про готовність партії товару та надсилає запрошення на відбір партії товару (до відвантаження партії товару).

Згідно з п. 3.5. договору покупець протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання від продавця повідомлення про готовність партії Товару до відвантаження та запрошення на відбір партії товару вчиняє наступні дії:

- надсилає продавцю у письмовому вигляді підтвердження про прибуття свого представника для відбору партії товару (з зазначенням відомостей про особу представника та його повноважень) або відмову від проведення такого відбору;

- представник покупця, повноваження якого підтверджуються відповідними документами щодо представництва, у разі письмового направлення покупцем підтвердження про прибуття представника на такий відбір, проводить відбір партії товару.

Відповідно до пп. 3.5.1. договору за результатами відбору товару (у разі його проведення) сторони складають:

- акт відбору за формою, наведеною у додатку №2 до даного договору;

- специфікацію за формою, наведеною у додатку №3 до даного договору.

Продавець повинен надати покупцеві рахунок на здійснення передоплати партії товару, що готова до відвантаження. Акт відбору та специфікація, що призначені для біржі, направляються покупцем на електронну адресу біржі не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту їх укладання.

Відповідно до пп. 3.5.2. договору у випадках, якщо покупець:

- відмовився від проведення відбору партії товару;

- надав продавцеві підтвердження про прибуття свого представника на відбір партії товару, але представник покупця не прибув на такий відбір;

- письмово не відповів на запрошення продавця на відбір партії товару у встановлений цим пунктом строк;

- рахунок на передоплату партії товару, що готова до відвантаження, виставляється продавцем покупцю через 3 (три) робочих дні з дня, наступного за днем направлення покупцю повідомлення про готовність партії товару до відвантаження / запрошення на відбір партії товару.

Згідно з п. 3.6. договору повідомлення про готовність партії товару до відвантаження / запрошення на відбір партії товару, що надсилається продавцем покупцю, відповідь на запрошення на відбір партії товару, що надсилається покупцем продавцю, рахунок на передоплату партії товару, яка готова до відвантаження, що виставляється продавцем покупцю, направляється відповідною стороною договору в письмовому вигляді у формі листа на офіційну адресу електронної пошти іншої сторони, вказаної у розділі 11 даного Договору, також сторона договору додатково може проінформувати іншу сторону по телефону / письмово у формі листа за адресою місцезнаходження або поштовою адресою.

Так, за договором у платника виникає обов`язок з оплати товару після отримання рахунку на оплату партії товару здійснити оплату (на умовах 100 % передоплати).

Відповідно до рахунку на оплату від 17.09.2024 року № 1389 відповідно до умов договору позивач зобов`язаний був здійснити передоплату в розмірі 4 266 316,00 грн.

Однак, станом на 30.09.2024 року позивачем було оплачено лише 2 179 185,27 грн передоплати за договором, що становить 51,079 % від суми пред`явленого рахунку на передоплату.

Таким чином, позивачем було порушено п. 4.5. договору, а саме: не здійснено оплати партії товару на умовах 100 % передоплати.

Відповідно до п. 4.6. договору у випадку ненадходження коштів на рахунок продавця протягом 5 (п`яти) робочих днів після направлення продавцем рахунку для оплати партії товару, продавець має право реалізувати таку партію товару на свій розсуд або відмовитись від даного договору, при цьому сума гарантійного внеску продавцем не повертається, якщо інше не обумовлено сторонами згідно з пунктом 4.7. договору. Про прийняте рішення продавець повідомляє покупця в письмовому вигляді у формі листа на офіційну адресу електронної пошти останнього, вказану у розділі 11 даного договору. Покупець втрачає право на придбання неоплаченої партії товару у випадку прийняття продавцем рішення про продаж такої партії товару іншій особі, ніж покупець.

Згідно з п. 5.2 договору продавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів передати покупцеві партію товару після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію повару або здійснити відвантаження партії товару відповідно до Графіку поставки, з урахуванням пункту 4.7. договору продавець зобов`язаний надати покупцеві наступні документи під час передачі кожної партії товару: товарно-транспортна (залізнична) накладна, рахунок-фактура на оплату товару.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. ст. 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій (див. постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Суд зазначає, що погоджуючись на укладення договору, позивач усвідомлював значення своїх дій, розумів зміст договору, погодився з його умовами.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 904/2327/23.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що за умовами договору, у зв`язку із несплатою позивачем партії товару на умовах 100 % передоплати, у відповідача взагалі не виникло обов`язку здійснювати поставку відповідної партії товару.

Крім того, судом встановлено, що відповідач, навіть при недотриманні позивачем вимог договору, здійснив фактичну поставку предмету договору обсягом 675,713 куб. м.

Більше того, судом враховано, що зі змісту спірного договору вбачається, що даний договір вичерпав юридичну силу 30.09.2024 року; можливість пролонгації договору за існуючими умовами відсутня; предмет договору, його обсяг і вартість були сталими протягом усього часу дії; відпуск деревини суб`єктам господарювання здійснювався виключно за умовами проведених торгів та не передбачав вихід за межі встановлених цими торгами обсягів та цін.

Водночас, згідно з заявленими позовними вимогами позивач просить здійснити допоставку деревини в межах умов договору, де його предмет станом на момент подання позову у справі № 910/15005/24 вже має іншу закупівельну ціну та собівартість у бік збільшення. Тобто, допоставка здійснюватиметься за цінами, вищими за визначені умовами аукціону, що фактично виходитиме за межі самого договору.

Відтак, за обставин невиконання саме позивачем умов договору, відповідач позбавлений можливості виконати обов`язок в натурі та здійснити допоставку товару згідно з заявленими позовними вимогами.

При цьому, судом враховано, що згідно з відповіддю відповідача на претензію від 17.10.2024 № 857/25.7-2024, позивачу було запропоновано повернути відповідачем надмірно сплачені кошти в розмірі 377 432,01 грн шляхом надання реквізитів власного банківського рахунку, проте дана відповідь відповідача була проігнорована позивачем.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренвель" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про зобов`язання Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бренвель" необроблену деревину в кількості 929,358 м3 відповідно до умов договору купівлі-продажу необробленої деревини № UEEX-9099-4 від 12.09.2024, згідно біржового (аукціонного свідоцтва № 9099/120924/36704615/1 від 12.09.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренвель" та Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034) в особі підписувача - уповноваженої особи філії «Славутське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Водночас, суд критично оцінює заперечення відповідача стосовно неналежно обраного позивачем способу захисту, з огляду на таке.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Слід зазначити, що цей спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Зокрема, цей спосіб захисту може мати місце при невиконанні обов`язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги за відповідним договором. Обов`язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.

Подібні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частини другої статті 20 Господарського кодексу України стосовно такого способу захисту як примусове виконання обов`язку в натурі викладені у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/9167/19 та від 10 лютого 2021 року у справі № 910/18950/19.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

З огляду на викладене суд вважає, що заявлена позивачем вимога про зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бренвель" необроблену деревину в кількості 929,358 м3 у даному випадку є належним способом захисту порушеного права, що узгоджується з таким способом захисту, як примусове виконання зобов`язання в натурі, оскільки ця позовна вимога безпосередньо стосується договірного зобов`язання, застосована позивачем саме у зобов`язальних правовідносинах, в яких відповідач відмовляється від виконання свого договірного обов`язку.

Цей спосіб захисту відповідає змісту порушеного права позивача та забезпечить поновлення порушеного права позивача, оскільки заявлена позивачем вимога направлена на спонукання відповідача виконати умови договору, виконання яких надасть позивачу можливість реалізувати право на отримання свого уже оплаченого товару за договором у повному обсязі та у порядку, встановленому у договорі.

Крім того, норми чинного законодавства, зокрема положення, закріплені у статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", передбачають можливість виконання судового рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії у примусовому порядку.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 у справі №908/507/22.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та міг би призвести до дійсного відновлення відповідних порушених прав позивача.

Відповідно до вимог ст. 76, ст. 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із меж заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренвель» не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бренвель" (44801, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Турійськ, вул. Жежків, 33; ідентифікаційний код 36704615)

Відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А; ідентифікаційний код 44768034)

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 44, 4 поверх, ідентифікаційний код 37027819)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.03.2025

Суддя І.О. Андреїшина